Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни - суддя-доповідач,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 року N 2265-XII (2265-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 30, ст. 414), частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року N 1087-IV (1087-15) (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 5, ст. 35).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне звернення Центральної спілки споживчих товариств України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею

94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є неоднозначне застосування положень зазначених статей законів щодо захисту права власності організацій споживчої кооперації судами України, іншими органами державної влади, що призводить до порушення прав цих організацій.

Заслухавши суддю-доповідача Малинникову Л.Ф. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Центральна спілка споживчих товариств України (далі - Укоопспілка) - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) .

Положення пункту 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) передбачають, що "власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок".

Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 цього Закону (2265-12) "власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю".

Частиною четвертою статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) встановлено, що "власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом".

На думку суб'єкта права на конституційне звернення, зазначені положення законів необхідно розуміти так, що споживча кооперація, зокрема, внаслідок безоплатної передачі їй державою майна на підставі раніше чинних законодавчих та інших нормативних актів набула права здійснення щодо переданого майна правочинностей власника (володіння, користування та розпорядження).

При цьому Укоопспілка обґрунтовує конституційне звернення такими обставинами.

Посилаючись на нормативні акти, видані до набуття Україною незалежності, - Постанову ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року N 124 (v0124699-87) "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків", прийняту на виконання однойменної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 року N 265 (v0265400-87) (далі - Постанови), Укоопспілка зазначила, що колгоспні ринки були безоплатно передані у встановленому порядку у відання організацій споживчої кооперації.

Виходячи із змісту Постанов щодо характеру та умов передачі державного майна організаціям споживчої кооперації Укоопспілка вважає, що зміна форми власності з державної на кооперативну відповідала статті 91 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) незалежно від того, було передано майно за плату чи безоплатно.

Укоопспілка, посилаючись на те, що передані колгоспні ринки є власністю споживчої кооперації, звернулася з клопотанням до Конституційного Суду України витлумачити зазначені положення законів щодо набуття та захисту власності споживчої кооперації.

2. У листі Президента України на запит Конституційного Суду України зазначено, що суди загальної юрисдикції неоднозначно вирішують питання щодо права власності переданих організаціям споживчої кооперації колгоспних ринків, проте порушене в конституційному зверненні питання не належить до повноважень Конституційного Суду України, оскільки пов'язане із захистом права власності організацій споживчої кооперації, а ці питання мають розглядатися судами.

Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України зауважив, що "аналіз чинного у 1987 році законодавства УРСР свідчить, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавних (кооперативних, громадських) організацій як за плату, так і безоплатно". У листі підкреслюється, що організації споживчої кооперації мають право власності на колгоспні ринки, які були передані Укоопспілці одночасно з усією системою управління ринками.

Передача колгоспних ринків з відання державних органів була пов'язана з їх незадовільною роботою та продовольчою кризою, тому на організації споживчої кооперації покладалося завдання зміцнити матеріально-технічну базу, створити можливості для забезпечення роботи ринків та поліпшення постачання.

Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин на запит Конституційного Суду України зазначив, що оскільки "Конституція України не передбачає колективної форми власності", положення статей розділу IV Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , в якому містяться статті 9, 10, є такими, що не відповідають Основному Закону (254к/96-ВР) . На думку цього Комітету, правовий режим власності споживчих товариств, спілок, кооперативів є різним і потребує законодавчого врегулювання.

У відповіді Кабінету Міністрів України висловлено позицію щодо офіційного тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , якими, на його погляд, визначено, що "власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності; є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю".

Крім того, зазначено, що стаття 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) передбачає, що "держава гарантує додержання прав і законних інтересів кооперативних організацій та їх членів, максимально сприяє розвитку і зміцненню їх господарської самостійності. Власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом. Забороняється використання майна кооперативних організацій на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю".

Щодо інших питань, порушених у конституційному зверненні, то, на думку Кабінету Міністрів України, безоплатна у встановленому порядку передача колгоспних ринків у відання організацій споживчої кооперації не призвела до зміни форми власності колгоспних ринків. Проте витрати організаціями споживчої кооперації власних фінансових чи матеріально-технічних ресурсів на заходи з поліпшення роботи колгоспних ринків призвели до набуття організаціями споживчої кооперації права власності на відповідне майно.

Як зазначено у листі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, майно організацій споживчої кооперації, набуте за рахунок власних коштів, та майно, передане їм у власність іншими власниками, є власністю споживчої кооперації. Питання права власності на спірне майно можуть бути врегульовані в рамках чинного законодавства або в судовому порядку.

У відповіді Фонду державного майна України акцентовано на тому, що держава не відносить "майно, власником якого були організації споживчої кооперації, до державної власності". Колгоспні ринки не передавалися до відання Фонду державного майна України як державне майно, і Фонд ніколи "не здійснював управління цим майном", воно до того ж не вносилося до списків об'єктів, які підлягають приватизації, і не було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Державний комітет статистики України повідомив, що відповідно до чинного законодавства ринки, у тому числі колгоспні, як суб'єкт господарювання створюються в будь-якій організаційно-правовій формі і за діючими класифікаціями не виділяються. Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо суб'єктів підприємницької діяльності, серед 1048 суб'єктів права власності на зазначені ринки до Укоопспілки належать 378 ринків, а до споживчих товариств - 43 ринки.

3. На запити Конституційного Суду України одержано висновки щодо офіційного тлумачення положень статей, про які йдеться у конституційному зверненні, від Академії правових наук України, Інституту держави і права імені В.М. Корецького, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вчені Академії правових наук України на підставі аналізу раніше чинного та сучасного законодавства висловили думку стосовно тлумачення словосполучення "передача у відання", яке вжито у Постановах, наголосивши на тому, що "виявлення дійсної волі держави при передачі споживчій кооперації колгоспних ринків через її дії та фіксацію намірів і їх реалізацію в законодавстві України доводить, що держава передала своє майно у власність організацій споживчої кооперації". І тому в результаті набуття права власності на майно організації споживчої кооперації як власники мають право на його захист.

У висновку, надісланому на запит Конституційного Суду України, науковці Інституту держави і права імені В.М. Корецького зазначили, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації на підставі Постанов відбулася у порядку, встановленому чинним на той час законодавством, і внаслідок такої передачі колгоспні ринки як цілісні майнові об'єкти стали власністю організацій споживчої кооперації.

При цьому, як підкреслено у висновку, при передачі державних колгоспних ринків у відання організацій споживчої кооперації відповідно до Постанов мало місце розпорядження державним майном із зміною державної форми власності на кооперативну. Кабінет Міністрів України як орган державної виконавчої влади, до функцій якого належить управління державною власністю, від імені держави визнав власність організацій споживчої кооперації на ринки законною (лист Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1995 року N 23-2507/2).

Науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого дійшли висновку, що Постанови були підставою для зміни форми власності на колгоспні ринки з державної на колгоспно-кооперативну, що відповідало положенням статті 91 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , в якій ішлося про право держави розпоряджатися майном, визначати його юридичну долю, у тому числі передачу права власності на нього.

Правознавці Одеської національної юридичної академії акцентували на тому, що після передачі в 1987 році державою колгоспних ринків організаціям Укоопспілки, які за свій рахунок провели їх реконструкцію, фактично створюючи істотно змінені об'єкти, право власності на ці об'єкти нерухомого майна після 1991 року було оформлено на організації споживчої кооперації з проведенням відповідної державної реєстрації.

Фахівці Львівського національного університету імені Івана Франка зазначили, що організації Укоопспілки є власниками майна, переданого їм у 1987 році, тому згідно з положеннями пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) мають право на його захист. При цьому заперечується можливість відбирання майна колгоспних ринків на тій лише підставі, що воно було передано "у відання" (як зазначено у Постановах) Укоопспілки - організації, яка протягом тривалого часу, прийнявши в установленому порядку державне майно, істотно змінила майнові комплекси колгоспних ринків і зареєструвала право власності на це майно, проти чого держава не заперечувала, що підтверджується відповідними нормативними актами.

4. Розглядаючи порушене у конституційному зверненні питання щодо роз'яснення поняття власності споживчої кооперації, її складових, здійснення її органами права володіння, користування та розпорядження цією власністю, її недоторканності та захисту нарівні з іншими формами власності, Конституційний Суд України виходить з такого.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи об'єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об'єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються Законом України "Про кооперацію" (1087-15) . Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативних організацій цей Закон (1087-15) виділяє споживчі кооперативи як організації споживчої кооперації (частина друга статті 6).

Діяльність споживчої кооперації врегульовано Законом України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , який визначає її правові, економічні та соціальні основи. Цим Законом (2265-12) установлено правовий статус організацій споживчої кооперації, а також закріплено їх незалежність і самостійність.

Статтею 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) встановлено, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торговельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі).

Згідно з частиною першою статті 111 Господарського кодексу України (436-15) споживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) ).

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно.

Як визначено у пункті 4 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) ).

Здійснення права власності, тобто володіння, користування та розпорядження майном споживчої кооперації, покладено на її органи відповідно до установчих документів (статутів) споживчих товариств, їх спілок (об'єднань) (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частина п'ята статті 111 Господарського кодексу України (436-15) .

5. Конституція України (254к/96-ВР) гарантує захист права власності. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України (254к/96-ВР) держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. Конституція України (254к/96-ВР) прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Разом з тим використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) .

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні існує в різних формах. Всі форми власності є рівноправними. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту (пункти 2, 4 та 5 статті 2 Закону України "Про власність" (697-12) ).

Принцип недоторканності власності кооперативних організацій, закріплений у положеннях частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) , пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , згідно з якими власність кооперативних організацій перебуває під захистом держави, охороняється законом нарівні з іншими формами власності і передбачає, що відчуження власності може мати місце лише за умов і на підставах, визначених законом.

Якщо внаслідок видання державним органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам чинного законодавства, порушуються права споживчих товариств та їх спілок, останні мають право звернутися до судових органів із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані споживчому товариству або спілці внаслідок виконання рішень державних органів, які порушили їх права, підлягають відшкодуванню у встановленому порядку.

Надання споживчим товариствам права безпосереднього володіння, користування і розпорядження належним їм майном виключає втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність організацій споживчої кооперації, крім випадків, прямо передбачених законом (частина шоста статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) , пункт 7 статті 17 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) .

Недоторканність власності споживчої кооперації є гарантією державного захисту від посягань на здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень його права на своє майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника.

Захист права власності як система передбачених цивільним, земельним, адміністративним, кримінальним та іншим законодавством заходів, що застосовуються у випадках порушення цього права і відновлення відносин власності, покладається на державу та утворювані нею відповідні державні органи. Зокрема, пункт 3 статті 48 Закону України "Про власність" (697-12) передбачає захист права власності в судовому порядку.

6. Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року (888-09) за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Аналіз чинного у 1987 році законодавства ( Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285 (285-80-п) , прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940 (v0940400-79) , якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

У зв'язку з передачею колгоспних ринків споживчій кооперації відповідно до Постанов у центральному апараті Міністерства торгівлі Української РСР було ліквідовано управління колгоспними ринками і плодоовочевої торгівлі, зменшено граничні асигнування на його утримання. Також були вилучені функції управління колгоспними ринками із положень про управління торгівлі виконавчих комітетів відповідних місцевих рад (пункт 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1988 року N 119).

Тобто колгоспні ринки передавалися не лише як майновий об'єкт, а разом з організаційною та функціональною структурами їх управління.

Отже, можна дійти висновку, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України "Про власність" (697-12) набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Передача колгоспних ринків із залишенням їх у державній власності не породжувала б обов'язку кооператорів самостійно та за рахунок своїх коштів безвідплатно відновлювати, реконструйовувати, оснащувати, розвивати колгоспні ринки, оскільки це призводило б до порушення конституційного принципу, згідно з яким державне керівництво економікою здійснювалося з активним використанням господарського розрахунку, прибутку, собівартості, інших економічних підойм і стимулів (частина друга статті 16 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 року (888-09) .

Примусове відчуження майнових ринкових комплексів може здійснюватися лише на загальних підставах, установлених частиною п'ятою статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до пункту 3 статті 48 Закону України "Про власність" (697-12) захист права власності здійснюється судом. Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями щодо права власності відповідних об'єктів майнових ринкових комплексів, є компетенцією судів загальної юрисдикції.

Таким чином, положення частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) , пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) щодо недоторканності власності кооперації та споживчої кооперації слід розуміти як встановлення правових засобів захисту права власності відповідних кооперативних організацій від протиправних дій з боку будь-кого, зокрема юридичних чи фізичних осіб.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 51, 63, 65, 66, 69, 94, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) в контексті частини четвертої статті 13, частини четвертої статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) і в системному зв'язку із статтею 48 Закону України "Про власність" (697-12) , статтею 328 Цивільного кодексу України (435-15) слід розуміти так, що:

- власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна;

- недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України;

- гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності;

- право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності.

Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об'єктів власності, в тому числі майнових ринкових комплексів споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) (далі - Рішення).

1. Як свідчить аналіз практики Конституційного Суду України, конституційні звернення органів та підприємств споживчої кооперації з питань, пов'язаних із захистом їх права власності на об'єкти ринкового господарства, розглядалися неодноразово.

Зокрема, в 1997 році розглянуто конституційні звернення колективного підприємства "Центральний ринок" міста Дніпропетровська про офіційне тлумачення статей 13, 92, 116, 117 Конституції України (254к/96-ВР) , статей 48, 49, 55, 57 Закону України "Про власність" (697-12) , статті 17 Закону України "Про споживчу кооперацію" (1) (2265-12) та Дніпропетровської обласної споживчої спілки про офіційне тлумачення статей 8, 13, 41, 58, 117 Конституції України, статті 2 Закону України "Про власність" (2).

(1) Ухвала Конституційного Суду України від 17 червня 1997 року N 25-з (vz25u710-97) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням колективного підприємства "Центральний ринок" міста Дніпропетровська щодо тлумачення статей 13, 92, 116, 117 Конституції України, статей 48, 49, 55, 57 Закону України "Про власність", статті 17 Закону України "Про споживчу кооперацію".

(2) Ухвала Конституційного Суду України від 17 червня 1997 року N 26-з (vz26u710-97) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Дніпропетровської обласної споживчої спілки щодо офіційного тлумачення статей 8, 13, 41, 58, 117 Конституції України і статті 2 Закону України "Про власність".

В обох випадках приводом для порушення клопотання про тлумачення положень Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, як зазначалося у конституційних зверненнях, стало прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 6 серпня 1996 року N 493 (493-96-р) про передачу ринків з відання організацій споживчої кооперації в управління Дніпропетровської обласної державної адміністрації та у власність міста Дніпропетровська, а також розпочате у зв'язку з цим вилучення ринків у організацій споживчої кооперації.

Конституційний Суд України відмовив у порушенні конституційного провадження у справах виходячи з того, що у конституційних зверненнях були відсутні факти неоднозначного застосування положень Конституції України (254к/96-ВР) і законів України, які підлягають офіційному тлумаченню, що згідно із статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є обов'язковою умовою для конституційного звернення.

Крім цього, у зазначених ухвалах Конституційний Суд України наголосив на тому, що захист права власності організацій споживчої кооперації, вирішення питання про правомірність дій органу державної адміністрації та виконкому міської ради щодо вилучення ринків має здійснюватися через суди загальної юрисдикції, оскільки це не належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) ).

Однак, всупереч зафіксованій у зазначених актах Конституційного Суду України правовій позиції, без відповідної аргументації стосовно різкої (на діаметрально протилежну) її зміни Ухвалою Першої колегії суддів Конституційного Суду України від 10 червня 2004 року (далі - Ухвала) було відкрито конституційне провадження щодо аналогічних питань та тих самих об'єктів споживчої кооперації (ринків) у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) .

Конституційний Суд України з таким рішенням Першої колегії суддів Конституційного Суду України фактично погодився, розглянувши справу за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств по суті і прийнявши відповідне рішення.

При тому Конституційний Суд України не взяв до уваги ту обставину, що конституційне звернення не відповідає вимогам статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , оскільки не містить фактів неоднозначного застосовування судами, іншими органами державної влади положень законів, які підлягають офіційному тлумаченню. Як випливає з тексту конституційного звернення і доданих до нього матеріалів, судами та органами виконавчої влади неоднозначно застосовувалися не зазначені положення законів України, а норми Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року N 124 (v0124699-87) "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків" та однойменної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 року N 265 (v0265400-87) у частині передачі організаціям споживчої кооперації ринків і у зв'язку з цим правомірності здійснення такими організаціями стосовно ринків прав власника.

Однак вирішення цього питання не належить до повноважень Конституційного Суду України, адже відповідно до статей 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР) , статей 13, 42, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення тільки положень Конституції України та законів України.

2. Що стосується Рішення, прийнятого Конституційним Судом України, слід зазначити таке.

Насамперед, як випливає з тексту конституційного звернення та Ухвали, суб'єкт права на конституційне звернення - Центральна спілка споживчих товариств України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) щодо власності споживчої кооперації, зокрема, з таких питань:

- чи може бути, в аспекті тлумачення вказаних у конституційному зверненні норм, підставою набуття споживчою кооперацією права власності на майно у разі безоплатної передачі державного майна у відання споживчої кооперації у встановленому на час такої передачі порядку (стаття 91 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 року N 265 (v0265400-87) та ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року N 124 (v0124699-87) "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків");

- чи може бути складовою власності організацій споживчої кооперації державне майно, передане з відання відповідних органів виконавчої влади у відання організацій споживчої кооперації, враховуючи положення діючого на час передачі законодавства.

Проте в Рішенні питання, яке потрібно вирішити шляхом тлумачення законів України, та правове обґрунтування необхідності в офіційній інтерпретації їх положень викладено інакше, зокрема:

"Укоопспілка, посилаючись на те, що передані колгоспні ринки є власністю споживчої кооперації, звернулася з клопотанням до Конституційного Суду України витлумачити зазначені положення законів щодо набуття та захисту власності споживчої кооперації" (пункт 1 мотивувальної частини).

Однак про те, що суб'єкт конституційного звернення порушує клопотання вирішити питання саме в редакції звернення та Ухвали, свідчать додані до цього звернення документи, в яких наведено факти неоднозначного застосування правозастосовними органами виключно зазначених актів колишнього Союзу РСР і УРСР, а не положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" (2265-12) , частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (1087-15) . Ці питання, по суті, зводилися до тлумачення словосполучення "передати ... у відання", застосоване в частині першій статті 2 Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року N 124 (v0124699-87) "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків", а не в законах, які підлягали офіційній інтерпретації.

Незважаючи на зазначене, Конституційний Суд України дослідив саме цей акт, витлумачив його та зробив на підставі цього тлумачення висновок, що "безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти залишалися у володінні і користуванні організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України "Про власність" (697-12) набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів" (пункт 6 мотивувальної частини Рішення). Тобто витлумачив зазначене словосполучення як передачу у власність, що не випливає ні з положень законів, про тлумачення яких порушувалося клопотання у конституційному зверненні, ні з положень Конституції України (254к/96-ВР) , які Конституційний Суд України дослідив за власною ініціативою. Слід також зауважити, що це питання не було врегульовано й нормативно-правовими актами колишнього Союзу РСР та УРСР, на які посилається Конституційний Суд України, обгрунтовуючи зазначений висновок. До того ж Конституційний Суд України навіть не перевірив конституційність цих актів, а саме: Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року N 124 (v0124699-87) "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків" та однойменної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 року N 265 (v0265400-87) , Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285 (285-80-п) , прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940, а також Постанови Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1988 року N 119, адже за Конституцією України (254к/96-ВР) закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України (пункт 1 розділу XV "Перехідні положення").

Таким чином, Конституційний Суд України шляхом тлумачення положень непідвідомчих йому нормативно-правових актів де-факто визнав право власності на об'єкти ринкового господарства за організаціями споживчої кооперації, тобто вирішив питання, яке, на мою думку, не належить до повноважень Конституційного Суду України, а є виключною компетенцією судів загальної юрисдикції.