САМОВІПЬНЕ ЗАЙНЯТТЯ ДІЛЯНКИ

Після завершення діі Перехідних положень до Земельного кодексу від 25.10.2001 року земля в Україні у повному обсязі зможе перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами відбуватиметься шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання Тх у користування із врахуванням обмежень, встановлених Земельним кодексом:

Самовільне зайняття земельної ділянки є поширеним порушенням земельного законодавства і проявляється у заволодінні ділянкою всупереч закону, тобто без дотримання встановленого порядку відводу й отримання документа, що засвідчує право на цю ділянку. Одним із способів вчинення такого правопорушення є самовільне захоплення землі без дозволу органів, Що правомочні виносити рішення про надання ділянки. Як правило, з суб'єктивної сторони самовільне зайняття земель є умисним порушенням, спрямованим на за-володіння земельною ділянкою. Проте спостерігається тенденція до вчинення таких дій внаслідок необережності, що, на мою думку, не повинно мати наслідком притягнення до відповідальності. Об'єктивна сторона правопорушення, що розглядається, полягає у самовільному огородженні ділянки, її обробці чи забудові. У тому випадку, коли самовільне зайняття земель поєднується із псуванням, забрудненням ділянки, завданням шкоди довкіллю та водним об'єктам, лісам, що на ній знаходяться — це утворює не тільки земельне, але й екологічне правопорушення.

Відповідно до законодавства земельні ділянки, що були самовільно зайняті, підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування втрат, нанесених під час незаконного користування ними (ч. 1 ст. 212 ЗемК), тобто застосовується так звана земельна реституція. Відновлення попереднього стану земельних ділянок для подальшого використання, включно із знесенням будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок осіб, які самовільно їх зайняли (ч. 2 ст. 212 ЗемК), а повернення та відшкодування нанесеної шкоди здійснюється за рішенням суду. Вирішуючи позови щодо шкоди, заподіяної її власникам або землекористувачам, суди виходять з того, що вона, відповідно до норм цивільного законодавства (статті 203, 440 Цивільного кодексу) відшкодовується у повному обсязі (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25.12.1996 року). Розмір такої шкоди визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також неодержаних власником або землекористувачем доходів. Зокрема, при самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні до неодержаних доходів належить вартість відповідної сільськогосподарської продукції, обчислена за ринковими цінами з урахуванням середньої врожайності цієї культури у господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних із збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення.

За самовільне зайняття земельної ділянки статтею 53-1 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність у вигляді штрафу для громадян від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 170 грн.) і на посадових осіб — від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 136 до 255 грн.).

Декриміналізація названого правопорушення у чинному Кримінальному кодексі, на мій погляд, не обгрунтована. Із введенням приватної власності на земельні ділянки кожен землевласник повинен бути впевнений, що його право буде захищено державою аж до застосування найжорсткіших заходів. Проте, безумовно, заходи цієї відповідальності не повинні суперечити такому принципу кримінального законодавства, як відповідність покарання тяжкості злочину, а також нормам про малозначущість діяння. Отже, санкцією такої норми слід передбачити граничні розміри самовільно зайнятої площі та розмір шкоди, спричиненої таким протиправним діянням.

Дмитро КОВАЛЬСЬКИЙ,

аспірант Національного аграрного університету

По материалам газеты "Юридичний вісник України"