ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
(до питання про вибір організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності)

Відповідальність чи ризик майнових втрат

Коротку характеристику співвідношенню майнової відповідальності господарських товариств та їх учасників надано у проведеному Верховним Судом України узагальненні від 01.11.1999 р. судової практики в кримінальних справах про злочини посадових осіб довірчих, страхових товариств та інших небанківських структур, які залучали кошти громадян (Вісник Верховного Суду України. № 5 (15), 1999 р. С. 30). При цьому укладачі зазначеного узагальнення послуговувалися свого роду "вижимками" з відповідних правових норм, зазначаючи, що матеріальна відповідальність товариств та їх учасників визначається нормами Закону "Про господарські товариства" (далі — Закон про ГТ): акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки у межах належних їм акцій; учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть відповідальність у розмірі їх внесків до статутного фонду; учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за його боргами всім своїм майном, на яке за законодавством України може бути звернено стягнення; учасники ко-мандитного товариства також несуть солідарну відповідальність, крім тих учасників, відповідальність яких обмежується їх вкладами у майні товариства.

Уже з цього випливає, що володіння корпоративними правами суб'єкта підприємницької діяльності — юри динної особи є найбільш безпечною з точки зору власних майнових ризиків справою для осіб, які виступають засновниками (учасниками) товариств з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) та акціонерних товариств (далі — АТ). У свою чергу, з.урахуванням прагнення до граничної мінімізації ризиків майнових втрат, спричинених покладенням цивільно-правової відповідальності чи то на учасника господарського товариства, чи то на створену за його участю юридичну особу, серед двох названих видів товариств — ТОВ і АТ — перевагу безперечно, слід віддати акціонерним товариствам.

Суть правового становища учасників ТОВ і АТ у контексті їх начебто визначеної Законом про ГТ відповідальності за зобов'язаннями зазначених товариств ніяк не узгоджується зі справжнім змістом цивільно-правової відповідальності. Адже головною ознакою цивільної відповідальності є зменшення майнової сфери боржника за рахунок вилучення з неї майна, необхідного для задоволення вимог кредитора. Тоді як члени ТОВ і акціонери АТ, будучи повноправними учасниками цих товариств, і якщо інше не передбачене статутом товариства, в дійсності не несуть за наслідки його діяльності ніякої майнової відповідальності. Натомість учасники зазначених товариств передусім ризикують "прогоріти" як інвестори, якщо внаслідок звернення стягнення на активи юридичної особи, вони, замість отримання дивідендів чи іншої віддачі від прямих інвестицій до статутних фондів створених за їх участю товариств, втратять можливість повернути ін вестрвані кошти або вартість майна, що свого часу становили внесок учасників до статутного фонду ТОВ чи АТ.

Тобто, у даному випадку учасники товариства у майновому відношенні ризикують позбутися на майбутнє:

а) надходження дивідендів (це справедливо як щодо учасників ТОВ, так і акціонерів АТ);

б) можливості одержати належну їм частку в майні ТОВ, пропорційну внеску учасника (на що можна розраховувати у разі добровільного виходу з товариства);

в) ліквідаційної квоти в майні ТОВ чи АТ або її частини — якщо після задоволення вимог усіх його кредиторів внаслідок звернення стягнення на майно товариства залишку активів юридичної особи, які підлягають розподілу між учасниками товариства, не виявиться, або їх буде недостатньо для повернення учасникам вартості їх внесків (викупу і погашення акцій).

Недарма фахівцями з цивільного права зазвичай робиться наголос на тому, що законодавче формулювання щодо обмеження відповідальності засновників (учасників) розглядуваних господарських товариств розмірами їх частки у статутному фонді товариства слід сприймати як певну умовність або ж технічний огріх. Зокрема, Н. Кузнєцова щодо передбаченої законодавством "відповідальності" акціонерів і учасників ТОВ відзначає: "Учасники цих товариств, як правило, не відповідають своїм майном за боргами товариства, вони ризикують у межах належних їм часток (акцій)" (Кодифікація приватного (цивільного) права України. К., 2000. С. 139.).

Отже, справжній зміст розглянутого положення законодавства полягає саме у констатації ризику неповернення (втрати) раніше вкладених у статутний капітал внесків учасників ТОВ чи оплаченої вартості акцій, належних акціонерам АТ.

Акціонерне товариство

Враховуючи вищевикладене, з розумінням ч. 2 ст. 24 Закону про ГТ, згідно з якою акціонери нібито відповідають за зобов'язаннями товариства у межах належних їм акцій, більш-менш все зрозуміло. Але є й неоднозначніше питання, що стосується випадків, передбачених статутом АТ, коли акціонери, які не повністю оплатили акції, повинні нести відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах неспла-ченої суми (ч. З ст. 24 Закону про ГТ).

Проте адекватність наведеного законоположення також викликає сумніви. Адже у випадку, коли акціонер не повністю оплатив належні йому акції, він нестиме відповідальність (тепер вже у власному розумінні використаного юридичного терміна) за невиконання саме цих своїх зобов'язань. Причому — незалежно від положень статуту. До того ж кредитором зазначеного зобов'язання буде АТ, але ніяк не третя особа — кредитор товариства. Тож йтиметься про звичайне невиконання договірних зобов'язань, а тому відповідальність недобросовісного акціонера (як покупця акцій) зумовлює можливість стягнення його боргу на користь емітента (продавця акцій). Інша мова, що погашення боргу за придбані (передплачені), але не оплачені акції, може мати місце у процедурі ліквідації АТ і переслідувати мету проведення розрахунків з кредиторами товариства. Однак все рівно, цивільно-правова відповідальність акціонера наставатиме виключно перед товариством.

Таким чином, правильним виглядає визначення, наведене у пункті 2 ст. 130 проекту нового ЦК України: "Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать" (Українське право. №1, 1999. С. 81.)

Товариство з обмеженою відповідальністю

Так само згідно з правилами частин 2 і З ст. 50 Закону про ГТ учасники ТОВ несуть відповідальність у межах їх вкладів до статутного фонду, а у випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли свої вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах невнесеної частини вкладу. Відповідно і аргументація заперечень щодо цього припису аналогічна до наведеної щодо подібної норми, яка регулює рівень майнової відповідальності акціонерів АТ. Тобто відповідальність має місце, однак не за зобов'язаннями ТОВ, а перед ТОВ за власним зобов'язанням учасника щодо внесення вкладу в розмірі, визначеному в установчих документах товариства чи в договорі, укладеному між товариством і учасником (ч. 1 ст. 28 Закону про ГТ).

Відповідальність чи виконання в натурі

Зауважу, що про майнову відповідальність учасника АТ^и~ТОВ у класичному розумінні взагалі можна говорити тільки з певною натяжкою. Радше йдеться про виконання зобов'язання в натурі: а) грошового зобов'язання — щодо внесення грошового вкладу в статутний фонд ТОВ або щодо оплати акцій АТ; 6) зобов'язання про передачу речі або виключних прав (прав на об'єкти інтелектуальної власності) як внеску до статутного фонду ТОВ (у власність чи в користування товариства). Водночас відповідальність у чистому вигляді для учасника, який не виконав свій обов'язок стосовно участі у формуванні статутного фонду товариства як майнової бази функціонування юридичної особи — суб'єкта підприємництва настає тільки тоді, коли з недобросовісного учасника стягується передбачена ч. 2 ст. 33 'або ч. З ст. 52 Закону про ГТ законна чи інша за розмірами — договірна — неустойка (відсотки- річних).

У зв'язку з чим нагадаю, що акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість передплачених ним акцій. У разі несплати належної суми у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. Також і засновник ТОВ зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання зазначеного зобов'язання у визначений строк цей учасник, якщо інше не передбачено установчими документами товариства, як і акціонер в АТ, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Товариство з додатковою відповідальністю

Інша справа — товариство з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ). Саме щодо цієї організаційно-правової форми здійснення підприємницької діяльності було б правомірно говорити про наявність обмеженої відповідальності учасників товариства за зобов'язаннями створеної ними юридичної особи: відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону про ГТ учасники ТДВ відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Саме у другій половині наведеної норми і постають питання, пошук відповідей на які становить предмет нашого інтересу: 1) про цивільну відповідальність як таку, тобто питання про відповідальність учасника цивільних правовідносин у її власному розумінні — як додаткового, майнового обтяження, що покладається на суб'єкта відповідальності додатково чи незалежно від невиконаного зобов'язання; 2) про відповідальність одного учасника цивільних правовідносин за дії іншого — відповідальність учасника ТДВ за дії товариства.

Важливо відзначити, що в другому з означених аспектів фактично має розглядатися питання про відповідальність за дії третьої особи (учасника за товариство), проте не у звичному розумінні, коли суб'єкт відповідальності встановлюється в нормативному порядку з огляду на виконання зобов'язання третьою особою (ст. 164 чинного ЦК України та ст. 553 проекту нового ЦК України), а радше у світлі певних паралелей з порукою як способом забезпечення виконання зобов'язань.

Зазначена подібність проявляється в наступному:

1) обов'язок учасників ТДВ нести відповідальність (обмежену, а не додаткову, якщо зважати на її суть, про що йшлося раніше) за боргами товариства виконує функцію гарантування вимог його кредиторів, а тому насправді є нічим іншим як своєрідним забезпеченням виконання зобов'язань боржника;

2) "додаткова" відповідальність учасників-ТДВ охоплює як сплату основного боргу, так і процентів, неустойки, відшкодування збитківт'Ьскілаки якогось обмеження щодо певних форм відповідальності ст. 65 Закону про ГТ не містить;

3) хоча загальний обов'язок нести додаткову "відповідальність" за боргами товариства і грунтується на імперативній нормі закону, він водночас є й договірним, оскільки:

а) цей обов'язок закріплюється в установчих документах ТДВ, які затверджуються за участю всіх учасників товариства;

б) закон не визначає конкретні межі "додаткової" відповідальності учасників товариства, а тому ця межа встановлюється в установчих документах товариства, тобто в договірному порядку, як майновий елемент корпоративних відносин. Врешті відповідні положення установчого договору та статуту ТДВ набувають ознак договору на користь третьої особи (будь-кого з можливих кредиторів, чиї вимоги не були задоволені за браком у товариства належних майнових активів).

Але треба зважати й на ті моменти, що увиразнюють відмінність правил про "додаткову" відповідальність учасників ТДВ від правового регулювання відносин поруки.

По-перше, на відміну від звичайної поруки (ст. 191 ЦК України) учасник ТДВ не зв'язаний з кредиторами неплатоспроможного товариства відповідними договірними відносинами. Характер його зобов^язань'подібчий, але не тотожний тим, що випливають з договору між основним боржником і поручителем на користь третьої особи — кредитора з основного боргу (ч. 2 ст. 576 проекту нового ЦК України). І чи не основна відмінність полягає в тому, що учасники ТДВ несуть "додаткову" відповідальність перед заздалегідь не визначеним колом суб'єктів права вимоги.

По-друге, товариство і його учасники на відміну від боржника за основним зобов'язанням і поручителя у договорі поруки не є солідарними боржниками. Натомість учасники ТДВ відповідають за боргами цієї створеної ними юридичної особи субсидіарно, позаяк застосуванню до них "додаткової" відповідальності завжди передує виникнення передбаченої правовими нормами необхідності в реалізації активів товариства задля здійснення розрахунків з його кредиторами та наступне виявлення недостатності майна цієї юридичної особи — боржника для погашення всіх пред'явлених вимог.

По-третє, абсолютно очевидно, що до учасників не переходять і не можуть перейти права зворотної вимоги (в розмірі виплаченої учасником суми) до товариства, — навіть якщо товариство за допомогою своїх учасників розрахувалось зі всіма кредиторами і не було ліквідоване.

По-четверте, недостатність активів товариства і необхідність звернення стягнення на особисте майно учасників ТДВ визначається ліквідатором (арбітражним керуючим при банкрутстві товариства), тобто вирішення питання про реалізацію "додаткової" відповідальності учасника товариства не може вирішуватися поза ліквідаційною процедурою.

Володимир ПРИМАК (Далі буде)

По материалам газеты "Юридичний вісник України"