ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ У ГЛОБАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ

ДОСВІД ЗАХОДУ

Мережа Інтернет дедалі більше набуває серйозного соціально-економічного значення. Величезні капіталовкладення, міжнародний характер інформаційних відносин, сотні мільйонів користувачів, новітні механізми ведення бізнесу роблять мережу об'єктом постійної уваги світового загалу.

Понад двадцять держав світу вже прийняли законодавчі акти, які регулюють суспільні інформаційні відносини, що виникають у зв'язку з використанням мережі Інтернет. їй "довіряють" здійснення низки важливих організаційно-правових функцій держави, наприклад, голосування (вибори США, штат Каліфорнія), подача позовних заяв, поширення різних процесуальних документів (штат Колорадо) тощо.

Тільки у Сполучених Штатах Америки кількість судових прецедентів, пов'язаних з використанням інформаційних мережевих технологій, наданням послуг і продажу товарів у мережі, порушенням авторських та суміжних прав, нараховує сотні справ. Росте кількість розглянутих справ щодо правопорушень в Інтернеті й 'У Німеччині, Великій Британії, Франції, Австралії та інших країнах, де мережа все глибше впроваджується до різноманітних соціальних механізмів.

Попри стрімке поширення і глобалізацію їнтернету, його правове регулювання у нашій країні є недостатнім. Якщо йдеться про нормативно-правові акти, які безпосередньо пов'язані з глобальною мережею, то поки що це фактично лише Указ Президента України' від 31.07.2000 р. № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні". У ньому дається юридичне визначення поняття Інтернету як глобальної інформаційної мережі, окреслені основні напрями використання Інтернету, що дозволяє визначити відповідне законодавство, яке має їх регулювати.

У світі, принаймні зараз, можна виділити чотири підходи або, вірніше буде сказати, чотири точки зору щодо впливу Інтернету на економічні відносини і право в цілому, а також на проблему їх регулювання.

Перша полягає у тому, що її (проблеми) як такої не існує зовсім. Діє законодавство певної країни, яке регулює відносини у галузі авторських та суміжних прав, нові ж інформаційні технології зовсім нічого не змінюють, потрібно лише дотримуватися чинного законодавства.

Друга точка зору підтримує думку про те, що відносини, які почали виникати з появою глобальної інформаційної мережі, досить специфічні а, отже, повинні мати особливе регулювання. Пропонується, наприклад, прийняти так званий "рамковий" закон про Інтернет та регулювати зазначені відносини за допомогою спеціальних міжнародних договорів.

Квінтесенцією третього підходу є те, що нові інформаційні технології, врешті-решт, призведуть до корінної зміни суспільних відносин, у тому числі вплинуть й на результати творчої праці. Відповідно, сам зміст права та його роль будуть мінятися під впливом цих змін.

Четвертою точкою зору можна вважати те, що Інтернет з самого початку створювався як механізм вільного обміну інформацією і тому немає ніякого сенсу екстраполювати старі закони на відносини, що виникають у мережі. Інтернет повинен залишитися вільним від впливу держави, і, відповідно, права. Існує певна можливість саморегулювання, і це єдиний спосіб регламентації мережевих відносин.

Звичайно, такий розподіл є приблизним, однак, він дозволяє дати чітке уявлення щодо спектру думок із зазначеної проблеми.

Сучасному стану справ більш відповідає друга з приведених точок зору, однак, особливо з урахуванням того, що проблему регулювання нових відносин необхідно розглядати у перспективі, найбільш обґрунтованою і продуктивною є третя з названих позицій. Ключовими питаннями, які намагаються вирішувати держави при регулюванні мережі Інтернет, можна вважати наступне: загальнотеоретична проблематика мережі, що виникла в силу глобальності їнтернету і нематеріальності категорії електронної інформації, комплекс спеціальних юридичних питань, пов'язаних з використанням технологій їнтернету і принципова проблема меж застосування вже існуючого законодавства до нових соціально-інформаційних процесів.

Рішення останньої проблеми серйозно ускладнюється наявністю дуже незначних наробітків у сфері державної "мережевої"' законотворчості і відсутністю міжнародних угод щодо Інтернету. Але загальні норми законодавства і права мають визначати також і правила гри у глобальній мережі, хоча сам принцип первинності норм реального світу не повинен сприйматися буквально: мережеві суспільні інформаційні відносини дуже відрізняються від інших відомих соціальних процесів і повинні розглядатися саме з урахуванням їхньої внутрішньої специфіки.

Вищезгадана загальнотеоретична проблематика мережі містить питання юрисдикції Інтернету, суверенітету держав в інформаційному просторі, інституту забезпечення доказів і питання правосуб'єктності осіб, які представляють, поширюють і споживають інформацію в Інтернеті, проблему визначення часу і місця дії в мережі, питання відповідальності інформаційних посередників — інформаційних провайдерів за дії їх клієнтів. Спеціальні питання правового регулювання мережі Інтернет стосуються, але не обмежуються проблемами регулювання електронної комерції, використання об'єктів інтелектуальної власності, механізмів шифрування, криптографії тощо.

Тому за відсутності норм, що регулюють діяльність у глобальному інформаційному просторі, у свідомості мережевого співтовариства виникає і постійно зміцнюється своєрідний подвійний стандарт: дотримуватися законів потрібно, але тільки не в мережі.

Все частіше у нашій країні та за рубежем висловлюється думка про те, що дотримання авторських прав в Інтернеті гальмує розвиток мережі, заважає її активному інформаційному наповненню. Прихильники цих поглядів пропонують обмежити або навіть вилучити деякі права з концептуальних основ авторського права, наприклад, розширити можливості вільного використання творів. Однак саме відсутність реального захисту прав нерідко утримує авторів від розміщення в мережі своїх надбань та здобутків. Якщо, скажімо, прийняти все вищесказане, то це де-юре перетворить Інтернет у своєрідну "чорну діру" для інтелектуальної праці людини. Його наслідки можуть позначитися на відносинах не тільки у віртуальному, але й у реальному світі. Тож розглянемо певні юридичні труднощі та способи їх вирішення, що поширені на Заході при захисті авторських та суміжних прав.

Умовною одиницею інформації у мережі є сторінка. З точки зору авторського права це є синтетичний об'єкт — до нього можна включити різні об'єкти авторського права: текст програми мовою HTML (Hyper Text Markup Language), a також інші програмні об'єкти, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, фотографії, відео- та аудіовізуальні твори тощо. Дані об'єкти можуть бути створені різними людьми, а їх охорона здійснюватися як окремо, так і в цілому. При цьому необхідно враховувати той факт, що проблема забезпечення доказів для мережі Інтернет є основною. В умовах мінливості природи електронної інформації, легкості її передачі, відкритості протоколу TCP/IP (Transmission Control Protocol / Internet Protocol, прийнятий за стандарт у США у 1982 році) головним стає питання: де знаходилася певна сторінка, хто і коли здійснював кожну конкретну її публікацію у мережі. Не вдаючись до вже існуючих методів захисту авторських прав, потрібно сказати, що Інтернет створив деякі сучасні способи захисту інформації, а також авторських та суміжних прав.

Захищати авторські права у глобальній мережі можливо за допомогою запису інформації зі сторінок сайтів на лазерний диск та наступне його депонування до сховища — Web-депозитарію. Зазначений метод цілком підходить і для будь-яких інших продуктів інтелектуальної праці, а також для захисту суміжних прав, правової охорони нетрадиційних об'єктів авторського права (наприклад, службової або комерційної таємниці). Крім того, зазначений метод захищає зміст інформації на сайті, а його механіка досить проста і виглядає приблизно так — є сховище, куди депонуються в обов'язковому порядку різні твори, у тому числі і CD з Web-сторінками. Для цього особа подає заявку про те, що вона є автором (пра-вовласником) даного твору з його коротким описом. Фіксується дата прийому певного твору (що дуже важливо для надання пріоритету), оформлюється патент певного зразка і визначений у патенті об'єкт авторського права вже як певна одиниця збереження залишається у сховищі (Web-дипозитарію).

Авторське право, звичайно, не знає пріоритету, на відміну від об'єктів інтелектуальної власності. Проте, питання, хто першим розмістив публікацію на Web-сторінці, є основним, а дата депонування буде доказом того факту, що у зазначений час заявник мав копію об'єкта авторського права. Звичайно ж, запропонований спосіб не захищає від зловживань.

Також у "західному" сегменті Інтернету розповсюджений інший спосіб захисту — водяні знаки в електронних копіях фотографій, зображень. Вони наносяться за допомогою спеціального програмного забезпечення, що, так би мовити, вбудовує схований код визначеного формату у, наприклад, графічні файли. При звичайному візуальному розгляді зображення користувач не бачить яких-небудь закодованих позначень — значка копірайта, імені автора, року видання. Але потім, під час застосування визначеного програмного засобу можна довести, що файли містять додаткову інформацію, що вказує на особу, яка її записала. Причому, важливою особливістю водяних знаків, з чисто дизайнерської точки зору, можна вважати їх стійкість до будь-яких операцій над зображенням — стиску, зміні розмі-і рів, формату, кольору тощо. У глобальній мережі також виникають унікальні, які не мають аналогів в реальному світі, юридичні проблеми у сфері авторського права. Це питання щодо постановки посилань, організації сайтів за допомогою фреймів і включення до документів, що полікуються в мережі спеціальних команд — мета-тегів (hyperlinks, frames. meta-tags). При посиланнях на джерело інформації в мережі Інтернет необхідно враховувати законні інтереси правовласників ресурсів, а також подавати повну інформацію про них.

Для організації доступу до структурованої інформації в Інтернеті прийнято використовувати фрейми (спеціальні вікна на екрані броузера) для більш зручної навігації користувачів. Для останніх відкривається кілька фреймів, один із яких є активним — у ньому змінюється інформація згідно з діями і запитами користувача а ніші, присутні на екрані, не змінюють свого змісту і "чекають", коли користувач вибере їх у якості активних. Проте зазначена організація сайта створює потенційну можливість для порушення авторських прав: можливо у своїх фреймах, що будуть відігравати роль організуючої структури, показувати чужі сторінки.

Ще одна специфічна мережева юридична проблема у сфері авторського права виникає при використанні мета-тегів. Мета-тегі — команди, що вставляються у текст HTML документа, які не видно при відображенні публікації у вікні броузера. їх функція полягає у повідомленні різним пошуковим системам інформації про сторінку та її зміст. Дані мета-тегів можуть містити інформацію про автора ресурсу, ключових слів документа дати його створення тощо. Звичайно, мета-тегі додаються до тексту публікації самими ж авторами. Потім, після того як пошукова система відвідає певну сторінку автора, проіндексує її, занесе до бази дар них, до останньої з різними запитами будуть звертатися інші користувачі мережії На визначений запит, що містить, наприклад, ті ж слова, що були введені автором у поле мета-тега, буде видаватися посилання на даний сайт. Зазначений механізм є дуже зручним і широко розповсюджений у мережі, проте, деякі можуть' його використовувати неправомірно.

Нa завершення проведеного короткого Погляду проблематики Інтернету в сфері авторського права потрібно відЩ значити, що в Україні судових прецедентів, пов'язаних з цією проблемою, немає. Як, утім, немає і спеціалізованого законодавства, що має предметом своо регулювання Інтернет. Дуже важко" передбачити, як піде правозастосуван-ня в даній галузі у нашій країні. Проте, чим більше і активніше буде використовуватися мережа Інтернет, тим більше буде конфліктів щодо використання об'єктів авторських прав у мережі, тим швидше все це буде доходити до судових розглядів, які, створивши право-застосовчу практику, дозволять більш упевнено здійснювати захист авторських прав у глобальній мережі.

Підготував Микола ЛАРІН

По материалам газеты "Юридичний вісник України"