ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ТОВАРИСТВ (до питання про вибір організаційно-правової форми юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності)
Колективне підприємство, виробничий кооператив, ТОВ—точки дотику
Оскільки правовий режим майна такої винайденої у процесі ринкової трансформації суспільства організаційної форми, як колективне підприємство (далі — КП), подібний до правового режиму майна товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), то зі скидкою на похибку, яка може бути викликана певними особливостями локального регулювання, встановленими статутом конкретної юридичної особи, можна стверджувати, що так само як ТОВ, колективне підприємство може стати "безневинною жертвою" кредиторів свого учасника.
Такий погляд спирається на положення ст. 23 Закону "Про власність", яка передбачає виокремлення у майні колективного підприємства вкладів його працівників, розмір яких визначається залежно від! трудової участі в діяльності державного;! або орендного підприємства,' згодом перетвореного у колективне, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. Подібно до нарахування дивідендів у ТОВ на вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти у розмірі, що визначається трудовим колективом (вважайте — зборами засновників), виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
Як і в ТОВ, головною рисою, що характеризує майнові відносини члена КП і його підприємства є те, що працівникові, який припинив трудові відносини з КП, а також спадкоємцям померлого працівника! виплачується вартість відповідного вкладу. І тут варто зауважити, що у ст. 23 Закону "Про власність" йдеться про вклад працівника КП в усьому майні підприємства. Тобто мова про те саме, що у випадку з ТОВ називається вартістю частини майна товариства, пропорційною частці учасника ТОВ у статутному фонді товариства. Зазначене, у свою чергу, обумовлює ідентичність порядку виділення частки засновника КП і звернення на неї стягнення за вимогами статутному фонду товариства. Зазначене, свою чергу, обумовлює ідентичність по-идку виділення частки засновника КП і зернення на неї стягнення за вимогами собистих кредиторів працівника (1) та равил про вихід з ТОВ і звернення стягнення на частку його учасника (2).
Не можна обминути того, що форма реалізацІЇ особистої відповідальності засновника КП (і ТОВ, зрозуміло, також) у контексті викладеного може бути сприйнята у спотвореному вигляді — йдеться про зовнішню подібність до положенії про право спільної часткової власності, окрема, щодо звернення стягнення на частку співвласника у спільному майні. Звісно, знаку рівняння тут ставити не можна, оскільки зазначена подібність зумовлена переважно технічними деталями, однаковими прийомами законодавчої техніки, за допомогою яких виписувалися різні за предметом регулювання правові норми. Тому за всіх обставин у випадку зі зверненням стягнення на частку учасника в майні створеного за його участі підпримницького товариства (умовно віднесемо до них і КП) треба пам'ятати таке.
По-перше, до виділу "належної" учаснику частки відповідне майно перебуває у власності товариства (або КП) як юридичної особи, а не у спільній частковій власності засновників (тобто ст. 113 ЦК України не підлягає застосуванню). А це ознанає, що у будь-який момент на всі наявні активи ТОВ (КП) може бути звернено стягнення за власними боргами товариства. То-друге, реалізація цивільно-правової відповідальності учасника товариства і учасника права спільної часткової власності провадиться за різними нормативними підставами: в першому випадку — за ст. 57 Закону "Про господарські товарис-ва", у другому — за ст. 116 чинного ЦК.
Опосередковано значимість наведених міркувань щодо режиму майна КП, який зизначає особливості відповідальності підприємств цього типу, а також вага критеріїв, за допомогою котрих проводиться розмежування відповідальності учасників юридичної особи і співвласників, увиразнюється на ті відповідної судової практики. Прикладом може слугувати ухвала колегії в цивільних справах Верховного Суду України (далі — ВСУ) від 03.02.1999 р. у справі за позовом Й., Г., С.Г., С.Л. до акціонерного товариства закритого типу "Хмельницькриба" про виділ часток позивачів із майна підприємства.
Обгунтовуючи свої вимоги позивачі посилалися на те, що раніше вони були членами колективного підприємства — фірми "Хмельницьк-риба", яке потім було перетворено в акціонерне товариство. У зв'язку з чим колегія ВСУ відзначила, що спори про право працівника на вклад у майні КП вирішуються відповідно до положень ст. 23 Закону "Про власність", а не статей 113, 115 чинного ЦК, а працівникам, які припинили трудові відносини з колективним підприємством або їх спадкоємцям, виплачується вартість вкладу, а не видається сам вклад у натуральній формі (Вісник Верховного Суду України. № б, 1999. С. 10- 12.).
Переваги акціонерного товариства
За розглянутих обставин стають очевидними переваги акціонерного товариства (далі — АТ), існування котрого завжди більш стабільне і незалежне від особистої долі та майнового становища окремих акціонерів. Через це життєздатність зазначеного різновиду господарських товариств ніякою мірою не ставиться під удар у випадку звернення стягнення на майно будь-кого з акціонерів, у тому числі коли мова заходить про примусове відчуження належних їм акцій.
Так, судова колегія у цивільних справах ВСУ відмовила у задоволенні касаційної скарги С. і залишила в силі рішення Одеського обласного суду від 11.11.1998 р. за позовом С. до виробничого акціонерного товариства "Полімер" про стягнення вартості частини майна товариства, скасування рішення зборів акціонерів та відшкодування моральної шкоди з огляду на те, що членові АТ закритого типу належить право на відповідну кількість акцій, а не на частину майна товариства, відповідну його частці у статутному фонді. Тож касаційна інстанція в ухвалі від 10.03.1999 р. справедливо констатувала: "... відповідач обгрунтовано відмовив С. у виплаті вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді ..." (Вісник Верховного Суду України. № 6 (16), 1999 р. С. 12.).
Ще більш красномовною виглядає позиція ВСУ, викладена в ухвалі колегії в цивільних справах від 18.08.1999 р., якою було залишено без зміни рішення Верховного Суду Автономної Республіки Крим у справі за позовом С. до товариства "Сервіс-фірма "Наш Дім" про визнання прав акціонера, стягнення вартості частки в майні АТ та відшкодування моральної шкоди. ВСУ мотивував свої висновки тим, зокрема, що відповідно до ст. 21 Закону "Про господарські товариства" майно між акціонерами розподіляється лише в разі ліквідації товариства, тоді як ст. 32 зазначеного Закону і відповідне положення статуту АТ передбачають тільки право, але не обов'язок викупу товариством своїх акцій (Вісник Верховного Суду України. Мв 1(17), 2000 р. С. 22.).
Кооператив
У багатьох елементах схожою на ТОВ та товариства з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ) організаційно-правовою формою юридичних осіб є виробничий кооператив (далі — ВК), котрий, як і суб'єкти господарювання двох інших із зазначених форм, є підприємницьким товариством (ст. 66 проекту нового ЦК України), тобто організацією, яка:
Конструкція виробничого кооперативу має чимало спільних для неї й ТОВ (ТДВ) ознак, які більш притаманні товариствам — "об'єднанням осіб" (хоч ТОВ через перевагу інших визначальних рис зазвичай відносять до товариств — "об'єднань капіталів"). Серед них: можливість виключення особи з кооперативу; допустимість запровадження обмежень щодо права члена кооперативу передавати свій пай іншим особам, у тому числі й іншим членам кооперативу; обов'язковість згоди кооперативу на вступ до нього спадкоємців померлого громадянина чи правонаступників юридичної особи, які були членами кооперативу тощо.
Водночас відмінною ознакою ВК є особиста трудова участь членів кооперативу в його виробничій чи господарській діяльності, що хоч і віддалено, але дещо нагадує спільне ведення справ повними товаришами у повному чи командитному товариствах. А позаяк у кооперативі значимість персонального фактора та особисті характеристики членів ВК (їх ділові якості, трудові навики, добросовісність тощо) виходять на перший план, це ще більшою мірою ріднить їх з господарськими товариствами — "об'єднаннями-осіб".
За таких обставин було б логічним визначити для ВК і його членів таке співвідношення їх взаємної відповідальності, яке було б рівно-біжно наближеним до схем, за якими у законодавстві вирішене питання про майнову відповідальність товариства та його учасників:
а) у ТОВ;
б)у повному та командитному товариствах.
Згідно з положеннями параграфа 2 "Виробничий кооператив" глави 7 "Підприємницькі товариства" проекту нрвого ЦК України співвідношення майнової відповідальності виробничого кооперативу та його членів побудоване на таких принципах:
Хто відповідає, а хто й ні
Проте зазначене положення проекту ЦК поки Що чекає свого втілення у життя, а чинне законодавство з цього питання виглядає дещо заплутаним. Приміром, ст. 23 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" гласить, що члени кооперативу відповідають за його зобов'язаннями тільки у межах свого пайового майнового внеску. Отже — ніякої додаткової відповідальності не передбачено.
Натомість за частиною 4 ст. 11 частково чинного донині Закону "Про кооперацію в СРСР" виробничому кооперативу може бути відмовлено у державній реєстрації якщо в його статуті не передбачена відповідальність членів ВК за боргами кооперативу. Відповідно ст. 43 зазначеного Закону передбачає відповідальність членів ліквідованого виробничого кооперативу за боргами останнього при недостатності в нього майна у порядку, розмірах і на умовах, передбачених статутом ВК. Причому межі відповідальності члена кооперативу не Можуть бути меншими від одержаного ним річного доходу.
Таким чином, члени ВК, які діють у промисловій сфері, мають нести субсидіарну відповідальність за боргами свого кооперативу в розмірах, встановлених статутом, але не менше одного річного доходу, виплаченого на пай. При цьому законодавець, напевно, мав на увазі виплату за рік, що передував тому року, в який проводиться ліквідація. Однак у разі значного розкиду обсягів доходу в попередні роки щодо визначення цієї прив'язки (до певного терміну виплати доходу) можуть бути різночитання. Причому обов'язок щодо несення додаткової відповідальності покладається і на так званих колективних (за термінологією Закону "Про кооперацію в СРСР") або асоційованих членів (фінансових учасників) ВК у сфері промислового виробництва, що не можна, вважати правильним. Адже ці особи фактично знаходяться у становищі, тотожному до становища вкладників у командитному товаристві. Вони не беруть участі в діяльності ВК, а тому й не повинні нести за її наслідки ніякої майнової відповідальності.
Водночас всі члени сільськогосподарського ВК фактично не відповідають за його зобов'язаннями, а тільки ризикують втратою своїх часток пайового фонду.
Нагадаю, що майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди відповідно до ст. 21 Закону "Про сільськогосподарську.кооперацію". Саме неподільний фонд, який утворюється за рахунок вступних внесків та іншого, набутого на законних підставах, майна кооперативу, становить майнову основу його діяльності. Пайові внески членів кооперативу до цього фонду не включаються. Як зазначають В. Хахулін і О. Загнітко, "неподільний фонд не розподіляється між членами кооперативу, а у випадку їх виходу з кооперативу або переходу на асоційовану форму членства їм не повертається" (Хозяйственное право. К.: Юринком Интер, 2002. С. 315). Тому кредитори боржника — члена кооперативу можуть звернути стягнення тільки на вартість належного боржникові паю, що становить частину пайового фонду ВК, а неподільний фонд при цьому залишиться недоторканним. Звичайно, це вигідно передусім самому кооперативу, який зберігає свої активи і у порівнянні з іншими підприємницькими товариствами виявляється найбільш "захищеною" від особистих кредиторів своїх членів юридичною особою.
Отже, складається подібна (проте не аналогічна) до ТДВ ситуація, коли, з однієї сторони, передбачається певна, обмежена за своєю суттю, відповідальність (а не тільки ризик втрати своїх майно- „ вих внесків) членів кооперативу за наслідки діяльності створеної за їх участі юридичної особи, а з іншої сторони — виробничий кооператив мусить відповідати де-факто за особистими зобов'язаннями свого члена, виділяючи частину майна кооперативу, що дорівнює вартості паю боржника.
Однак виграшною відмінністю у порядку звернення стягнення на пай члена ВК у порівнянні з аналогічною процедурою щодо часток учасників ТОВ є те, що претензії кредиторів члена ВК задовольняються виключно за рахунок його паю, що становить складову пайового фонду. Так виключається ризик втрати майна, надбаного кооперативом як окремим суб'єктом цивільного обороту. Одночасно статус пайового фонду починає виразно наближатися до характеристик спільної часткової власності.
Шановний читачу! У чотирьох окремих публікаціях у контексті цивільно-правової відповідальності було розглянуто ті майнові ризики, що чатують на засновників (учасників) субєктів підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм. Щоправда, з технічних причин і зважаючи на нечисленність відповідних юридичних осіб, "за бортом" представленої статті залишились повні та коман-дитні товариства, однак до розгляду особливостей їх правового становища ми ще, напевно, звернемося у майбутньому.
Необхідність "закруглятися" і ставити крапку втримує від розлогих висновків, які, врешті, однак містяться у відповідних підрозділах представленого нарису. Тому висловлюсь коротко, хоч і в дусі гасел вже трохи забутого і водночас зовсім ще недавнього минулого (згадайте вислів про найважливіше зі всіх мистецтв і таке інше): обираючи ту чи іншу форму ведення підприємницької діяльності, пам'ятаймо правову сторону справи, для якої "ключовим словом" завжди є — відповідальність!
Володимир ПРИМАК
По материалам газеты "Юридичний вісник України" №24 від 15-21 червня 2002 року;