БЕЗ ПРАВА НА ЗМІНУ

Майже місяць минув з часу оголошення редакцією нашого часопису су-перконкурсу. Приємно повідомити, шо пропозиція газети зацікавила читачів: мало не щодня ми отримуємо п'ять-шість листів від бажаючих узяти участь у розіграші суперпризу — комп'ютера.

Пропонуємо вашій увазі, шановні друзі, деякі конкурсні роботи.

Український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, підприємство А, уклало договір купівлі-продажу товару з російським підприємством В. На виконання умов договору А відвантажив В товар, а той розрахувався за поставлений товар частково.

Договором передбачено, що ціна товару може бути зменшена покупцем у випадку невідповідності його, якості, якщо вона відрізняється від обумовленого стандарту та підтверджена актом експертизи якості товару торгово-промислової палати Москви. Частина вартості товару С не була сплачена підприємством В на підставі відповідного акта експертизи, що підтверджувалось повідомленням та претензією на відповідну суму.

За фактом перевірки діяльності А податковою інспекцією було застосовано штрафні санкції за неповернення валютних коштів. Сума С визнана податковою інспекцією дебіторською заборгованістю, а санкції було застосовано відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР.

Рішення податкової інспекції було оскаржено до господарського суду, але у задоволенні позовних вимог А судом було відмовлено, а рішення податкової інспекції визнано законним, оскільки вищезгаданий закон вимагає повернення валютної виручки не пізніше 90 днів з моменту митного оформлення товару, і вимагає застосування санкцій до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності у вигляді пені 0,3 відсотка у випадку неповернення. Отже, твердження позивача, що, оскільки товар був неналежної якості, яка підтверджена вищезазначеними документами, то сума С не повинна надходити на його рахунок, а санкції — застосовуватися, не були враховані.

У цьому випадку вимоги ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР не узгоджуються з низкою нормативно-правових актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що:

1) права та обов'язки сторони визначають при укладанні зовнішньоекономічного контракту;

2) регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні визначається законами України, підзаконними Іюр-мативно-правовими актами та угодами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які не суперечать вимогам закону;

3) Верховна Рада укладає міжнародні договори відповідно до законів України про міжнародні договори та приводить у відповідність до них чинне законодавство;

4) за порушення зовнішньоекономічного законодавства до суб'єктів відповідної діяльності застосовуються санкції аж до призупинення зовнішньоекономічної діяльності господарюючого суб'єкта.

У ст. 17 Закону "Про міжнародні договори України" від 22.12.1993 р. №3767-ХІІ зазначено, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

У свою чергу, у ст. 50 Конвенції ООН "Про міжнародні договори купівлі-продажу" 1980 р., яка була ратифікована Україною в 1990 році, записано, що "якщо товар не відповідає договору та незалежно від того, чи вже була сплачена ціна, покупець може знизити ціну в тій же пропорції, в якій вартість товару, яку фактично поставлений товар мав на момент поставки, співвідноситься з вартістю, яку на той же момент мав би товар, який відповідає умовам договору".

Отже, з одного боку, закон та договір дає право сторонам А і В зробити уцінку вартості товару, якість якого не відповідає договірним умовам, на суму С, а з іншого — не дає можливості проводити його уцінку без повного повернення валютної виручки в розмірі митної вартості товару, який перетнув кордон України. Існує колізія між нормами, що дають право сторонам регулювати вартість товару та встановлюють санкції за неодержання надходжень повної суми його вартості після митного оформлення.

Продовження цієї ситуації ще більш невтішне. Припустимо, що підприємства А і В домовились, що розрахунок буде провадитись у формі попередньої оплати. При цьому 90 відсотків вартості товару надійшло у формі попередньої оплати в строки, визначені договором, решту оплати неможливо було провести негайно і сторони вирішили оплатити п після отримання товару, оскільки товар був такий, що швидко псується. Протягом тижня після митного оформлення товару підприємство В повідомило про неналежну якість частини товару і надало підтверджуючі документи. Отже, відповідно до вишєна-веденої Конвенції ООН сторони діяли законно, коли вирішили, що вся сума поверненню не підлягає. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" "...у разі прийняття судом або арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено". Тобто для підприємства А з цього замкненого кола немає виходу, оскільки у випадку визнання умов договору такими, що не суперечать закону (а вони-таки не суперечать), це підприємство не матиме права на надходження від нерезидента решти вартості товару. Відповідно визнання умов договору такими, що не суперечать закону (а вони-таки не суперечать), це підприємство не матиме права на надходження від нерезидента решти вартості товару. Відповідно до цього суд відмовить підприємству А в позові до В про повернення частини вартості товару, оскільки якість його частини відповідала товару нижчої якості, ніж обумовлена договором. Але штрафні санкції за вимогами ст. 4 Закону все одно застосовуватимуться, оскільки суд не визнає права підприємства А на отримання вартості товару, на який проведено уцінку. Тобто, оскільки податкова інспекція є уповноваженим органом, який слідкує за правильністю проведення розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, зобов'язана буде проінформувати Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України про виявлені порушення Закону, яке застосує до нього санкції ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і єдиним виходом для такого підприємства буде умовити правдами чи неправдами її закордонного контрагента В розрахуватися за неякісний товар повністю. У найгіршому разі підприємству А буде заборонено займатися зовнішньоекономічною діяльністю, із застосуванням пені, яка сягне 100-відсоткового розміру суми С вже через 330 днів з моменту закінчення 90-ден-ного терміну митного оформлення товару.

Ще більшої неузгодженості у висвітлених ситуаціях додає роз'яснення Вищого арбітражного суду України в листі від 24.11.1997 р. № 01-8/452 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів". Запитання, відповідь на яке дається судом, звучить так: "Чи звільняється резидент від сплати фінансових санкцій за порушення строків надходження валютної виручки, передбачених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року, в зв'язку з тим, що двостороннім актом приймання встановлено неналежну якість експортного товару?".

Відповідь: "Вищезгаданий Закон не ставить право податкової адміністрації стягувати санкції за порушення строків валютної виручки у залежність від причин, з яких резидент своєчасно не розрахувався. Таким чином, двосторонній акт приймання може бути підставою для здійснення додаткових розрахунків між контрагентами, але не для звільнення від фінансових санкцій, передбачених зазначеним Законом".

Отже, при створенні нормативних актів законодавцю необхідно чітко визначитись, яке ж законодавство повинно приводитись у відповідність до якого, які є пріоритети країни на сьогодні, що ми повинні зробити, щоб не бути завжди останні-ми, чи дійсно Україна є цивілізованою державою, якою б не гребували європейські країни, адже закони є втіленням реального стану справ у ній.

Андрій ПАНЧЕНКО, головний юрисконсульт Чернігівської регіональної торгово-промислової палати

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 25 від 22-28 ЧЕРВНЯ 2002 року;