"ГОТІВКОВЕ" ПИТАННЯ

Вітаємо, шановна редакція "Юридичного вісника України"!

Пишуть Вам юристи однієї з районних державних податкових Інспекцій. На сторінках ЮВУ завжди друкуються матеріали з проблемних питань правозастосування, дається вичерпний аналіз неузгол-жених норм законодавства. Здебільшого юридичні видання та видання з податкового законодавства подають матеріали з точки зору платника (упереджено відносяться до органів Державної податкової служби, змальовують її діяльність не в кращому світлі). ЮВУ ж ие робить більш об'єктивно, не займаючи позиції чи то платника податків, чи то органів АПС. На практиці дуже часто виникають проблеми у зв'язку з множинним трактуванням законодавства або нечіткістю в нормах закону. Про одну з таких проблем хотілося б розповісти, з надією, шо наша точка зору щодо неї буде опублікована.

Про практичне застосування положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі — Закон 2181) в юридичній літературі написано досить багато. Здається, вже у ньому не залишилося "білих плям", які б не обговорювалися юридичною громадськістю. Незважаючи на це, існує проблема, якій (на нашу думку) в спеціальній літературі приділено недостатньо уваги, що призводить до неоднакового застосування на практиці деяких положень названого Закону.

У преамбулі Закону 2181 зазначено, що цей акт є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань платників податків ... з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються контролюючими органами.

У зв'язку з цим виникає питання: чи розповсюджуються процедури стягнення заборгованості перед бюджетом, передбачені Законом 2181, на стягнення заборгованості, що виникла не у зв'язку із зобов'язаннями з податків і зборів (обов'язкових платежів), а з інших підстав, — наприклад, через нарахування податковими органами фінансових санкцій за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000 р. № 1776-ІІІ (далі - Закон про РРО) чи Указу Президента № 436/95 від 12.06.1995 р. (в редакції від 11.05.1999 р. № 491) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі — Указ 436).

Перш ніж дати відповідь на це запитання, необхідно звернутися до положень Закону "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-XIІ (з наступними змінами) (далі — Закон 1251). У статті 2 Закону 1251 сказано, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України з питань оподаткування. У статтях 13, 14, 15 цього ж Закону перелічені види податків і зборів, що справляються на території України, і серед цього переліку, звісно, відсутні фінансові санкції за порушення вимог Закону про РРО та Указу 436. Відповідно ж до частини 5 статті 1 Закону 1251, податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим законом, сплаті не підлягають.

Таким чином, можна зробити висновок, що Закон про РРО не є законом з питань оподаткування. Що стосується Указу 436, то слід пам'ятати, що відповідно до статті 92 Конституції "виключно законами України встановлюються: ... система оподаткування, податки і збори", а отже Указ 436 не визначає податків і зборів (обов'язкових платежів).

Податкове зобов'язання, в розумінні Закону 2181 — це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом чи іншими законами України. Штрафна санкція (штраф) — плата, ... яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами. Поняття штрафної санкції вживається у преамбулі і тексті Закону 2181 саме у цьому значені. Тому фінансова санкція за порушення вимог Закону про РРО та штрафна санкція за порушення норм з регулювання обігу готівки і штрафна санкція (штраф) у розумінні Закону 2181 — це різні правові категорії.

Оскільки фінансова санкція за порушення вимог Закону про РРО не є податком або збором (обов'язковим платежем), а також не є штрафною санкцією в розумінні Закону 2181, то фінансова санкція за порушення вимог Закону про РРО чи Указу 436 не є податковим зобов'язанням. Відповідно застосування механізмів стягнення зобов'язань перед бюджетом, передбачених Законом 2181, по нарахованим фінансовим санкціям за порушення правил обігу готівки не має під собою ніяких правових підстав.

Звідси випливає, що не всяке зобов'язання перед бюджетом є податковим. Ні у кого ж не викликає сумнівів, що, наприклад, своєчасно не сплачений штраф за відсутність податкового обліку, що накладається на посадових осіб платника податків відповідно до п. 11 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу" є зобов'язанням перед бюджетом (але не є податковим зобов'язанням) і його стягнення відбувається у загальному порядку (через суд, виконавчу службу).

Не менш цікавим у світлі викладеного є порядок оскарження штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону про РРО та Указу 436 (саме оскарження, а не узгодження, оскільки узгоджувати згідно із Законом 2181 можна лише податкові зобов'язання).

Оскарження рішень органів Державної податкової служби здійснюється на підставі Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України 02.03.2001 р. № 82 (далі — Положення).

ДПА України у своєму листі від 15.03.2002 р. № 4420/7/23-2117-20 роз'яснила, що коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними з порушенням податкового законодавства, такий платник має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів з дня отримання податкового повідомлення або відповіді на скаргу (замість звичайного 10-денного строку для оскарження рішень з приводу податкових правопорушень). З цієї норми закону ДПА України робить висновок: якщо рішення винесене за порушення вимог Закону про РРО, тоді платник податків має право подати заяву про перегляд рішення протягом 30 календарних днів з дня його отримання. Зі змісту листа зрозуміло — ДПА України витлумачила положення абз. 5 п. 5.2.2 ст. 5 Закону 2181 щодо "не пов'язаного з порушенням податкового законодавства", зробивши наголос на слові "податкового".

На нашу думку, з урахуванням викладеного, законодавець мав на увазі зобов'язання, самостійно визначене контролюючим органом не у зв'язку з порушенням податкового законодавства. Оскільки ж (як було вказано вище) суми своєчасно не сплачених штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону про РРО та Указу 436 не є податковими зобов'язаннями, то у цьому випадку платнику податків не надсилаються податкові повідомлення та податкові вимоги, у нього не виникає податкової застави активів.

Як вищевикладене має позначитися на становищі платника податків?

1. Платник податків (якщо орган ДПС виніс рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону про РРО чи Указу 436) має право оскаржувати це рішення відповідно до Положення, яке деталізує положення ст. 5 Закону 2181, хоч зазначені штрафні (фінансові) санкції не є податковими зобов'язаннями, що дає платнику податків додаткові можливості для захисту своїх інтересів.

2. У разі прийняття рішення за відповідною скаргою не на користь платника податків, зобов'язання перед бюджетом не може вважатися узгодженим, податкові повідомлення та вимоги не надсилаються, права податкової застави акти-^вів не виникає.

3. Органи ДПС не мають права стягувати суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону про РРО та Указу 436 у порядку, передбаченому Законом 2181.

Виникає питання: яким же чином органам ДПС стягувати суми заборгованості перед бюджетом у разі несплати штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону про РРО та Указу 436? Як убачається, вихід один — подавати позов до суду про стягнення вказаних сум (але не за рахунок майна, оскільки у п. 2.3 листа № 01-8/155 від 13.02.2002 р. Вищий господарський суд України висловив свою позицію з цього приводу: "законом податковим органам не надано повноважень щодо подання до судів позовів про стягнення заборгованості перед бюджетами і державними цільовими фондами за рахунок майна платників податків"), а в разі задоволення позову стягувати вказані суми через державного виконавця (у тому числі за рахунок майна, змінюючи спосіб та порядок виконання відповідно до ст. 121 ГПК України).

Розуміємо, що з ви щевикладеної проблеми існують інші думки, про які хотілося б дізнатися на шпальтах улюбленої газети.

З повагою, Максим ДАНИЛЕВСЬКИЙ, Ірина КАРТОК, група правового забезпечення Державної податкової інспекції Нюрупинського району Херсонської області

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 28 від 13-19 липня 2002 року;