ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ

Ентрабанда як суспільне небезпечне вище займає стабільно одне з перших ісць серед усіх пріоритетів кримінально-правової боротьби з господарськими злочинами. Зазначена стабільність, на перший погляд, штучна. Таке враження пояснюється зменшенням статистичних показників зареєстрованих фактів контрабанди (фактично більше ніж у 4 рази). Так, у 1995 році було порушено 1969 кримінальних справ відповідної категорії, а вже у 2000 році — лише 462. Але не можна забувати про високу латентність контрабанди (особливо на східних — "прозорих" — кордонах держави), а також про збільшення розмірів заподіяної шкоди не тільки зовнішньоекономічним відносинам, але й узагалі національній безпеці України. Наприклад, у 1995 році розмір контрабанди за порушеними кримінальними справами складав 153020 млн гри., а вже у 2000 році — 462138 млн грн.

Тому актуальність дослідження контрабанди як злочину не викликає ніяких сумнівів. Особливо це пов'язано з прийняттям нового Кримінального кодексу України, який у ст. 201 КК визначив нову редакцію кримінальне-правової норми про відповідальність за незаконне перевезення певних предметів через митний кордон України.

Згадаємо такий факт, що до 1 вересня 2001 року основним безпосереднім об'єктом контрабанди, раніше передбаченої ст. 70 КК, була національна безпека держави, зокрема, її внутрішня безпека. Тому цей склад злочину було віднесено до інших злочинів проти держави. Не в останню чергу це було спричинено державною монополією тих часів на зовнішньоекономічну діяльність.

З набранням чинності новим Кримінальним кодексом зазначені суспільне небезпечні дії було цілком правильно віднесено до злочинів у сфері господарської діяльності, адже контрабанда завдає серйозної шкоди економіці держави, вітчизняному товаровиробнику, постає як один з різновидів "тіньової економіки".

Прийняття нової редакції статті, що передбачає відповідальність за контрабанду, викликало, безумовно, деякі питання.

Посилення кримінапьно-судового впливу

По-перше, законодавець вирішив посилити кримінально-правовий вплив на осіб, які вчиняють ці суспільне небезпечні дії. Це пов'язано не тільки зі збільшенням максимальної межі позбавлення волі: з десяти — до дванадцяти років (за кваліфікований вид контрабанди), але й зменшення мінімальної вартості товару, який може бути предметом контрабанди (з 23600 грн. до 17000 гри.). Це, на наш погляд, є досить непослідовним кроком, бо зміна в об'єкті злочину (посягання на зовнішньоекономічні відносини, умовно, є менш небезпечним у порівнянні з посяганням на державну безпеку) повинно було б призвести до пом'якшення кримінально-правових санкцій. Ця сторона проблеми стає актуальною в світлі проведеної гуманізації кримінального законодавства, "а також якщо порівнювати підхід до неї із законодавством окремих зарубіжних країн, в яких узагалі відсутня кримінальна відповідальність за подібні дії).

У той же час позитивом цієї редакції статті є передбачення кваліфікованої обставини окремою частиною ст. 201 КК, що дозволяє більш точно диференціювати кримінальну відповідальність залежно від обтяжуючих обставин. Це пов'язано з тим, що, наприклад, у 2000 р. було виявлено 497 осіб, які вчиняли злочин (передбачений ст. 70 КК) групою осіб, а лише 217 осіб вчинили цей злочин у складі організованої групи. Тому вказівка у статті на вчинення контрабанди за попередньою змовою групою осіб відповідає не тільки більшій поширеності цього виду співучасті, але й охоплює поняття організованої групи.

Добровільна відмова від вчинення контрабанди. Стадії злочину

Добровільно відмовитися від вчинення контрабанди можливо лише на стадії готування та замаху. Викликає сумніви положення, яке висловлене в літературі та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.02.1999 р. № 2 "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил", що добровільна відмова можлива лише на стадії готування та неза-кінченого замаху. З таким положенням не можна погодитися, враховуючи, що можливі ситуації, коли особа перевозить предмети контрабанди через кордон поза митницею і, вважаючи, що вона фактично перетнула кордон, але реально знаходячись на території України, вирішує відмовитися від вчинення злочину. У такому разі ми маємо закінчений замах, коли особа вчинила всі необхідні, за її думкою, дії і добровільно відмовляється від продовження злочинної поведінки. Тому таке положення потребує уточнення в майбутній постанові Пленуму ВСУ.

Окремої уваги заслуговує проблема кваліфікації незаконного вивезення з України предметів контрабанди. Більшість практиків вважають, що коли кордон перетнуто — злочин закінчений. Таке положення закріплено у п. 13 вищеназваної постанови Пленуму Верховного Суду. Разом з тим, на практиці трапляються випадки, коли сам факт виявлення предметів контрабанди при особистому огляді чи огляді речей кваліфікується як закінчений злочин. Між іншим, такої позиції дотримуються і автори нового Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України (За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Канон, 2001), а також окремі науковці.

Прихильники такої точки зору вважають, що термін "переміщення" слід розуміти як подолання тих режимів, що встановлені в зонах прикордонного та митного контролю, а не фізичне переміщення предметів контрабанди через лінію державного кордону. Звичайно, така думка не позбавлена логіки, оскільки з моменту подання митної декларації реалізується умисел на вчинення контрабанди, а виявлення предметів при особистому огляді лише позбавляє порушників досягти наслідків своїх злочинних дій, що при контрабанді не є обов'язковою ознакою, враховуючи, що цей склад злочину за конструкцією є формальним.

Але все ж така точка зору має окремі недоліки. Це пов'язано з тим, що у ч. 1 ст. 201 КК визначена форма вчинення злочинної дії — переміщення товарів через митний кордон, тобто згідно з п. З ч. І ст. 15 Митного кодексу України — "це ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території...". У свою чергу, у п. 1 ч. І ст. 15 МК дається визначення "ввезення в Україну та вивезення з України", як "фактичного переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів". Виходячи з цього, переміщення товарів через митний кордон — це, зокрема, фактичне ввезення в Україну чи вивезення з України товарів". Тобто, керуючись тим, що контрабанда за конструкцією є формальним складом — злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії — переміщення, тобто фактичного ввезення на митну територію України чи вивезення з митної території України певних товарів, а не з моменту юридичного оформлення відповідних документів.

Визначення об'єкта

Також викликає питання така ситуація, коли особа незаконно переміщує через митний кордон України певні товари і підробляє документи для сплати значно меншої суми податкових платежів. У такому разі в літературі висловлена точка зору щодо кваліфікації таких дій за сукупністю злочинів (статті 201, 212, 358 КК). Кваліфікація за сукупністю статей 201 та 212 пояснюється головним чином різним об'єктом посягання, а також тим, що ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від оподаткування.

При цьому потрібно зазначити, що родовий об'єкт цих злочинів однаковий. Різницю можна знайти лише у безпосередньому об'єкті злочину. Хоча при цьому необхідно згадати, що під безпосереднім об'єктом контрабанди в літературі розуміється встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів зі стягнення передбачених законодавством платежів, здійснення митного контролю і митного оформлення предметів. Тому основне призначення ст. 201 КК як юридичного складу злочину в сфері господарської діяльності — це встановлення кримінальної відповідальності за порушення обмежень щодо ввозу-вивезення певних товарів. Чому ж особа вчиняє такі злочинні дії? Відповідь дуже проста — суб'єкт не бажає платити певну суму митного платежу.

Таким чином, родовим об'єктом контрабанди товарів є фінансова система (зокрема, зовнішньоекономічна сфера). З огляду на це можна зробити висновок, що ст. 212 КК співвідноситься зі ст. 201 КК як частина та ціле. Керуючись загальними правилами кваліфікації злочинів, потрібно застосовувати норму, яка найбільш повно описує злочин, тобто ст. 201 КК. Цю проблему в кваліфікації спробував вирішити російський законодавець. Він передбачив у ст. 194 КК Російської Федерації кримінальну відповідальність за ухилення від сплати митних платежів. Але це не вирішило всі питання, що виникають при кваліфікації подібних дій. На нашу думку, це пов'язано з тим, що при реформуванні кримінального законодавства — як у Росії, так і в Україні — не завжди враховувалася складна (іноді штучна) конструкція окремих злочинів, які були передбачені у попередніх КК.

На жаль, єдиний крок у цьому напрямі законодавець зробив, коли відмежував контрабанду товарів та інших предметів від контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, і в такий спосіб указав на зовсім інший родовий об'єкт цієї контрабанди — народне здоров'я.

Підсумовуючи викладене і слідуючи логіці побудови розділів Особливої частини КК (за родовим об'єктом), вважається за доцільне відокремити та окремо визначити контрабанду історичних та культурних цінностей — вона посягає на право громадянина на культурну та історичну спадщину, а також отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї) — це посягає на громадську безпеку.

Також слід у розділі сьомому Особливої частини КК визначити окремі самостійні склади злочинів: ухилення від сплати митних платежів та контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлена заборона вивозу або ввозу. Такі зміни в законодавстві призведуть до того, що все стане на свої місця: кожне посягання залежно від його сутності та самостійного родового об'єкту знайде своє окреме закріплення у певному розділі КК.

Віталій КУЗНЕЦОВ, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри розкриття злочинів Національної академії внутрішніх справ України

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 28 від 13-19 липня 2002 року;