Про збір за забруднення навколишнього природного середовища

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 905 «Про внесення змін до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища i стягнення цього збору» внесено зміни до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища i стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 р. № 303 (далі — Порядок).

1. Зміни щодо інформування податкових органів про перелік платників збору за забруднення навколишнього природного середовища
Відповідно до п. 2 Порядку органи Мінекоресурсів України разом з органами місцевого самоврядування або з місцевими державними адміністраціями визначали перелік платників збору та подавали його до органів державної податкової служби.
З набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 905 територіальні органи Мінекоресурсів України подаватимуть до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.
Відмінність нового переліку насамперед у тому, що до нього повинні бути включені ті суб’єкти господарювання, які отримали дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.
До порядку отримання зазначених дозволів у поточному році також внесено зміни.

Отримання дозволів на викиди
Здійснення викидів в атмосферне повітря регулюється Законом України від 21.06.2001 р. № 2556-III «Про охорону атмосферного повітря».
Відповідно до ст. 11 цього Закону дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови:
неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки;
неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Якщо за результатами спостережень за станом атмосферного повітря або розрахунковими даними встановлено зони, де внаслідок причин об’єктивного характеру встановлено перевищення нормативів екологічної безпеки, приймається рішення про поетапне зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності. Тривалість кожного етапу та необхідне зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин на кожному етапі встановлюються територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлює Кабінет Міністрів України постановою від 13.03.2002 р. № 302 «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи».
Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, які до прийняття цієї постанови були видані підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб’єктам підприємницької діяльності в установленому законодавством порядку, чинні протягом зазначеного в них терміну.
Порядок установлює єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Дозвіл видається суб’єкту господарювання — власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.
Дозвіл видають безоплатно територіальні органи Мінекоресурсів України за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менше ніж п’ять років.
При цьому термін дії дозволу територіальний орган Мінекоресурсів України, який його видав, може переглядати у разі, якщо:
ступінь забруднення атмосферного повітря зумовлює необхідність перегляду граничних значень викидів;
використання істотних досягнень у сфері розроблення найдосконаліших доступних технологій дає змогу значно зменшити викиди без додаткових витрат;
вимоги до безпеки експлуатації під час виробничого процесу чи провадження діяльності зумовлюють необхідність застосування інших технологій;
має місце зміна напряму виробничої діяльності, що може призвести до істотних негативних наслідків для здоров’я людей та стану довкілля.
Підставою для перегляду терміну дії дозволу є письмові звернення установ державної санітарно-епідеміологічної служби, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадськості.
Анулювати дозвіл також може територіальний орган Мінекоресурсів України, який його видав, у разі:
подання суб’єктом господарювання заяви про анулювання дозволу;
зміни власника стаціонарного джерела викидів;
прийняття в установленому порядку рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання.
Обмежень щодо видачі дозволу не передбачено. Таким чином, кожен власник стаціонарного джерела забруднення повинен отримати дозвіл у встановленому порядку.

Отримання дозволів на спеціальне водокористування
Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Дозвіл на спеціальне водокористування видають:
державні органи охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.
Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим із державними органами водного господарства, — у разі використання поверхневих вод, державними органами геології, — у разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров’я, — у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних.
У дозволі на спеціальне водокористування встановлюють ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.
Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321.
Порядок визначає процедуру погодження та видачі юридичним i фізичним особам (далі — водокористувачі) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об’єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).
Спеціальне водокористування може бути:
короткотерміновим (до 3 років) — у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об’єкти в обсягах, що перевищують гранично допустимі, які встановлюють територіальні органи Мінекоресурсів України;
довготерміновим (від 3 до 25 років) — в усіх інших випадках.
У разі коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко- або довготермінового водокористування, органом, що видав дозвіл. Про це у дозволі робиться відповідна відмітка.
Видача дозволів та погодження клопотань здійснюються безоплатно.
Припинення права спеціального водокористування здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.
У разі здійснення спеціального водокористування на прикордонних водах дозволи видають з урахуванням вимог міжнародних договорів.
Обмежень щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування Порядок не передбачає. Таким чином, отримувати дозволи зобов’язані всі водокористувачі, які здійснюють спеціальне водокористування.

Отримання дозволів на розміщення відходів
Відповідно до ст. 31 Закону України від 05.03.98 р. № 187/98-ВР «Про відходи» з метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та стимулювання впровадження маловідходних технологій Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють:
розроблення та впровадження науково обгрунтованих нормативів утворення відходів на одиницю продукції (сировини та енергії), виконання робіт i надання послуг, що регламентують їх кількісний та якісний склад, відповідно до передових технологічних досягнень;
періодичний перегляд установлених нормативів
утворення відходів, спрямований на зменшення їх обсягів, з урахуванням передового вітчизняного i зарубіжного досвіду та економічних можливостей;
встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів на утворення відходів;
розроблення системи поводження з імпортними пакувальними матеріалами i тарою;
розроблення загальних вимог щодо поводження з побутовими відходами;
розроблення системи інформаційного, науково-методичного забезпечення виробників відходів відомостями про технологічні та інші можливості зменшення обсягів утворення та утилізації відходів;
запровадження відповідно до закону санкцій за перевищення лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.
Порядок розроблення, затвердження i перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів установлює Кабінет Міністрів України.
Дозволи на розміщення відходів видаються відповідно до Порядку розроблення, затвердження i перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. № 1218.
Органи Мінекобезпеки України на місцях розглядають заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році i до 1 липня видають дозволи на розміщення відходів або надсилають власникам відходів повідомлення з викладенням причин відмови у видачі дозволів, встановлюючи термін повторного подання необхідних документів.
Особливістю отримання таких дозволів є те, що в них встановлюються ліміти на утворення відходів, які визначаються їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.
Власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів.
Власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 5 грн. на рік, та власники побутових відходів, які мають договори про розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.
Передача накопичених за попередні роки відходів іншому власнику здійснюється за окремим дозволом органів Мінекобезпеки України на місцях, а їх обсяг не враховується при затвердженні лімітів на розміщення відходів.
Місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекобезпеки України на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).
Органи Мінекобезпеки України на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адресу власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.
Власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекобезпеки України на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році.
На підставі одержаних дозволів власники відходів готують скориговані проекти лімітів на утворення та розміщення відходів i до 1 вересня поточного року подають їх на погодження органам Мінекобезпеки України на місцях.
Дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Він може бути скоригований за клопотанням власника відходів щодо перегляду ліміту на утворення та розміщення відходів.
Ліміти на утворення та розміщення відходів установлюють терміном на один рік i доводять до власників відходів до 1 жовтня поточного року.
У разі утворення відходів, що перевищують обсяги затверджених лімітів, власник відходів повинен одержати на них окремий дозвіл.
Власник відходів має право протягом 6 місяців після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів звернутися з клопотанням про їх перегляд.
Отже, дозволи на розміщення відходів зобов’язані отримувати всі власники відходів. При цьому деякі власники мають право не затверджувати ліміти на утворення та розміщення відходів.
Таким чином, до переліку, який подається органам державної податкової служби, повинні бути включені підприємства, установи, організації, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.
Невключення до переліку підприємств, установ, організацій, які не повинні отримувати дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, але здійснюють фактичні викиди, скиди та розміщення відходів, не звільняє останніх від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Згідно з Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища i стягнення цього збору, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, розміщення відходів.
Таким чином, підприємствам, установам, організаціям та податковим органам слід пам’ятати, що перелік, поданий до органу державної податкової служби органом Мінекоресурсів України, не є вичерпним для визначення повноти обліку платників збору за забруднення навколишнього природного середовища.

2. Зміни щодо застосування коригуючих коефіцієнтів
Відповідно до п. 4 Порядку суми збору, який справляється за викиди стаціонарними i пересувними джерелами забруднення, скиди i розміщення відходів, обчислювалися платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів i розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів i розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів.
Така норма ставила під сумнів правильність застосування платником збору коригуючого коефіцієнта, зокрема при здійсненні викидів пересувними джерелами забруднення, який встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту та народногосподарського значення населеного пункту.
З набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 905 суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди i розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів i розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів i розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів за місцем знаходження джерел забруднення.
Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду i визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів.
Наведемо приклади застосування коригуючих коефіцієнтів.
Приклад 1. Підприємство, зареєстроване як платник збору за забруднення навколишнього природного середовища в Дніпровському районі м. Києва, здійснює викиди пересувними джерелами забруднення (вид пального — бензин) на території Київської, Житомирської, Рівненської та Тернопільської областей. При обчисленні збору цьому підприємству необхідно до нормативу збору (6 грн./тонну) застосувати коефіцієнт 1,8, який встановлюється залежно від чисельності населеного пункту (таблиця 2.1 додатка 2 до Порядку), та коефіцієнт 1,25, який встановлюється залежно від народногосподарського значення (таблиця 2.2 додатка 2 до Порядку).
Приклад 2. Підприємство, зареєстроване як платник збору за забруднення навколишнього природного середовища у м. Вишгороді Київської області, є власником стаціонарного джерела забруднення у м. Києві (населення понад 1000 тис. чол.), здійснює викиди основних забруднюючих речовин, самостійно здійснює скиди у р. Дніпро основних забруднюючих речовин, розміщує відходи IV класу небезпеки (малонебезпечні) на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, на відстані більше 3 км від м. Кагарлика Київської області.
При обчисленні суми збору:
за викиди стаціонарним джерелом забруднення до нормативів збору, який справляється за викиди основних забруднюючих речовин (таблиця 1.1 додатка 1 до Порядку), необхідно застосувати коригуючий коефіцієнт 1,8, який встановлюється залежно від чисельності населеного пункту (таблиця 2.1 додатка 2 до Порядку), i коефіцієнт 1,25, який встановлюється залежно від народногосподарського значення (таблиця 2.2 додатка 2 до Порядку);
за скиди у р. Дніпро до нормативів збору, який справляється за скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти (таблиця 1.7 додатка 1 до Порядку), необхідно застосувати регіональний (басейновий) коефіцієнт 2,2 (таблиця 2.3 додатка 2 до Порядку);
за розміщення відходів до нормативу збору (таблиця 1.9 додатка 1 до Порядку) необхідно застосувати коригуючі коефіцієнти — 1, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (таблиця 2.4 додатка 2 до Порядку), та 3, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів (таблиця 2.5 додатка 2 до Порядку).

3. Зміни щодо погодження розрахунку збору за
забруднення навколишнього природного середовища
Згідно з абзацом другим п. 9 Порядку остаточний річний розрахунок збору подавався платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника після його попереднього погодження з органами Мінекоресурсів України протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.
Відповідно до внесених змін розрахунок збору, який необхідно подавати у лютому 2003 р. за 2002 р., не потрібно погоджувати з органами Мінекоресурсів України.

4. Зміни щодо порядку зарахування до бюджетів збору за забруднення навколишнього природного середовища
Відповідно до п. 11 Порядку сплата збору здійснювалася платниками двома платіжними дорученнями: 30 відсотків до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі державного бюджету i 70 відсотків до місцевих (сільських, селищних, міських) фондів охорони навколишнього природного середовища з наступним їх розподілом у такому співвідношенні:
20 відсотків загальної суми збору — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;
50 відсотків загальної суми збору — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки.
У містах Києві та Севастополі зазначені 70 відсотків загальної суми збору спрямовуються до фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджетів міст Києва i Севастополя, на окремі рахунки.
Підприємства гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в економічному експерименті, що проводився з 1 липня 1999 р. до 1 січня 2002 р., сплачували збір двома платіжними дорученнями: 10 відсотків до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі державного бюджету i 20 відсотків до місцевих (сільських, селищних, міських) фондів охорони навколишнього природного середовища з наступним їх розподілом у такому співвідношенні:
10 відсотків загальної суми зборів — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;
10 відсотків загальної суми збору — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки.
Решту 70 відсотків загальної суми зборів зазначені підприємства використовують самостійно для виконання природоохоронних заходів.
Згідно зі змінами збір потрібно сплачувати до бюджетів одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Держказначейства України, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.
Статтею 46 Закону України від 25.06.91 р. № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між місцевими (сільськими, селищними, міськими), обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 20, 50 i 30 відсотків, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища — у співвідношенні 70 i 30 відсотків.

5. Зміни щодо контролю за правильністю
обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища
Пунктом 14 Порядку встановлювалося, що контроль за правильністю обчислення збору, дотриманням лімітів на скиди та розміщення відходів здійснювався органами Мінекоресурсів України.
Пунктом 15 Порядку встановлено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюють органи державної податкової служби.
Відтепер такий механізм контролю передбачено Порядком, i до перевірок правильності визначення платниками фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів органи державної податкової служби за попереднім узгодженням можуть залучати територіальні органи Мінекоресурсів України.
Проте податкові органи в ході документальних перевірок, керуючись Законом України «Про державну податкову службу» i Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», здійснювали контроль за правильністю обчислення збору, залучаючи в окремих випадках фахівців органів Мінекоресурсів України.

Анатолій ШАЛАНСЬКИЙ,
начальник управління місцевих, ресурсних, рентних i неподаткових платежів — заступник начальника Головного управління оподаткування юридичних осіб ДПА України