Процес відмивання грошей, i як у нього втягнуто Україну

Термін «відмивання грошей» (money laundering), уперше використаний у 1980-х роках у США, застосовувався до доходів, отриманих у результаті торгівлі наркотиками, i означав процес перетворення нелегально отриманих грошей у легальні шляхом залучення їх до банківської сфери. Тобто на початковому етапі відбувається перетворення готівки в безготівкові гроші.
Запропоновано чимало визначень цього поняття. Президентська колегія США по організованій злочинності в 1984 р. використовувала таке формулювання: «відмивання грошей — процес, за допомогою якого приховується існування, незаконне походження або незаконне використання доходів, i потім ці доходи маскуються таким чином, щоб здаватися такими, що мають законне походження».
У міжнародному праві термін «легалізація (відмивання) доходів від злочинної діяльності» визначено Віденською конвенцією ООН від 19.12.1988 р. «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів i психотропних речовин», яка дуже вплинула на розвиток відповідного законодавства західних країн.
Згідно зі ст. 3 Конвенції під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності слід розуміти:
конверсію або передачу майна, якщо відомо, що таке майно набуто в результаті правопорушення або правопорушень з метою приховання чи утаювання незаконного джерела майна або з метою надання допомоги будь-якій особі, що бере участь у вчиненні такого правопорушення або правопорушень, для того щоб вона могла уникнути відповідальності за свої дії;
приховання або утаювання справжнього характеру джерела, місцезнаходження, способу (розпорядження), переміщення, справжніх прав щодо майна або його належності, якщо відомо, що таке майно набуто в результаті правопорушень або правопорушення чи в результаті участі в таких правопорушеннях;
придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його отримання було відомо, що таке майно набуто в результаті правопорушень або є результатом участі в них;
участь, співучасть або вступ у злочинну змову з метою вчинення будь-яких правопорушень, згаданих вище, замах на вчинення таких правопорушень, а також підсобництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх вчиненні.
У 1988 р. Віденська Конвенція ООН у Женеві кваліфікувала як злочин відмивання грошей, отриманих від незаконного обігу i торгівлі наркотиками. Водночас розвиток організованої злочинності призвів до зростання доходів злочинних організацій, одержуваних також з інших сфер їх діяльності. Частину цих доходів було відмито й інвестовано в легальну економіку. На сьогодні можна сказати, що практично нівелювалися відмінності між чесними i «брудними» грішми. Тіньовий i легальний бізнес настільки переплелися, що вийшли далеко за межі економіки однієї держави. У процес відмивання грошей залучено групи країн, доходи яких, отримані незаконним шляхом, легалізуються через банківські установи. Далі вони вже у вигляді інвестицій, кредитів тощо спрямовуються в легальний бізнес або використовуються як «гарячі» спекулятивні гроші для ігор на фінансових ринках світу.
Конвенція Ради Європи від 08.11.90 р. № 141 «Про відмивання, виявлення, вилучення i конфіскацію доходів від злочинної діяльності» визнала злочином дії, пов’язані з відмиванням грошей, отриманих не тільки від торгівлі наркотиками, а й від інших видів злочинної діяльності. Статтею 6 цієї Конвенції визначено перелік правопорушень, пов’язаних з відмиванням грошей.
Існують відмінності в законодавствах окремих держав, пов’язані з визначенням діянь, що є джерелами походження мігруючих засобів. Такими джерелами можуть визнаватися:
злочини (будь-які, передбачені карним законодавством);
злочини, що є типовими для організованої злочинності;
правопорушення;
злочини i правопорушення, пов’язані з незаконним обігом i торгівлею наркотиками, зброєю, людьми.
Як випливає з положень Страсбурзької Конвенції та рекомендацій спеціальної фінансової комісії з проблем відмивання грошей, підготовлених у 1990 р., існує більш досконале (сучасне) визначення відмивання грошей. А саме: під відмиванням коштів та іншого майна слід розуміти процес, у ході якого засоби, отримані в результаті незаконної діяльності, тобто різних правопорушень, поміщаються, переводяться або будь-яким чином пропускаються через фінансово-кредитну систему (банки, інші фінансові інститути) чи на них (замість них) придбавається інше майно, або вони іншим чином використовуються в економічній діяльності й у результаті повертаються власникові в іншому, «відтвореному», вигляді для створення видимості законності отриманих доходів, приховання особи, що ініціювала ці дії та (або) отримала доходи, а також протизаконності джерел цих засобів.
У ст. 3 Закону РФ «Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом» доходи, отримані незаконним шляхом, визначено як речі, гроші, цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, придбані в результаті вчинення злочину або іншого правопорушення. Це поняття набагато ширше, ніж злочинні доходи.
Проектом Закону України «Про запобігання i протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» визначено доходи, отримані злочинним шляхом, як гроші та цінні папери, рухоме i нерухоме майно, власність, інші об’єкти права власності, отримані злочинним шляхом.
Враховуючи вищевикладене, можна охарактеризувати легалізацію (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом, як процес надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню грошовим або іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом.
Як бачимо, це визначення є ширшим i дає змогу розглядати процес відмивання доходів, отриманих не тільки від торгівлі наркотиками, людьми, проституцією, незаконною торгівлею зброєю. До них належать i доходи, отримані при вчиненні незаконних операцій i в результаті ухилення від сплати податків, а також відплив капіталів за кордон. Це ще раз свідчить про те, що проблема боротьби з відмиванням грошей — всебічна і торкається практично всіх сфер життєдіяльності багатьох держав.
У цьому зв’язку цікавий приклад Німеччини, пов’язаний з відмиванням грошей. Тут поряд з Westdentsche Landesbank в історію з можливим відмиванням грошей замішано кілька найбільших банків Німеччини. Під підозрою опинилася міжнародна група компаній TWG. Група TWG, що спеціалізується на торгівлі російською сировиною, підозрюється у відмиванні за період з 1997 р. понад 7 млрд. DM через принаймні три німецьких банки. Вважають, що тільки в WestLB було відмито 3,7 млрд. DM. Слід зазначити, що в Німеччині є ще близько 15 банків, замішаних у цих операціях. Причетність цих фінансових інститутів до скандалу варіюється від «теоретично пасивної» до «конкретно активної». Прокуратура веде слідство. Поінформовано Уряд Німеччини. З урахуванням можливих «зовнішньополітичних наслідків» до історії з відмиванням грошей мусило підключитися міністерство закордонних справ. Щоб не нашкодити відносинам між Німеччиною i Росією, вирішено не виносити скандал з TWG на суд громадськості.
Подібне траплялося й в Україні. А зовсім недавно у відмиванні грошей через фінансові інструменти (чеки) був звинувачений відомий французький банк Societe Generale. I цей перелік далеко неповний.
Найважливішою метою діяльності з легалізації незаконних доходів є:
1) приховання походження доходів, отриманих з нелегальних джерел;
2) створення видимості законності одержання доходів;
3) приховання осіб, що одержують незаконні доходи i генерують процес їх відмивання;
4) ухилення від сплати податків;
5) забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з номінальних джерел;
6) створення умов для комфортного споживання;
7) створення умов для безпечного інвестування в легальний бізнес.
Рух номінально отриманих коштів багато в чому подібний рухові легально отриманих доходів. Доходи використовуються залежно від коротко- i довгострокових планів та переваг власників. Рух нелегальних доходів циклічний: деякі витрачаються негайно, інші повертаються назад через іноземні інвестиції (тобто в більш захищеній формі) у власний бізнес. Можна стверджувати, що відмивання грошей — це економічне явище, життєво важлива ланка кримінального економічного циклу. I від того, наскільки великий обсяг капіталів, що проходять через кримінальний економічний цикл, залежить економічна безпека держави.
У контексті проблеми, що розглядалася, слід зауважити, що існують специфічні види дій, також спрямовані на забезпечення прямого доступу до коштів, отриманих незаконним шляхом. Їх особливістю є те, що вони не включають операцій, спеціально спрямованих на приховання та маскування джерел походження, власників, місцезнаходження, існування коштів, а також планів їх подальшого використання.
Примітним є приклад застосування в Україні анонімних рахунків, згодом трансформованих у кодовані. За період їх дії до банківської системи України надійшло понад 2 млрд. дол. США, які потім було вилучено з банківських рахунків i використано на обслуговування тіньового сектора. Було б неправильно стверджувати, що відбувалося відмивання грошей, отриманих незаконним шляхом, оскільки джерело одержання грошей очевидне, i при бажанні можна одержати й іншу інформацію про власника рахунку. Але не викликає сумнівів, що ці операції аналогічні відмиванню грошей.
Практично вся маса готівки на сьогодні повертається в легальний бізнес. Основні труднощі — це перетворення готівки в безготівкові гроші, тобто залучення їх у банківську сферу. Банки й фінансові установи є каталізатором, через який готівка надходить у легальний оборот, i фактично обслуговують кримінальні схеми. Тут необхідно враховувати, що в поле зору потрапляють усі операції з готівкою, хоча певна їх частина здійснюється легальним шляхом. А оскільки економіка більшості пострадянських держав дуже криміналізована, i можна стверджувати, що об’єктом уваги контролюючих органів стануть фактично всі операції.
У Росії Законом РФ «Про протидію модернізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом», який набрав чинності з 01.02.2002 р., передбачено, що обов’язковому контролю підлягають операції з коштами або іншим майном, якщо сума, на яку вони здійснюються, дорівнює або перевищує еквівалент 20000 дол. США. За своїм характером викликають підозру й такі операції: купівля або продаж готівкової іноземної валюти; придбання фізичною особою цінних паперів за готівку; одержання фізичною особою коштів за чеком на пред’явника, виданим нерезидентом; обмін банкнот одної на банкноти іншої вартості; будь-які операції з коштами або цінними паперами, якщо стороною угоди виступає особа, місцем проживання або реєстрації якої є країна, що потрапила до «чорного» списку FATF; розміщення коштів як внеску з оформленням документів на пред’явника; відкриття вкладу на користь третіх осіб з розміщенням на ньому коштів у готівковій формі; переказ коштів на користь анонімного власника i подібне зарахування; зарахування або списання коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців.
Фактично російський законодавець слухняно виконав рекомендації FATF i переніс їх у площину Закону. Аналогічне явище спостерігається й в Україні. Відмінність лише в тому, що подібний законопроект, прийнятий у першому читанні, був відхилений у другому, хоча він відповідає не тільки російському, а й міжнародному зразку.
Стосовно України позитивним є те, що Законом України «Про банки i банківську діяльність» (ст. 63) визначена «легалізація грошей, набутих незаконним шляхом» як внесення до банку грошей чи іншого майна, набутих з порушенням вимог законодавства України, або переказу таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Статтею 64 цього Закону передбачено суми, що підлягають контролю як великі (великомасштабні) операції (еквівалент 10 тис. євро у готівковій формі та 50 тис. євро — у безготівковій) i подано загальне визначення сумнівної операції.
Національний банк України відповідно до наданих йому повноважень визначив більш повне трактування операцій, які можуть бути віднесені до сумнівних, i рекомендував комерційним банкам згідно із Законом України «Про організаційно-правові принципи боротьби з організованою злочинністю» при здійсненні подібних операцій інформувати в довільній формі правоохоронні органи, а саме СБУ i МВС України.
У принципі комерційний банк при проведенні операцій повинен у кожній конкретній ситуації виходити з того, чи відповідає характер здійснюваної операції її кінцевим результатам, а також чи існує зв’язок між операцією та характером діяльності клієнта, його фінансовим станом.
Далі цього український законодавець не пішов, хоча й зрозуміло, чим може обернутися для України неприйняття закону, подібного до закону «Про запобігання і протидію легалізації...».
У випадку якщо в Україні не буде прийнято відповідний закон, їй загрожує занесення до «чорного» списку FATF з наступним застосуванням санкцій. I, як наслідок, кошти банків і підприємств може бути заблоковано на невизначений час до з’ясування відповідними органами мети операції, грошового переказу тощо.
В Україні фактично створено на законодавчо-нормативному рівні систему, що перешкоджає відмиванню коштів через фінансово-банківські установи. Жорстко регульований порядок проведення валютних операцій не дозволяє використовувати банківську систему для легалізації тіньових коштів.
Україні вистачило б, крім Закону про відмивання грошей, координуючого органу, який по суті був би більш аналітичним органом i на основі узагальненої інформації взаємодіяв би з банками, правоохоронними та податковими органами.
Насамкінець зауважимо, що проблема боротьби з відмиванням грошей, яка постала перед нашою країною, як i перед світовим співтовариством, потребує розв’язання насамперед на законодавчому рівні.

Олена ЩЕРБАКОВА,
заступник начальника департаменту валютного контролю та ліцензування Нацбанку України