Реформування системи податкового контролю із застосуванням інформаційних технологій

Економічні перетворення, що здійснюються в Україні, вимагають нових підходів як до системи справляння податків, так i до формування податкової служби нового рівня. На нашу думку, насамперед необхідно:
критично оцінити сучасний стан системи податкового контролю;
розробити напрями податкової реформи, реалізація якої передбачає застосування сучасних технологій обробки баз даних з використанням електронних засобів зв’язку, зокрема електронного цифрового підпису (надалі — ЕЦП);
підвищити рівень інформаційної взаємодії з державними, особливо контролюючими, органами;
удосконалити роботу податкової служби з платниками податків (їх реєстрацію, присвоєння їм ідентифікаційних номерів платників податків, проведення камеральних перевірок, ведення карток особових рахунків, добір об’єктів для перевірки, проведення комплексних перевірок та узагальнення їх результатів).
Створення податкової служби (1990 р.) та запровадження в країні реформ 1991 — 1992 рр. передбачало, що на шляху до ринкової економіки податки стануть найбільш дієвим інструментом регулювання економічних відносин. Зокрема, вони мають обмежити стихійність ринкових процесів, позитивно впливати на формування виробничої i соціальної інфраструктури, перешкоджати зростанню темпів інфляції. Вирішальне значення для формування податкової політики й створення системи податків мало на першому етапі податкової реформи прийняття законів України від 04.12.90 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 25.06.91 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування». Протягом функціонування податкової системи, особливо з 1997 р., до податкового законодавства було внесено багато змін i доповнень, особливо пов’язаних із прийняттям законів України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із наступними змінами та доповненнями). I все ж, на наш погляд, суттєво вони не вплинули на основи діючої податкової системи.
Дослідження практики податкового контролю в Україні дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні кількість податків i зборів занадто велика; загальний рівень усіх сплачуваних податків високий; далеко не всі платники податків рівні в своїх податкових зобов’язаннях перед державою; податкове законодавство потребує суттєвого реформування; існують суттєві розбіжності між даними бухгалтерського й податкового обліку; механізм розрахунку та сплати податків дуже складний; правова грамотність платників податків залишається на низькому рівні.
Ключовим елементом у створенні сприятливого середовища для підприємництва й інвестиційної діяльності є, на наш погляд, податкова реформа, яка має передбачати такі напрями:
суттєве спрощення податкової системи, скорочення загальної кількості податків i встановлення вичерпного переліку податків на території України;
вирівнювання умов оподаткування за рахунок різкого скорочення кількості податкових пільг;
розширення бази оподаткування за рахунок поширення реального податкового тягаря на сфери, в яких найчастіше практикується ухилення від сплати податків;
вирівнювання фактичного рівня оподаткування заробітної плати та інших видів доходів (з урахуванням відрахувань до позабюджетних фондів);
зниження ставок штрафів i пені;
кодифікація правил, що регламентують взаємовідносини платника податків i податкових органів з метою усунення суперечностей цивільного i податкового законодавства, забезпечення захисту прав платників податків;
застосування сучасних технологій обробки баз даних з використанням комп’ютерних технологій.
Вважаємо, що реалізація вищезазначених принципів має обов’язково знайти відображення в Податковому кодексі України.
Поряд з реформуванням податкового законодавства потрібно, на нашу думку, провести суттєву реорганізацію всієї системи податкової служби, яка забезпечила б зосередження зусиль професіоналів-податківців у тих сферах економічної діяльності, де є значні резерви збільшення податкових надходжень. I це при тому, що контроль з боку податкових органів має бути постійним, всеосяжним, i він має охоплювати всіх платників податків. Систематизувати i проаналізувати всю необхідну інформацію, що надходить до податкових органів, можна тільки із застосуванням сучасних технологій обробки баз даних з використанням електронних засобів зв’язку.
Розвиток сучасних інформаційних технологій i проникнення їх практично в усі сфери діяльності дедалі більше змінюють i специфіку професійної діяльності працівників податкової служби, пред’являючи нові вимоги до її організації та, відповідно, професійної підготовки. Суть цих вимог, на нашу думку, має полягати в необхідності, передусім, фундаментальної теоретичної i практичної підготовки податківців у галузі використання персональних електронно-обчислювальних машин (надалі — ПЕОМ), її конкретизації з урахуванням специфіки службової діяльності працівників. Так, в оперативно-службовій діяльності податкової служби можна виділити дві найхарактерніші функції: інформаційну та аналітичну. Ефективно реалізувати ці функції нині можна тільки з використанням ПЕОМ, адже саме за допомогою ПЕОМ на якісно новому рівні виконується аналіз оперативної інформації за фактами ухилення від сплати податків юридичних i фізичних осіб, значно швидше й краще здійснюються такі процеси, як отримання, накопичення, обробка, збереження та відтворення інформації про оперативні обставини й динаміку їх розвитку, що суттєво змінює саму структуру й специфіку роботи податківців. Отже, здобуття працівниками податкової служби відповідних знань, навичок застосування ПЕОМ в оперативно-службовій діяльності стає просто необхідністю.
Важливе значення для податкової служби має інформаційна взаємодія її з іншими державними організаціями — Мінфіном України, Державною контрольно-ревізійною службою України (надалі — ГоловКРУ), Державним казначейством України та ін. Основа для розв’язання цієї проблеми є. Це — затвердження організаційних заходів на державному рівні щодо інформаційної взаємодії між ДПА, ГоловКРУ, Державним казначейством України, Антимонопольним комітетом України, Пенсійним фондом України та іншими відомствами України, керівники яких 27 липня 1999 р. підписали «Регламент взаємодії між органами державного контролю у сфері фінансів та економіки» (надалі — Регламент).
Цим документом передбачено форми співпраці й склад інформації, якою повинні обмінюватися вищезазначені органи: «передача інформації; вирішення службових питань i взаємодія між учасниками письмово та через відділення зв’язку, спецзв’язку, посильних, а також через інформаційні комп’ютерні системи (при технічній можливості i за взаємною згодою)»(1). Втім, на нашу думку, взаємодія органів i відомств, що підписали Регламент, має бути тільки автоматизованою, з наданням цим відомствам права затвердження відповідних форматів даних для передачі інформації на електронних носіях, адже інтенсивний інформаційний обмін даними із загальнодержавною метою неможливий без застосування електронних засобів зв’язку й відповідного спеціального програмного забезпечення такої взаємодії. Тільки в разі злиття інформаційних потоків, взаємного обміну інформацією можливі створення i спільне використання таких важливих банків даних, як реєстр платників податків з додатковими обліковими характеристиками, спільний банк даних про порушення податкового законодавства, банк даних про рух надходжень до державного бюджету від юридичних i фізичних осіб на їхніх особових рахунках тощо. Всесвітній досвід переконує в тому, що впровадження досягнень інформаційних технологій є найбільш прогресивним i економічно ефективним напрямом у роботі підприємств i організацій будь-якої сфери діяльності, в тому числі i в роботі податкових органів. Крім того, постійне вдосконалення інформаційних технологій дозволяє зробити висновок про те, що продуктивність i якість роботи таких систем підвищуватимуться й надалі, до того ж при незначному зростанні їх вартості.
Після прийняття Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», починаючи з дати набрання ним чинності (з 01.04.2001 р.) обмежено повноваження органів внутрішньовідомчого контролю та ГоловКРУ з перевірки додержання податкового законодавства. Такий підхід є правильним, оскільки під час створення податкової служби й передбачалося, що її основним завданням відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.90 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства. Однак потрібно враховувати, що перевіряти правильність сплати податків неможливо без глибокої перевірки обгрунтованості використання сировини та матеріалів у процесі виробництва та правильності нарахування заробітної плати; достовірності обліку витрат виробництва; законності операцій з давальницькою сировиною; дотримання еквівалентності бартерних операцій з подібними та неподібними запасами чи основними засобами, законності інвестиційної діяльності тощо.
Зауважимо також, що багато проблем виявляється й у процесі перевірки віднесення з порушенням вимог Закону планово-збитковими державними підприємствами сум податку на додану вартість до валових витрат, зокрема у разі оплати товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів.
Досвід співпраці органів ГоловКРУ й ДПА України не раз висвітлювався в періодичній пресі(2). Втім нагальних проблем ще багато. Для вирішення неузгоджених питань ГоловКРУ й ДПА України спільним наказом від 22.12.2001 р. № 143/514 (зареєстровано в Мін’юсті України 14.01.2002 р. за № 30/6318) затвердили «Порядок взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи».
Цей Порядок передбачає, зокрема, встановлення механізму надання інформації про факти виявлених за результатами ревізій (перевірок) порушень фінансової дисципліни, регулювання обігу готівки та порядку ведення бухгалтерського обліку, які свідчать про можливе заниження об’єкта або бази оподаткування. Крім того, встановлено, що коли під час проведення ревізій (перевірок) виявляються істотні порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, які свідчать про ухилення платника від сплати податку, орган контрольно-ревізійної служби повинен терміново повідомити податкову службу про виявлені порушення з метою забезпечення одночасного проведення ревізії (перевірки). Це добре. Але, нашу думку, все-таки цілковито питання взаємодії цих державних контролюючих органів не врегульовано. Адже, наприклад, найближчим часом, у разі неприйняття відповідних заходів, виникне нова проблема. Зокрема, згідно зі ст. 59 Закону України від 20.12.2001 р. № 2905-III «Про Державний бюджет України на 2002 рік» передбачено «контроль за відшкодуванням сум податку на додану вартість з державного бюджету покласти на Рахункову палату». Вважаємо, що важелі управління як з податкових надходжень до бюджету, так i з використання бюджетних коштів мають зосереджуватися в єдиному органі. У противному разі з 01.01.2002 р. потрібно передбачити значно тіснішу співпрацю цих органів i з Рахунковою палатою. А поки що вдосконалювати взаємодію податкових органів i державної контрольно-ревізійної служби доцільно, на нашу думку, здійснюючи податковими органами контроль за додержанням податкового законодавства підприємствами після перевірки їхньої фінансово-господарської діяльності державною контрольно-ревізійною службою та відображення результатів такої перевірки в акті ревізії, а також розширюючи спільне проведення ревізій.
До речі, спільне проведення ревізій передбачено «Порядком координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.99 р. № 112. Втім до складу контролюючих органів зазначених у цій постанові, доцільно включити й органи Рахункової палати. Крім того, у чинному Регламенті потрібно також передбачити форми співпраці всіх контролюючих органів.
Практика свідчить, що стан сфери економіки на цей час характеризуються подальшим розвитком i поглибленням кримінальних тенденцій. Тож податковим органам доцільно, на нашу думку й надалі передбачати здійснення заходів щодо розширення взаємодії з правоохоронними органами (органами внутрішніх справ, служби безпеки), а також митними органами. Основою взаємодії з правоохоронними органами мають бути законодавчі й нормативні документи, методичні розробки, спільні накази тощо. У цих документах слід чітко визначати межі взаємної співпраці, обміну інформацією, права та обов’язки сторін. Останнім часом під час виконання оперативних службових завдань дедалі більшого значення набувають координація i організація взаємодії підрозділів як податкової міліції, так i правоохоронних органів. Однак хоч i ті, й ті прагнуть інтеграції, остаточно проблема обміну інформацією залишається не розв’язаною. Є просто-таки нагальна потреба у зближенні інформаційних ланок державних податкових інспекцій, державного митного комітету, органів внутрішніх справ, служби безпеки, державної контрольно-ревізійної служби, прокуратури. Звичайно ж, із дотриманням в окремих випадках вимог щодо статусу таємності інформації. Вважаємо, що таке зближення було б на користь усім i сприяло б насамперед підвищенню ефективності координації спільних зусиль.
Дослідження взаємодії правоохоронних органів з податковими свідчить про те, що запити про надання податківцями інформації, необхідної для виявлення й припинення податкових злочинів i правопорушень, яких припускаються юридичні й фізичні особи, а також запобігання їм виконуються іноді із запізненням. А тому необхідно, на нашу думку, насамперед розробити нормативно-правовий документ, який би регламентував ступінь відкритості інформації та процедуру передачі потрібних правоохоронцям даних органами податкової служби. Наявність у правоохоронних органів баз необхідних даних про юридичних i фізичних осіб дасть їм змогу створити й упровадити в практику своєї роботи систему профілактичних заходів щодо запобігання податковим злочинам i правопорушенням з урахуванням багаторічного досвіду їх виявлення в різних галузях діяльності.
Так само важливим аспектом діяльності органів податкової служби є взаємодія їх з органами Державної митної служби України, подальше поглиблення якої могло б увінчатися значно більшими надходженнями до бюджету завдяки своєчасному виявленню випадків заниження та приховування юридичними й фізичними особами митної вартості товарів, що підлягають обкладанню податком на додану вартість i акцизами, отриманню інформації про юридичних та фізичних осіб, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність з порушенням митного законодавства й правил реєстрації, а також про підозрілі факти відвантаження матеріальних цінностей на адресу конкретних юридичних i фізичних осіб тощо.
Для подальшого удосконалення спільної праці між органами податкової i митної служб потрібно:
здійснювати постійні спільні заходи щодо виявлення незаконних операцій, що проводяться через міжнародні та національні банки, фірми, біржі з метою легалізації доходів, отримуваних злочинним шляхом, та приховування від оподаткування;
проводити щоквартальні аналітичні дослідження з проблем, що торкаються інтересів обох служб.
В умовах розвитку ринкових відносин в Україні постійно збільшується кількість платників податків, зростають обсяги й ускладнюються методи роботи органів податкової служби. Постає необхідність використання й аналізу значних обсягів інформації, поданої переважно на паперових носіях, у тому числі й документах з факсимільними ідентифікаторами юридичної або фізичної особи (підписами, печатками). У звітні періоди щоденний документооборот у податкових органах, особливо в великих містах, досягає десятків тисяч документів. Тож дедалі актуальнішою стає й проблема застосування сучасних інформаційних технологій у процесі автоматизації діяльності всіх структур системи, тобто таких технологій, які дали б змогу обробляти практично весь масив інформації з прийнятною швидкістю.
Наприклад, зростаючий потік інформації на паперових носіях, пов’язаний із удосконаленням роботи з фізичними особами, зумовлює просто необхідність обов’язкового застосування «сканерних» технологій для автоматичного зчитування декларацій про доходи громадян. Але для цього, на наш погляд, одночасно потрібно спеціально розробити й декларацію, форма якої передбачала б відображення не тільки отриманих фізичною особою доходів з різних джерел, а й можливих податкових пільг, оскільки без цього не можливі ні зчитування інформації швидкодіючими сканерами, ні її дешифрування (розпізнання) та наступне використання в прикладних програмних пакетах. Вважаємо, що саме подальше впровадження машино-орієнтованих звітних документів платників податків дасть змогу різко підвищити продуктивність їх опрацювання в податкових органах i розв’язувати завдання з оподаткування на якісно новому рівні, за стандартами розвинутих країн. До того ж, саме автоматизація окремих робочих процесів у податковій системі уможливлює реальне зниження, а то й цілковите виключення суб’єктивного впливу окремих її працівників на результативність колективної праці. I тільки справді професійний підхід до впровадження засобів інформаційних технологій забезпечить необхідну об’єктивність та конфіденційність роботи з інформацією за рахунок використання спеціальних засобів її захисту та забезпечення тільки санкціонованого доступу до неї. Адже відомо, що інформація — «продукт» швидкопсувний.
Оперативність отримання даних, особливо сьогодні, має вирішальне значення. Нинішні, традиційні для нас способи обміну інформацією, доставки документів i їх юридичного оформлення стають малопридатними, оскільки ще до моменту отримання інформація в них може виявитися вже неактуальною, такою що втратила свою цінність або потребує уточнень i змін. Необхідна оперативність сьогодні досягається тільки за рахунок використання обчислювальної техніки (ОТ) i новітніх систем передачі даних (СПД).
Водночас слід враховувати, що електронні повідомлення під час їх передачі за допомогою ліній зв’язку i зберігання в комп’ютерах можуть викривлятися з технічних або інших причин. Можуть бути як випадкові, так i навмисні зміни, тобто фальсифікація інформації третіми особами. Наприклад, зміни в платіжних документах суми коштів або номера розрахункового рахунку. На жаль, таке ще буває, бо вже діючі у нас СПД хоч i забезпечують необхідну оперативність доставки інформації, але не забезпечують абсолютно надійного контролю авторства документів, які пересилаються. У зв’язку з цим за їх допомогою неможливо пересилати або отримувати юридично значущі документи, угоди тощо.
Як правило, отримані через комп’ютерну мережу документи виводяться з пам’яті машини на паперовий носій i для надання їм юридичної сили знову мають оформлятися в установленому порядку, тобто підписуватися відповідальною особою i скріплюватися печаткою відповідного підприємства (організації). А це практично перекреслює всі переваги СПД, зокрема електронної пошти, перед традиційним пересиланням документів (поштою, кур’єром).
Але ж при роботі в комп’ютерній мережі в інших країнах ця проблема вже вирішується, i успішно, за допомогою уже згадуваного електронного цифрового підпису, який дає змогу гарантовано підтверджувати авторство й визначати істинність документа без використання паперової технології. Як i звичайний підпис, ЕЦП ставиться наприкінці документа й має розмір у декілька сотень символів, зміст яких складається з трьох основних компонентів:
відомостей про документ із підтвердним підписом;
закритої частини ключа (секретного шифру користувача);
відкритої частини ключа.
Система ЕЦП поєднує програмні засоби (ПЗ) i певні процедури та операції, які виконують користувачі системи. Щоб працювати з ЕЦП, користувачі повинні пройти реєстрацію в спеціально створеному центрі, який організує використання ЕЦП. Після цього вони отримують відповідні ПЗ й реєструють ключі, що дають їм право й можливість доступу до відкритої частини системи та контролю інформації.
Закриту частину ключа (особистий «підпис», «печатку», шифр) кожний користувач формує самостійно за допомогою переданих йому ПЗ. За правилами використання ЕЦП цю інформацію абонент повинен зберігати в таємниці (звичайно на дискеті в персональному сейфі).
Відкрита частина ключа разом з іншою інформацією має містити ідентифікатор користувача, який підтверджує документ (його прізвище, ім’я та по батькові, посаду), i слугувати для організації зв’язку з іншими абонентами та контролювати отриманий ним документ i «підписи» відправника. Крім того, загальнодоступна інформація слугує гарантією від заперечення абонентом факту підпису документів.
Зауважимо: електронний підпис — це не дописка до всіх документів з однієї й тієї ж самої закодованої послідовності символів. Якби це було так, то отримавши цю послідовність одного разу разом з документом, кожний зміг би приписувати її до інших документів від чужого імені. Використана для ЕЦП функція є математичним перетворенням названих вище компонентів i вибирається таким чином, щоб у разі відсутності закритого ключа (секретної інформації) зловмисник не зміг підробити ЕЦП від імені особи, яка підтвердила документ, чи непомітно змінити сам документ. Складність підробки залежить не від майстерності «спеціаліста», який може намалювати чужий підпис або підробити звичайну печатку. ЕЦП спирається на необхідність проведення великого обсягу складних математичних обчислень. При цьому трудомісткість «підробки» ЕЦП така, що найпотужніший із суперкомп’ютерів неспроможний здійснити необхідні розрахунки за сотні років.
У західних країнах ЕЦП активно використовують ділові кола. А найцікавішим, на нашу думку, є досвід США, де ЕЦП з’явився досить давно. Втім, справедливості ради зауважимо, що більшість зацікавлених фірм сумнівалися у виборі запропонованих варіантів ЕЦП без гарантії того, що отриманий варіант широко використовуватиметься й не матиме «слабких місць», які могли б використати зловмисники.
Вважаємо, що запровадження стандарту із застосування ЕЦП допомогло б розвіяти ці сумніви, як це сталося в США після того, як Національний інститут стандартів i технологій США опублікував проект федерального стандарту ЕЦП, підтриманий представниками Агентства національної безпеки.
Крім зазначеної вище проблеми, під час роботи в локальній обчислювальній мережі навіть у межах однієї фірми (не кажучи вже про зовнішній обмін інформацією) виникає й інша, не менш актуальна. Це — захист інформації від несанкціонованого доступу, забезпечення конфіденційності, збереження комерційних та інших таємниць фірми, що дуже важливо в умовах конкуренції, ринкових відносин, адже інформація приносить прибуток тільки до того часу, доки вона перебуває під контролем користувача. Проблема захисту інформації є злободенною темою багатьох конференцій i зустрічей представників комерційних i державних структур.
Серед багатьох методів захисту інформації використовують криптографічні методи, тобто кодування й декодування інформації з використанням складних математичних алгоритмів.
У зв’язку із зростанням попиту на захисні вироби й системи останнім часом відбувається значне зростання активності на вітчизняному ринку засобів закриття інформації та ЕЦП. Роботи ведуться в різних напрямах (технічному й програмному) й на різному професійному рівні. З’являються як програмні, так i апаратні засоби захисту інформації різного походження, а отже — й різної якості.
На цей час в Україні жодна із систем ЕЦП, що продаються на вітчизняному програмному ринку, не має відповідного державного сертифікату, який би гарантував криптографічний захист інформації. Водночас, для більшості споживачів немає можливості повноцінно перевірити якість пропонованих систем захисту даних i ЕЦП (споживачі не можуть бути повністю впевнені в надійності пропонованої продукції).
Вважаємо, що, досліджуючи цю проблему, потрібно активніше переймати позитивний досвід інших країн, які вже пройшли необхідні етапи розв’язання на загальнодержавному рівні питань стандартизації та сертифікації продукції цього напрямку. Наприклад, у Росії при вирішенні цих проблем успішно поєднуються науковий потенціал i авторитет Федерального агентства урядового зв’язку й інформації при Президенті Російської Федерації (ФАУЗІ)* з виробничо-технологічними й фінансовими можливостями фірм, зокрема фірми «Оверком-сеть».
Тут уже закінчено спільну розробку з організації комп’ютерної електронної пошти з криптографічною системою захисту й контролю інформації. Це дозволяє надати користувачеві певні гарантії, без яких серйозні комерційні підприємства, а державні —
й поготів, навряд чи почали б використовувати комп’ютерну мережу для передачі своєї конфіденційної або фінансової інформації.
Пакет програм отримав назву Pro Carry Mail Special (PMS). При створенні пакету за основу прийнято відомий i широко використовуваний у комерційних структурах пакет програм Pro Carry (Mail).
Таким чином, тепер у Росії, не користуючись послугами кур’єра й звичайної пошти, користувачі мають можливість перейти на безпаперову технологію співпраці зі своїми філіями, відділеннями й клієнтами; передавати електронною поштою фінансові та юридичні документи: договори, платіжні доручення, рахунки, гарантійні листи тощо; розміщувати повідомлення на «дошку повідомлень», надсилати повідомлення своїм партнерам тощо.
Втім, в Україні для широкого впровадження й повноцінного використання ЕЦП недостатньо самої тільки гарантії якості алгоритму, який реалізовуватиметься. Необхідне комплексне розв’язання технічних, технологічних i правових аспектів проблеми. А на сьогодні, наприклад, у нас просто відсутня правова підстава, яка дозволяла б відповідним інстанціям у разі виникнення конфліктних ситуацій приймати документи, завірені ЕЦП як доказ з розглядуваних питань. Для розв’язання цієї проблеми необхідно здійснити розробку i впровадження стандарту ЕЦП й прийняти відповідні закони. При цьому слід утворити міжвідомчу робочу групу, до складу якої в обов’язковому порядку включити представників Вищого арбітражного суду України, Мінфіну України, Мін’юсту України й Держстандарту України. Тільки комплексна концепція створення українського стандарту ЕЦП i спільні зусилля забезпечать одночасне i взаємопов’язане розв’язання всіх назрілих питань. Це необхідно всьому діловому світу: біржам, банкам, конторам, державним установам, підприємцям. У разі якщо цю концепцію буде вироблено, електронний підпис не буде дивиною i ввійде до арсеналу необхідних засобів так само природно, як увійшли колись телефон, телеграф, комп’ютер або факс.
Таким чином, впровадження ЕЦП дало б змогу громадянам України при отриманні протягом звітного календарного року будь-яких доходів не за місцем основної роботи, пересилати електронною поштою до державної податкової інспекції за місцем постійного проживання декларацію про сукупний річний дохід. Це, відповідно, привело б до скорочення кількості відвідувачів податкової інспекції та зменшило б відривання працівників від основної роботи.
Суттєво полегшити роботу з виявлення потенційних та очевидних неплатників податків могли б автоматичні комп’ютерні системи. Але в процесі розробки цих систем слід використовувати точну формалізацію методик автоматичного вибору платників податків для контрольних перевірок i виявлення неплатників. Якнайшвидше широке впровадження цих систем — запорука значно повнішого справляння податків.

1 Див.: Регламент взаємодії між органами державного контролю у сфері фінансів та економіки: Затв. 14.07.99 р. ДПА України, ГоловКРУ, Антимонопольним комітетом, Держказначейством, Пенсійним фондом, Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України та погоджено з віце-прем’єр-міністром України 27.07.99 р. // Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби: У 2 т. — К.: Дія, 2001. — Т. 1. — С. 164 — 166.

2 Див., наприклад: Стефанюк I. Б. Про повноваження КРУ з перевірки податків // Фінансовий контроль. — 2001. — № 2. — С. 2 — 6; Степанова Н. В. Кому потрібна така «співпраця» // Фінансовий контроль. — 2001. — № 4. — С. 6 — 8.

(Закінчення — в наступному номері)

Євгенія КАЛЮГА,
канд. екон. наук, доцент Академії Державної податкової служби України, докторант КНЕУ