Договір комісії — угода про надання послуг

Усі суб’єкти підприємницької діяльності, які спеціалізуються на виробництві та реалізації товарів, зацікавлені в тому, щоб як найшвидше знизити загальний рівень товарних запасів та наблизитися до споживача, зменшивши при цьому загальну кількість торговельних операцій.
Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність у сфері товарообігу, істотно відрізняється від торговельної практики. Незважаючи на те що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнатори i консигнанти, законодавство України не визначає їх юридичного статусу та суті діяльності.
Договір комісії належить до договорів з надання посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торговельних операцій. За його допомогою укладають угоди про оплатну реалізацію майна, що не належить відчужувачу. Інакше кажучи, договір комісії визначає відносини торгового посередництва. Необхідність таких угод очевидна для власника товару, особливо в зовнішньоторговельних відносинах, оскільки участь у них професійного торгового посередника звільняє власника майна від багатьох проблем, пов’язаних із пошуками контрагентів, оформленням i виконанням укладених з ними угод тощо.
Наприклад, щоб продати автомобіль, власник повинен знайти покупця, виставити автомобіль на продаж, здійснити його передпродажну підготовку та виконати ряд інших формальностей. Уклавши договір комісії, власник доручає виконання всіх дій комісіонеру та звільняє себе від особистої участі в здійсненні купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 395 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента.
Отже, за договором комісії укладаються угоди не особою, безпосередньо зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням та за її рахунок іншою особою. Тобто за угодами, що укладає комісіонер з третіми особами, набуває права i стає зобов’язаним комісіонер, а не комітент, оскільки він укладає угоди хоча i за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.
Слід зазначити, що комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того часу, поки воно не продано комісіонером i не перейшло у власність третіх осіб.
Для укладання договору комісії потрібно, щоб намір комісіонера перенести на іншу особу наслідки даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, який дав доручення. Тому комісіонер зобов’язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов’язки. Тобто якщо спочатку носієм усіх прав та обов’язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслідок правовідносин між комітентом i комісіонером майнові наслідки цих угод повинні бути зрештою перенесені на комітента.
Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Договір комісії вважається укладеним з того часу, коли відповідно до закону сторони виявили взаємну згоду щодо усіх істотних умов договору. Права та обов’язки сторін виникають ще до передання майна комітентом комісіонерові.
Це — двосторонній договір, тобто кожна сторона (комісіонер i комітент) має певні права та обов’язки i зобов’язується за винагороду укласти одну або декілька угод. Зокрема, комісіонер зобов’язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент — оплатити обумовлену в договорі винагороду. Право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Договір комісії за домовленістю сторін може бути i безоплатним.
Сторонами договору комісії є комітент i комісіонер. Комітент — це особа, яка доручає у своїх інтересах i за свій рахунок іншій особі укласти певні угоди. Комісіонер — це особа, яка укладає угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером може бути як громадянин, так i юридична особа. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами (далі — Правила), затвердженими наказом МЗЕЗторгу України від 13.03.95 р. № 37, учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб’єкт, який приймає товар на комісію (комісіонер), i громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). У ролі комітента може виступати будь-який суб’єкт підприємницької діяльності.
Крім комітента i комісіонера у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте сам по собі цей перехід прав не пов’язує у правовому відношенні комітента i третю особу, оскільки третя особа не може заявити претензій комітенту щодо якості набутого майна, а комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент i третя особа не відповідають один перед одним.
З усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.
У господарській практиці, а також у країнах із розвинутою ринковою економікою — різні види комісійних відносин, які набувають певної самостійності відносно один одного. Так, особливими видами договору комісії є відносини власника майна з брокером, дилером, консигнатором та іншими учасниками обороту.
Чинне законодавство дає змогу укладати договір комісії як на визначений термін, так i без його зазначення, із зазначенням чи без зазначення території його виконання, надає право комітенту назначати або не назначати інших комісіонерів за аналогічними угодами. Такі відносини давно відомі у зовнішньоторговельному обороті. Комісіонер-посередник, наприклад, може отримати від комітента виключне (ексклюзивне) право на продаж його товарів на тій чи іншій території, на визначений термін чи безстроково, причому перелік товарів може бути обмеженим умовами договору. Інколи комітент забороняє комісіонеру бути посередником у реалізації аналогічних товарів інших виробників на даній території, тим самим «блокуючи» відповідний ринок. Існує такий різновид договору комісії, як договір консигнації. До операцій консигнації належать операції з реалізації товарів, згідно з якими одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну дії угоди) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, що належать консигнантові. На відміну від договору комісії у договорі консигнації не може встановлюватися право консигнатора на відшкодування йому витрат на зберігання майна консигнанта. Усі витрати на зберігання сплачує консигнатор. Поставлений на консигнацію товар є начебто пробною поставкою. Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов’язки, пов’язані з маркетинговими дослідженнями ринку збуту. Відповідно до договору консигнатор зобов’язаний не тільки рекламувати товар, а й надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі. Як i в договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу третій особі належить консигнантові i до консигнатора не переходить.
Згідно зі ст. 395 ЦК предметом договору комісії є угода або декілька угод, які комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Чинним законодавством не передбачено переліку угод, що можуть бути предметом договору комісії. Тому такими угодами можуть бути будь-які угоди, що відповідають вимогам цивільного законодавства, а саме: купівля-продаж речей, страхування або відправлення певних вантажів тощо. Тобто предметом договору комісії є юридичні акти (угоди), а не фактичні дії, як, наприклад, у договорах перевезення, схову тощо.
Майно, щодо якого може бути укладено комісійний договір, частіше визначається у нормативних актах, у яких зазначено речі, що не приймаються на комісію. Так, у Правилах наведено приблизний перелік речей, щодо яких укладаються або не укладаються договори комісії. На комісію приймаються, зокрема, непродовольчі товари, придатні для використання, як нові, так i ті, що були у користуванні (але не потребують ремонту чи реставрації) та відповідають санітарним вимогам, а також антикварні чи унікальні речі та твори мистецтва. Господарюючим суб’єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати від відповідних організацій конфісковане, безгосподарне майно та майно, що перейшло у спадщину державі, вилучене у громадян для відшкодування заподіяної шкоди на виконання вироків i рішень суду, від державних, кооперативних, сімейних, колективних i приватних підприємств, установ та організацій — лишки товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути реалізовані населенню, крім заборонених законом.
Не приймаються для комісійного продажу такі товари: зброя, боєприпаси (крім мисливської, спортивної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, що продаються громадськими об’єднаннями за дозволом органів внутрішніх справ); бойова i спеціальна військова техніка, вибухові речовини та вибухові засоби; лікувальні засоби та вироби медичного призначення; державні еталони одиниць та фізичних величин; армійське спорядження, тканини та інші товари військового асортименту, формене обмундирування, білизна зі штампом установи, організації, підприємства; газові плити i балони до них без документа служби газового господарства, що підтверджує їх придатність для використання; товари побутової хімії та з простроченим терміном зберігання, товари від неповнолітніх віком до 18 років; піротехнічні вироби, іграшки для дітей віком до трьох років.
Відповідно до ст. 396 ЦК договір комісії незалежно від складу його учасників i суми укладається у письмовій формі. Недодержання такої форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися на підтвердження угоди на показання свідків (ст. 46 ЦК). Залежно від виду договору комісії комісійне доручення може оформлятися різними документами, зокрема квитанцією, нарядом тощо. Згідно з Правилами громадяни України повинні пред’являти паспорт або документ, що його замінює, іноземні особи — відповідне посвідчення на проживання в Україні або національний паспорт з відміткою про перебування в Україні.
Договір комісії на продаж сільськогосподарської продукції може бути укладено шляхом видачі сільськогосподарському підприємству накладної від організації споживчої кооперації, що приймає продукти. У договорі (накладній) обов’язково зазначають найменування продуктів, дату їх прийняття, хто здав продукти, їх кількість i якість, а також продажну ціну, встановлену за згодою сторін, терміни розрахунків (ч. 2 ст. 396 ЦК).
Товари або продукцію від юридичних осіб приймають відповідно до товарно-супровідних документів та за наявності інформації про товар щодо якості, кількості, продажної ціни тощо. Нові товари вітчизняного та зарубіжного виробництва приймаються на комісію за наявності у комітента — господарюючого суб’єкта (крім фізичної особи, яка не має статусу підприємця) документів, що підтверджують належну якість товарів, а товари, що підлягають обов’язковій сертифікації, — за наявності сертифіката відповідності або його копії чи свідоцтва про визнання іноземного сертифіката у державній системі сертифікації.
Товари, що не підлягають обов’язковій сертифікації в Україні, приймаються на комісію за наявності гігієнічного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи на імпортовану продукцію. Якщо на ввезені з-за кордону партії товарів, що були у вжитку, відсутні дані щодо їх безпеки для здоров’я населення, то приймання на комісію таких товарів, їх реалізація та використання дозволяються лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи. Гарантійні терміни на нові товари встановлює виробник. Стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, покупець має право пред’явити продавцеві (виробникові) відповідні вимоги, якщо недоліки виявлено протягом шести місяців від дня передання товарів покупцеві. Відповідальність за відповідність товарів характеристикам, зазначеним у квитанціях, несе комісіонер.
Приймаючи товари на комісію, комісіонер на кожну одиницю товару виписує квитанцію у двох примірниках i товарний ярлик. Перший примірник квитанції видається комітентові, другий — залишається у комісіонера. Товарний ярлик повинен мати той самий номер, що i квитанція. Для дрібних речей виписують цінник із зазначенням номера квитанції та ціни реалізації товару. При продажу товару товарний ярлик або цінник не знімають. Згоду з умовами здавання товару на комісію, його продажу та повернення нереалізованого товару комітент підтверджує підписом у двох примірниках квитанції. Якщо комітент не згоден з цими умовами, комісіонер має право відмовити в прийманні товару.
Технічно складні товари, на які не закінчилися гарантійні терміни користування, приймаються на комісію разом із паспортом та гарантійним талоном, що при продажу передаються покупцеві.
При здаванні товару на комісію комітент за домовленістю з комісіонером встановлює ціну на комісійний товар на підставі ринкового попиту. Комісіонер зобов’язаний інформувати комітента про існуючі ціни на товари, що здаються на комісію. Продажну ціну антикварних та унікальних речей, творів мистецтва встановлює комісійний магазин за спеціальною оцінкою. Продажну ціну лишків сільськогосподарських продуктів, прийнятих організацією споживчої кооперації від сільськогосподарських підприємств для продажу на комісійних засадах, визначають за згодою сторін (частини 1, 2 i 4 ст. 401 ЦК).
Відповідно до наказу МЗЕЗторгу України від 08.07.97 р. № 342 «Про внесення змін та доповнень до Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами» ціну на товар, зданий на комісію i не реалізований протягом 60 календарних днів, може бути знижено. Якщо товар не реалізовано у встановлений законом термін, то ціну може бути знижено на 30 відсотків від встановленої сторонами первинної вартості товару, а якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 днів, то ціну знижують на 40 відсотків від залишкової ціни після першого зниження.
Ціну на зданий товар може бути знижено раніше зазначених термінів лише за вимогою комітента. У цьому разі уцінку товару відображають на всіх примірниках квитанцій, де ставиться підпис комітента, i на товарному ярлику. Товари, прийняті на комісію, виставляють у торговельному залі для продажу не пізніше наступного дня після їх прийняття.
Для продажу певних товарів комісійний магазин повинен мати ліцензію. Зокрема, спортивну i мисливську вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, а також холодну зброю, спеціальні засоби, заряджені сполуками сльозоточивої та дратівної дії, магазин реалізовує на підставі ліцензії встановленої форми, що видають органи внутрішніх справ.
Згідно з правилом, будь-яка особа може придбати товар, зданий на комісію, але певні товари можуть придбавати лише громадяни, які мають на це дозвіл органів внутрішніх справ за місцем проживання. Це, зокрема, стосується тих товарів, які можуть продавати комісійні магазини, що мають ліцензію.
Якщо комісійні товари знімають з продажу, то це оформляють актом, i товари повертають комітентові на підставі письмового розпорядження керівника суб’єкта господарювання.
Оскільки договір комісії є двостороннім, сторони договору пов’язані взаємними правами та обов’язками: обов’язки однієї сторони водночас є правами іншої. Основний обов’язок комісіонера — виконання взятого на себе доручення відповідно до вказівок комітента та умов, найвигідніших для комітента (ст. 399 ЦК). Будучи самостійним контрагентом щодо третьої особи, комісіонер повинен здійснити в інтересах комітента всі права та виконати всі обов’язки, обумовлені угодою з третьою особою, укладеною для виконання доручення. Щодо комітента, то комісіонер пов’язаний з ним умовами даного доручення. Наприклад, умова про продажну ціну речі, яку прийнято на комісію, визначається угодою сторін, i комісіонер не має права змінити ціну, зазначену в договорі. Якщо комітент не з’являється для переоцінки речі за викликом, магазин знижує ціну відповідно до Правил.
Комісіонер має право відступати від вказівок комітента в тих випадках, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах комітента або він вчасно не одержав відповіді на свій запит. Наприклад, у разі термінової реалізації продукції, що швидко псується.
Як правило, у договорі комісії встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер продає товари комітенту. Ціна може бути мінімальною (з наданням комісіонеру права визначати кінцеву продажну ціну) або максимальною, але при цьому в договорі обумовлюється, щоб підвищення ціни не призвело до зниження попиту на товар. Якщо комісіонер укладе угоду на умовах, вигідніших ніж ті, які було зазначено комітентом, то вся вигода надходить комітентові, якщо договором не передбачено іншого.
Часто відступи від вказівок комітента стосуються ціни, за якою комісіонер повинен продати майно. Якщо комісіонер продасть майно за ціною нижчою, ніж зазначено комітентом, без згоди останнього або за відсутності поважних причин, то він зобов’язаний відшкодувати комітентові різницю між цінами.
Інакше вирішується питання, коли комісіонер придбаває майно за ціною, вищою, ніж було призначено йому комітентом. Якщо комітент не бажає прийняти такої покупки, він зобов’язаний заявити про це комісіонерові без зволікання, одразу після одержання повідомлення про укладання угоди з третьою особою. В іншому випадку купівля визнається прийнятою комітентом. Комісіонер, який придбав майно за ціною вищою, ніж обумовлена комітентом, може прийняти різницю в ціні на свій рахунок. Внаслідок цього комітент не зазнає збитків від підвищення ціни, i тому не має права відмовитися від укладеної за його рахунок угоди (ч. 2 ст. 400 ЦК).
Комісіонер повинен виконати всі обов’язки та здійснити всі права, обумовлені угодою, яку він уклав з третьою особою (ч. 1 ст. 402 ЦК). Проте може статися, що укладену комісіонером угоду виконує третя особа. За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою (покупцем) своїх зобов’язань за угодою, зокрема за несплату вартості придбаного товару. Перед комітентом комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, а не за її виконання чи невиконання третьою особою.
Якщо до договору комісії буде включено положення про обов’язок комісіонера переконатися у платоспроможності покупця, комітент матиме право вимагати від комісіонера відшкодування збитків. У зв’язку з тим, що такий обов’язок комісіонера прямо не випливає із закону, а є додатковим, комісіонер має право на окрему винагороду за її виконання. Угода про це називається делькредере (ч. 2 ст. 402 ЦК) i застосовується, як правило, в операціях із зовнішньої торгівлі, коли, наприклад, експортно-імпортна організація на зовнішньоторговельному ринку залучає як комісіонера іноземну фірму або діє як комісіонер.
Якщо третя особа порушує угоду, яку уклав з нею комісіонер, останній зобов’язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати i забезпечити необхідні докази, а комітент, який отримав таке повідомлення, має право вимагати передати йому вимоги, які комісіонер має щодо цієї особи. У цьому випадку комітент виступає як особа, якій комісіонер передав свої права, а для третьої особи контрагентом залишається комісіонер.
Після виконання комісійного доручення комісіонер зобов’язаний передати комітентові отримані гроші (у разі доручення щодо реалізації товарів) або товари (у разі доручення щодо їх придбання), а також передати комітентові усі права щодо третьої особи, які випливають із угоди, зокрема право вимагати оплату товарів, придбаних через комісіонера в кредит. Комітент зобов’язаний у свою чергу прийняти всі товари, отримані за угодою, оглянути придбані для нього комісіонером товари i повідомити останнього про недоліки, якщо вони є, щоб він мав можливість пред’явити третій особі (продавцеві) відповідні претензії або позов i, крім того, звільнити комісіонера від зобов’язань, прийнятих ним на себе щодо виконання доручення перед третьою особою.
Захищаючи інтереси комітента, комісіонер, у фактичному володінні якого перебуває майно комітента, має право пред’явити позов від свого імені до третіх осіб як за згодою комітента, так i без його згоди. Комісіонер має право пред’явити вимоги, які відповідають характерові його правовідносин з третіми особами (договірні, позадоговірні). Претензії та позови пред’являються від імені комісіонера (комітента), але за рахунок комітента.
Комісіонер повинен зберігати майно, передане на комісію, від пошкоджень i втрати. Він відповідає перед комітентом за його втрату i пошкодження. Відповідальність комісіонера у разі порушення цього обов’язку настає лише за умови, якщо майно пошкоджено з вини комісіонера. У цьому разі останній повинен відшкодувати комітентові заподіяні збитки або ж довести, що втрата або пошкодження майна відбулися за обставин, яких комісіонер не зміг відвернути при додержанні всіх запобіжних заходів.
Приймаючи товари, комісіонер повинен їх оглянути, перевірити їх якість i кількість. Якщо під час огляду буде виявлено пошкодження або недоліки, комісіонер повинен застосувати заходи щодо охорони прав комітента i терміново повідомити його про це. Невиконання комісіонером цих обов’язків тягне за собою відшкодування ним завданих комітентові збитків. Аналогічний обов’язок виникає i у комісіонера, якщо він не виконав умов договору про страхування майна або якщо це майно підлягало обов’язковому страхуванню відповідно до закону. При цьому комісіонер повинен відшкодувати збитки в сумі, яку можна було б отримати у вигляді страхового відшкодування за пошкоджене або втрачене майно.
Виконавши доручення, комісіонер повинен подати комітенту звіт i передати йому все одержане за виконаним дорученням, а також передати комітентові за його вимогою усі права щодо третьої особи, обумовлені угодою, укладеною комісіонером з цією третьою особою. Якщо комітент має заперечення щодо звіту, він повинен повідомити про них комісіонера протягом трьох місяців з дня одержання звіту. Якщо заперечень немає, то звіт за відсутності іншої угоди вважається прийнятим (частини 1 i 2 ст. 404 ЦК).
Отже, договір комісії за своєю суттю є платним, тобто комісіонер за посередницьку діяльність отримує від комітента винагороду, зазначену в договорі. Це може бути певний відсоток від суми договору, а в зовнішньоторговельних угодах закон допускає визначити комісійну винагороду як частину різниці між призначеною комітентом ціною та найвигіднішою ціною, за якою комітент укладе угоду. Такі самі правила встановлено i для винагороди за делькредере, а саме: розмір комісійної винагороди також визначається за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом.
З точки зору податкового обліку основною особливістю договору комісії є те, що дохід комісіонера — це його винагорода як оплата за надані послуги, а не вартість товарів, що реалізуються за договором комісії, а тому i базою для розрахунку податків, пов’язаних з реалізацією,
є комісійна винагорода.
Крім винагороди комітент зобов’язаний відшкодувати комісіонерові витрати, пов’язані з виконанням доручення. Це можуть бути витрати на транспортування, навантаження, розвантаження тощо, але лише ті, які є дійсно необхідними для забезпечення виконання покладеного на комісіонера доручення.
За загальним правилом комісіонер не має права на відшкодування витрат на зберігання майна, що перебуває у нього. Проте договір може передбачати й інші умови.
Усі витрати на доставку сільськогосподарських продуктів, що здаються на комісію, до зазначеного у договорі місця їх продажу здійснюються за рахунок комітента, якщо у договорі не передбачено іншого.
Договір комісії може бути скасовано в односторонньому порядку комітентом, але він зобов’язаний сплатити комісіонерові комісійну винагороду за угоди, укладені ним до скасування доручення, а також відшкодувати йому понесені у зв’язку з цим витрати. Комісійної винагороди не виплачують, якщо комітент скасовує доручення до укладення комісіонером відповідних угод з третіми особами. Комісіонер у цьому разі має право лише на відшкодування витрат, а комісійний магазин — витрат на зберігання речей (ст. 412 ЦК).
Якщо комітент скасував доручення, він повинен протягом місяця з дня одержання відмови розпорядитися майном, що є у комісіонера (ч. 2 ст. 411 ЦК). Якщо ж у цей термін комітент не розпорядиться майном, що перебуває у комісіонера, комісіонер має право здати це майно на зберігання за рахунок комітента або з метою покриття своїх вимог до комітента продати його за найвигіднішою для комітента ціною.
Комісіонер не може відмовитися від виконання доручення, за винятком випадків, коли це обумовлено неможливістю виконати доручення або порушенням комітентом умов договору комісії. Він повинен повідомити комітента про свою відмову в письмовій формі. Договір комісії чинний протягом двох тижнів з дня одержання комітентом повідомлення комісіонера про відмову виконання доручення (ст. 410 ЦК). Якщо комісіонер відмовиться від договору внаслідок неможливості його виконання, що настала з вини комітента, то він, крім відшкодування понесених витрат, має право отримати i комісійну винагороду відповідно до виконаної ним частини доручення.
Комісійне доручення зупиняється також у разі смерті комітента, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісти відсутнім, а також внаслідок припинення діяльності юридичної особи, яка виступає в ролі комітента. Проте комісіонер повинен продовжувати виконання даного йому доручення до того часу, поки від правонаступників чи представників комітента не надійде відповідних вказівок (ст. 409 ЦК).

Оксана ВОЙЧУК,
юрисконсульт «Вісника»