Реформування системи податкового контролю із застосуванням інформаційних технологій
(Закінчення. Початок див. у «Віснику» № 30/2002)

Дослідження практики обліку платників податків у податковій системі свідчать про те, що до основних процедур обліку, які потребують удосконалення, доцільно віднести:
отримання від платника податків пакета документів, необхідних для взяття на облік, та їх перевірку;
включення інформації про платника податку до бази даних i присвоєння йому ідентифікаційного номера платника податку;
отримання від платника податків інформації про внесення змін до первісно наданого пакету документів;
коригування інформації про зміни документів платника податків у базі даних;
отримання i включення до бази даних відомостей про платників податків, що надходять з інших джерел (не від платників податків);
видачу платнику податків Свідоцтва про взяття на облік в податковому органі, а також різноманітних довідок, необхідних для здійснення господарської діяльності;
відповіді на запитання, що надходять з податкових, правоохоронних, судових та інших органів, щодо інформації, наявної в установчих документах платників податків i їхніх рахунках у банках;
надання централізованої бази даних Державного реєстру платників податків в користування регіональним податковим, контролюючим i правоохоронним органам;
складання статистичної звітності з обліку платників податків.
Обстеження реєстрації платників податків свідчать, що останнім часом надання ними неправдивої інформації при взятті на податковий облік набуло масового характеру. А це серйозно ускладнює роботу податкових та інших контролюючих органів, призводить до великих витрат їх ресурсів на пошук платників податків i їх посадових осіб. При цьому приховуються від оподаткування значні грошові суми.
Для викорінювання зловживань i порушень, пов’язаних з масовим утворенням i використанням фіктивних фірм, необхідно, на нашу думку, вжити ряд заходів законодавчого i організаційного характеру, а саме:
посилити контроль за якістю й достовірністю надаваних документів, щоб ще до реєстрації нової юридичної особи виявити можливі порушення;
забезпечити суворий контроль за діяльністю «юридичних» фірм i окремих громадян, що займаються за винагороду створенням i реєстрацією нових підприємств, для чого потрібно внести зміни до ст. 9 Закону України від 01.06.2000 р. № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» в частині надання дозволу на запровадження ліцензування діяльності з реєстрації підприємств.
Зокрема, громадян, що виступають як засновники юридичних осіб, вважаємо за необхідне перевіряти за базою даних Міністерства внутрішніх справ України (надалі — МВСУ) на предмет дійсності їхніх паспортів. У разі коли громадянин засновує підприємство одне за одним, місцеві ради повинні звертатися із запитами до податкового органу про те, чи подавав він декларації про доходи, а також інформацію про дотримання податкової дисципліни раніше заснованим підприємством. Діяльність з реєстрації юридичних осіб має бути обов’язково легальною, з відповідним ліцензуванням. Тобто має бути прийнято нормативний документ, який заборонятиме діяльність реєстраторів без ліцензії, а контролюючі органи повинні накопичувати інформацію про всі факти порушення законодавства при реєстрації підприємств (використання фіктивних документів, підставних фірм тощо). Виявлення таких фактів має тягнути за собою негайне позбавлення ліцензії, як i в разі приховування реєстраторами частини своїх доходів від оподаткування.
Іншою проблемою, пов’язаною з обліком платників податків, є дуже обмежена сфера застосування ідентифікаційного номера платника податку. Пов’язано це з тим, що й на сьогодні він ще не став надійним ідентифікатором як у межах податкової системи, так i в інших державних органах.
Облік підприємств, як справедливо зазначає В. Онищенко1, ведуть щонайменше десять різноманітних структур (Пенсійний фонд, профспілкові органи, фінансові управління тощо), а фізичних осіб — щонайменше три (МВСУ — під час видачі паспортів, Пенсійний фонд — під час видачі страхових свідоцтв, податкова служба — під час оподаткування доходів). При цьому кожен із цих органів присвоює підприємству (фізичній особі) свій номер. Номери ці не пов’язані між собою, що робить неможливим їх використання для взаємопов’язування інформації про одного й того самого платника, що зберігається в різних державних організаціях.
Вважаємо, що для того, щоб ідентифікаційний номер платника податку «запрацював», необхідно передбачити суворі санкції за непроставлення (неправильне проставлення) платниками податків своїх ідентифікаційних номерів на бланках, у договорах, дорученнях, накладних та інших документах.
Розширення й розвиток роботи з обліку доходів i майна громадян ставлять перед податковими органами нові завдання з обліку платників податків. При цьому потрібно забезпечити охоплення всіх громадян на території України, а також забезпечити принципи унікальності й одноразовості присвоєння ідентифікаційного номера (неможливість присвоєння одного й того самого номера двом або більше громадянам). На нашу думку, чинні нормативні акти, які регламентують процес присвоєння ідентифікаційних номерів громадянам-непідприємцям, ще недостатньо відповідають вимогам, що диктуються обсягами завдань, які доводиться розв’язувати. Зауважимо також, що необхідно організувати цю роботу таким чином, щоб виконати її з мінімальними витратами всіх видів ресурсів.
До того ж вважаємо за потрібне узаконити присвоєння ідентифікаційних номерів i всім народженим дітям (з поданням інформації про всі присвоєння з певною періодичністю до відповідної податкової інспекції для включення до Єдиного державного реєстру платників податків. Після прийняття такого рішення усі новонароджені отримуватимуть ідентифікаційні номери платників податків автоматично, під час видачі свідоцтв про народження. Під час присвоєння новонародженим після певної дати ідентифікаційних номерів, доцільно буде використовувати інформацію, накопичену в інших державних організаціях (наприклад, МВСУ, Пенсійному фонді України) про фінансово-майновий стан їхніх батьків (на випадок передачі спадщини тощо).
Однак, на нашу думку, обов’язки щодо обліку платників податків в Україні необхідно покласти (поетапно, скажімо, в три етапи) на одне відомство — податкову службу.
На першому етапі потрібно надати їй доступ до паспортної бази даних МВСУ i бази даних Пенсійного фонду України. На основі отриманих даних податкова служба зможе правильно ідентифікувати платників податків i присвоїти їм певні ідентифікаційні номери. При цьому усі раніше присвоєні громадянам (включаючи підприємців) ідентифікаційні номери втратять силу, що необхідно для прискорення роботи з виявлення й усунення подвійних номерів. У разі наявності розбіжностей у базах даних МВСУ, Пенсійного фонду України, ДПА України ДПА має інформувати про це відповідні податкові інспекції, які запросять громадян i уточнять сумнівні дані про них, після чого виправлять їхні ідентифікаційні номери, якими потім користуватимуться i МВСУ та Пенсійний фонд України.
На другому етапі податкові органи систематично виявлятимуть громадян, яких не включено до бази даних державної реєстрації i, отже, які не отримали ідентифікаційних номерів. При цьому буде встановлено, що громадяни, які досягнуть повноліття, отримуватимуть ідентифікаційні номери під час вручення їм паспортів.
На третьому етапі робота з присвоєння ідентифікаційних номерів повинна мати практично індивідуальний характер. Потрібно буде виявляти й брати на податковий облік осіб, що не потрапили в поле зору податкових органів на двох попередніх етапах.
Важливе значення має й форма документа про присвоєння ідентифікаційного номера. Довідка, яку видає сьогодні податковий орган, на нашу думку, малоприйнятна через недовговічність, недостатню стійкість паперу, на якому її друкують, до руйнівних впливів. Найдоцільніше було б видавати документ у вигляді пластикової картки з магнітною смужкою чи мікросхемою.
Вважаємо також, що на законодавчому рівні має бути прийнято рішення, за яким усі державні та недержавні структури, які видають документи, що мають відношення до доходів, витрат i майна громадян протягом усього їхнього життя, повинні зазначати в цих документах ідентифікаційний номер. Крім того, він має вписуватися в паспорт громадянина чи інший документ, що підтверджує особу (закордонний паспорт), трудову книжку, права водія, диплом про освіту тощо.
Ідеальним варіантом був би, на нашу думку, варіант, коли ідентифікаційний номер відповідав би номеру свідоцтва про народження, i щоб за цим номером ідентифікувалася особа за всіма її документами.
У поточній діяльності податкові органи, як один із напрямів здійснення контролю, використовують камеральну перевірку*. Основною особливістю камеральної перевірки є розширений характер операцій, що здійснюються податковим органом. Фактично кожен платник податків, який здає звітність, перевіряється щокварталу, а деякі з них (великі) — щомісяця. Крім того, перевіряються не одна, а декілька декларацій одного платника — (від 7 до 13) та додатки до них, довідки й розрахунки. Результатом таких перевірок є виявлення помилок, які допускаються платниками при заповненні декларацій у розрахунках сум податків, що призводять до камеральних донарахувань на великі суми, а відповідно до застосування податкових i адміністративних санкцій.
Під час проведення таких перевірок неможливо виявити навмисні порушення податкового законодавства, помилки в обрахуванні оподатковуваної бази, що виникли в результаті помилок у веденні бухгалтерського обліку. А виявлені під час камеральних перевірок помилки в самих податкових деклараціях, в обгрунтуванні пільг є суттєвими, i виправлення їх дає значне збільшення платежів до бюджету. Особливо часто допускаються помилки в обгрунтуванні заявлених платником до відшкодування сум податку на додану вартість, зокрема за експортними операціями. Пов’язано це з тим, що суми ці, як правило, значні. За обсягом i складом документів, що перевіряються, така камеральна перевірка наближається до виїзної i займає багато часу на виконання технічної роботи.
Для скорочення витрат робочого часу податківців на виконання малоефективної, з огляду на забезпечення справляння податків, роботи вважаємо за необхідне:
встановити єдиний строк здачі всієї податкової звітності до податкового органу;
запровадити єдину податкову декларацію з податку на прибуток для юридичних осіб i здачу її в електронній формі (на сьогодні уніфікованої електронної форми декларації для юридичних осіб не встановлено);
переглянути порядок планування й організації камеральних перевірок та перейти, у разі здачі платниками податків електронної звітності, від суцільних до вибіркових перевірок;
змінити встановлений підхід до розрахунку сукупного доходу i здачі податкових декларацій фізичними особами (розраховувати сукупний дохід безпосередньо податковими інспекціями на підставі отриманих даних про доходи), завдяки чому скоротяться терміни їх обробки.
На наш погляд, негативною є практика, коли податковий орган для різних податків встановлює різні строки здачі декларацій. Наслідками цього є багаторазове збільшення кількості відвідувань платниками податків податкового органу i відповідні витрати робочого часу інспекторів на приймання звітності. Крім того, приблизно 50 — 60 відсотків платників податків після здачі бухгалтерського звіту до статистичного органу приносять до податкового органу уточнення до поданої раніше декларації, наприклад, з податку на додану вартість. Велика кількість помилок, виявлених при камеральних перевірках, має, як правило, технічний або арифметичний характер. Вважаємо, що встановлення єдиного терміну здачі декларацій з усіх податків зменшить i кількість помилок, i втрати робочого часу на обробку уточнюючих розрахунків.
Стосовно запровадження єдиної податкової декларації з податку на прибуток для юридичних осіб, яка має скоротити податкову звітність i зменшити кількість арифметичних та технічних помилок, додамо, що вона повинна містити інформацію про прибуток з кожного виду діяльності, додаткові розрахунки (для обгрунтування податкових пільг), а також основні показники діяльності юридичної особи з фінансової (бухгалтерської) звітності.
На сьогодні планування й організацію камеральних перевірок зорієнтовано на те, щоб перевірити кожну податкову декларацію. На нашу думку, суцільну камеральну перевірку (за кожен звітний період) необхідно застосовувати тільки до великих платників податків (на частку яких припадає, скажімо, понад два відсотки надходжень, контрольованих інспекцією). Крім того, камерально потрібно також перевіряти декларації платників, які користуються податковими пільгами, особливо тих, що зменшують суму платежів до бюджету більш як на 20 відсотків. Також потрібно перевіряти декларації всіх платників, що користуються пільгою з податку на додану вартість у разі експорту продукції (робіт, послуг).
Слід зазначити, що камеральна перевірка сукупних доходів платників податків — фізичних осіб (непідприємців) має свою особливість: проводиться в два етапи. На першому етапі перевіряється правильність заповнення податкових декларацій, розрахунків, застосування ставок податків, обгрунтованість користування податковими пільгами та наявність необхідних підтвердних документів. На другому етапі проведення камеральних перевірок здійснюється порівняння даних, відображених у деклараціях фізичних осіб, з даними про доходи громадян, які отримує інспекція з різних джерел виплати.
Останнім часом, як свідчать дослідження, головна проблема, пов’язана з камеральною перевіркою фізичних осіб, — прийняття постійно (рік у рік) збільшеної кількості декларацій у стислі строки. Вважаємо, що самої лише комп’ютеризації роботи податкової інспекції для вирішення вищезазначеної проблеми замало. Пов’язано це з тим, що перерахунок сукупного доходу — це i трудомісткий, i ресурсомісткий процес. А це тому, що чинне податкове законодавство поєднує два відомі в світі підходи до декларування доходів громадян. При першому — основна увага приділяється самостійному й добровільному поданню декларацій i сплаті прибуткового податку громадянами, тобто вихованню належного ставлення до сплати податків. При другому — основна увага звертається насамперед на отримання й обробку податковими органами відомостей, на підставі яких розраховується прибутковий податок платника (декларація відповідно виконує основну функцію), та сплату податків.
На нашу думку, доцільно було б внести уточнення до чинного законодавства. Зокрема, зобов’язати подавати декларації тільки підприємців, що працюють без утворення юридичної особи, а також деяких інших платників, які за характером своїх доходів наближаються до підприємців (наприклад, державних службовців, нотаріусів, приватних охоронців, здавачів житла, фермерів). Інші громадяни повинні декларації подавати тільки на вимогу податкових органів. Сукупний податок повинні розраховувати безпосередньо податкові інспекції на підставі даних про доходи, отриманих з різних джерел виплати.
Облік надходжень платежів до бюджету та ведення особових рахунків платників податків здійснюється безпосередньо в податкових інспекціях. Зокрема, в підрозділі обліку платежів i ведення карток особових рахунків (надалі — в підрозділі обліку платежів) здійснюється контроль за повнотою i вчасністю сплати податків до бюджету на підставі карток особового рахунку платника (контроль за правильністю розрахунку податків здійснюється в інших підрозділах). У підрозділі обліку платежів на кожного платника залежно від кількості сплачуваних податків відкривають від 15 до 30 карток особових рахунків. Загальна кількість відкритих в інспекції карток особових рахунків залежатиме від кількості зареєстрованих платників i становитиме в середньому від 100 до 300 тис. одиниць.
У підрозділі обліку платежів найбільше труднощів викликає комп’ютеризація інформаційних потоків між відділами, необхідних для заповнення карток особового рахунку та узагальнення сконцентрованої в них інформації. Вважаємо, що важливими проблемами при цьому є:
автоматизація технологічних операцій з обліку податкових платежів;
запровадження єдиних особових рахунків;
підвищення «інтелектуального рівня» використовуваного програмного забезпечення.
На нашу думку, перехід від напівавтоматичного режиму рознесення платежів за платниками податків, який нині превалює в податкових інспекціях, на цілковиту автоматизацію технологічних операцій дасть змогу вивільнити принаймні 4 — 8 відсотків працівників.
Чинний на сьогодні в податковій системі порядок передбачає відкриття на кожен податок, кожен бюджет (державний та місцевий) i на кожного платника окремого особового рахунку. Тож, як зазначено вище, загальна кількість особових рахунків на одного платника може досягти 15 — 30. Цей підхід є негативним з двох причин: по-перше, він не відповідає сучасним вимогам до контролю за сплатою податків до бюджету; по-друге, — призводить до надмірного завантаження працівників підрозділу обліку платежів некорисною роботою з перекидання вже зарахованих сум одного податку до сум іншого в межах одного бюджету. В результаті податковим інспекціям фізично дуже складно здійснити всі необхідні перекидання за дозволами, наданими приблизно 7 — 12 тисячам підприємств, що сплачують податки в кожній інспекції, а відповідно — витрачені на цю роботу час i ресурси не додають до бюджету додаткових коштів. Положення ускладнюється ще й тим, що, крім податків, необхідно розподіляти ще недоїмки i переплати до бюджетів.
З цієї причини податковим інспекціям потрібно нараховувати пеню за наявності недоїмки за кожним окремим податком незалежно від переплат з інших податків. При цьому перекидання переплат з податків та перекриття їх сумами недоїмок дозволяється здійснювати тільки в межах одного бюджету (місцевого або державного). Зазначений «фіскальний підхід» ставить в скрутне становище як платника податків, так i податкові та казначейські органи. Розв’язком цієї проблеми, на наш погляд, є перехід на застосування єдиних особових рахунків. Вважаємо, що застосування їх у практичній роботі у кілька разів скоротить кількість особових рахунків платників в інспекції, перекидання переплат в погашення недоїмок з податків, усуне необхідність перекидання коштів між податками в межах одного бюджету i істотно полегшить роботу підрозділу обліку платежів, навіть в умовах цілковитої комп’ютеризації цих процесів.
Підвищення «інтелектуального рівня» використовуваного програмного забезпечення має, на нашу думку, передбачати проведення аналізу даних,
відображених у картці особового рахунку. Водночас комп’ютерна програма має передбачати так звані «меню сценаріїв», з яких працівник податкової служби зміг би вибрати один сценарій для подальшої роботи з конкретними платниками (перекидання платежів між податками, повернення переплат платнику, примусове стягнення тощо). Після вибору «сценарію» комп’ютерна програма має передбачити автоматичне друкування пакету документів, необхідних для виконання певної роботи.
Кілька слів про виїзні перевірки. Справедливості ради, зауважимо: виїзна перевірка звітності платників податків на сьогодні залишається основною i здійснюється для виявлення помилок i порушень, допущених під час розрахунку податкової бази та сплати податків. У процесі її проведення дуже велике значення мають знання й досвід, інтуїція перевіряючих, інформація про платника податків, а також комп’ютерна техніка, яка просто необхідна для:
вибору об’єктів для перевірки; систематизації та групування помилок, помічених у первинних бухгалтерських документах з метою виявлення незавершених оборотів та полегшення збору доказів для підготовки акту відповідно до чинного законодавства; відображення результатів перевірки в картках особових рахунків i контролю за своєчасним i повним надходженням до бюджету донарахованих податків i фінансових санкцій.
Дослідження свідчать про те, що ефективність документальної перевірки значною мірою залежить насамперед від правильності вибору об’єкта для перевірки. У податкових інспекціях вибір об’єктів для перевірки на цей час доводиться здійснювати, обмежуючись аналізом форм податкової звітності; засновницьких документів; матеріалів зустрічних перевірок; інформації, отриманої з інших джерел (контролюючих i правоохоронних органів), оскільки, на жаль, чинним законодавством (Законом України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік i фінансову звітність в Україні» та постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 419
«Про порядок подання фінансової звітності») подання фінансової звітності до органів податкової системи не передбачено.
Однак сам лише вибір об’єктів для перевірки не гарантує її високу результативність, адже нині робота перевіряючих ускладнюється i зростанням кількості платників, i поглибленням відмінності між бухгалтерським та податковим обліком, а відповідно — бухгалтерською та податковою звітністю. А тому вважаємо, що склад показників створюваної бази даних податкового органу повинен відповідати хоч би таким умовам:
містити вичерпну (якнайповнішу) інформацію про напрямки господарської діяльності підприємства та ставки, за якими розраховуються й сплачуються податки;
забезпечувати швидкий пошук підприємств платників податків i фізичних осіб;
забезпечувати отримання як стандартних звітів, так i зведень та вибірок за довільними запитами (особливо для великих платників податків);
надавати можливість контролювати достовірність інформації, що надходить до бази даних із різних джерел шляхом її автоматизованого порівняння та аналізу;
забезпечувати оперативне отримання й аналіз відомостей про всі взаємовідносини платників податків з державними, комерційними органами та банками.
На сьогодні уже створений інформаційний масив у податковому органі з урахуванням показників фінансово-господарської діяльності платників — це електронне сховище, яке дає змогу ідентифікувати всі параметри платника. Склад критеріїв комп’ютерного вибору платників для документальних перевірок може бути різноманітним i змінюватися залежно від галузевої належності платника, а відповідно — i багатьох факторів. Однак у будь-якому разі слід добирати не один (універсальний) набір критеріїв, а декілька, що дасть змогу з більшою ймовірністю об’єктивності вибирати об’єкти для перевірки. Крім того, підвищити ефективність вибору можна застосуванням математичних i статистичних методів вибору об’єктів для перевірки. Але використання методів статистичного аналізу й моделювання у виборі об’єктів для документальних перевірок вимагає, на нашу думку, наявності в базі даних достовірних відомостей про результати перевірок стосовно кожного підприємства, а також основних показників з їхньої бухгалтерської та податкової звітності. Для цього потрібно, як уже зазначалося, удосконалювати створену централізовану базу даних про результати документальних перевірок, проведених усіма податковими органами України протягом останніх 2 — 3 років; засоби статистичної обробки інформації; роботу підрозділів прогнозування в податкових органах (до складу повинні входити спеціалісти з математичної статистики, програмісти та економісти) з обробки даних i підготовки відповідних рішень; апаратні засоби, які могли б обробляти великі обсяги інформації.
А ще доцільним було б продовжити розширення централізованої бази даних фінансової звітності, запровадивши на законодавчому рівні обов’язкове подання до податкових органів звітів за формами: № 1 «Баланс», № 2 «Звіт про фінансові результати», № 3 «Звіт про рух грошових коштів», № 4 «Звіт про власний капітал», № 5 «Примітки до річної фінансової звітності» всіх платників податків.
Проблематичним є питання щодо встановлення тривалості процедур стягнення мінімальної суми заборгованості, величина, якої малозначуща для держави. Розв’язання цієї проблеми дасть змогу не відволікати вкрай обмежені ресурси податкового органу на роботу із стягнення таких недоїмок, оскільки вона є збитковою для держави. Дослідження свідчать про те, що примусове стягнення з юридичних i фізичних осіб податків i фінансових санкцій на загальну суму, меншу за 200 грн., для держави стає збитковим. (До розрахунку цієї суми включено витрати на папір, амортизацію комп’ютерів i оргтехніки, поштові відправлення, а також оплату праці працівників, які готують позовні заяви та беруть участь в судових засіданнях.) Позасудове стягнення заборгованості з податків i фінансових санкцій з юридичних i фізичних осіб у сумі, меншій за 50 грн., за нашою оцінкою, також є збитковим для держави. У разі коли сума заборгованості платника менша від зазначених сум, доцільно переводити його розрахунки у «заморожений» стан i не вживати заходів щодо стягнення недоїмки до того часу, доки сума заборгованості перевищить встановлені мінімуми. Але такі мінімуми потрібно ж встановити в законодавчому порядку. Це дасть змогу відкладати роботу із «збитковою» заборгованістю i сконцентровувати увагу на стягненні великих недоїмок. При цьому «бездіяльність» працівників податкових органів стосовно дрібних боржників не повинна розглядатися як неналежне ставлення їх до виконання своїх службових обов’язків.
Важливим етапом роботи органів податкової служби є складання звітності, яка є необхідним елементом системи управління справлянням податків. Водночас звітність дозволяє аналізувати абсолютні й відносні показники роботи кожного податкового органу в динаміці, вчасно вживати заходів щодо виявлення й усунення недоліків. На сьогодні офіційно форм статистичної звітності про роботу органів податкової служби, на жаль, не затверджено, а ті звіти, що складаються, використовуються для внутрішніх потреб.
Для оцінки роботи органів податкової служби, на нашу думку, необхідно розробити й затвердити статистичну звітність. Показники її доцільно розподілити на три групи:
показники, що відповідають даним фінансової i податкової звітності або даним з інших джерел, отриманим податковими органами;
показники, що відсутні у звітності підприємств, визначені шляхом арифметичних операцій за даними звітності (наприклад, для виявлення тіньового обороту);
показники, отримані шляхом цільових перевірок на підприємствах та з відповідей на запити до інших органів або шляхом розрахунків, експертних оцінок тощо.
Показники, отримані на підставі податкової i фінансової звітності, підсумовуються за підприємствами певної форми власності певної територіальної одиниці (суми оподаткованого прибутку та недоїмки за видами податків, вартість майна та зобов’язань тощо).
Відсутні у звітності підприємств показники (рентабельність, фондоозброєність, фондомісткість, середні ставки податків тощо) доцільно отримувати методом прямого обчислення.
Отримання показників діяльності іншими методами є більш трудомістким i не гарантує належної якості, достовірності інформації. Використовувати такі показники для аналізу доцільно тільки у виняткових випадках, оскільки вони вимагають значних витрат часу й ресурсів на збирання та обробку інформації.
Насамкінець підкреслимо: тільки комплексне врахування перелічених вище факторів реформування системи податкового контролю може забезпечити успіх у цій нелегкій справі.

Євгенія КАЛЮГА,
канд. екон. наук, доцент
Академії Державної податкової служби України,
докторант КНЕУ