Європейська конвенція
про міжнародну дійсність кримінальних вироків
( Конвенцію ратифіковано із заявами і застереженнями Законом
N 172-IV ( 172-15 ) від 26.09.2002 )
Офіційний переклад
Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
Вважаючи, що боротьба із злочинністю, яка все більше стає
міжнародною проблемою, вимагає використання сучасних та ефективних
методів у міжнародному масштабі;
Впевнені у необхідності проводити спільну кримінальну
політику, спрямовану на захист суспільства;
Усвідомлюючи необхідність поваги до людської гідності та
сприяння реабілітації правопорушників;
Зважаючи на те, що метою Ради Європи є досягнення більшої
єдності між її членами;
Домовились про таке:
Частина I
Визначення
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції:
(a) "Європейське судове рішення у кримінальній справі"
означає будь-яке остаточне рішення, винесене кримінальним судом
Договірної Сторони в результаті кримінального провадження;
(b) "Злочин" включає, крім дій, що регулюються кримінальним
законодавством, дії, що регулюються правовими положеннями,
переліченими в Додатку II до цієї Конвенції за умови, що коли ці
положення надають компетенцію адміністративному органу, у особи,
якої це стосується, повинна існувати можливість розгляду справи у
суді;
(c) "Вирок" означає встановлення санкції;
(d) "Санкція" означає будь-яке покарання чи інший захід ясно
накладений на особу, стосовно злочину, в Європейському судовому
рішенні у кримінальній справі, чи в "ordonance penale";
(e) "позбавлення прав" означає будь-яке позбавлення чи
призупинення права, або будь-яке обмеження чи втрату
правоздатності;
(f) "Вирок, винесений у відсутність обвинуваченого (in
absentia)" означає будь-яке рішення, що вважається таким згідно
пункту 2 Статті 21,;
(g) "постанова у кримінальній справі (ordonance penale)"
означає будь-яке з рішень, винесених в іншій Договірній Стороні та
перелічених в Додатку III до цієї Конвенції.
Частина II
Виконання європейських судових рішень
у кримінальних справах
Розділ 1
Загальні положення
(a) Загальні умови виконання
Стаття 2
Ця Частина застосовується до:
(a) санкцій, що включають позбавлення волі;
(b) штрафів та конфіскацій;
(c) позбавлення прав.
Стаття 3
1. Договірна Держава є компетентною у справах та за умов,
викладених у цій Конвенції, виконувати санкцію, встановлену в
іншій Договірній Державі, яка може виконуватися в цій останній
Державі.
2. Ця компетенція може здійснюватися лише за запитом іншої
Договірної Держави.
Стаття 4
1. Санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки
у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку була
встановлена санкція, була б злочином в разі її вчинення на її
території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би
покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.
2. Якщо вирок стосується двох чи більше злочинів, не всі з
яких відповідають вимогам пункту 1, Держава винесення вироку
зазначає, яка частина санкції застосовується до злочинів, що
відповідають таким вимогам.
Стаття 5
Держава винесення вироку може запитати іншу Договірну Державу
виконати санкцію лише якщо виконано одну чи більше з наступних
умов:
(a) якщо засуджена особа постійно проживає в іншій Державі;
(b) якщо виконання санкції в іншій Державі вірогідно
покращить перспективи соціальної реабілітації засудженої особи;
(c) якщо, в разі коли санкція передбачає позбавлення волі,
санкція може бути виконана після виконання іншої санкції, що
передбачає позбавлення волі, яку засуджена особа відбуває чи має
відбути в іншій Державі;
(d) якщо інша Держава є Державою походження засудженої особи
і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за виконання
такої санкції;
(e) якщо вона вважає, що вона сама не може виконати санкцію,
навіть за допомогою видачі, а інша Держава може.
Стаття 6
У виконанні, запитаному згідно з попередніми положеннями, не
може бути відмовлено цілком або частково, за винятком випадків:
(a) коли виконання суперечить основним принципам правової
системи запитуваної Держави;
(b) коли запитувана Держава вважає, що злочин, за який
винесено вирок, має політичний характер чи є суто військовим;
(c) коли запитувана Держава вважає, що існують істотні
підстави для висновку про те, що винесення вироку чи його
суворість обумовлені расовими, релігійними, національними
міркуваннями чи політичними переконаннями;
(d) коли виконання суперечило б міжнародним зобов'язанням
запитуваної Держави;
(e) коли діяння вже є предметом переслідування в запитуваній
Державі чи коли запитувана Держава вирішує розпочати
переслідування щодо цього діяння;
(f) коли компетентні органи запитуваної Держави вирішили не
розпочинати переслідування чи припинили вже розпочате
переслідування щодо того самого діяння;
(g) коли діяння було вчинено поза територією запитуючої
Держави;
(h) коли запитувана Держава не може виконати санкцію;
(i) коли запит базується на Статті 5 (e) і жодна з інших
умов, зазначених у цій Статті, не задовольняється;
(j) коли запитувана Держава вважає, що запитуюча Держава сама
в змозі виконати санкцію;
(k) коли вік засудженої особи на час скоєння злочину був
таким, що вона не могла б бути покарана в запитуваній Державі;
(l) коли згідно з законодавством запитуваної Держави,
накладена санкція вже не може бути виконана за строком давності;
(m) коли та в тій мірі, в якій вирок встановлює позбавлення
прав.
Стаття 7
Запит про виконання не повинен задовольнятися, якщо виконання
суперечить принципам, визнаним в Розділі 1 Частини III цієї
Конвенції.
(b) Наслідки передачі виконання
Стаття 8
Для цілей пункту 1 Статті 6 та застереження, зазначеного в
пункті (c) Додатка I до цієї Конвенції будь-яка дія, що перериває
чи призупиняє перебіг строку давності, належним чином виконана
органами Держави винесення вироку, вважається такою, що має такий
самий ефект при обчисленні строку давності в запитуваній Державі
згідно з законодавством цієї Держави.
Стаття 9
1. Засуджена особа, позбавлена волі в запитуючій Державі, яка
була видана запитуваній Державі з метою виконання, не повинна
переслідуватися, каратися чи позбавлятися волі з огляду на
виконання вироку чи ордеру на арешт за будь-який злочин, скоєний
до її передачі, окрім того, за який було призначено вирок, що
підлягає виконанню, а також не повинна обмежуватися в своїй
особистій свободі з будь-якої причини, окрім наступних випадків:
(a) коли Держава, яка її видає, дає згоду. Запит про згоду
подається у супроводі усіх відповідних документів та правового
запису будь-якої заяви обвинуваченої особи щодо злочину, про який
йде мова. Згода надається, коли злочин, через який вона
запитується, тягнув би за собою видачу відповідно до законодавства
Держави, яка робить запит про виконання, чи коли екстрадиція
виключалася б лише за причини розміру покарання;
(b) коли засуджена особа, маючи можливість залишити територію
Держави, до якої вона була видана, не зробила цього протягом 45
днів після остаточного відбування покарання, чи повернулася на цю
територію після того, як залишила її.
2. Однак, Держава, до якої звернуто запит про виконання, може
вжити будь-який захід, необхідний для усунення особи із своєї
території, чи будь-які заходи, необхідні згідно з її
законодавством, включаючи заочний розгляд, аби уникнути будь-яких
правових наслідків закінчення строку давності.
Стаття 10
1. Виконання регулюється законодавством запитуваної Держави і
тільки ця Держава компетентна приймати усі відповідні рішення,
такі як рішення про умовне звільнення.
2. Тільки запитуюча Держава має право приймати рішення за
будь-яким зверненням про перегляд вироку.
3. Обидві Держави мають право амністії чи помилування.
Стаття 11
1. Якщо Держава винесення вироку зробила запит про виконання,
вона сама вже не може починати виконання санкції, якої стосується
запит. Однак, Держава винесення вироку може розпочати виконання,
що включає позбавлення волі, коли засуджена особа вже утримується
на території цієї Держави на час представлення запиту.
2. Право на виконання повертається до запитуючої Сторони:
(a) якщо вона відкликає свій запит, до того як запитувана
Сторона повідомила її про свій намір вжити заходів за запитом;
(b) якщо запитувана Держава повідомляє про відмову вжити
заходів за запитом;
(c) якщо запитувана Держава ясно відмовилася від свого права
на виконання. Така відмова є можливою тільки якщо обидві Держави,
яких це стосується, погодилися на це, або якщо виконання більш не
можливе в запитуваній Державі. В останньому випадку, відмова, якої
вимагає запитуюча Сторона, є обов'язковою.
Стаття 12
1. Компетентні органи запитуваної Держави припиняють
виконання, як тільки вони дізнаються про будь-яке помилування,
амністію чи заяву про перегляд вироку чи будь-яке інше рішення,
через яке санкція більш не може виконуватися. Те саме стосується
стягнення штрафу, коли засуджена особа сплатила його компетентному
органу запитуючої Держави.
2. Запитуюча Держава без затримки повідомляє запитувану
Державу про будь-яке рішення чи процесуальний захід, прийняті на
її території, який призводить до припинення права на виконання
згідно з попереднім пунктом.
(c) Різні положення
Стаття 13
1. Транзит через територію Договірної Держави затриманої
особи, яка передається третій Договірній Державі на виконання цієї
Конвенції, дозволяється на запит Держави, в якій утримується
особа. Держава транзиту може вимагати отримання будь-якого
відповідного документу, перш ніж приймати рішення за запитом.
Особа, яка передається, залишається під вартою на території
Держави транзиту, якщо Держава, з якої вона передається, не
вимагає її звільнення.
2. Окрім випадків, коли передача запитується згідно зі
Статтею 34, будь-яка Договірна Держава може відмовити у транзиті:
(a) на одній з підстав, згаданих в пунктах (b) та (c) Статті
6;
(b) на тій підставі, що особа, якої це стосується, є її
власним громадянином.
3. Якщо використовується повітряний транспорт, застосовуються
наступні положення:
(a) якщо не має наміру робити посадку, Держава, з якої має
передаватися особа, може повідомити Державу, над чиєю територією
має відбутися політ, що особа, про яку йдеться, передається згідно
з цією Конвенцією. В разі незапланованої посадки, таке
повідомлення має силу запиту про тимчасовий арешт, передбаченого
пунктом 2 Статті 32, і робиться офіційний запит про транзит;
(b) якщо є намір посадки, робиться офіційний запит про
транзит.
Стаття 14
Договірні Держави не вимагають одна від одної відшкодування
будь-яких витрат, що виникли в результаті застосування цієї
Конвенції.
Розділ 2
Запити про виконання
Стаття 15
1. Всі запити, передбачені цією Конвенцією, мають бути
складені у письмовій формі. Вони, а також всі необхідні для
застосування цієї Конвенції повідомлення, надсилаються
Міністерством юстиції запитуючої Держави до Міністерства юстиції
запитуваної Держави, або, якщо Договірні Держави домовляються про
це, безпосередньо органами запитуючої Держави до органів
запитуваної Держави; вони повертаються тими ж каналами.
2. У невідкладних випадках, запити та повідомлення можуть
надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції
(Інтерпол).
3. Будь-яка Договірна Держава може, заявою на адресу
Генерального Секретаря Ради Європи, повідомити про свій намір
прийняти інші правила передачі повідомлень, зазначених в пункті 1
цієї Статті.
Стаття 16
Запит про виконання супроводжується оригіналом чи завіреною
копією рішення, виконання якого запитується, та усіма іншими
необхідними документами. Оригінал, чи завірена копія, всієї
кримінальної справи або її частини надсилається до запитуваної
Держави, якщо вона того вимагає. Компетентний орган запитуючої
Держави гарантує можливість виконання санкції.
Стаття 17
Якщо запитувана Держава вважає, що інформація надана
запитуючою Державою є недостатньою для застосування цієї
Конвенції, вона може запитати необхідну додаткову інформацію. Вона
може визначити дату для отримання такої інформації.
Стаття 18
1. Органи запитуваної Держави негайно повідомляють органи
запитуючої Держави про заходи, вжиті за запитом про виконання.
2. В разі потреби органи запитуваної Держави передають
органам запитуючої Держави документ, який підтверджує, що санкція
виконується.
Стаття 19
1. За умов, викладених у пункті 2 цієї Статті, переклад
запитів чи супровідних документів не вимагається.
2. Будь-яка Договірна Держава може, під час підписання чи
здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття чи
приєднання, заявою на адресу Генерального Секретаря Ради Європи
залишити за собою право вимагати, щоб запит та супровідні
документи супроводжувалися перекладом на її власну мову чи одну з
офіційних мов Ради Європи або одну з цих мов, яку вона зазначить.
Інші Договірні Держави можуть вимагати взаємності.
3. Ця стаття не перешкоджає будь-яким положенням щодо
перекладу запитів та супроводжуючих документів, що можуть
міститися в угодах чи домовленостях, які діють чи можуть бути
укладені між двома та більше Договірними Державами.
Стаття 20
Докази та документи, передані на виконання цієї Конвенції, не
потребують легалізації.
Розділ 3
Вироки, винесені у відсутність обвинуваченого,
та постанови у кримінальних справах
Стаття 21
1. Якщо ця Конвенція не передбачає іншого, виконання вироків,
винесених у відсутність обвинуваченого, та постанов у кримінальних
справах здійснюється за тими самими правилами, що й інших вироків.
2. За винятком випадків, зазначених в пункті 3, вирок у
відсутність обвинуваченого для цілей цієї Конвенції означає
будь-який вирок, винесений судом в Договірній Державі після
кримінального провадження, на слуханнях якого засуджена особа не
була присутня особисто.
3. Без перешкод для пункту 2 Статті 25, пункту 2 Статті 26 та
Статті 29, вироками, винесеними після слухання обвинуваченого,
вважаються наступні:
(a) будь-який вирок, винесений у відсутність обвинуваченого,
та будь-яка постанова у кримінальній справі, які були підтверджені
чи проголошені в Державі винесення вироку після розгляду
заперечення засудженої особи;
(b) будь-який вирок, винесений у відсутність обвинуваченого
за апеляцією, за умови що апеляція на вирок суду першої інстанції
була подана засудженою особою.
Стаття 22
Будь-який вирок, винесений у відсутність обвинуваченого, та
будь-яка постанова у кримінальній справі, які ще не підлягали
апеляції чи запереченню, можуть, як тільки вони були винесені,
бути передані запитуваній Державі з метою повідомлення та з огляду
на виконання.
Стаття 23
1. Якщо запитувана Держава вважає можливим вжити заходів за
запитом про виконання вироку, винесеного у відсутність
обвинуваченого, або постанови у кримінальній справі (ordonance
penale), вона забезпечує, аби засуджена особа була особисто
поінформована про рішення, винесене в запитуючій Державі.
2. При повідомленні засудженої особи також надається
інформація:
(a) про те, що запит про виконання було зроблено відповідно
до цієї Конвенції;
(b) про те, що єдиним можливим засобом судового захисту є
заперечення, передбачене Статтею 24 цієї Конвенції;
(c) про те, що заперечення повинно бути подано до органу,
який може бути визначений; що для цілей його прийнятності
заперечення має відповідати положенням Статті 24 цієї Конвенції;
та що засуджена особа може просити бути заслуханою органами
Держави винесення вироку;
(d) про те, що якщо заперечення не подано протягом
визначеного періоду, для усіх цілей цієї Конвенції вирок
вважатиметься таким, що був винесений після слухання
обвинуваченого.
3. Копія повідомлення невідкладно надсилається органу, який
запитував про виконання.
Стаття 24
1. Після вручення повідомлення про рішення згідно зі Статтею
23, єдиним засобом судового захисту для засудженої особи є
заперечення. Таке заперечення розглядається, за вибором засудженої
особи, компетентним судом запитуючої Держави, або компетентним
судом запитуваної Держави. Якщо засуджена особа не зробить вибору,
заперечення розглядається компетентним судом в запитуваній
Державі.
2. У випадках, визначених у попередньому пункті, заперечення
є прийнятним, якщо воно подане компетентному органу запитуваної
Держави протягом 30 днів від дати вручення повідомлення. Цей
період відраховується згідно з відповідними правилами
законодавства запитуваної Держави. Компетентний орган цієї Держави
невідкладно сповіщає орган, який зробив запит про виконання.
Стаття 25
1. Якщо заперечення розглядається в запитуючій Державі,
засуджена особа викликається до цієї Держави на нове слухання
справи. Повідомлення про явку вручається особисто не менш ніж за
21 день до нового слухання. Цей період може бути скорочено за
згодою засудженої особи. Нове слухання проводиться у суді, який є
компетентним у запитуючій Державі та згідно з процедурою цієї
Держави.
2. Якщо засуджена особа не з'являється особисто або не
представлена відповідно до законодавства запитуючої Держави, суд
оголошує заперечення недійсним і його рішення передається
компетентному органу запитуваної Держави. Така сама процедура
виконується, якщо суд оголошує заперечення неприйнятним. В обох
випадках, вирок, винесений у відсутність обвинуваченого, чи
постанова у кримінальній справі для цілей цієї Конвенції
вважаються такими, що були винесені після слухання обвинуваченого.
3. Якщо засуджена особа з'являється особисто чи представлена
відповідно до законодавства запитуючої Держави, та якщо
заперечення оголошено прийнятним, запит про виконання вважається
недійсним.
Стаття 26
1. Якщо заперечення розглядається в запитуваній Державі,
засуджена особа викликається для явки в цій Державі на нове
слухання справи. Повідомлення про явку особисто вручається не менш
ніж за 21 день до нового слухання. Цей період може бути скорочено
за згодою засудженої особи. Нове слухання проводиться у суді, який
є компетентним у запитуваній Державі та згідно з процедурою цієї
Держави.
2. Якщо засуджена особа не являється особисто чи не
представлена згідно з законодавством запитуваної Держави, суд
оголошує заперечення недійсним. У такому випадку, та якщо суд
оголошує заперечення неприйнятним, вирок, винесений у відсутність
обвинуваченого, чи постанова у кримінальній справі, для цілей цієї
Конвенції в цілому, вважаються такими, що були винесені після
слухання обвинуваченого.
3. Якщо засуджена особа з'являється особисто чи представлена
відповідно до законодавства запитуваної Держави, та якщо
заперечення є прийнятним, дія розглядається судом як така, що
вчинена в цій Державі. Однак, при закінченні строку давності
судовий розгляд не може здійснюватись ні за яких обставин. Рішення
суду, винесене у запитуючій Державі, вважається недійсним.
4. Будь-який захід щодо судового розгляду чи попереднього
слідства, здійснений у Державі винесення вироку згідно з її
законодавством та правилами, має таку ж чинність в запитуваній
Державі, як ніби він був здійснений органами цієї Держави, за
умови, що асиміляція не надає таким заходам більшого доказового
значення, ніж вони мають у запитуючій Державі.
Стаття 27
Для цілей подання заперечення та для цілей подальшого
судового розгляду, особа, засуджена вироком, винесеним у
відсутність обвинуваченого, чи постановою у кримінальній справі,
має право на правовий захист у випадках та на умовах, передбачених
законодавством запитуваної Держави та, якщо це доречно, запитуючої
Держави.
Стаття 28
Будь-які судові рішення, винесені згідно з пунктом 3 Статті
26, та виконання за ними, регулюються виключно законодавством
запитуваної Держави.
Стаття 29
Якщо особа, засуджена вироком, винесеним у відсутність
обвинуваченого, чи постановою у кримінальній справі, не подає
заперечення, рішення, для цілей цієї Конвенції вважається таким,
що було винесено після слухання обвинуваченого.
Стаття 30
Національні законодавства застосовуються у питаннях
поновлення прав, якщо засуджена особа з незалежних від неї причин
не дотрималася часових обмежень, передбачених Статтями 24, 25 та
26, чи не з'явилася особисто на слухання, призначеного для нового
розгляду справи.
Розділ 4
Тимчасові заходи
Стаття 31
Якщо засуджена особа перебуває в запитуючій Державі після
отримання повідомлення про прийняття її запиту про виконання
вироку, який передбачає позбавлення волі, така Держава, якщо вона
вважає це за необхідне з метою забезпечення виконання, може
заарештувати її з метою її передачі згідно з положеннями Статті
43.
Стаття 32
1. Коли запитуюча Держава запитує про виконання, запитувана
Держава може заарештувати засуджену особу:
(a) якщо, за законодавством запитуваної Держави, злочин є
таким, що виправдовує утримання під вартою, та
(b) якщо існує загроза укриття від правосуддя чи, у випадку
винесення вироку у відсутність обвинуваченого, загроза
приховування доказів.
2. Коли запитуюча Держава заявляє про свій намір зробити
запит про виконання, запитувана Держава може, за заявою запитуючої
Держави, заарештувати засуджену особу, за умови дотримання вимог
підпунктів (a) та (b) попереднього пункту. У зазначеній заяві
вказується злочин, за який винесено вирок, час та місце його
скоєння, та міститься якомога точніше описання засудженої особи.
Вона також має містити коротке викладення фактів, на яких
грунтується вирок.
Стаття 33
1. Засуджена особа тримається під вартою згідно з
законодавством запитуваної Держави; законодавство цієї Держави
також визначає умови, за яких вона може бути звільнена.
2. Особа, яка тримається під вартою, в будь-якому разі
звільняється:
(a) після закінчення періоду, рівного строку позбавлення
волі, накладеного вироком;
(b) якщо вона була заарештована згідно з пунктом 2 Статті 32,
та запитувана Держава не отримала протягом 18 днів з дати арешту
запит разом із документами, зазначеними у Статті 16.
Стаття 34
1. Особа, яка утримується під вартою в запитуваній Державі
згідно зі Статтею 32, та яку викликали з'явитися перед
компетентним судом запитуючої Держави відповідно до Статті 25 у
зв'язку із запереченням, яке вона подала, передається з цією метою
на територію запитуючої Держави.
2. Після передачі, згадана особа не утримується під вартою
запитуючою Державою, якщо задовольняється умова, визначена у
пункті 2 (a) Статті 33, або якщо запитуюча Держава не вимагає
виконання подальшого вироку. Ця особа невідкладно повертається до
запитуваної Держави, якщо тільки вона не була звільнена.
Стаття 35
1. Особа, яку викликали до компетентного суду запитуючої
Держави в результаті заперечення, яке вона подала, не може бути
піддана переслідуванню, покаранню або затримана в зв'язку з
виконанням вироку чи постанови про затримання, а також не буде
обмежувана в особистій свободі з будь-якої іншої причини, в
зв'язку з будь-якою дією чи злочином, які мали місце до її
відбуття з території запитуваної Держави та які не були
зазначені у виклику, окрім випадків коли вона ясно дає на це
згоду в письмовому вигляді. У випадку, визначеному у пункті 1
Статті 34, копія заяви про згоду надсилається Державі, з якої така
особа була передана.
2. Положення попереднього пункту втрачають силу, якщо
викликана особа, маючи можливість це зробити, не покинула
територію запитуючої Держави протягом 15 днів після дати рішення
по слуханню, на яке її викликали з'явитися, або якщо вона
повертається на цю територію, покинувши її, не будучи викликаною
знов.
Стаття 36
1. Якщо запитуюча Держава зробила запит про виконання щодо
конфіскації майна, запитувана Держава може тимчасово накласти
арешт таке майно, за умови, що її законодавство передбачає
накладення арешту у подібних випадках.
2. Накладання арешту проводиться відповідно до законодавства
запитуваної Держави, яке також визначає умови, за яких арешт може
бути скасований.
Розділ 5
Виконання санкцій
(a) Загальні положення
Стаття 37
Санкція, призначена в запитуючій Державі, виконується в
запитуваній Державі не інакше як за рішенням суду запитуваної
Держави. Однак, кожна Договірна Держава може дати повноваження
іншим органам приймати такі рішення, якщо санкція, що потребує
виконання, є лише штрафом чи конфіскацією, і якщо такі рішення
можуть оскаржуватися в суді.
Стаття 38
Справа передається в суд чи орган, уповноважений згідно зі
Статтею 37, якщо запитувана Держава вважає можливим вжити заходів
для виконання запиту.
Стаття 39
1. До того як суд прийме рішення за запитом про виконання,
засудженій особі надається можливість викласти свою думку. За
заявою показання цієї особи заслуховуються судом шляхом судових
доручень про допит чи особисто. Особисте слухання повинно
надаватись після висловлення нею прохання про це.
2. Однак, суд може вирішувати питання про прийнятність запиту
для виконання і у відсутності засудженої особи, яка зробила запит
про особисте слухання, якщо вона знаходиться під вартою в
запитуючій Державі. За таких умов, будь-яке рішення про заміну
санкції згідно зі Статтею 44 відкладається до того часу, коли
після її передачі до запитуваної Держави, засуджена особа отримує
можливість з'явитися перед судом.
Стаття 40
1. Суд або, у випадках, зазначених у Статті 37, орган,
уповноважений згідно з Статтею 37, який займається справою, має
бути впевнений:
(a) що санкція, виконання якої вимагається, встановлена в
рамках Європейського судового рішення у кримінальній справі;
(b) що задовольняються вимоги Статті 4;
(c) що умова, викладена в пункті (a) Статті 6, не
задовольняється чи не повинна перешкоджати виконанню;
(d) що виконанню не перешкоджає Стаття 7;
(e) що, у випадку винесення вироку за відсутності
обвинуваченого чи постанови у кримінальній справі, задовольняються
вимоги Розділу 3 цієї Частини.
2. Кожна Договірна Держава може покладати на суд чи орган,
уповноважений згідно зі Статтею 37, розгляд інших умов виконання,
передбачених цією Конвенцією.
Стаття 41
Судові рішення, прийняті відповідно до цього Розділу щодо
запитуваного виконання, а також прийняті за апеляцією на рішення
адміністративного органу, зазначеного в Статті 37, можуть
оскаржуватись.
Стаття 42
Запитувана Держава обмежена фактами, встановленими у ході
судового розгляду в тій мірі, в якій вони викладені у рішенні, або
в тій мірі, наскільки воно грунтується на них.
(b) Положення, що безпосередньо стосуються виконання санкцій,
пов'язаних з позбавленням волі
Стаття 43
Коли засуджена особа затримана в запитуючій Державі, вона,
якщо інше не передбачено законодавством цієї Держави, передається
запитуваній Державі, як тільки запитуюча Держава отримає
повідомлення про прийняття запиту про виконання.
Стаття 44
1. Якщо запит про виконання прийнято, суд замінює санкцію,
пов'язану з позбавленням волі, накладену в запитуючій Державі,
санкцією, передбаченою у своєму власному законодавстві за той
самий злочин. Ця санкція, з обмеженнями, викладеними в пункті 2,
може за характером та тривалістю бути відмінною від тієї, що була
накладена в запитуючій Державі. Якщо ця остання санкція є меншою
за мінімум, який може бути встановлений відповідно до
законодавства запитуваної Держави, суд не є пов'язаним цим
мінімумом і накладає санкцію, що відповідає санкції, накладеній у
запитуючій Державі.
2. При визначенні санкції суд не погіршує карне становище
засудженої особи, що склалося в результаті рішення, винесеного у
запитуючій Державі.
3. Будь-яка частина санкції, накладеної у запитуючій Державі
та будь-який термін тимчасового ув'язнення, відбуті засудженою
особою після винесення вироку, мають вираховуватися повністю. Це
саме правило застосовується до будь-якого періоду, протягом якого
засуджена особа знаходилася під вартою в запитуючій Державі, до
того, як була засуджена, в тій мірі, в якій цього вимагає
законодавство цієї Держави.
4. Будь-яка Договірна Держава, в будь-який час, може здати на
зберігання Генеральному Секретарю Ради Європи заяву, яка надає їй,
згідно з цією Конвенцією, право виконувати санкцію, яка включає
позбавлення волі, такого самого характеру, що й та, яку було
накладено в запитуючій Державі, навіть якщо тривалість такої
санкції перевищує максимум, передбачений її національним
законодавством для санкцій такого ж характеру. Тим не менш, це
правило застосовується лише у випадках, коли національне
законодавство цієї Держави дозволяє стосовно такого ж злочину
накладання санкції щонайменше такої ж тривалості, як та, що
накладається в запитуючій Державі, але яка має більш суворий
характер. Санкція, накладена відповідно до цього пункту, може,
якщо цього вимагає її тривалість та призначення, виконуватися у
виправному закладі, призначеному для виконання санкцій іншого
характеру.
(c) Положення, що безпосередньо стосуються
виконання штрафів та конфіскацій
Стаття 45
1. Якщо запит про виконання штрафу чи конфіскації суми грошей
прийнято, суд чи орган, уповноважений згідно зі Статтею 37,
конвертує таку суму у валюту запитуваної Держави за курсом обміну,
що діє в той час, коли приймається рішення. Він, таким чином,
фіксує суму штрафу, чи суму, яку треба конфіскувати, яка, тим не
менш, не перевищує максимальну суму, встановлену її власним
законодавством за такий самий злочин, чи за відсутності такого
встановленого максимуму, не перевищує максимальну суму, яка
звичайно накладається у запитуваній Державі стосовно подібного
злочину.
2. Однак, суд чи орган, уповноважений згідно зі Статтею 37,
може затвердити вирок у вигляді штрафу чи конфіскації, у сумі, що
була накладена у запитуючій Державі, якщо така санкція не
передбачена законодавством запитуваної Держави за той самий
злочин, але це законодавство дозволяє накладання більш суворих
санкцій. Таке саме правило застосовується, якщо санкція, накладена
у запитуючій Державі перевищує максимум, визначений у
законодавстві запитуваної Держави за той самий злочин, але це
законодавство дозволяє накладання більш суворих санкцій.
3. Будь-яка пільга щодо часу сплати чи сплати по частинах,
яка надається в запитуючій Державі, надаватиметься в запитуваній
Державі.
Стаття 46
1. Коли запит про виконання стосується конфіскації певного
предмета, суд чи орган, уповноважений згідно зі Статтею 37, може
дати наказ про конфіскацію цього предмета лише якщо така
конфіскація дозволяється законодавством запитуваної Держави за той
самий злочин.
2. Однак, суд чи орган, уповноважений згідно зі Статтею 37,
може затвердити конфіскацію, постанову про яку було винесено в
запитуючій Державі, коли ця санкція не передбачена у законодавстві
запитуваної Держави за той самий злочин, але законодавство
дозволяє накладання більш суворих санкцій.
Стаття 47
1. Доходи від штрафів та конфіскацій сплачуються в державні
фонди запитуваної Держави без шкоди для будь-яких прав третіх
сторін.
2. Конфісковане майно, яке становить особливий інтерес, може
бути передано до запитуючої Держави, якщо вона вимагає цього.
Стаття 48
Якщо штраф не може бути стягнутим, суд запитуваної Держави
може накласти альтернативну санкцію, пов'язану з позбавленням
волі, якщо законодавство обох Держав передбачає це в таких
випадках, якщо тільки запитуюча Держава чітко не обмежила запит
лише стягненням штрафу. Якщо суд вирішує накласти альтернативну
санкцію, пов'язану з позбавленням волі, застосовуються наступні
правила:
(a) Якщо заміна штрафу на санкцію, пов'язану з позбавленням
волі, вже призначена у вироку, проголошеному в запитуючій Державі,
чи безпосередньо в законодавстві цієї Держави, суд запитуваної
Держави визначає характер та тривалість такої санкції згідно з
нормами, викладеними у її власному законодавстві. Якщо санкція,
пов'язана з позбавленням волі, яка вже встановлена в запитуваній
Державі, є меншою, ніж мінімум, який може бути накладений
відповідно до законодавства запитуваної Держави, суд не пов'язаний
цим мінімумом і накладає санкцію, що відповідає санкції,
встановленій у запитуючій Державі. При визначенні санкції суд не
погіршує карне положення засудженої особи, що склалося в
результаті рішення, винесеного в запитуючій Державі.
(b) В усіх інших випадках, суд запитуваної Держави конвертує
штраф згідно із своїм власним законодавством, дотримуючись
обмежень, встановлених законодавством запитуючої Держави.
(d) Положення, що безпосередньо стосуються позбавлення прав
Стаття 49
1. Якщо зроблено запит про виконання позбавлення прав, то
накладене у запитуючій Державі позбавлення прав може виконуватися
в запитуваній Державі лише якщо законодавство останньої Держави
дозволяє позбавлення прав за злочин, про який йде мова.
2. Суд, який розглядає справу, оцінює доцільність виконання
позбавлення прав на території своєї власної Держави.
Стаття 50
1. Якщо суд видає розпорядження про виконання позбавлення
прав, він визначає його тривалість в межах, встановлених його
власним законодавством, але воно не може перевищувати межі,
встановленні у вироку, винесеному в запитуючій Державі.
2. Суд може видати розпорядження про виконання позбавлення
прав лише стосовно деяких прав, позбавлення або призупинення яких
було встановлено.
Стаття 51
Стаття 11 не застосовується до позбавлення прав.
Стаття 52
Запитувана Держава має право поновити засуджену особу в
правах, яких вона була позбавлена згідно з рішенням, прийнятим на
виконання цього Розділу.
Частина III
Міжнародні наслідки європейських судових рішень
у кримінальних справах
Розділ 1
Ne bis in idem
Стаття 53
1. Особа, щодо якої було винесено європейське судове рішення
у кримінальній справі, не може за ту саму дію переслідуватися,
бути покараною чи підлягати виконанню санкції в іншій Договірній
Державі:
(a) якщо вона була виправдана;
(b) якщо накладена санкція:
(i) була повністю виконана чи виконується, чи
(ii) була повністю, або відносно її невиконаної частини,
піддана помилуванню чи амністії, чи
(iii) не може надалі виконуватися за давністю часу;
(c) якщо суд засудив правопорушника без призначення санкції.
2. Тим не менш, Договірна Держава, якщо тільки провадження не
було запитано нею самою, не зобов'язана визнавати наслідки ne bis
in idem, якщо дія, яка стала підставою для вироку, була спрямована
проти особи, чи установи, чи будь-чого, що має державний статус в
цій Державі, або якщо суб'єкт вироку сам має державний статус в
цій Державі.
3. Більш того, будь-яка Договірна Держава, де дія була
вчинена чи вважається такою відповідно до законодавства цієї
Держави, не зобов'язана визнавати наслідки ne bis in idem, якщо
тільки вона сама не зробила запит про це провадження.
Стаття 54
Якщо нове провадження починається проти особи, яка в іншій
Договірній Державі була покарана за ту саму дію, тоді будь-який
період позбавлення волі, що виникає з виконаного вироку, має
вираховуватися з санкції, яка може бути накладена.
Стаття 55
Цей Розділ не перешкоджає застосуванню більш широких
внутрішніх положень, пов'язаних з наслідками ne bis in idem, щодо
іноземних кримінальних вироків.
Розділ 2
Прийняття до уваги
Стаття 56
Кожна Договірна Держава приймає таке законодавство, яке вона
вважає за доцільне, для того, щоб надати можливість своїм судам
при винесенні вироку брати до уваги будь-яке попереднє європейське
судове рішення у кримінальній справі, винесене за інший злочин,
після слухання звинуваченого, з тим, щоб додати до цього вироку
усі чи деякі наслідки, які її законодавство надає вирокам,
винесеним на її території. Вона визначає умови, за яких такий
вирок береться до уваги.
Стаття 57
Кожна Договірна Держава приймає таке законодавство, яке вона
вважає за доцільне, для того, щоб дозволити прийняття до уваги
будь-якого європейського судового рішення у кримінальній справі,
винесеного після слухання обвинуваченого, щоб зробити можливим
часткове або повне застосування позбавлення прав, передбаченого її
законодавством щодо вироків, винесених на її території. Вона
визначає умови, за яких такий вирок береться до уваги.
Частина IV
Заключні положення
Стаття 58
1. Ця Конвенція відкрита для підписання Державами-членами,
які представлені в Комітеті Міністрів Ради Європи. Вона підлягає
ратифікації чи прийняттю. Документи про ратифікацію чи прийняття
здаються на зберігання Генеральному Секретарю Ради Європи.
2. Конвенція набуває чинності через три місяці після дати
здачі на зберігання третього документа про ратифікацію чи
прийняття.
3. Для Держави, яка підписала, а потім ратифікувала чи
прийняла Конвенцію, вона набуває чинності через три місяці після
дати здачі на зберігання її документа про ратифікацію чи
прийняття.
Стаття 59
1. Після набуття чинності цією Конвенцією, Комітет Міністрів
Ради Європи може запросити будь-яку Державу, яка не є її членом,
приєднатися до неї, за умови що резолюція, що містить таке
запрошення, отримала одностайну згоду членів Ради, які
ратифікували Конвенцію.
2. Таке приєднання здійснюється шляхом передачі на зберігання
Генеральному Секретарю Ради Європи документа про приєднання, який
набуває чинності через три місяці після дати його здачі на
зберігання.
Стаття 60
1. Будь-яка Договірна Держава може, під час підписання чи
здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття чи
приєднання, визначити територію чи території, до яких
застосовується ця Конвенція.
2. Будь-яка Договірна Держава може, під час здачі на
зберігання документа про ратифікацію, прийняття чи приєднання чи
будь-коли пізніше заявою на ім'я Генерального Секретаря Ради
Європи, поширити цю Конвенцію на будь-яку іншу територію чи
території, визначені в заяві, за чиї міжнародні відносини вона
відповідає чи від імені яких вона уповноважена брати зобов'язання.
3. Будь-яка заява, зроблена згідно з попереднім пунктом
стосовно будь-якої території, вказаної в цій заяві, може бути
відкликана згідно з процедурою, викладеною в Статті 66 цієї
Конвенції.
Стаття 61
1. Будь-яка Договірна Держава може, під час підписання чи
здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття чи
приєднання, заявити, що вона буде використовувати одне чи більше
застережень, визначених в Додатку I до цієї Конвенції.
2. Будь-яка Договірна Держава може повністю або частково
зняти застереження, яке вона зробила згідно з попереднім пунктом,
шляхом заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи, яка
набуває чинності від дати її отримання.
3. Договірна Держава, яка зробила застереження щодо
будь-якого з положень цієї Конвенції, не може вимагати
застосування цього положення будь-якою іншою Державою; однак вона
може, якщо її застереження є частковим чи умовним, вимагати
застосування цього положення в тій мірі, в якій вона приймає його.
Стаття 62
1. Будь-яка Договірна Держава може в будь-який час, заявою на
ім'я Генерального Секретаря Ради Європи, встановити правові
положення для включення в Додатки II та III до цієї Конвенції.
2. Про будь-які зміни національних положень, перелічених в
Додатках II та III, повідомляється Генеральному Секретарю Ради
Європи, якщо такі зміни роблять інформацію в цих Додатках
неточною.
3. Будь-які зміни, зроблені в Додатках II та III із
застосуванням попередніх пунктів, набувають чинності для кожної
Договірної Держави через один місяць після дати повідомлення про
них Генеральному Секретарю Ради Європи.
Стаття 63
1. Кожна Договірна Держава, під час здачі на зберігання
документа про ратифікацію, прийняття чи приєднання, надає
Генеральному Секретарю Ради Європи відповідну інформацію про
санкції, які можуть застосовуватися в цій Державі та їх виконання,
для цілей застосування цієї Конвенції.
2. Про будь-яку подальшу зміну, яка робить інформацію, надану
згідно з попереднім пунктом, неточною, також повідомляється
Генеральному Секретарю Ради Європи.
Стаття 64
1. Ця Конвенція не впливає ні на права та зобов'язання, що
витікають з договорів про екстрадицію та міжнародних
багатосторонніх Конвенцій щодо особливих питань, ні на положення
щодо питань, які регулюються в цій Конвенції та які містяться в
інших існуючих Конвенціях між Договірними Державами.
2. Договірні Держави не можуть укладати двосторонні та
багатосторонні угоди одна з одною по питаннях, які регулюються
цією Конвенцією, окрім як з метою доповнення її положень чи
полегшення застосування принципів, що містяться в ній.
3. Однак якщо дві чи більше Договірних Держав вже встановили
свої відносини в цьому питанні на основі однакового законодавства,
чи встановили свою спеціальну систему, чи якщо вони зроблять це в
майбутньому, вони мають право регулювати ці відносини відповідним
чином, незважаючи на умови цієї Конвенції.
4. Договірні Держави, які перестають застосовувати умови цієї
Конвенції до їх взаємних відносин у цьому питанні, повідомляють
про це Генерального Секретаря Ради Європи.
Стаття 65
Європейський Комітет з Проблем Злочинності Ради Європи
інформується про застосування цієї Конвенції та робить все
необхідне для полегшення дружнього врегулювання будь-яких
суперечок, які можуть виникнути при її виконанні.
Стаття 66
1. Ця Конвенція є чинною невизначений час.
2. Будь-яка Договірна Держава може, у тому, що її стосується,
денонсувати цю Конвенцію шляхом повідомлення на ім'я Генерального
Секретаря Ради Європи.
3. Така денонсація набуває чинності через шість місяців після
дати отримання Генеральним Секретарем такого повідомлення.
Стаття 67
Генеральний Секретар Ради Європи сповіщає Держави-члени,
представлені в Комітеті Міністрів Ради, та будь-яку Державу, що
приєдналася до цієї Конвенції, про:
(a) будь-яке підписання;
(b) будь-яку здачу на зберігання документа про ратифікацію,
прийняття чи приєднання;
(c) будь-яке набуття чинності цією Конвенцією згідно зі
Статтею 58;
(d) будь-яку заяву, отриману згідно з пунктом 2 Статті 19;
(e) будь-яку заяву, отриману згідно з пунктом 4 Статті 44;
(f) будь-яку заяву, отриману згідно зі Статтею 60;
(g) будь-яке застереження, зроблене згідно з положеннями
пункту 1 Статті 61, та зняття такого застереження;
(h) будь-яку заяву, отриману згідно з пунктом 1 Статті 62, та
будь-яке подальше повідомлення, отримане згідно з пунктом 2 тієї ж
Статті;
(i) будь-яку інформацію, отриману згідно з пунктом 1 Статті
63, та будь-яке подальше повідомлення, отримане згідно з пунктом 2
тієї ж Статті;
(j) будь-яке повідомлення про двосторонні чи багатосторонні
угоди, укладені згідно з пунктом 2 Статті 64 чи про однакове
законодавство, введене згідно з пунктом 3 Статті 64;
(k) будь-яке повідомлення, отримане згідно зі Статтею 66, та
дату, з якої денонсація набуває чинності.
Стаття 68
Ця Конвенція та заяви і повідомлення, дозволені нею,
застосовуються лише до виконання рішень, винесених після набуття
чинності цією Конвенцією між Договірними Державами, яких це
стосується.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Конвенцію.
Вчинено в Гаазі 28 травня 1970 року, англійською і
французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними,
в одному примірнику, який зберігається в архіві Ради Європи.
Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній
з Держав, що підписали та приєднались до цієї Конвенції.
Додаток I
Кожна Договірна Держава може заявити, що вона залишає за
собою право:
(a) відмовити у виконанні, якщо вона вважає, що вирок
пов'язаний з фінансовим чи релігійним злочином;
(b) відмовити у виконанні санкції за дію, стосовно якої
згідно з законодавством запитуваної Держави може вживати заходів
лише адміністративний орган;
(c) відмовити у виконанні європейського судового рішення у
кримінальній справі, яке органи запитуючої Держави винесли в той
час, коли, згідно з її власним законодавством, кримінальне
провадження стосовно злочину, який покарано вироком, було б
неможливе через давність часу;
(d) відмовити у виконанні санкцій, винесених у відсутність
обвинуваченого та постановою у кримінальній справі, чи тільки одну
з цих категорій рішень
(e) відмовити у застосуванні положень Статті 8, коли ця
Держава має оригінальну юрисдикцію, та визнавати в таких справах
лише еквівалентність дій, що переривають чи призупинять обмеження
строку давності, встановлене в запитуючій Державі;
(f) визнавати застосування лише одного з двох Розділів
Частини III.
Додаток II
Перелік злочинів, інших, ніж ті,
що регулюються кримінальним законодавством
Наступні злочини асимілюються до злочинів, згідно з
кримінальним законодавством:
У Франції: Будь-яка протиправна поведінка, санкціонована
"contravention de grande voirie";
У Федеративній Республіці Німеччини: Будь-яка протиправна
поведінка, яка регулюється згідно з процедурою, викладеною в
Законі про порушення Правил (Gesetz uber Ordnungswigdrigkeiten)
від 24 травня 1968 року (BGBL 1968, I 481);
В Італії: Будь-яка протиправна поведінка, до якої
застосовується Закон N 317 від 3 березня 1967 року.
Додаток III
Перелік
постанов у кримінальній справі (ordonances penales)
Австрія
Strafverfugung (статті 460-62 Кримінально-процесуального
кодексу).
Данія
Bodeforelaeg чи Udenretlig bodevedtagelse (стаття 931 Закону
про справляння правосуддя).
Франція
1. Amende de Composition (статті 524-528
Кримінально-процесуального кодексу, доповнені статтями R 42 - R
50).
2. Ordonnance penale застосовується тільки в департаментах
Ба-Рен, О-Рен і Мозель.
Федеративна Республіка Німеччина
1. Strafbefehl (статті 407-412 Кримінально-процесуального
кодексу).
2. Strafverfugung (стаття 413 Кримінально-процесуального
кодексу).
3. Bussgeldbescheid (статті 65-66 Закону від 24 травня 1968
року - BGBL 1968 I, 481).
Італія
1. Decreto penale (статті 506-510 Кримінально-процесуального
кодексу).
2. Decreto penale у фінансових питаннях (Закон від 7 січня
1929 року, N 4).
3. Decreto penale в навігаційних питаннях (статті 1242-43
Навігаційного кодексу).
4. Рішення, винесене згідно з Законом N 317 від 3 березня
1967 року.
Люксембург
1. Ordonnance penale (Закон від 31 липня 1924 року про
організацію "ordonnances penales").
2. Ordonnance penale (стаття 16 Закону від 14 лютого 1955
року про рух на публічних автомагістралях).
Норвегія
1. Forelegg (стаття 287-290 Закону про судовий процес в
кримінальних справах).
2. Forenklet forelegg (стаття 31 B Кодексу дорожнього руху
від 18 червня 1965 року).
Швеція
1. Strafforelaggande (Розділ 48 Процесуального кодексу).
2. Forelaggande av ordningsbot (Розділ 48 Процесуального
кодексу).
Швейцарія
1. Strafbefehl (Ааргау, Бале-каунтрі, Бале-таун, Шаффхаузен,
Швиц, Урі, Цуг, Цюріх) Ordonnance penale (Фрібург, Вале).
2. Strafantrag (Нижній Унтервальден).
3. Strafbescheid (Сен-Гален).
4. Strafmandat (Берн, Граубюнден, Солотурн, Верхній
Унтервальден).
5. Strafverfugung (Аппенцель Аутер Роден, Гларус, Шаффхаузен,
Тюргау).
6. Abwandlungserkenntnis (Люцерна).
7. Bussenentscheid (Аппенцель іннер Роден).
8. Ordonnance de condamnation (Вауд).
9. Mandat de repression (Нойшатель).
10. Avis de contravention (Женева, Вауд).
11. Prononce prefectoral (Вауд).
12. Prononce de contravention (Вале).
13. Decreto di accusa (Тічіно).
Туреччина
Ceza Kararnamesi (Статті 386-391 Кримінально-процесуального
кодексу) та всі інші рішення, якими адміністративні органи
накладають санкції.
Европейская конвенция
о международной действительности судебных решений
по уголовным делам
(ETS N 70)
(Гаага, 28 мая 1970 года)
Преамбула
Государства-члены Совета Европы, подписавшие настоящую
Конвенцию,
считая, что борьба против преступности, которая во все
большей степени превращается в международную проблему, требует
использования современных и эффективных методов на международном
уровне,
будучи убежденными в необходимости осуществления общей
политики в области уголовного права, направленной на защиту
общества,
сознавая необходимость в уважении человеческого достоинства и
в содействии перевоспитанию правонарушителей,
учитывая, что цель Совета Европы заключается в достижении
большего единства между его членами,
согласились о следующем:
Часть I. Определения
Статья 1
Для целей настоящей Конвенции:
a) "решение европейского суда по уголовному делу" означает
любое окончательное решение, вынесенное судом по уголовным делам
Договаривающегося государства в результате судебного
разбирательства уголовного дела;
b) "правонарушение" включает, помимо деяний, подпадающих под
уголовное право, те деяния, которые подпадают под правовые
положения, перечисленные в Приложении II к настоящей Конвенции при
условии, что в тех случаях, когда эти положения предусматривают
компетенцию административного лица, должна иметься возможность
передать дело на рассмотрение суда;
c) "приговор" означает наложение санкции;
d) "санкция означает любое наказание или любую меру,
непосредственно налагаемые на какое-либо лицо в связи с
правонарушением на основании решения европейского суда по
уголовному делу или на основании судебного приказа по уголовному
делу (ordonnance penale);
e) "изъятие прав" означает любое лишение, или приостановление
какого-либо права, или любое лишение правоспособности, или любой
запрет в отношении правоспособности;
f) "судебное решение, вынесенное в отсутствие обвиняемого"
означает любое решение, рассматриваемое в качестве такового
согласно пункту 2 статьи 21;
g) "судебный приказ по уголовному делу" (ordonnance penale)
означает любое из решений, вынесенное в другом Договаривающемся
государстве и перечисленное в приложении III к настоящей
Конвенции.
Часть II. Обеспечение исполнения решений Европейских судов
по уголовным делам
Раздел 1
Общие положения
A. Общие условия обеспечения исполнения
Статья 2
Настоящая часть применяется к:
a) санкциям, связанным с лишением свободы;
b) штрафам или конфискации;
c) изъятию прав.
Статья 3
1. Договаривающееся государство должно обладать юрисдикцией
по соответствующим делам и в соответствии с условиями,
предусмотренными в настоящей Конвенции, юрисдикцией для
обеспечения исполнения санкции, которая наложена в другом
Договаривающемся государстве и которая может быть исполнена в
принудительном порядке в этом последнем государстве.
2. Такая юрисдикция может быть осуществлена только на
основании запроса другого Договаривающегося государства.
Статья 4
1. Исполнение санкции не обеспечивается другим
Договаривающимся государством, если только согласно его закону
деяние, за которое наложена санкция, представляло бы собой
правонарушение, если бы оно было совершено на его территории, и
если только лицо, на которое наложена санкция, подлежало бы
наказанию, если бы оно совершило соответствующее деяние на этой
территории.
2. Если приговор выносится в отношении двух или более
правонарушений, не все из которых подпадают под требования пункта
1, государство приговора оговаривает, какая часть санкции
относится к правонарушениям, удовлетворяющим этим требованиям.
Статья 5
Государство приговора может просить другое Договаривающееся
государство обеспечить исполнение санкции только в том случае,
если удовлетворено одно или несколько из следующих условий:
a) если лицо, в отношении которого вынесен приговор, имеет
обычное место проживания в другом государстве;
b) если обеспечение исполнения санкции в другом государстве
может улучшить перспективы социального перевоспитания лица, в
отношении которого вынесен приговор;
c) если, в случае санкции, связанной с лишением свободы,
санкция может быть исполнена после исполнения другой санкции,
связанной с лишением свободы и вынесенной в отношении лица,
которое отбывает или будет отбывать приговор в другом государстве;
d) если другое государство является государством
происхождения лица, в отношении которого вынесен приговор, и
заявило о своей готовности принять на себя ответственность за
обеспечение исполнения этой санкции;
e) если оно считает, что оно само не сможет обеспечить
исполнение санкции, даже прибегнув к выдаче, и что другое
государство сможет обеспечить такое исполнение.
Статья 6
В обеспечении исполнения, о котором подается запрос в
соответствии с положениями выше, не может быть отказано полностью
или частично, за исключением случаев:
a) когда обеспечение исполнения противоречило бы
основополагающим принципам правовой системы запрашиваемого
государства;
b) когда запрашиваемое государство считает, что
правонарушение, в связи с которым вынесен приговор, является
политическим или чисто военным по своему характеру;
c) когда запрашиваемое государство считает, что имеются
существенные основания полагать, что приговор был вынесен на
основании соображений расы, религии, национальности или
политических убеждений или что на его тяжесть повлияли такие
соображения;
d) когда обеспечение исполнения противоречило бы
международным обязательствам запрашиваемого государства;
e) когда соответствующее деяние уже является предметом
судебного разбирательства в запрашиваемом государстве или когда
запрашиваемое государство принимает решение о возбуждении
судебного разбирательства в отношении этого деяния;
f) когда компетентные власти запрашиваемого государства
приняли решение не возбуждать судебного разбирательства или
прекратить уже начатое судебное разбирательство в отношении этого
же деяния;
g) когда деяние совершено за пределами территории
запрашивающего государства;
h) когда запрашиваемое государство не способно обеспечить
исполнение санкции;
i) когда запрос основывается на статье 5 "e" и ни одно из
других условий, упомянутых в этой статье, не соблюдено;
j) когда запрашиваемое государство считает, что запрашивающее
государство само может обеспечить исполнение санкции;
k) когда лицо, в отношении которого вынесен приговор, на
момент правонарушения является лицом такого возраста, которое не
может быть подвергнуто преследованию в запрашиваемом государстве;
l) когда согласно праву запрашиваемого государства исполнение
наложенной санкции не может быть обеспечено в результате истекшего
срока;
m) когда приговор связан с изъятием прав и в той степени, в
которой он связан с таким изъятием.
Статья 7
Запрос об обеспечении исполнения не выполняется, если
обеспечение исполнения будет противоречить принципам, признанным в
положениях раздела 1 части II настоящей Конвенции.
B. Последствия передачи обеспечения исполнения
Статья 8
Для целей пункта 1 статьи 6 и оговорки, упомянутой в пункте
"c" Приложения I к настоящей Конвенции, любое действие властей
государства приговора, которое прерывает или приостанавливает
течение срока давности, рассматривается в качестве имеющего те же
последствия для цели признания срока давности в запрашиваемом
государстве в соответствии с законом этого государства.
Статья 9
1. Лицо, в отношении которого вынесен приговор, которое
находится в заключении в запрашивающем государстве и которое было
передано запрашиваемому государству в целях обеспечения
исполнения, не подвергается преследованию, приговору или
задержанию в целях исполнения приговора или приказа о заключении
за любое правонарушение, совершенное до его передачи, за
исключением дела, в связи с которым был вынесен приговор,
подлежащий исполнению, и личная свобода такого лица ни по каким
иным причинам не ограничивается, за исключением следующих случаев:
a) когда государство, которое передало его, соглашается на
это. Запрос о согласии представляется в сопровождении всей
соответствующей документации и протокольной записи любого
заявления, сделанного лицом, в отношении которого вынесен
приговор, в связи с соответствующим правонарушением. Согласие
дается в тех случаях, когда правонарушение, в связи с которым оно
запрашивается, само по себе являлось бы основанием для выдачи
согласно закону государства, направляющего запрос об обеспечении
исполнения, или когда выдача не может быть осуществлена только по
причине тяжести наказания;
b) когда лицо, в отношении которого вынесен приговор, имело
возможность покинуть территорию государства, которому оно было
передано, но не сделало этого в течение 45 дней после своего
окончательного освобождения, или когда оно вернулось на территорию
этого государства после того, как оно покинуло его.
2. Государство, которому направляется запрос об обеспечении
исполнения приговора, может, однако, принять любые меры,
необходимые для выдворения соответствующего лица за пределы своей
территории, или любые меры, необходимые согласно его закону для
предотвращения любых юридических последствий истечения
соответствующего срока, включая судебное разбирательство в
отсутствие обвиняемого.
Статья 10
1. Обеспечение исполнения регулируется законом запрашиваемого
государства, и только это государство обладает юрисдикцией на
принятие всех соответствующих решений, например, относительно
условного освобождения.
2. Только запрашивающее государство имеет право принимать
решение по какой-либо апелляции о пересмотре приговора.
3. Любое государство может осуществлять право амнистии или
помилования.
Статья 11
1. Когда государство приговора просит об обеспечении
исполнения, оно само более не может начать исполнение санкции, в
отношении которой подается этот запрос. Государство приговора
может, однако, начать исполнение санкции, связанной с лишением
свободы, когда лицо, в отношении которого вынесен приговор, уже
находится в заключении на территории этого государства на момент
представления запроса.
2. Право обеспечения исполнения переходит обратно к
запрашивающему государству:
a) если оно отзывает свой запрос до того, как запрашиваемое
государство проинформировало его о своем намерении предпринять
действия по этому запросу;
b) если запрашиваемое государство уведомляет о своем отказе
предпринять действия по этому запросу;
c) если запрашиваемое государство прямо отказывается от
своего права на обеспечение исполнения. Такой отказ возможен
только в том случае, если оба заинтересованных государства
согласны с этим или если обеспечение исполнения в запрашиваемом
государстве более невозможно. В последнем случае отказ от права,
запрашиваемый направившим запрос государством, является
обязательным.
Статья 12
1. Компетентные власти запрашиваемого государства прерывают
обеспечение исполнения, как только им становится известно о любом
помиловании, амнистии или апелляции о пересмотре приговора или о
любом другом решении, в силу которого наложенная санкция перестает
подлежать исполнению. Это же относится к обеспечению выплаты
штрафа, когда лицо, в отношении которого вынесен приговор,
уплатило штраф компетентным властям запрашивающего государства.
2. Запрашивающее государство незамедлительно информирует
запрашиваемое государство о любых решениях или процессуальных
мерах, принятых на его территории и вызывающих прекращение
действия права на обеспечение исполнения в соответствии с
предыдущим пунктом.
C. Различные положения
Статья 13
1. Транзит через территорию Договаривающегося государства
задержанного лица, которое должно быть передано третьему
Договаривающемуся государству во исполнение настоящей Конвенции,
разрешается по просьбе государства, в котором это лицо находится в
заключении. Государство транзита может требовать предоставления
любой соответствующей документации до принятия решения по
соответствующей просьбе. Передаваемое лицо остается в заключении
на территории государства транзита, если только государство,
которое передает это лицо, не просит о его освобождении.
2. За исключением случаев, когда просьба о передаче подается
на основании статьи 34, любое Договаривающееся государство может
отказать в этом транзите:
a) по одному из оснований, упомянутых в пунктах "b" и "c"
статьи 6;
b) на том основании, что соответствующее лицо является его
гражданином.
3. Если используется воздушный транспорт, то применяются
следующие положения:
a) когда не предусматривается посадки, государство, которое
передает соответствующее лицо, может уведомить государство, над
территорией которого будет проходить полет, что соответствующее
лицо передается во исполнение настоящей Конвенции. В случае
незапланированной посадки такое уведомление будет иметь те же
последствия, что и просьба о временном аресте, как это
предусмотрено в пункте 2 статьи 32, и подается официальная просьба
о транзите;
b) когда посадка планируется, подается официальная просьба о
транзите.
Статья 14
Договаривающиеся государства не требуют друг от друга
возмещения любых расходов, связанных с исполнением настоящей
Конвенции.
Раздел 2
Запросы об обеспечении исполнения
Статья 15
1. Все запросы и просьбы, о которых говорится в настоящей
Конвенции, подаются в письменном виде. Такие запросы, так же как и
все сообщения, необходимые для исполнения настоящей Конвенции,
подаются либо министерством юстиции запрашивающего государства
министерству юстиции запрашиваемого государства, либо, если об
этом договорятся Договаривающиеся государства, непосредственно
властями запрашивающего государства властям запрашиваемого
государства; ответы даются по этим же каналам.
2. В срочных случаях запросы и сообщения могут направляться
через Международную организацию уголовной полиции (ИНТЕРПОЛ).
3. Любое Договаривающееся государство может путем заявления
на имя Генерального секретаря Совета Европы уведомить о своем
намерении принять другие нормы в отношении сообщений, упомянутых в
пункте 1 настоящей статьи.
Статья 16
Запрос об обеспечении исполнения сопровождается оригиналом
или заверенной копией решения, об обеспечении исполнения которого
подается запрос, и всей необходимой документацией. Оригинал или
заверенная копия всего или части досье по уголовному делу
направляется запрашиваемому государству, если оно требует этого.
Компетентные власти запрашивающего государства удостоверяют
подлежащую исполнению санкцию.
Статья 17
Если запрашиваемое государство считает, что информация,
представленная запрашивающим государством, недостаточна для того,
чтобы позволить ему применить настоящую Конвенцию, оно запрашивает
необходимую дополнительную информацию. Оно может оговорить дату,
на которую такая информация должна быть получена.
Статьи 18
1. Власти запрашиваемого государства незамедлительно
информируют власти запрашивающего государства о действиях,
предпринятых по запросу об обеспечении исполнения.
2. Власти запрашиваемого государства, если это уместно,
передают властям запрашивающего государства документ,
удостоверяющий, что санкция приведена в исполнение.
Статья 19
1. При условии соблюдения пункта 2 настоящей статьи перевода
запросов или сопроводительных документов не требуется.
2. Любое Договаривающееся государство может во время
подписания или в момент депонирования ратификационной грамоты,
документа о принятии или присоединении путем заявления на имя
Генерального секретаря Совета Европы зарезервировать право
требовать, чтобы запросы и сопроводительные документы
сопровождались переводом на его собственный язык, или на один из
официальных языков Совета Европы, или на один из тех языков,
которые оно укажет. Другие Договаривающиеся государства могут
потребовать взаимности.
3. Настоящая статья не наносит ущерба каким-либо касающимся
перевода запросов и сопроводительных документов положениям,
возможно, содержащимся в соглашениях или договоренностях, которые
действуют в настоящее время или которые могут быть заключены между
двумя или более Договаривающимися государствами.
Статья 20
Доказательства и документы, переданные во исполнение
настоящей Конвенции, не требуют удостоверения подлинности.
Раздел 3
Судебные решения, вынесенные в отсутствие
обвиняемого, и судебные приказы по уголовным делам
(ordonnances penales)
Статья 21
1. Если иное не предусмотрено в настоящей Конвенции,
обеспечение исполнения судебных решений, вынесенных в отсутствие
обвиняемого, и судебных приказов по уголовным делам (ordonnances
penales) регулируется теми же нормами, что и обеспечение
исполнения других судебных решений.
2. За исключением предусмотренного в пункте 3, судебное
решение, вынесенное в отсутствие обвиняемого, для целей настоящей
Конвенции означает любое решение, вынесенное судом
Договаривающегося государства после разбирательства уголовного
дела, на слушании которого лицо, в отношении которого вынесен
приговор, лично не присутствовало.
3. Без ущерба для пункта 2 статьи 25, пункта 2 статьи 26 и
статьи 29 следующие судебные решения рассматриваются в качестве
решений, вынесенных после заслушивания обвиняемого:
a) любое судебное решение, вынесенное в отсутствие
обвиняемого, и любой судебный приказ по уголовному делу
(ordonnances penales), которые были подтверждены или вынесены в
государстве приговора после возражения лица, в отношении которого
вынесен приговор;
b) любое судебное решение, вынесенное в отсутствие
обвиняемого по апелляции, при условии, что апелляция по решению
суда первой инстанции подана лицом, в отношении которого вынесен
приговор.
Статья 22
Любые судебные решения, вынесенные в отсутствие обвиняемого,
и любые судебные приказы по уголовным делам (ordonnances penales),
в отношении которых еще не подавалась апелляция или возражение,
могут, как только они вынесены, быть переданы запрашиваемому
государству в целях уведомления и обеспечения исполнения.
Статья 23
1. Если запрашиваемое государство считает уместным
предпринять действия по запросу об обеспечении исполнения
судебного решения, вынесенного в отсутствие обвиняемого, или
судебного приказа по уголовному делу (ordonnances penales), оно
обеспечивает, чтобы лицо, в отношении которого вынесен приговор,
было лично уведомлено о решении, вынесенном запрашивающим
государством.
2. При уведомлении лица, в отношении которого вынесен
приговор, также предоставляется информация:
a) о том, что запрос об обеспечении исполнения представлен в
соответствии с настоящей Конвенцией;
b) о том, что единственным средством правовой защиты является
возражение, предусмотренное в статье 24 настоящей Конвенции;
c) о том, что возражение должно быть представлено такому
органу, который может быть указан; о том, что для целей
приемлемости возражение должно основываться на положениях статьи
24 настоящей Конвенции; и о том, что лицо, в отношении которого
вынесен приговор, может просить о заслушивании властями
государства приговора;
d) о том, что, если не представляется возражения в течение
установленного срока, судебное решение для целей настоящей
Конвенции будет считаться как вынесенное после заслушивания
обвиняемого.
3. Копия уведомления незамедлительно направляется властям,
представившим запрос об обеспечении исполнения.
Статья 24
1. После вручения уведомления о решении в соответствии со
статьей 23 единственным имеющимся средством правовой защиты для
лица, в отношении которого вынесен приговор, является возражение.
Такое возражение рассматривается по выбору лица, в отношении
которого вынесен приговор, компетентным судом либо запрашивающего
государства, либо запрашиваемого государства. Если лицо, в
отношении которого вынесен приговор, не делает выбора, возражение
рассматривается компетентным судом запрашиваемого государства.
2. В случаях, оговоренных в предыдущем пункте, возражение
является приемлемым, если оно подается компетентному органу
запрашиваемого государства в течение периода в 30 дней, считая от
даты вручения уведомления. Этот период исчисляется согласно
соответствующим нормам законодательства запрашиваемого
государства. Компетентный орган этого государства незамедлительно
уведомляет орган, подавший запрос об обеспечении исполнения.
Статья 25
1. Если возражение рассматривается в запрашивающем
государстве, лицо, в отношении которого вынесен приговор,
вызывается для присутствия на новом слушании его дела в этом
государстве. Уведомление о вызове вручается лично не позднее чем
за 21 день до начала нового слушания. Этот срок может быть
сокращен с согласия лица, в отношении которого вынесен приговор.
Новое слушание проводится компетентным судом в запрашивающем
государстве и в соответствии с процессуальными нормами этого
государства.
2. Если лицо, в отношении которого вынесен приговор, не
присутствует лично или не представлено на слушании в соответствии
с законом запрашивающего государства, суд объявляет возражение
ничтожным и о его решении сообщается компетентным властям
запрашиваемого государства. Аналогичная процедура действует в
случае, если суд объявляет возражение неприемлемым. В обоих
случаях судебное решение, вынесенное в отсутствие обвиняемого, или
судебный приказ по уголовному делу (ordonnances penales) для всех
целей настоящей Конвенции рассматриваются как вынесенные после
заслушивания обвиняемого.
3. Если лицо, в отношении которого вынесен приговор,
присутствует лично или представлено на слушании в соответствии с
законом запрашивающего государства и если возражение объявлено
приемлемым, запрос об обеспечении исполнения считается ничтожным.
Статья 26
1. Если возражение рассматривается в запрашиваемом
государстве, лицо, в отношении которого вынесен приговор,
вызывается для присутствия на новом слушании его дела в этом
государстве. Уведомление о вызове вручается лично не позднее чем
за 21 день до начала нового слушания. Этот срок может быть
сокращен с согласия лица, в отношении которого вынесен приговор.
Новое слушание проводится компетентным судом в запрашиваемом
государстве и в соответствии с процессуальными нормами этого
государства.
2. Если лицо, в отношении которого вынесен приговор, не
присутствует лично или не представлено на слушании в соответствии
с законом запрашиваемого государства, суд объявляет возражение
ничтожным. В этом случае и если суд объявляет возражение
неприемлемым, решение, вынесенное в отсутствие обвиняемого, или
судебный приказ по уголовному делу (ordonnances penales) для всех
целей настоящей Конвенции рассматриваются как вынесенные после
заслушивания обвиняемого.
3. Если лицо, в отношении которого вынесен приговор,
присутствует лично или представлено на слушании в соответствии с
законом запрашиваемого государства и если возражение приемлемо,
деяние разбирается, как если бы оно было совершено в этом
государстве. Однако ни при каких обстоятельствах не
рассматривается вопрос о прекращении разбирательства по причине
истечения срока. Судебное решение, вынесенное в запрашивающем
государстве, считается ничтожным.
4. Любой шаг, сделанный в целях судебного разбирательства или
предварительного расследования в государстве приговора в
соответствии с его правом и нормами, имеет ту же действительность
в запрашиваемом государстве, как если бы он был сделан властями
этого государства, при условии, что такое приравнивание не создает
для подобных мер большей доказательной силы, чем они имели в
запрашивающем государстве.
Статья 27
Для цели подачи возражения и для цели последующего
разбирательства лицо, в отношении которого вынесен приговор в его
отсутствие или в отношении которого вынесен судебный приказ по
уголовному делу (ordonnances penales), имеет право на юридическую
помощь в тех случаях и на тех условиях, которые предусмотрены
законом запрашиваемого государства и, если это уместно,
запрашивающего государства.
Статья 28
Любые судебные решения, выносимые согласно пункту 3 статьи
26, и обеспечение их исполнения регулируются исключительно законом
запрашиваемого государства.
Статья 29
Если лицо, в отношении которого вынесен приговор в его
отсутствие или в отношении которого вынесен судебный приказ по
уголовному делу (ordonnances penales), не подает возражения,
решение для всех целей настоящей Конвенции рассматривается как
вынесенное после заслушивания обвиняемого.
Статья 30
Если лицо, в отношении которого вынесен приговор, по причинам
вне его контроля не соблюдает сроки, установленные в статьях 24,
25 и 26, или не присутствует лично на слушании, назначенном для
нового рассмотрения дела, то по вопросам, связанным с
восстановлением прав, применяются национальные законодательства.
Раздел 4
Временные меры
Статья 31
Если лицо, в отношении которого вынесен приговор, находится в
запрашивающем государстве после получения уведомления об
удовлетворении его запроса об обеспечении исполнения приговора,
связанного с лишением свободы, такое государство может, если оно
сочтет это необходимым для обеспечения исполнения, арестовать
такое лицо с целью его передачи согласно положениям статьи 43.
Статья 32
1. Когда запрашивающее государство просит об обеспечении
исполнения, запрашиваемое государство может арестовать лицо, в
отношении которого вынесен приговор:
a) если согласно закону запрашиваемого государства
правонарушение является таковым, что оправдывает содержание в
заключении, и
b) если имеется опасность того, что соответствующее лицо
скроется, или, в случае судебного решения, вынесенного в
отсутствие обвиняемого, опасность сокрытия доказательств.
2. Когда запрашивающее государство объявляет о своем
намерении направить запрос об обеспечении исполнения,
запрашиваемое государство может, на основании обращения
запрашивающего государства, арестовать лицо, в отношении которого
вынесен приговор, при условии соблюдения требований согласно
подпунктам "a" и "b" предыдущего пункта. В вышеупомянутом
обращении указывается правонарушение, на основании которого
вынесено судебное решение, место и время его совершения, а также
содержится, по возможности, точное описание лица, в отношении
которого вынесен приговор. В нем также содержится краткое
изложение фактов, на которых основывается судебное решение.
Статья 33
1. Лицо, в отношении которого вынесен приговор, содержится в
заключении в соответствии с законом запрашиваемого государства;
закон этого государства также определяет условия, на которых такое
лицо может быть освобождено.
2. Лицо, находящееся в заключении, в любом случае
освобождается:
a) по истечении срока, равного сроку лишения свободы,
установленному в судебном решении;
b) если оно было арестовано в соответствии с пунктом 2 статьи
32 и запрашиваемое государство не получило в течение 18 дней с
даты ареста запроса, сопровождаемого документацией, оговоренной в
статье 16.
Статья 34
1. Лицо, содержащееся в заключении в запрашиваемом
государстве в соответствии со статьей 32 и вызванное для того,
чтобы предстать перед компетентным судом в запрашивающем
государстве в соответствии со статьей 25 в результате поданного им
возражения, переводится для этой цели на территорию запрашивающего
государства.
2. После перевода это лицо не содержится в заключении
запрашивающим государством, если условие, установленное в пункте 2
"a" статьи 33, удовлетворено и если запрашивающее государство не
требует исполнения нового приговора. Это лицо, если оно не
освобождено, незамедлительно возвращается в запрашиваемое
государство.
Статья 35
1. Лицо, вызванное для того, чтобы предстать перед
компетентным судом запрашивающего государства в результате
поданного им возражения, не подвергается преследованию, приговору
или задержанию в целях исполнения приговора или приказа о
заключении и его личная свобода ни по каким иным причинам не
ограничивается в связи с каким-либо деянием или правонарушением,
которое имело место до того момента, когда оно покинуло территорию
запрашиваемого государства, и которое не указывается в повестке о
вызове в суд, если только оно не дает на это своего письменного
согласия. В случае, упомянутом в пункте 1 статьи 34, копия
заявления о согласии направляется государству, из которого это
лицо было передано.
2. Последствия, предусмотренные предыдущим пунктом,
прекращаются, когда вызванное в суд лицо, имея возможность на это,
не покинуло территорию запрашивающего государства в течение 15
дней после даты вынесения решения на основании слушания, для
присутствия на котором это лицо было вызвано, или если оно
возвращается на эту территорию после того, как оно покинуло ее, не
будучи вызванным в суд вновь.
Статья 36
1. Если запрашивающее государство подает запрос об
обеспечении исполнения конфискации собственности, то запрашиваемое
государство может временно арестовать соответствующую
собственность, при условии, что его собственный закон
предусматривает арест в случае наличия аналогичных фактов.
2. Арест осуществляется в соответствии с законом
запрашиваемого государства, которое также определяет условия
возможного снятия ареста.
Раздел 5
Обеспечение исполнения санкций
A. Общие оговорки
Статья 37
Санкция, наложенная в запрашивающем государстве, не подлежит
обеспечению исполнения в запрашиваемом государстве, кроме как на
основании решения суда запрашиваемого государства. Однако каждое
Договаривающееся государство может уполномочить другой орган
принимать подобные решения, если санкция, подлежащая исполнению,
представляет собой лишь штраф или конфискацию и если такие решения
могут быть обжалованы в суде.
Статья 38
Если запрашиваемое государство считает уместным принятие
действий по запросу об обеспечении исполнения, дело представляется
на рассмотрение суда или органа, уполномоченного согласно статье
37.
Статья 39
1. До вынесения судом решения по запросу об обеспечении
исполнения лицу, в отношении которого вынесен приговор,
предоставляется возможность изложить свои взгляды. По заявлению
соответствующего лица суд проводит слушание либо в присутствии
этого лица, либо на основании его заявления и необходимых
документов, представленных судом другой стороны. В случае прямо
выраженной просьбы об этом слушание должно проводиться в
присутствии соответствующего лица.
2. Однако суд может принять решение о приемлемости запроса об
обеспечении исполнения в отсутствие лица, в отношении которого
вынесен приговор и которое просит о личном заслушивании, если это
лицо находится в заключении в запрашивающем государстве. В этих
обстоятельствах любое решение в отношении замены санкции согласно
статье 44 откладывается до того момента, когда после перевода в
запрашиваемое государство лицу, в отношении которого вынесен
приговор, предоставляется возможность предстать перед судом.
Статья 40
1. Суд или в случаях, упомянутых в статье 37, орган,
уполномоченный согласно этой статье, которые рассматривают дело,
удостоверяются:
a) что санкция, обеспечение исполнения которой испрашивается,
наложена решением европейского суда по уголовному делу;
b) что требования статьи 4 удовлетворены;
c) что условие, установленное в статье 6 "a", не
удовлетворено или не препятствует обеспечению исполнения;
e) что в случае судебного решения, вынесенного в отсутствие
обвиняемого, или судебного приказа по уголовному делу (ordonnances
penales) требования раздела 3 настоящей части удовлетворены.
2. Каждое Договаривающееся государство может поручить суду
или органу, уполномоченному, согласно статье 37, рассмотреть
другие условия обеспечения исполнения, предусмотренные в настоящей
Конвенции.
Статья 41
Решения судов, принятые согласно настоящему разделу в
отношении испрашиваемого обеспечения исполнения, и те решения,
которые приняты по апелляции решения административного органа,
упомянутого в статье 37, подлежат апелляции.
Статья 42
Запрашиваемое государство связано касающимися фактов выводами
в той мере, в которой они указываются в решении, и в той мере, в
которой решение косвенно на них основывается.
B. Оговорки, непосредственно касающиеся обеспечения
исполнения санкций, связанных с лишением свободы
Статья 43
Когда лицо, в отношении которого вынесен приговор, содержится
в заключении в запрашивающем государстве, оно, если закон этого
государства не предусматривает иного, передается запрашиваемому
государству незамедлительно после того, как запрашивающее
государство было уведомлено об удовлетворении запроса об
обеспечении исполнения.
Статья 44
1. Если запрос об обеспечении исполнения принят, суд заменяет
санкцию, связанную с лишением свободы и наложенную в запрашивающем
государстве, санкцией, предусмотренной его собственным законом за
аналогичное правонарушение. Эта санкция может при условии
соблюдения ограничений, установленных в пункте 2, носить иной
характер или срок ее может быть иным, чем в случае санкции,
которая наложена в запрашивающем государстве. Если эта последняя
санкция не достигает минимального предела, который может быть
определен законом запрашиваемого государства, суд не связан этим
минимальным пределом и налагает санкцию, соответствующую той
санкции, которая налагается запрашивающим государством.
2. При определении санкции суд не отягчает уголовно-правовое
положение лица, в отношении которого вынесен приговор, поскольку
такое положение устанавливается решением, вынесенным в
запрашивающем государстве.
3. Любая часть санкции, наложенной в запрашивающем
государстве, и любой срок предварительного заключения, отбытый
лицом, в отношении которого вынесен приговор, в результате такого
приговора засчитываются полностью. Аналогичное положение
применяется в отношении любого срока, в течение которого лицо, в
отношении которого вынесен приговор, находилось в заключении в
запрашивающем государстве до вынесения приговора, в той мере, в
которой это требует закон этого государства.
4. Любое Договаривающееся государство может в любой момент
депонировать у Генерального секретаря Совета Европы заявление,
дающее ему, в соответствии с настоящей Конвенцией, право
обеспечивать исполнение связанной с лишением свободы санкции того
же характера, что и санкция, наложенная в запрашивающем
государстве, даже если срок такой санкции превышает максимальные
пределы, предусмотренные его национальным законодательством для
санкции того же характера. Тем не менее эта норма применяется
только в случаях, когда национальный закон этого государства
позволяет в связи с такими же правонарушениями наложение санкции
по крайней мере того же срока, что и санкция, наложенная в
запрашивающем государстве, но которая носит более жесткий
характер. Санкция, наложенная согласно настоящему пункту, может,
если этого требуют ее срок и цель, исполняться в исправительном
учреждении, предназначенном для обеспечения исполнения санкций
другого характера.
C. Оговорки, непосредственно касающиеся обеспечения
взимания штрафов и конфискаций
Статья 45
1. Если принимается просьба об обеспечении взимания штрафа
или конфискации какой-либо денежной суммы, суд или орган,
уполномоченный согласно статье 37, переводит соответствующую сумму
в валюту запрашиваемого государства по обменному курсу,
действующему на момент принятия решения. Таким образом, он
устанавливает сумму штрафа или подлежащую конфискации сумму,
которая, тем не менее, не превышает максимальной суммы,
установленной его собственным законом по такому же правонарушению,
или, если такого максимального предела не установлено, не
превышает максимальной суммы, обычно устанавливаемой в
запрашиваемом государстве в отношении аналогичного правонарушения.
2. Однако суд или орган, уполномоченный согласно статье 37,
могут подтвердить сумму штрафа или конфискации, указанную в
приговоре, вынесенном в запрашивающем государстве, когда такая
санкция не предусмотрена законом запрашиваемого государства в
отношении аналогичного правонарушения, но этот закон допускает
наложение более жестких санкций. Аналогичное положение применяется
в случае, если санкция, наложенная в запрашивающем государстве,
превышает максимальный предел, установленный законом
запрашиваемого государства в отношении аналогичного
правонарушения, но этот закон допускает наложение более жестких
санкций.
3. Любые предоставленные в запрашивающем государстве условия
в том, что касается срока платежа или платежа частями, соблюдаются
в запрашиваемом государстве.
Статья 46
1. Когда запрос об обеспечении исполнения касается
конфискации конкретного предмета, суд или орган, уполномоченный
согласно статье 37, могут отдать приказ о конфискации этого
предмета только в том случае, когда такая конфискация допускается
законом запрашиваемого государства в отношении аналогичного
правонарушения.
2. Однако суд или орган, уполномоченный согласно статье 37,
могут подтвердить конфискацию, приказ о которой отдан в
запрашивающем государстве, когда такая конфискация не
предусмотрена законом запрашиваемого государства в отношении
аналогичного правонарушения, но этот закон допускает наложение
более жестких санкций.
Статья 47
1. Суммы штрафов и конфискаций уплачиваются в государственные
фонды запрашиваемого государства без какого-либо ущерба правам
третьих сторон.
2. Конфискованная собственность, которая представляет особый
интерес, может быть передана запрашивающему государству, если оно
того потребует.
Статья 48
Если штраф не может быть взыскан, суд запрашиваемого
государства может наложить альтернативную санкцию, связанную с
лишением свободы, в той степени, в какой законы обоих государств
предусматривают ее в таких случаях, и если запрашивающее
государство прямо не ограничило свою просьбу взысканием одного
лишь штрафа. Если суд принимает решение о наложении альтернативной
санкции, связанной с лишением свободы, применяются следующие
правила:
a) если замена штрафа санкцией, связанной с лишением свободы,
уже предусмотрена либо в приговоре, вынесенном в запрашивающем
государстве, либо непосредственно в законе этого государства, суд
запрашиваемого государства определяет характер и срок действия
такой санкции в соответствии с нормами, изложенными в его
собственном законе. Если санкция, связанная с лишением свободы и
уже предусмотренная в запрашивающем государстве, не превышает по
срокам минимальное наказание, которое может быть установлено в
соответствии с законами запрашиваемого государства, суд не
ограничивается этим минимальным наказанием и налагает санкцию,
соответствующую той, которая предусмотрена в запрашивающем
государстве. При определении санкции суд не отягчает приговор
лица, осужденного в результате решения, вынесенного в
запрашивающем государстве;
b) во всех других случаях суд запрашиваемого государства
заменяет штраф в соответствии со своим собственным законом,
соблюдая ограничения, предусмотренные законом запрашивающего
государства.
D. Положения, непосредственно касающиеся обеспечения
исполнения решения об изъятии прав
Статья 49
1. Когда поступает запрос об обеспечении исполнения решения
об изъятии прав, такое изъятие, налагаемое в запрашивающем
государстве, может вступить в силу в запрашиваемом государстве
только в том случае, если закон последнего государства допускает
изъятие прав в связи с данным правонарушением.
2. Суд, рассматривающий это дело, решает вопрос о
целесообразности обеспечения исполнения решения об изъятии прав на
территории своего собственного государства.
Статья 50
1. Если суд отдает распоряжение об обеспечении исполнения
решения об изъятии прав, он определяет срок его действия в
пределах, установленных его собственным законом, однако не может
превышать пределы, предусмотренные в приговоре, вынесенном в
запрашивающем государстве.
2. Суд может ограничить обеспечение исполнения решения об
изъятии прав лишь некоторыми правами, об утрате или прекращении
действия которых было объявлено.
Статья 51
Статья 11 не применяется к изъятиям прав.
Статья 52
Запрашиваемое государство имеет право восстановить осужденное
лицо в правах, которых оно было лишено в соответствии с решением,
принятым во исполнение положений данного раздела.
Часть III. Международные последствия европейских судебных
решений по уголовным делам
Раздел 1
Ne bis in idem
Статья 53
1. Лицо, в отношении которого европейским судом выносится
решение по уголовному делу, не может преследоваться в судебном
порядке или быть осуждено и к нему не может применяться санкция по
тому же делу в другом Договаривающемся государстве:
a) если оно было оправдано;
b) если налагаемая санкция:
i) полностью применена или применяется, или
ii) полностью или в отношении его непримененной части подпало
под помилование или амнистию, или
iii) не может более применяться в силу срока давности;
c) если суд осудил правонарушителя, не наложив санкцию.
2. Тем не менее Договаривающееся государство, если оно само
не запросило о проведении судебного разбирательства, не обязано
признавать последствия применения принципа ne bis in idem, если
деяние, на основании которого было принято судебное решение, было
направлено против лица, учреждения или любого объекта, обладающего
публичным статусом в данном государстве, или если лицо, в
отношении которого было принято решение, само обладает публичным
статусом в данном государстве.
3. Далее, любое Договаривающееся государство, в котором было
совершено деяние или в котором оно рассматривается как таковое в
соответствии с законом данного государства, не обязано признавать
последствия применения принципа ne bis in idem, если само это
государство не запросило о проведении судебного разбирательства.
Статья 54
Если против лица, которое в другом Договаривающемся
государстве было осуждено за совершение того же самого деяния,
возбуждается новое судебное разбирательство, то любой период
лишения свободы, связанный с исполнением судебного решения,
отнимается от срока применения санкции, которая может налагаться.
Статья 55
Настоящий раздел не препятствует применению более широких
положений внутреннего права, связанных с последствиями применения
принципа ne bis in idem в отношении решений иностранных судов по
уголовным делам.
Раздел 2
Принятие во внимание
Статья 56
Каждое Договаривающееся государство принимает законодательные
меры, которые оно считает необходимыми, для того чтобы дать
возможность своим судам при вынесении решения принимать во
внимание любое предшествующее решение европейского суда по
уголовным делам, вынесенное за другое правонарушение после
заслушивания обвиняемого, с целью распространения на данное
решение всех или некоторых последствий, которые его закон
распространяет на решения, вынесенные на его территории. Оно
определяет условия, при которых это решение принимается во
внимание.
Статья 57
Каждое Договаривающееся государство принимает законодательные
меры, которые оно считает необходимыми, для того чтобы позволить
принимать во внимание любое решение европейского суда по уголовным
делам, вынесенное после заслушивания обвиняемого, с тем чтобы
обеспечить применение всех или некоторых мер по изъятию прав,
распространяемых в соответствии с его законом на решения,
вынесенные на его территории. Оно определяет условия, при которых
это решение принимается во внимание.
Часть IV. Заключительные положения
Статья 58
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания
государствами-членами, представленными в Комитете министров Совета
Европы. Она подлежит ратификации или принятию. Документы о
ратификации или принятии сдаются на хранение Генеральному
секретарю Совета Европы.
2. Конвенция вступает в силу через три месяца после даты
сдачи на хранение третьего документа о ратификации или
присоединении.
3. В отношении подписавшего Конвенцию государства, которое
ратифицирует или принимает ее позднее, Конвенция вступает в силу
через три месяца после сдачи на хранение его документа о
ратификации или принятии.
Статья 59
1. После вступления в силу настоящей Конвенции Комитет
министров Совета Европы может пригласить любое государство, не
являющееся членом, присоединиться к ней при условии, что
резолюция, содержащая такое приглашение, будет единогласно принята
членами Совета, которые ратифицировали Конвенцию.
2. Такое присоединение осуществляется путем сдачи на хранение
Генеральному секретарю Совета Европы документа о присоединении,
который вступает в силу через три месяца после даты сдачи его на
хранение.
Статья 60
1. Любое Договаривающееся государство может в момент
подписания или сдачи на хранение своего документа о ратификации,
принятии или присоединении указать территорию или территории, в
отношении которых применяется настоящая Конвенция.
2. Любое Договаривающееся государство может при сдаче на
хранение своего документа о ратификации, принятии или
присоединении или позднее путем заявления на имя Генерального
секретаря Совета Европы распространить действие настоящей
Конвенции на любую другую территорию или территории, указанные в
Декларации, за международные отношения которых она несет
ответственность или от имени которых она уполномочена действовать.
3. Любое заявление, сделанное в силу предшествующего пункта,
может в отношении любой территории, упомянутой в таком заявлении,
быть отозвано в соответствии с процедурой, изложенной в статье 66
настоящей Конвенции.
Статья 61
1. Любое Договаривающееся государство может в момент
подписания или сдачи на хранение своего документа о ратификации,
принятии или присоединении заявить, что оно пользуется одной или
несколькими оговорками, предусмотренными в Приложении I к
настоящей Конвенции.
2. Любое Договаривающееся государство может полностью или
частично снять оговорку, которую оно сделало в соответствии с
предшествующим пунктом, путем заявления, направляемого
Генеральному секретарю Совета Европы, которое вступает в силу с
момента его получения.
3. Договаривающееся государство, которое сделало оговорку в
отношении любого положения настоящей Конвенции, не может требовать
применения данного положения любым другим государством; однако,
если его оговорка является частичной или условной, оно может
требовать применения данного положения в той степени, в какой оно
само его приняло.
Статья 62
1. Любое Договаривающееся государство может в любое время
путем заявления, направляемого Генеральному секретарю Совета
Европы, изложить законодательные положения для включения в
приложения II или III к настоящей Конвенции.
2. Уведомление о любых изменениях в национальных положениях,
перечисленных в приложениях II или III, направляется Генеральному
секретарю Совета Европы, если такое изменение приводит к
возникновению неточностей в информации, содержащейся в этих
приложениях.
3. Любые изменения, внесенные в приложения II или III в
осуществление предшествующих пунктов, вступают в силу для каждого
Договаривающегося государства через месяц после даты уведомления о
них Генеральным секретарем Совета Европы.
Статья 63
1. Каждое Договаривающееся государство во время сдачи на
хранение документа о ратификации, принятии или присоединении
представляет Генеральному секретарю Совета Европы соответствующую
информацию о наказаниях, применяемых в данном государстве, и их
осуществлении в целях выполнения настоящей Конвенции.
2. Уведомление о любых последующих изменениях, которые
приводят к возникновению неточностей в информации, представляемой
в соответствии с предшествующим пунктом, также направляется
Генеральному секретарю Совета Европы.
Статья 64
1. Настоящая Конвенция не затрагивает права и обязательства,
вытекающие из договоров о выдаче правонарушителей и международных
многосторонних конвенций, касающихся специальных вопросов, а также
положения, касающиеся вопросов, рассматриваемых в настоящей
Конвенции и содержащихся в других существующих конвенциях между
Договаривающимися государствами.
2. Договаривающиеся государства не могут заключать
двусторонние и многосторонние соглашения друг с другом по
вопросам, рассматриваемым в настоящей Конвенции, кроме как с целью
дополнения ее положений или содействия применению воплощенных в
ней принципов.
3. Однако, если два или несколько Договаривающихся государств
уже установили свои отношения в данном вопросе на основе
единообразного законодательства, создали свою собственную
специальную систему или же сделают это в будущем, они имеют право
регулировать эти отношения соответствующим образом, независимо от
положений настоящей Конвенции.
4. Договаривающиеся государства, которые прекращают применять
положения настоящей Конвенции в своих взаимных отношениях в данном
вопросе, уведомляют об этом Генерального секретаря Совета Европы.
Статья 65
Европейский комитет по проблемам преступности Совета Европы
информируется в отношении применения настоящей Конвенции и делает
все необходимое для содействия урегулированию на основе примирения
любых трудностей, которые могут возникнуть в связи с ее
выполнением.
Статья 66
1. Настоящая Конвенция действует в течение неопределенного
периода времени.
2. Любое Договаривающееся государство может в том, что
касается его, денонсировать настоящую Конвенцию путем уведомления
на имя Генерального секретаря Совета Европы.
3. Такая денонсация вступает в силу через шесть месяцев после
даты получения Генеральным секретарем такого уведомления.
Статья 67
Генеральный секретарь Совета Европы уведомляет государства -
члены, представленные в Комитете министров Совета, и любое
государство, которое присоединилось к настоящей Конвенции, о:
a) любом подписании;
b) любой сдаче на хранение документа о ратификации, принятии
или присоединении;
c) любой дате вступления в силу настоящей Конвенции в
соответствии со статьей 58;
d) любом заявлении, полученном в соответствии с пунктом 2
статьи 19;
e) любом заявлении, полученном в соответствии с пунктом 4
статьи 44;
f) любом заявлении, полученном в соответствии со статьей 60;
g) любой оговорке, сделанной в соответствии с положениями
пункта 1 статьи 61, и о снятии такой оговорки;
h) любом заявлении, полученном в соответствии с пунктом 1
статьи 62, и любом последующем уведомлении, полученном в
соответствии с пунктом 2 указанной статьи;
i) любой информации, полученной в соответствии с пунктом 1
статьи 63, и любом последующем уведомлении, полученном в
соответствии с пунктом 2 указанной статьи;
j) любом уведомлении, касающемся двусторонних и
многосторонних соглашений, заключаемых в соответствии с пунктом 2
статьи 64, или касающемся единообразного законодательства,
принимаемого в соответствии с пунктом 3 статьи 64;
k) любом уведомлении, получаемом в соответствии со статьей
66, и о дате вступления в силу денонсации.
Статья 68
Настоящая Конвенция, а также заявления и уведомления,
предусмотренные в соответствии с ней, применяются лишь к
осуществлению решений, принятых после вступления в силу Конвенции
между соответствующими Договаривающимися государствами.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то
уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию.
Совершено в Гааге двадцать восьмого мая одна тысяча девятьсот
семидесятого года на английском и французском языках, причем оба
текста имеют одинаковую силу, в единственном экземпляре, который
будет находиться на хранении в архивах Совета Европы. Генеральный
секретарь Совета препровождает заверенные копии Конвенции каждому
из подписавших ее или присоединившихся к ней государств.
(Подписи)
Конвенция вступила в силу 26.07.74.
Россия не участвует.
Приложение I
Каждое Договаривающееся государство может заявить о том, что
оно оставляет за собой право:
a) отказаться обеспечивать исполнение решения, если оно
считает, что приговор относится к финансовому или религиозному
правонарушению;
b) отказаться обеспечивать исполнение решения о применении
санкции за деяние, которое в соответствии с законом запрашиваемого
государства могло рассматриваться лишь административными органами;
c) отказаться обеспечивать исполнение решения европейского
суда по уголовным делам, которое власти запрашивающего государства
вынесли на дату, когда в соответствии с его собственными законами
уголовное преследование в отношении правонарушения, наказуемого
согласно вынесенному решению, подпадает под действие срока
давности;
d) отказаться от обеспечения исполнения решения о применении
наказания, вынесенного в отсутствие правонарушителя, и "судебных
приказов по уголовному делу" или лишь одной из этих категорий
решений;
e) отказаться выполнять положения статьи 8, когда данное
государство располагает первоначальной компетенцией, и признать в
отношении этих дел лишь равноценность совершенных в запрашивающем
государстве деяний, которые прерывают или прекращают действие
срока давности;
f) согласиться с применением части III в отношении лишь
одного из ее двух разделов.
Приложение II
Перечень
иных правонарушений, помимо правонарушений,
рассматриваемых в соответствии с уголовным
законодательством
Следующие правонарушения приравниваются к правонарушениям в
соответствии с уголовным законодательством:
- во Франции: Любое противоправное поведение, наказуемое как
нарушение порядка пользования путями сообщения;
- в Федеративной Республике Германии: Любое противоправное
поведение, наказуемое в соответствии с процедурой, изложенной в
законе о нарушениях предписаний от 24 мая 1968 года (BGBL 1968, I
481);
- в Италии: Любое противоправное поведение, в отношении
которого применяется закон N 317 от 3 марта 1967 года.