Аналізуючи правову природу застави як цивільно-правового способу забезпечення виконання зобов'язання, не можна не звернути увагу на існування у конституційному, кримінально-процесуальному, фінансовому праві інститутів, що іменуються відповідно "грошова застава", "застава", "податкова застава".
Власне, така поліфункціональність терміна "застава" породжує запитання: яка причина такого неоднозначного тлумачення вказаного інституту — недосконалість юридичної техніки українського законодавця, чи, можливо, деякі ознаки застави, які характеризують її як міжгалузевий правовий інститут?
Для того, щоб дати відповідь на вказане питання, з'ясуємо, насамперед, значення терміна "застава" не торкаючись його галузевого змісту. Так, у словнику С. І. Ожегова виділяється три значення застави:
1. віддання (майна) у забезпечення зобов'язання, під позику.
2. віддана у таке забезпечення річ.
3. доказ, забезпечення чого-небудь (Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М., 1990. - С. 213).
Перших два значення застави певною мірою відповідають цивільно-правовому розумінню застави. Перше, зокрема, розуміє під заставою власне передачу майна у забезпечення зобов'язання: як процес або як кінцевий результат цього процесу. Друге — саму річ, що підлягає передачі в забезпечення виконання зобов'язання. Для нашого дослідження найбільший інтерес становить тлумачення слова "застава" як "доказу або забезпечення чого-небудь". На нашу думку, вказаним третім значенням терміна "застава" охоплюються перші два, і це значення є першоосновою для виникнення цілого ряду правових інститутів, у назвах яких є слово "застава". Найважливішою передумовою для цього є розуміння застави як "забезпечення". Забезпечувальна функція застави як інституту цивільного права є найважливішою — нею визначається сама доцільність існування застави. Але забезпечувальна функція притаманна й іншим формам 'застави — у конституційних, кримінально-процесуальних, фінансових правовідносинах застава існує, насамперед для забезпечення. А тому відмінність між вказаними правовими інститутами у різних галузях права пов'язана з об'єктом забезпечення. Таким об'єктом, як зазначалося вище, може бути не лише цивільно-правове зобов'язання.
Так, у конституційному праві існує інститут грошової застави, яка передбачена ст. 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України". Грошову заставу зобов'язані вносити партія (блок) — у розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та кандидат у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі — у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Грошова застава повертається лише партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів та депутатам, обраним в одномандатних округах. У випадку необрання грошова застава перераховується до Державного бюджету України.
Тут застава не забезпечує виконання певних зобов'язань з боку кандидатів, а швидше є стримуючим фактором, котрий примушує кожного претендента -оцінювати свої можливості бути обраним.
Податкова застава є інститутом фінансового права, який покликаний захистити інтереси споживачів бюджетних коштів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету, користувачів соціальних програм. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначає податкову заставу як спосіб забезпечення не погашеного у строк податкового зобов'язання платника податків.
Незважаючи на схожість визначень, інститути застави (цивільно-правове розуміння) та податкової застави розрізняються предметом регулювання, сферою застосування та підставами виникнення. Податкова застава застосовується виключно у сфері фінансових правовідносин, обов'язковими учасниками яких виступають суб'єкти підприємницької діяльності з приводу сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету.
У кримінальному процесі застава є одним із запобіжних заходів. Стаття 154' Кримінально-процесуального кодексу вказує, що застава полягає у внесенні на депозит органу досудового слідства або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими особами грошей чи передачі інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосований запобіжний захід. У випадку порушення взятих на себе зобов'язань, застава за рішенням суду звертається у дохід держави. Сума застави визначається органом, що обрав такий запобіжний захід.
Отже, застава також виступає способом забезпечення виконання зобов'язання, яке носить не цивільно-правовий, а кримінально-процесуальний характер.
Надзвичайно цікавими для аналізу суті застави з точки зору її міжгалузевої природи є норма, закріплена у "Положенні про паспорт громадянина України" затвердженому Постановою Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року, якою забороняється передача в заставу паспорта громадянина України. Тлумачення цієї норми свідчить, що тут мається на увазі застава у цивільно-правовому розумінні. Мова йде про випадки, коли, наприклад, при укладанні угод побутового прокату відеокасет майнодавці пропонують наймачам для гарантування того, що майно буде вчасно повернуте, передавати "у заставу" паспорт.
Але за таких обставин застава неможлива не лише тому, що паспорт — це документ, який має особливий правовий статус. Відповідно до Закону України "Про заставу" в разі невиконання заставодавцем зобов'язань за основним договором, заставодержатель не зможе отримати задоволення з вартості зас-тякпеного майна — паспорта, оскільки він як документ, що посвідчує особу, не має матеріальної цінності.
Проаналізувавши правову природу застави крізь призму цивільного, конституційного, кримінально-процесуального, фінансового права, приходимо до висновку, що існування в українському законодавстві таких категорій, як "грошова застава", "застава" (кримінально-процесуальне значення) пов'язане, насамперед, з низьким рівнем законодавчої техніки. Адже, якщо термін "податкова застава" ще передбачає на семантичному рівні відмежування її від застави як способу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань, то терміни "грошова застава" або просто "застава" в кримінально-процесуальному розумінні дають підстави для хибного ототожнення їх з заставою як способом забезпечення виконання зобов'язань, що передбачена^ чинному Цивільному кодексі. Саме тому, на нашу думку, доцільно було б у відповідних нормативно-правових актах термін "грошова застава" замінити на "виборча застава", а термін "застава" як запобіжний захід — на "запобіжна застава".
Але, разом з тим, якщо розглядати заставу з точки зору її галузевої приналежності, то можна зробити ще один не менш важливий висновок — єдиною спільною рисою усіх перерахованих інститутів є їх забезпечувальна функція, яка виступає в різних формах і дає підстави стверджувати, що широке використання вказаного терміна при конструюванні відповідних правових інститутів характеризує заставу саме як міжгалузевий правовий інститут.
С.НИЖНИЙ
(Передрук /із незначними скороченнями/ з Вісника Хмельницького інституту регіонального управління та права. / Спецвипуск 1, 2002)
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 36 ВЕРЕСЕНЬ 2002 р.