Одним з найважливіших елементів державного регулювання економіки є
податкова політика. Сільське господарство, як i інші сектори економіки,
підлягає оподаткуванню. Але його сезонність, залежність від погодних
умов, переважання в ньому дрібних виробників тощо, зумовлюють необхідність
спеціального режиму оподаткування й розгалуженої системи податкових
пільг для сільськогосподарських виробників.
Велика кількість податків дає змогу й сьогодні певною мірою регулювати
різні сторони аграрного виробництва. Так, за допомогою податків можуть,
зокрема, стимулюватися або, навпаки, — стримуватися певні види діяльності
(наприклад, стимулюються податками природоохоронні заходи). Впливають
податки й на структуру аграрного сектора (наприклад, податкові пільги
на інвестиції в якусь конкретну сферу сприяють концентрації виробництва
й припливу інвестицій саме в цю сферу). Система пільг в аграрному секторі
покликана полегшити ведення обліку та знизити податковий тягар для дрібних
сільськогосподарських виробників, тоді як для великих сільськогосподарських
підприємств режим оподаткування залишається звичайним.
Сільське господарство дуже чутливе не лише до самого рівня податків,
а й до їх комбінацій. Фіскальні цілі оподаткування в сільському господарстві
залежать від того, до якого товару (ресурсу) — з еластичним чи нееластичним
попитом — застосовуються податки. Так, земля має нееластичний попит,
тому зростання земельних податків супроводжується, як правило, зростанням
бюджетних надходжень, а ось оподаткування використання мінеральних добрив
найімовірніше призведе до скорочення їх використання.
В Україні оподаткування сільськогосподарських підприємств регулюється,
зокрема, Законом України від 17.12.98 р. № 320-ХІV «Про фіксований сільськогосподарський
податок» (зі змінами та доповненнями; далі — Закон № 320-XIV), постановою
Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. № 658 «Про затвердження Положення
про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського
податку» (зі змінами та доповненнями; далі — постанова № 658), Законом
України від 18.01.2001 р. № 2238-III «Про стимулювання розвитку сільського
господарства на період 2001—2004 років» (зі змінами та доповненнями;
далі — Закон № 2238-III).
Так, з початку 1999 р. Законом № 2238-III передбачено, що на період
до 1 січня 2004 p. сільськогосподарські підприємства сплачуватимуть
фіксований сільськогосподарський податок, а ПДВ при реалізації сільськогосподарської
продукції залишатиметься в розпорядженні підприємств i використовуватиметься
для поповнення основних та оборотних засобів.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільськогосподарських
угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної станом
на 1 липня 1995 р., відповідно до Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського
призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 23.03.95 р. № 213 (зі змінами та доповненнями). Тобто податковий
тягар залежить від встановленої ціни. Для пом’якшення різкого скорочення
податкових надходжень до бюджету запроваджено коригування податкових
ставок. Якщо у сільськогосподарських товаровиробників нарахована в 1997
р. сума податків i зборів (обов’язкових платежів) перевищує суму фіксованого
податку більш як у три рази, то до суми фіксованого податку застосовуються
такі коефіцієнти: у разі перевищення в 3 — 4 рази — 1,5; у разі перевищення
більш як у 4 рази — 2.
Для врахування сезонності сільськогосподарського виробництва запроваджено
особливий порядок збору єдиного податку. Сплата податку провадиться
щомісяця до 20 числа наступного місяця в розмірі третини суми податку,
визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі — 10 відсотків;
у II кварталі — 10 відсотків;
у III кварталі — 50 відсотків;
у IV кварталі — 30 відсотків.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір
форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку — в грошовій
або (та) у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.
Поставка зерна в рахунок сільськогосподарського податку здійснюється
сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за погодженням
з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня
— з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх
зернових та технічних культур, а поставка продукції тваринництва — щомісяця,
але не пізніше останнього дня поточного місяця.
Щодо питань доцільності й ефективності запровадження подібної системи
оподаткування сільськогосподарського виробництва фахівці додержуються
різних поглядів. Одні вважають, що зараз в Україні система оподаткування
найбільш вигідна та сприятлива для сільського господарства. З 1000 грн.
виручки сільськогосподарське підприємство сплачує всього 7 грн. податків.
У 2000 р. сільське господарство сплатило 900 млн. грн. податків, тоді
як інші галузі — близько 40 млрд. грн.1 Інші фахівці відзначають, що
незважаючи на вжиті заходи щодо зменшення податкового тиску в сільському
господарстві створення надійного податкового механізму, який би враховував
специфіку сільськогосподарського виробництва, не відбулося, i тому доцільно
чинну систему оподаткування вважати тимчасовою, а в подальшому запровадити
класичну систему оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників,
коли базою їх оподаткування будуть прибуток i земля.
Виділимо основні, на нашу думку, недоліки фіксованого сільськогосподарського
податку.
1. Світова практика не знає прикладів запровадження єдиного податку
в сільському господарстві. Український та бєлгородський (Російська Федерація)
експерименти є винятком. Щось подібне до єдиного податку запроваджено
в Польщі, але там основу аграрного виробництва становлять дрібні господарства
без розвинутої бухгалтерії, з єдиним доходом сім’ї від своєї діяльності
тощо. В Україні ж переважають великі сільськогосподарські підприємства.
Значні пільги щодо оподаткування сільського господарства призвели до
того, що з платежів сільгосппідприємств державі залишилися тільки відрахування
до соціальних фондів та податок на додану вартість. Причому на нинішньому
етапі податок на додану вартість залишається в розпорядженні виробників.
Таким чином, повної консолідації всіх податків та платежів все одно
не досягнуто.
2. Запровадження фіксованого єдиного податку завдяки зниженню податкових
ставок знизило податковий тягар в аграрній сфері, але не сприяло поліпшенню
фінансового стану сільськогосподарських виробників загалом.
Зокрема, недоцільною, на нашу думку, є можливість сплати фіксованого
сільськогосподарського податку в натуральній формі: вона зумовлює ряд
негативних наслідків.
Перший із них — запровадження коефіцієнтів перерахунку одних продуктів
в інші. Це призвело до того, що продукти стають різновигідними, а процедура
перерахунку — дедалі обтяжливішою.
Другий — проблема, що виникла у зв’язку з натуральними виплатами, —
корупція. Встановлені державою ціни й коефіцієнти, прив’язані до базових
продуктів (зерно, цукрові буряки, соняшник), створюють практично нерозв’язну
проблему невідповідності реальних ринкових цін на продукти цінам, використовуваним
для потреб оподаткування. Це створює потенційні можливості для отримання
незаконного прибутку як чиновникам, так i менеджерам сільськогосподарських
підприємств.
Третій — сплата податку в натуральній формі спричинила ще більший розвиток
бартерних розрахунків в аграрній сфері. Невисока рентабельність виробництва
в Україні означає, що вартість реалізованої продукції майже дорівнює
вартості витрачених ресурсів. До того ж оплата праці стає «натуралізованою».
Ці два фактори поряд з «натуралізованим» податком призводять до значного
зниження й без того невисоких грошових надходжень до господарств. Подальше
поширення бартеру призводить до зниження їх доходів.
Тобто натуральна форма оподаткування, яка нібито дає тимчасове полегшення
сільськогосподарським виробникам, насправді ще більше поглиблює фінансову
кризу в галузі, яка свідчить про низьку дохідність виробництва.
3. Обчислення фіксованого сільськогосподарського податку виходячи з
грошової оцінки сільськогосподарських угідь призводить до значного перерозподілу
тягаря оподаткування — перенесення його на найбільш родючі регіони та
на господарства з екстенсивною спеціалізацією. А оскільки при обрахуванні
фіксованого сільськогосподарського податку береться до уваги прибуток,
отриманий у 1997 р., то найбільший податковий тягар припадає на прибуткові
господарства.
4. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призводить
до того, що при спрощенні обліку втрачається гнучкість системи оподаткування.
Тобто скорочуються можливості регулювати окремі процеси у сільськогосподарській
сфері й стимулювати інвестиції.
Зазначені недоліки фіксованого сільськогосподарського податку зумовлюють
необхідність запровадження класичної системи оподаткування для сільськогосподарських
товаровиробників, за якою базою їх оподаткування стане прибуток на землю.
Вважаємо, що на зміну фіксованому сільськогосподарському податку в Україні
доцільніше було б запровадити пропоновану нижче систему оподаткування
сільськогосподарських виробників.
Основні податки в сільському господарстві
1. Податок на доходи фізичних осіб
(прибутковий податок з громадян)
Встановити, що базою для сплати цього податку є чистий дохід, отриманий
суб’єктом оподаткування за певний період (за рік).
Суб’єкти оподаткування — фермер, власник особистого підсобного господарства,
приватний підприємець.
Встановити три режими оподаткування залежно від рівня доходів сільськогосподарських
товаровиробників:
виробники з низьким рівнем доходу — сукупний податок. Представники цієї
групи не ведуть звітності за результатами господарської діяльності i
сплачують податок за єдиною ставкою сукупного доходу;
виробники із середнім рівнем доходу — спрощена схема сплати податку.
Представники цієї групи здійснюють спрощений облік i на його основі
визначають прибуток, який підлягає оподаткуванню;
виробники з високим рівнем доходу — звичайний режим оподаткування. Представники
цієї групи ведуть повну бухгалтерію, надають повну звітність i сплачують
податки за звичайними ставками.
Суть зазначених режимів оподаткування зводиться до надання податкових
пільг дрібним виробникам сільськогосподарської продукції.
Крім запровадження диференційованого податку на доходи фізичних осіб,
ще одним засобом стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва
є встановлення різноманітних податкових пільг для сільськогосподарських
виробників порівняно з підприємцями, зайнятими в інших сферах економіки.
Такими пільгами можуть бути:
зменшення оподатковуваної бази шляхом виведення із оподаткування ряду
надходжень: відрахувань до соціальних фондів, допомоги на дітей тощо.
зменшення бази оподаткування за рахунок попередніх вирахувань (наприклад,
вирахування виручки від продажу землі або обладнання, будівель i споруд
тощо й оподаткування цього доходу за розділом «Нерухомість») або можливість
сплачувати податок із середнього за останні три роки прибутку*;
прискорена амортизація основних фондів у сільському господарстві.
2. Податок на доходи юридичних осіб
(податок на прибуток підприємств)
Вважаємо, що новостворені вітчизняні підприємства, які є переважно правонаступниками
колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, будуть неспроможні
ефективно вести свій бізнес без запровадження державою сприятливої для
них податкової політики, спрямованої в бік зниження податкового навантаження.
А тому пропонуємо встановити податкове стимулювання подальшого розвитку
сільськогосподарських підприємств.
Наприклад:
протягом перших 10 років після створення сільськогосподарського підприємства
звільнити виробника від сплати податку на прибуток або встановити його
на мінімальному рівні з поетапним збільшенням податкової ставки;
звільнити від податку на прибуток підприємства-кооперативи, якщо розмір
прибутку, що розподіляється між членами кооперативу, становить менше
60 відсотків сукупних витрат;
встановити для підприємств, що функціонують у гірській місцевості, нижчий
рівень податкових ставок, ніж для сільськогосподарських підприємств,
які функціонують в інших регіонах.
3. Земельний податок
На сьогодні в Україні діє режим, коли сільськогосподарських виробників
звільнено від сплати податку на землю, тоді як у розвинутих країнах
дохід від земельного податку становить основну частину надходжень до
місцевих бюджетів. Враховуючи це, а також необхідність зміцнення дохідної
бази місцевих бюджетів в Україні доцільним є запровадження іншого режиму
сплати податку на землю й податкового стимулювання сільськогосподарського
виробництва.
Основним податком для сільського господарства має стати, на нашу думку,
земельний податок із застосуванням системи санкцій (при порушеннях землекористування)
та пільг (наприклад, звільнення від податку фермерських господарств
на період їх упорядкування, зниження ставок на період освоєння земель,
у разі виконання державних програм тощо).
Необхідно також встановити, що базою для обрахування земельного податку
має стати кадастрова вартість землі. Податкову оцінку землі не за реальною
її вартістю, а за кадастровою можна вважати пільгою, оскільки реальна
вартість землі перевищує розрахунковий рівень.
Вартість землі має визначатися з точки зору її виробничого призначення
(сади, пасовиська та ін.), а також за видами сільськогосподарських культур.
При цьому оціночні комісії (або самі власники земель) мають постійно
збирати (надавати) інформацію про зміни в земельному фонді (зміна спеціалізації,
заходи щодо підвищення родючості земель) для внесення змін до кадастру.
Переоцінка земельного податку має здійснюватися кожні 5 років.
4. Непрямі податки
Згідно з чинним нині в Україні режимом оподаткування сільськогосподарських
виробників «податок на додану вартість при реалізації сільськогосподарської
продукції залишається в розпорядженні сільськогосподарських підприємств
i використовується для поповнення основних та оборотних засобів»2.
На нашу думку, зміцнюючи фінансовий стан сільськогосподарських підприємств,
у сільському господарстві доцільно запровадити три режими сплати податку
на додану вартість залежно від рівня доходу виробника:
звільнити від сплати податку на додану вартість дрібних сільгоспвиробників;
запровадити сплату податку на додану вартість із загального обсягу обороту
для середніх сільгоспвиробників;
встановити нормальний режим сплати податку на додану вартість для великих
господарств.
Зрозуміло, у разі звільнення від сплати податку на додану вартість різниця
між отриманим ПДВ i сплаченим в операціях купівлі та продажу не обчислюється
i фермер нічого не перераховує державі.
У разі сплати податку на додану вартість із загального обсягу продажу
фермер повинен щороку декларувати загальний обсяг свого продажу, а також
обсяг отриманого i сплаченого ПДВ при купівлі та продажу. Ставки податку
на додану вартість при купівлі та продажу в сільському господарстві
доцільно встановлювати на такому рівні, щоб різниця між отриманим та
сплаченим податком дорівнювала нулю.
Говорячи про нову організацію системи оподаткування в сільському господарстві,
слід підкреслити, що необхідно тимчасово запровадити єдиний інтегрований
податок.
Під інтегрованим податком слід розуміти всі поточні податки i платежі
сільського господарства до бюджетів усіх рівнів, зведені в єдиний платіж.
При цьому зберігаються всі ставки та оподатковувані бази, а також порядки
розрахунку. Цей податок сплачується одночасно, наприкінці року єдиним
платежем до казначейства, яке розподіляє ці надходження за призначенням.
Інтегрований податок сплачується виключно в грошовій формі. У разі несплати
або неповної сплати податку казначейству слід надати право затримувати
в межах несплачених сум перерахування бюджетних субсидій господарству-боржнику
та накладати арешт на його готову продукцію.
Податкові надходження до бюджету від сільськогосподарських виробників
незначні за розмірами, i тому затримка цих надходжень до кінця року
не стане для них істотною проблемою.
Інтегрований податок у запропонованому вигляді спростить контроль за
його сплатою, тобто з’явиться можливість зміцнювати фінансову дисципліну
в сільському господарстві. Для сільськогосподарських підприємств подібна
схема спростить процедуру сплати податків i платежів. Строки сплати
інтегрованого податку можна встановити після складання балансу підприємства,
коли всі фінансові результати року буде підраховано. Основна заборгованість
підприємств сільського господарства — це заборгованість бюджетам. Саме
ці рахунки блокують розрахункові рахунки підприємств та сприяють поширенню
бартерних операцій. Сплата ж податку за підсумками року дасть змогу
підприємствам користуватися своїм рахунком протягом року. Інтегрований
податок враховує також сезонність надходження доходів в аграрному секторі,
стимулює грошові форми реалізації продукції. При цьому не порушується
багатофункціональність податкової системи i не виникає проблеми перерозподілу
податкового тягаря органами державної влади між галузями сільського
господарства.
Можливо, за умови переходу на інтегрований податок необхідно буде запровадити
тимчасовий мораторій на старі борги державі.
Зауважимо також, що інтегрований податок має поширюватися лише на сільськогосподарські
підприємства, i цей податок є тимчасовим заходом перехідного періоду.
З формуванням нормальної фінансово-кредитної системи в аграрному секторі
потреба в ньому зникне.
Визначивши основні види та порядок сплати податків для підприємств аграрного
сектора, виділимо й основні принципи організації системи оподаткування
в сільському господарстві:
використання податків як інструменту, що стимулює (стримує) певний вид
діяльності в аграрному секторі;
запровадження податкових стимулів для інвестицій у сільське господарство;
одноразове стягнення податків в кінці року у грошовій формі;
обчислення середнього доходу за останні кілька років;
спрощення бухгалтерського обліку та застосування єдиного податку для
дрібних сільськогосподарських товаровиробників;
визнання земельного податку основним податком у сільському господарстві;
розробка ставок сплачуваного ПДВ порівняно з ПДВ, отримуваним в результаті
операцій купівлі-продажу в сільському господарстві для забезпечення
нульового сальдо, який перераховується до бюджету.
Для сільськогосподарських товаровиробників, особливо для тих, які тільки-но
розпочали свою діяльність в аграрному секторі, важливо мати сприятливе
податкове поле, яке має визначатися не лише розмірами податкових ставок,
а, насамперед, відповідністю структури податків рівню розвитку економіки
загалом, а також враховувати ті закономірності, що супроводжують цей
розвиток.
1 Див.: П. Саблук. В начале перелома // Зеркало недели.
— 2001. — 23—29 июня.
* Це дає змогу знизити оподатковувану базу у той рік, коли фермер отримує
високі доходи.
2 Закон України від 18.01.2001 р. № 2238-III «Про стимулювання розвитку
сільського господарства на період 2001—2004 років» //Відомості Верховної
Ради України. — 2001. — № 11. — С. 52.