У розпорядника бюджетних коштів виникла кредиторська заборгованість перед суб'єктом господарювання — генеральним підрядником будівництва, шо проводилося за бюджетні кошти. Якшо така заборгованість теж підлягає списанню за Порядком списання заборгованості бюджетних установ і бюджетів усіх рівнів №961 від 11.07.2002 року, то з яких джерел він повинен розраховуватися із субпідрядниками?
Відповідно до п. 18.1.1. ст. 18 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року податковий борг, що виник станом на 31 грудня 1999 року і не був сплачений на день набрання чинності цією статтею (тобто до 21.02.2001 року), підлягав списанню з платників податків (крім пені та штрафних санкцій).
Втім, уже ст. 56 Закону "Про Державний бюджет України на 2002 рік" з суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, яким списана заборгованість із платежів до бюджетів відповідно до вищеназваної норми та ст. 70 Закону "Про Державний бюджет України на 2001 рік", вимагає списати заборгованість бюджетних установ і бюджетів усіх рівнів станом на 1 січня 2001 року у відповідних обсягах. Порядок списання цієї заборгованості було визначено Кабінетом Міністрів. Згідно з п. 4 Порядку списання заборгованості бюджетних установ і бюджетів усіх рівнів на 1 січня 2001 року перед суб'єктами господарювання незалежно від форми власності, яким заборгованість з платежів до бюджету списана у відповідних обсягах(Порядок затверджений постановою Кабміну № 961 від 11.07.2002 року), списання кредиторської заборгованості розпорядників бюджетних коштів здійснено до 1 вересня 2002 року у межах списаної раніше заборгованості суб'єктів господарювання,які нещасливо для себе виявилися контрагентами за угодою тих, кому "списували" бюджетні борги, позитивного результату не дасть, оскільки у даному випадку формально усе законно. До того ж, господарський суд не вправі здійснювати оцінку відповідності Конституції України законів, актів Кабміну, Президента, оскільки вирішення такого питання віднесено до повноважень Конституційного Суду (ст. 150 Конституції, ст. 13 Закону "Про Конституційний Суд України"), що прямо вказано у п. 6.1 роз'яснення Вищого господарського суду №02-5/35 від 26.01.2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів". тому скористатися п. 2 цього роз'яснення, відповідно до якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт та порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав .а також охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації-позивача у справі .зазначені суб'єкти господарювання теж не зможуть.Теоретично, згідно з ч. 5 ст. 15 Закону "Про підприємництво" не допускається прийняття державними органами актів, що визначають привілейоване становище суб'єкта підприємницької діяльності однієї форми власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності. Крім того, існує ст. 41 Конституції із тезою щодо непорушності права власності.
До прийняття нового Закону "Про судоустрій України" підстави та правила застосування норм Конституції судами загальної юрисдикції найповніше висвітлювались у постанові Пленуму Верховного Суду № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де він, зокрема у п. 2, звертає увагу суддів на необхідність при розгляді конкретної справи у всіх необхідних випадках застосувати норми Констітуції як акта прямої дії.У разі невизначності у питанні про те,чи відповідає закон який підлягає застосуванню у даній справі, Конституції, суд за клопотанням учасників процесу чи за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати питання про конститу-ційність окремих положень законів чи інших нормативно-правових актів. Таке рішення відповідно до п. 2 зазначеної постанови може прийняти суд кожного рівня на будь-якій стадії розгляду справи.
Додатково у ст. 44, п. 2, п.п. 6 Закону "Про судоустрій України" Пленуму вищого спеціалізованого суду (тобто, зокрема, ВГСУ) надано право приймати рішення про звернення до Конституційного Суду з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України.
Отже, суб'єкт підприємницької діяльності, кошти якого "випадково" були "списані" зазначеними нормами Закону за правилами, передбаченими Порядком, може звернутися до господарського суду із позовом про їх стягнення і, не чекаючи відмови у задоволенні позову, заявити клопотання про зупинення провадження і звернення суду з мотивованою ухвалою до Верховного Суду на підставі ст. 47, п. 2, п.п. 4 Закону "Про судоустрій України" з метою одержання офіційного рішення щодо конституційності спірних норм.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" №
39-40 жовтень 2002 р.