Відповідно до п. 8 ст. 14 Закону "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року плату (податок) за землю віднесено до загальнодержавних обов'язкових платежів. Визначення ставок земельного податку з земель різного цільового призначення, грошову оцінку яких встановлено або не встановлено, передбачається Законом від 03.07.1992 року "Про плату за землю", їх справляння п. 4 ст. 33 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" покладено на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Хоча цим Законом передбачено, що до компетенції виконкомів місцевих рад належить підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, згідно зі ст. 26 названого Закону пленарні засідання місцевих рад вирішують питання лише щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом. За ст. 7 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" місцевим органам влади справді надано можливість удвічі збільшувати ставку податку, але лише на земельні ділянки, грошову оцінку яких законом не встановлено, а для такого оподаткування використовуються середні ставки земельного податку, передбачені у Законі "Про плату за землю".
За ст. 5 Закону "Про плату за землю" суб'єктом такої плати є власник земельної ділянки, частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Однак ця норма не означає, що кожний із зазначених суб'єктів повинен окремо сплачувати плату (податок) за землю. Адже відповідно до зазначеного Закону (ст. 19) розмір, умови внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Аналогічну норму передбачає п. 2 ст. 19 Закону "Про оренду землі" від 06.10.1998 року. Втім, при укладенні відповідного договору необхідно враховувати, що у частині встановлення строків внесення такої плати виключно у договорі оренди зупинено на 2002 рік згідно із Законом від 20.12.2001 року "Про Державний бюджет України на 2002 рік".
Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Істотні умови договору оренди земельної ділянки передбачені ст. 14 Закону "Про оренду землі", серед яких названа орендна плата (розмір, індексація, форми платежу,
терміни та порядок внесення і перегляду). Крім того, за п. 4 цієї ж статті до його умов за згодою сторін можуть бути додані й інші (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення договору оренди тощо).
Таким чином, щодо умов плати (податку) за землю сторонам необхідно дійти згоди самостійно і, виходячи з цього, встановити розмір орендної плати у розумінні ст. 22 Закону "Про оренду землі" (платіж, здійснюваний орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою). Якщо вони домовилися про сплату земельного податку орендодавцем (ВАТ), то така плата охоплюється орендною платою, і ЗАТ не сплачує земельний податок. Коли платником виступає орендар (ЗАТ), то він сплачує власнику орендну плату за землю окремо, а власник (ВАТ), у свою чергу, сплачує на рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний податок.
Отже, ставка плати за землю залежить від цільового призначення землі і відповідної норми Закону "Про плату за землю". А умови сплати податку залежать від домовленості сторін.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 41 жовтень 2002 р