Аналіз сучасної криміногенної обстановки та основних тенденцій злочинності переконливо доводить, що організована злочинність — це не абстрактне явище, а глобальна проблема суспільства, яка не обмежується рамками лише однієї держави. Організована злочинність одним тільки фактом свого існування створює потенційну загрозу національній безпеці України та підриває засади цивілізованої правової держави. Саме тому проблеми протидії організованій злочинності не втрачають пріоритетного значення у діяльності правоохоронних органів і завжди залишаються у центрі уваги громадськості.
Прийняття нового Кримінального кодексу України (2001 р.), безумовно, стало значним етапом ефективної протидії виявам організованої злочинності, тобто таким злочином, які вчиняються у складних формах співучасті.
До позитивних моментів нового КК України, на мою думку, можна віднести:
по-перше, створення принципово нового правового поля у боротьбі з сучасною злочинністю і особливо її організованими формами (ч. З ст. 27 КК "Види співучасників"; ч. 3—4 ст. 28 КК' "Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою осіб або злочинною організацією"; ст. ЗО КК "Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації"; ст. 43 КК "Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації"'; ст. 255 КК "Створення злочинної організації-; ч. 4—5 ст. 258 КК "Терористичний акт" тощо);
по-друге, правильне розміщення статей 255—271 КК України за критеріями родового об'єкта в рамках розділу IX "Злочини проти громадської безпеки" (адже раніше, наприклад, склад злочину, який передбачав відповідальність за бандитизм знаходився у розділі І КК (1960 р.) "Злочини проти держави"). Такий крок законодавця дозволить у подальшому уникнути зайвої заангажованості (політизації) у зусиллях з протидії організованій злочинності у діяльності правоохоронних органів;
по-третє, доволі перспективною вбачається ідея гуманізації кримінального закону шляхом активного запровадження кримінально-правового компромісу держави з окремими представниками організованої злочинності (заохочення дійового каяття після вчинення злочину за допомогою звільнення особи від кримінальної відповідальності). Так, наприклад, ч. 2 ст. 255 КК уточнює зміст посткримінальної поведінки, вимоги щодо неї та інші умови звільнення від кримінальної відповідальності членів злочинної організації. Але, разом з тим, вона не поширюється на конкретних найбільш небезпечних співучасників (організатора, керівника). Поява ч. 2 ст. 255 КК у вітчизняній кримінально-правовій матерії — це тактичний прийом, своєрідна крайня необхідність держави (у особі правоохоронних органів) з використання діяльності злочинних організацій.
Разом з тим, слід зазначити, що, незважаючи на загальну позитивність нового кримінального законодавства, воно все ж таки не позбавлене окремих негативних моментів, які у подальшому можуть спровокувати низку правозастосовчих проблем. І, відповідно, приввести дозниження ефективності діяльносії правоохоронних органів у боротьбі з організованими формами сучасної злочинності.
Такими недоліками вітчизняного законодавства у боротьбі з організованою злочинністю вбачаються:
1. Неправильне визначення пріоритетних напрямів загальнодержавної політики у боротьбі з організованою злочинністю. Так, наприклад, у ст. 2 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" метою боротьби з організованою злочинністю поряд із встановленням контролю, локалізацією, нейтралізацією, визнається також її ліквідація (підкреслено авт.). Такий підхід законодавця до визначення стратегії і тактики боротьби з організованою злочинністю — це фактично безглуздий-ідеологічний постулат (популізм), який ставить вочевидь перед правоохоронними органами нездійснену мету, мабуть, для того, щоб переконати громадськість у рішучості та ефективності дій державної влади у протидії криміналітету.
Можливо, саме тому, з урахуванням вищезазначеного, у юридичній літературі з'являється час від часу ідея про заміну поняття "боротьба" на термін "протидія" організованій злочинності.
2. У новому КК не знайшла підтримки позиція окремих вчених-прав-ників про встановлення кримінальної відповідальності для юридичних осіб. У той же час, зарубіжний досвід переконує, що інколи саме визнання юридичної особи суб'єктом злочину має потужний ефект у боротьбі зі злочинами, що вчинені злочинними організаціями (до речі, американські закони К.ІСО визначають організовану злочинність "злочинним підприємством, яке діє з метою отримання прибутку").
3. Найбільш суттєвим недоліком нового КК щодо протидії організованій злочинності є погано розроблені відмітні ознаки у ст. 255 КК "Створення злочинної організації" і ст. 257 КК "Бандитизм".
Не вносить ясності у вирішенні цього питання також визначення злочинної організації у ч. 4 ст. 28 Загальної частини КК, оскільки воно перевантажене елементами, що інколи є зайвими і не характеризують явище як таке. Інші ж елементи нечіткі та відносні і мають оціночний характер (наприклад, стійкість і ієрархічність), а значить за- / стосування їх у практичній діяльності буде зведене нанівець.
Згідно з КК (2001 р.) спільними ознаками бандитського угруповання і злочинної організації є стійкість і наявність у них трьох чи більше осіб. При цьому; чи -де єдиною відмітною ознакою'у ст. 255 1 ст'. 257 КК виступає мета (у злочинній організації — вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, а при бандитизмі — напад). Але, на мою думку, критерії відмінності цих злочинів, які визначені законодавцем, не можна визначити задовільними. Адже напад у ст. 257 КК — це скоріше не мета, а спосіб вчинення злочину; а те, що подається як мета у ст. 255 КК, є занадто абстрактним і охоплює більшу половину складів злочинів, закріплених у Особливій частині КК.
Не сприятиме правильній кваліфікації, а також відмежуванню суміжних складів (ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258 КК тощо) відсутність законодавче закріпленого визначення понять стійкості та ієрархічності, які фактично мають кримінологічний характер.
4. Законодавець є досить непослідовним, оскільки не передбачає подібної до ч. 2 ст. 255 КК компромісної норми у ст. 257 КК, хоча бандитизм — органічна складова частина організованої злочинності.
Формулювання ж ч. 2 ст. 255 КК у запропонованій у законі редакції доволі недосконале, адже воно може сприяти уникненню покарання у вигляді довічного позбавлення волі за особливо тяжкі злочини. Судіть самі, умисне вбивство на замовлення у складі злочинної організації (ч. 2 ст. 115 КК) передбачає покарання значно суворіше, ніж аналогічні діяння, передбачені ч. 1 ст. 255 КК (у першому випадку — це позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне ув'язнення; у другому, відповідно, лише строк від 5 до 12 років позбавлення волі).
Щоправда, деякі фахівці дотримуються думки про те, що дії особи, яка вчинила злочини більш тяжкі, ніж передбачені санкцією ч. 1 ст. 255 КК, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Але ж з редакції диспозиції ч. 1 ст. 255 КК такий висновок не випливає і, окрім того, на жаль, така позиція, як і правила кваліфікації, до цього часу законодавче не закріплені.
Наостанок зазначу: проведений аналіз кримінально-правових норм, що стосуються боротьби з організованою злочинністю, дозволяє авторові зробити висновки про те, що ст. 257 КК "Бандитизм" багато в чому дублює ст. 255 КК "Створення злочинної організації", а тому її виключення з кримінального закону, можливо, сприятиме більш ефективній діяльності правоохоронних органів та виконанню основних завдань кримінального судочинства.