Контроль правомірності надання, розрахунку та відображення в обліку відпусток



Право на відпустку передбачено ст. 45 Конституції України, а реалізацію цього права визначено Законом України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (зі змінами та доповненнями; далі — Закон № 504/96-ВР). Зокрема, Законом № 504/96-ВР передбачено порядок надання та оплати щорічних відпусток, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням та творчих відпусток, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати. Під час проведення ревізії на підприємствах передусім перевіряють: як реалізується право на відпустки, зокрема в разі звільнення працівників, які види відпусток надає підприємство й чи дотримуються при цьому порядку визначення тривалості відпусток у календарних днях.
Право на відпустки надано всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форм власності, виду діяльності, галузевої належності або працюють за трудовим договором у фізичної особи (надалі — підприємство). Реалізацію права на відпустки забезпечено:
гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості при збереженні на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги);
забороною заміни відпустки грошовою компенсацією (крім окремих випадків).
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, також мають право на відпустки, як i громадяни України.
У разі звільнення працівника (окрім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому може бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення буде останній день відпустки. Тривалість відпусток розраховується в календарних днях без урахування святкових i неробочих днів.
Щорічну відпустку поділяють на основну й додаткову.
Під час здійснення контролю правильності надання основної щорічної відпустки перевіряють: чи правильно підраховано відпрацьований час з дня укладання трудового договору (стаж роботи) та тривалість відпустки залежно від галузевої належності.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, слід зараховувати: час фактичної роботи (з урахуванням неповного робочого часу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) та виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню (за винятком частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) або не виплачувалася заробітна плата, що надається працівникові в обов’язковому порядку чи за згодою сторін (за винятком відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку); час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці; інші періоди роботи, передбачені законодавством.
Згідно із Законом № 504/96-ВР основна відпустка має надаватися всім працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік (рахується з дня укладення трудового договору). Здійснюючи контроль, слід враховувати, що окремим категоріям працівників відповідно до ст. 6 Закону № 504/96-ВР та інших нормативних документів надається основна відпустка більшої тривалості. Так, щорічна основна відпустка промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної промисловості надається тривалістю 24 календарні дні зі збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарні дні, але не більше 28 календарних днів; воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин — 30 календарних днів; керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, педагогічним, науково-педагогічним працівникам — 56 календарних днів; інвалідам I та II груп — 30 календарних днів, III групи — 26 календарних днів. Щодо сезонних i тимчасових працівників, то під час перевірки слід враховувати, що тривалість відпустки, яка їм надається, має визначатися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.97 р. № 278 «Про затвердження Списку сезонних робіт i сезонних галузей» (зі змінами та доповненнями) пропорційно відпрацьованому ними часу. Окрім того, здійснюючи контроль, необхідно пам’ятати, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 15.11.96 р. № 505/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» (зі змінами та доповненнями) за працівниками, які до 01.01.97 р. (до набрання чинності Законом № 504/96-ВР) користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж передбачено наступними законами та іншими нормативно-правовими актами України, зберігається відпустка раніше встановленої тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації, на тих же посадах, які давали їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася.
Додаткові щорічні відпустки можуть надаватися до 35 календарних днів у разі виконання робіт із шкідливими та важкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перевіряючи правильність надання додаткової щорічної відпустки працівників із шкідливими i важкими умовами праці та за особливий характер праці слід передусім звернути увагу на те, чи підпадає підприємство, що перевіряється, під дію постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій i посад, зайнятість працівників на яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці» (надалі — постанова № 1290). Підприємства, що мають робочі місця із шкідливими та важкими умовами й особливими умовами праці, повинні провести атестацію робочих місць, а на підставі її результатів колективним договором встановити конкретну тривалість додаткової відпустки. Під час контролю перевіряється, чи проводилась така атестація робочих місць, чи встановлено в колективному договорі конкретну тривалість додаткової відпустки та чи відповідає вона відпустці, фактично наданій працівникам підприємства.
Водночас слід пам’ятати, що щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів має надаватися працівникам згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який установлюється в разі неможливості нормування часу трудового процесу. У цьому випадку додаткова відпустка є компенсацією за навантаження, ступінь напруженості, виконаний обсяг робіт понад нормальну тривалість робочого часу i повинна надаватися пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що дає право на цю відпустку. Під час перевірки з’ясовують, чи виконується наказ Міністерства праці i соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 «Про затвердження Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» (зі змінами та доповненнями). Окрім того, перевіряючий має враховувати, що орієнтовні переліки робіт, професій i посад працівників з ненормованим робочим днем можуть затверджуватися міністерствами та іншими органами центральної виконавчої влади, але з обов’язковим узгодженням з відповідними галузевими профспілками. Після цього слід з’ясувати, чи визначено колективним договором список професій i посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день на підприємстві; чи зазначено в ньому конкретну тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем на кожний вид робіт, для кожної професії, посади; врахувати, що чинним законодавством встановлено й інші щорічні додаткові відпустки. Так, згідно із Законом України від 28.02.91 р. № 796-ХІІ «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» (зі змінами та доповненнями) громадянам, віднесеним до 1-ї та 2-ї категорій осіб, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи, має надаватися додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 робочих днів. А ще потрібно з’ясувати, чи надається працівникам така відпустка та чи правильно здійснюється перерахунок (застосування формули, арифметичний підрахунок) робочих днів у календарні, оскільки тривалість відпустки обчислюється в календарних днях. Перерахунок робочих днів в календарні потрібно здійснювати за формулою:
Nк. д. = Nр. д. х 7 : 6*;
де Nк. д. — тривалість відпустки в календарних днях;
Nр. д. — тривалість відпустки в робочих днях.
7 — тривалість тижня в календарних днях;
6 — тривалість тижня в робочих днях, за якими обчислювалась тривалість відпустки до прийняття Закону України «Про відпустки».
Таким чином, у результаті проведеного перерахунку тривалість додаткової відпустки для осіб, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи, становить 16 календарних днів (14 х 7 : 6).
Наступним етапом контролю є перевірка правильності обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку. Перевіряючий повинен враховувати, що до стажу такої роботи зараховуються, зокрема: час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці у разі, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва (цеху, професії, посади); час щорічних (основної та додаткових) відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці; час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів. У разі коли працівник, переведений на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічних основної та додаткової відпусток i не отримав за них грошової компенсації, до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткову відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Далі слід перевірити порядок надання щорічних відпусток. При цьому слід враховувати, що коли працівник має право на додаткову відпустку одночасно за двома підставами (за статтями 7 i 8 Закону № 504/96-ВР), то така відпустка має надаватися за однією із підстав за вибором працівника. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. При цьому загальна тривалість щорічних основної i додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах — 69 календарних днів. Надання працівникам щорічних основної та додаткової відпусток має здійснюватися виходячи із розрахунку, щоб вони використовувалися, як правило, до закінчення звітного року.
Необхідно перевірити також реалізацію права працівника на щорічні основну та додаткову відпустки в перший рік роботи з урахуванням виняткових випадків, за другий та наступний роки, додержання черговості надання відпусток та правильність ведення їх обліку, надання щорічних відпусток за бажанням працівника, врахування особливостей надання щорічних відпусток керівним, педагогічним працівникам (науковим, науково-педагогічним, спеціалістам навчальних закладів); працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва (в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, групах з очною та заочною формами навчання); працівникам художньо-постановочної частини i творчим працівникам театрів.
Право працівника на щорічні основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі коли працівникові надаються щорічні відпустки до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, їх тривалість потрібно визначати пропорційно відпрацьованому часу, за винятком окремих випадків. До таких випадків відносять випадки надання відпусток жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після них, а також жінкам, які мають двох i більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; інвалідам; особам віком до вісімнадцяти років; чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами; працівникам, які мають путівку (курсівку) для санітарно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування тощо.
Відпустки за другий та наступні роки роботи можуть надаватися працівникові в будь-який час відповідного робочого року, але черговість надання відпусток має визначатися графіками, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим трудовим колективом органом i доводить до відома всіх працівників. Складання графіків має здійснюватися з урахуванням інтересів виробництва, особистих можливостей працівників для їх відпочинку. Період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, повинен узгоджуватися між працівниками i власником або уповноваженим ним органом, який, у свою чергу, зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки в строк, не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну. При складанні графіка відпусток для окремих категорій працівників власник має обов’язково враховувати їх бажання i зручний для них час. До таких категорій працівників згідно зі ст. 10 Закону № 504/96-ВР слід віднести: осіб віком до вісімнадцяти років; інвалідів; жінок перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після них; жінок, які мають двох i більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда тощо.
Здійснюючи контроль, потрібно враховувати також особливості додержання порядку надання щорічних відпусток для окремих інших категорій громадян. Зокрема, керівним, педагогічним, науковим, науково-практичним та іншим працівникам щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються в період літніх канікул, незалежно від часу прийняття їх на роботу; працівникам художньо-постановочної частини та творчим працівникам театрів — у літній період наприкінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу. Щоб забезпечити правильність встановлення порядку надання відпусток, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести їх облік.
Важливим аспектом контролю є перевірка правомірності перенесення щорічних відпусток, поділу їх на частини та відкликання працівників із відпусток раніше встановлених термінів.
Перенесення щорічної відпустки на інший період може здійснюватися як за ініціативою працівника, так i за ініціативою власника (уповноваженого ним органу).
Перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника може здійснюватися в разі: порушення власником (уповноваженим органом) терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки; невчасної виплати власником (уповноваженим органом) заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Крім того, щорічна відпустка може переноситися на інший період або продовжуватися в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням тощо.
Перенесення щорічної відпустки за ініціативою власника (уповноваженого ним органу) здійснюється як виняток i може переноситися на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим органом. При цьому перенесення відпустки здійснюється лише у разі, якщо надання її в раніше обумовлений термін може негативно позначитися на нормальній роботі підприємства та за умови, що частину відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні буде використано в поточному робочому році.
Перевіряючий має враховувати, що в разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником i власником (уповноваженим органом). Але водночас він повинен з’ясувати, чи мали місце випадки ненадання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років, що категорично заборонено.
За наявності випадків поділу щорічної відпустки на частини передусім з’ясовують: чи було це зумовлено проханням працівника; якої тривалості була основна безперервна її частина (має бути щонайменше 14 календарних днів); чи надається невикористана частина відпустки, в якому б місяці вона не надавалася, з дня тижня, що був наступним за днем зупинення попередньої, використаної частини. (Невикористана частина щорічної відпустки має надаватися працівникові, як правило, до кінця робочого року й не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.) Після цього з’ясовують, чи була згода працівника на відкликання з відпустки та з яких причин його відкликали (стихійне лихо, виробнича аварія, простій, загибель чи псування майна підприємства тощо).
Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням можуть надаватися в разі навчання в середніх (професійно-технічних, вищих) навчальних закладах, у навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.
Перевіряючи правильність надання оплачуваної відпустки, з’ясовують її тривалість, яка має досягати в разі навчання:
у середніх навчальних закладах:
на період складання випускних іспитів в основній школі — 10 календарних днів, старшій школі — 23 календарних дні;
для складання перевідних іспитів в основній та старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних;
професійно-технічних навчальних закладах для підготовки до складання та складання іспитів — загалом 35 календарних днів протягом навчального року;
у вищих навчальних закладах:
на період настановних занять, складання заліків i іспитів для студентів першого та другого курсів вечірньої форми навчання першого й другого рівнів акредитації — 10 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації — 20 календарних днів; заочної форми навчання незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;
на період настановних занять, складання заліків та іспитів для студентів третього i наступних курсів вечірньої форми навчання першого й другого рівнів акредитації — 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації — 30 календарних днів; заочної форми навчання незалежно від рівня акредитації — 40 календарних днів;
на період складання державних іспитів незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;
на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) з вечірньою i заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації — два місяці, третього i четвертого рівнів акредитації — чотири місяці.
Під час перевірки слід враховувати, що тривалість додаткових оплачуваних відпусток для працівників, які здобувають другу (наступну) вищу освіту з заочною (вечірньою) формою навчання, визначається так само, як i для осіб, які навчаються на третьому та наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
Працівники, допущені до складання вступних іспитів до аспірантури з відривом (без відриву) від виробництва, мають право один раз на рік на додаткову оплачувану відпустку із розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Ті працівники, які вже навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки кандидатської дисертації, мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів та за бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати.
Для закінчення підготовки дисертаційних робіт, написання підручників та в інших передбачених законодавством випадках, працівникам надається творча відпустка. Перевірка правильності її надання здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.98 р. № 45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання й оплати творчих відпусток». Зокрема, слід з’ясувати, чи надавалася творча відпустка тривалістю до трьох місяців саме для закінчення роботи над дисертацією на присвоєння наукового ступеня кандидата наук i тривалістю до шести місяців — на присвоєння наукового ступеня доктора наук; чи були підстави для надання такої відпустки (мають бути заява працівника й рекомендація наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III — IV рівнів акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю про доцільність надання відпустки); чи не надавалася відпустка особам, які закінчили відповідно аспірантуру або докторантуру, а також претенденту на присвоєння одного й того самого наукового ступеня повторно.
Творча відпустка для написання підручника або виконання наукової роботи тривалістю до трьох місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Під час контролю потрібно перевірити, чи була підстава для надання такої відпустки (мають бути заява працівника, довідка видавництва про включення підручника (наукової роботи) до плану випуску поточного року); чи зберігалися на час творчої відпустки за працівником місце роботи (посада) та заробітна плата.
Соціальні відпустки — це відпустки, що надаються у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
Здійснюючи контроль за правильністю надання соціальних відпусток, слід перевірити дотримання Закону України від 21.11.92 р. № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (зі змінами та доповненнями), зокрема:
щодо відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами — тривалість відпустки до пологів (повинна бути 70 календарних днів) i після пологів (56 календарних днів, а у разі народження двох i більше дітей, ускладнення пологів — 70 календарних днів). При усиновленні однієї дитини тривалість відпустки має становити 56 календарних днів, двох i більше дітей —
70 календарних днів;
щодо відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку — строк надання відпустки (після закінчення відпустки по вагітності i пологах); кому надано відпустку (матері, батькові чи іншому родичеві, який фактично доглядає за дитиною); чи не надано відпустку у разі, коли дитина перебуває на державному утриманні;
щодо додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних працівникам, які мають дітей, — умови надання такої відпустки (жінка працює й має двох i більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; жінка всиновила дитину; батько виховує дитину без матері чи в разі тривалого перебування матері в лікувальній установі; особа взяла під опіку дитину) та право на таку відпустку.
Відпустки без збереження заробітної плати поділяють на: відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникам в обов’язковому порядку, та відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
Під час здійснення контролю звертають увагу на правомірність надання відпусток працівникам в обов’язковому порядку без збереження заробітної плати. До переліку таких відпусток відповідно до Закону № 504/96-ВР включають, зокрема, відпустки: матері або батьку, який виховує дітей без матері, що має двох i більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щороку; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щороку.
Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін надається працівникові як за сімейними обставинами, так i з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником (уповноваженим органом) на строк не більше 15 календарних днів на рік.
(Продовження — в наступному номері «Вісника»)

*Див.: лист Мінпраці України від 12.02.97 р. № 10/2-493 «Про практичне застосування частини 1 ст. 5 i частини 4 ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Євгенія КАЛЮГА,
канд. екон. наук, доцент Академії Державної податкової служби України

 
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 41 ЛИСТОПАД 2002 року