Правові засади оренди землі, права орендодавців та орендарів визначаються Законом
№ 161-ХІV.
Так, відповідно до п. 3 ст. 6 Закону № 161-ХІV орендарями земельних ділянок
сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачено
здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які
мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
Пунктом 2 ст. 9 Закону № 161-ХІV зазначено, що орендар має право передати в
суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення особам, визначеним
у ст. 6 цього Закону, та встановлено критерії передачі в суборенду вказаних
земельних ділянок.
Крім того, договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації
та за бажанням однієї зі сторін посвідчується нотаріально. Порядок державної
реєстрації та органи, що її здійснюють, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Однак Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III, який набрав чинності
з 01.01.2002 р., дещо змінив процедуру суборенди земельних ділянок в частині
визначення критеріїв їх передачі. Зокрема, ст. 93 цього Кодексу встановлено,
що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись
орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
При цьому слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті
до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу
(розділ ІХ Прикінцевих положень Кодексу).
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 43 ЛИСТОПАД 2002 року