Чи правомірне отримання працівником українського
автотранспортного підприємства готівкової валюти від нерезидентів
з метою забезпечення оплати ними експлуатаційних виплат за межами
України?
Згідно зі ст. 1 Закону України N 185/94-ВР ( 185/94-вр )
виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх
валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати
заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90
календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної
вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі
експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з
моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує
виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної
власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної
ліцензії Нацбанку України.
Таким чином, установлюється обов'язкове надходження іноземної
валюти на рахунки в уповноважених банках у 90-денний термін. Отже,
розрахунки за надані нерезиденту послуги з міжнародних
транспортних перевезень повинні здійснюватися у встановлені
терміни через банківські рахунки.
Водночас відповідно до пп. 4.4 п. 4 Правил використання
готівкової іноземної валюти на території України, затверджених
постановою Правління Нацбанку України від 26.03.98 р. N 119
( z0245-98 ) та зареєстрованих у Мін'юсті України 15.04.98 р. за
N 245/2685, розрахунки з нерезидентом готівковою іноземною валютою
мають бути здійснені шляхом її зарахування уповноваженим банком на
розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком
резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності.
Таким чином, якщо до уповноваженого банку не здається
готівкова іноземна валюта згідно з установленим порядком, то
відповідно до ст. 4 Закону N 185/94-ВР ( 185/94-вр ) за порушення
вимог ст. 1 стягується пеня за кожний день прострочення у розмірі
0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості
недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у
грошову одиницю України за валютним курсом Нацбанку України на
день виникнення заборгованості.
Статтею 7 Декрету N 15-93 ( 15-93 ) передбачено, що у
розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного
обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Відповідно до п. 3 Правил використання готівкової іноземної
валюти на території України, затверджених постановою Правління
Нацбанку України від 26.03.98 N 119 ( z0245-98 ) та зареєстрованих
в Мін'юсті України 15.04.98 р. за N 245/2685, дозволяється
використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу при
здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності торгівлі та
наданні послуг за межами України на транспортних засобах, що їм
належать (зафрахтовані) та формуються в Україні, у таких випадках:
а) за реалізовані товари та надані послуги на повітряних,
морських, річкових судах, у потягах та в автобусах;
б) за надані послуги з міжнародних пасажирських перевезень та
поромних переправлень у прикордонних з Україною зонах.
Іноземна валюта, що ввозиться в Україну в касах суден,
потягів, поромів, автобусів, командирами літаків та яку одержано
за продані квитки, товари і перевезення багажу, підлягає
обов'язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на
розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента
в сумах, задекларованих у митній декларації.
На оригіналі митної декларації ставиться відмітка
уповноваженого банку про прийняття готівкової іноземної валюти, а
копія митної декларації залишається в уповноваженому банку
Таким чином, якщо послуги, які надаються автотранспортними
підприємствами, не підпадають під перелік послуг, передбачених п.
3 зазначених Правил ( z0245-98 ), то до них за порушення ст. 7
Декрету N 15-93 ( 15-93 ) застосовуються штрафні санкції,
передбачені ст. 16 цього Декрету.
Відповідь підготовлено за сприяння першого заступника
начальника Головного управління податкового аудиту та валютного
контролю ДПА України Любові Підгородецької