Відповідь:
Відповідно до підпункту 1.11.1 п.1.11 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі - Закон) фінансовий кредит - це кошти, які надаються
банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа
згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами,
які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством
у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання
та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним
банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів
України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Таким чином, кошти, що надаються іншими особами, ніж тими, що кваліфіковані, як банківська установа, або мають статус небанківських фінансових установ, фінансовим кредитом не вважаються.
Але надання нерезидентом коштів у позику українському підприємству можливе і у разі, якщо такий нерезидент не відноситься до вищевказаних кредитних установ, за умови дотримання сторонами (позикодавцем і позичальником) вимог глави 32 “Позика” Цивільного кодексу України.
Згідно із статтею 374 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. При цьому договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Враховуючи, що відповідно до цього типу договорів кошти або майно передаються від одного суб’єкта правовідносин іншому, а після закінчення строку дії договору підлягають поверненню, то зазначені договори мають наслідком виникнення боргових зобов’язань, операції з якими з метою оподаткування відносяться до операцій особливого виду, а саме операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями, оподаткування яких регулюється пунктом 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22 травня 1997 року, із змінами і доповненнями.
Отже, всі особливості податкового обліку прибутку підприємств за такими зобов’язаннями передбачаються виключно цим пунктом.
Відображення в податковому обліку коштів, наданих в позику, здійснюється у відповідності із абзацами другим і третім підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону, а саме не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку зокрема у зв’язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам, а також залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом погашення облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів.
Оскільки залучення коштів у позику не передбачено підпунктом 7.9.1, то такі кошти включаються до валового доходу згідно із статтею 4 зазначеного закону, а саме підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, як доходи від позареалізаційних операцій. Під позареалізаційними операціями слід розуміти діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію допоміжного і обслуговуючого виробництва.
Аналогічно врегульованим у податковому обліку є питання повернення зазначених коштів і віднесення їх суми на валові витрати.
Підпунктом 7.9 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачено врахування у складі валових витрат коштів або майна, наданого платником податку у зв'язку з поверненням ним основної суми позики іншим особам-кредиторам. У зв’язку з цим, при вирішенні вказаного питання слід керуватися статтею 5 зазначеного Закону України, якою визначені витрати, що включаються або не включаються до складу валових витрат. Зокрема, відповідно до пункту 5.1 вказаної статті валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Оскільки, повернення платником податку запозичених коштів або майна іншим особам-кредиторам не пов’язано з компенсацією вартості придбаних товарів (робіт, послуг), то немає підстав для збільшення валових витрат платника податку на суму запозичених коштів (вартість майна), що повертаються кредитору.
Таким чином, пунктом 7.9 ст. 7 та статтею 5 вказаного Закону України не передбачено
віднесення коштів або вартості майна, що повертаються за договорами позики,
на валові витрати.
Использована информация с сайта Государственной налоговой администрации - www.sta.gov.ua