Настав час дещо інакше подивитися на процес надання,
використання пільг щодо сплати податків, звільнень від
бази оподаткування чи не включення до неї, підведення
підсумків дії пільг у нашій державі. Кожен із законів
щодо сплати податків містить не один десяток різних
пільг. Іноді здається, що це не закон щодо порядку оподаткування,
а закон про пільги (звільнення) щодо сплати того чи
іншого податку.
До 1994 р. пільги щодо сплати податків передбачалися
не лише у законах про оподаткування, а й у інших законодавчих
актах. Якихось обмежень щодо їх продуктивності не існувало.
Це ускладнювало роботу платникам податків, не легше
було й податковим інспекціям. Зростала потреба в істотних
змінах.
З лютого 1994 р. після впровадження нової редакції Закону
України «Про систему оподаткування» з’явилася принципова
норма: «Ставки податків і пільги щодо оподаткування
не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами
України, крім законів про оподаткування». Надалі її
було уточнено (Закон України від 22.12.98 р. № 333-ХІV
«Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування»),
і на сьогодні вона залишається незмінною.
Таким чином, у державі законодавчо врегульовано порядок
встановлення чи внесення змін до надання пільг.
Пільги умовно можна поділити на ті, що є втратами бюджету,
й ті, що не є втратами бюджету. Останні (це перш за
все стосується ПДВ) на наступних етапах просування товарів
у ланцюжку продаж відновлюються за повною ставкою оподаткування
та сплачуються до бюджету. Так, це стосується пільг
на товари, ввезені з митної території Російської Федерації.
Пільги, що є реальними втратами бюджету, умовно можна
згрупувати за напрямами: мають соціальне призначення;
забезпечують підтримку окремих галузей народного господарства;
сприяють проведенню ринкових перетворень. Безумовно,
деякі з них потрібні, але на визначений термін для кожного
окремого платника податків.
У цілому по Україні серед юридичних осіб пільгами щодо
оподаткування користується понад 100 тис. платників,
або 13% загальної кількості зареєстрованих. Ці цифри
мають тенденцію щорічно збільшуватися. Причин цього
явища безліч і серед них одна з головних — відсутність
важелів стримування подальшої їх кількості.
Держава не може миритися з таким негативним фактором,
і це питання періодично загострюється. Уже неодноразово
визначалися підходи для його вирішення. Так, Верховна
Рада України у Постанові від 01.07.99 р. № 795-ХІV «Про основні засади бюджетної політики на 2000 рік» визнала
неправильним шлях щодо збільшення пільг і сум податків,
які не сплачуються до бюджету. Зокрема, у ній передбачалось:
переглянути необгрунтовані пільги, надані Кабінетом
Міністрів України платникам у попередні роки (п. 2.2);
забезпечити чітке дотримання частини другої ст. 7 Закону
України «Про систему оподаткування» та частини четвертої
ст. 28 Закону України «Про бюджетну систему України»
щодо неможливості встановлювати нові, змінювати чи скасовувати
існуючі податки, збори, інші обов’язкові платежі, вносити
зміни до чинного законодавства Законом України про Державний
бюджет України, відмовившись від практики введення Законом
України про Державний бюджет України нових обов’язкових
платежів та їх ставок для суб’єктів підприємницької
діяльності окремих галузей економіки (п. 2.8).
Проте у деяких наступних законах з неподаткових питань
продовжують запроваджуватися пільги щодо сплати окремих
податків. Яскравий приклад цьому — пільга щодо плати
за землю для військових організацій, передбачена у Законі
України від 05.10.2000 р. № 2019-ІІІ «Про Збройні сили
України». До цього часу в установленому порядку не внесено
зміни до Закону України від 03.07.92 р. 2535-ХІІ «Про плату за землю» (у редакції Закону України від 19.09.96
р. № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями; далі — Закон
№ 2535-ХІІ).
Між іншим, Закон № 2535-ХІІ містить принципову з точки
зору податківців норму: «Ставки земельного податку,
порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть
встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими
актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього
Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку
нового бюджетного року і набирають чинності з початку
нового бюджетного року» (частина друга ст. 4). У принципі,
аналогічну норму містять закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 15), «Про податок на додану
вартість» (п. 11.4 ст. 11).
Зрозуміло, що потрібно було шукати вихід у зв’язку з
неузгодженістю двох законів, а на практиці це відбувалося
так. У законах щодо затвердження Державного бюджету
України на 2000 — 2002 рр. передбачалось у одній із
статей зупинення дії частини другої ст. 4 Закону № 2535-ХІІ,
а в іншій — звільнення від сплати земельного податку
військових частин, військових навчальних закладів, науково-дослідних
установ, які утримуються за рахунок бюджету та належать
до сфери управління Міністерства оборони України. Аналогічні
статті містяться і у проекті Закону України «Про Державний
бюджет України на 2003 рік». Отже, прийнятої стратегії
не дотримуються.
Своєчасними у Постанові Верховної Ради України від 04.07.2002 р. № 32-ІV «Про основні засади бюджетної політики на 2003 рік» є положення, згідно з якими Кабінет Міністрів
України повинен враховувати при підготовці законопроектів
з питань оподаткування впорядкування податкових пільг,
що надаються за галузевою та професіональною ознаками.
Цей процес підтримуватиметься за умови збереження соціальних
гарантій малозабезпеченим громадянам створенням умов
розширеного відтворення та підвищення ефективності вітчизняного
виробництва, а також вирівнювання податкового навантаження
різних сфер економічної діяльності. Такий підхід у нашій
державі до законотворення підтверджує обрану стратегію.
Проте після вищезазначеної Постанови з’явилися нові
пільги, наприклад щодо інноваційної діяльності (Закон
України від 04.07.2002 р. № 40-ІV «Про інноваційну діяльність»,
прийнятий, між іншим, в один день з бюджетною резолюцією
на 2003 р.).
Зведений звіт щодо пільг складає податкова служба, він
формується на підставі первинних звітів платників податків.
Одночасно із збільшенням кількості пільг зростає й сума
наданих платникам податків пільг.
Сьогодні ні для кого не секрет, що сума наданих пільг
значно перевищує суму сплачених податків до державного
бюджету.
По суті надані пільги щодо сплати податків є скритою
субсидією держави чи населенню, чи окремому підприємству,
чи навіть галузі народного господарства України.
Потрібно поступово змінювати державну ідеологію щодо
скритого субсидування платників податків, оскільки воно
по суті провадиться за рахунок коштів тих з них, хто
не має пільг чи звільнень від оподаткування. І якби
вдалося відмінити деякі пільги, то це дало б змогу розглядати
пропозиції щодо зниження ставок оподаткування, що стосується
всіх платників податків.
Державі потрібно створити негативний імідж тих платників
податків, що користуються пільгами чи звільненнями від
оподаткування. Кожен з них повинен ставити мету протягом
певного часу починати працювати без пільг чи звільнень.
Тому:
по-перше, кожна пільга (звільнення) щодо сплати податку
повинна мати певний термін дії (один рік, три роки чи
інший термін), на який вона впроваджується. Термін дії
пільги закінчується, як правило, із завершенням бюджетного
року. Цих заходів потрібно вжити найближчим часом, доповнивши
закони з питань оподаткування щодо тих пільг, щодо яких
не визначено терміни дії;
по-друге, кожна пільга повинна мати цільове призначення
щодо використання коштів (наприклад, на створення, розширення
матеріальної бази, на здешевлення продукції, на тимчасове
поповнення власних оборотних коштів). Враховуючи, що
деякі закони не передбачають обов’язкового окремого
обліку пільг та цільового їх використання і відповідальності
за нецільове використання, в більшості випадків визначити
обгрунтованість користування законодавчо встановленими
пільгами можна лише за допомогою перевірки на таких
підприємствах;
по-третє, кожен платник податку повинен нараховувати
у декларації (розрахунку) відповідний податок повністю.
На початку пільга формується як податковий кредит (чи
від’ємне значення податку), в результаті податкове зобов’язання
щодо сплати на цю суму зменшується. Декларація (розрахунок)
податкового зобов’язання (з урахуванням його зменшення)
обов’язково подається до податкової інспекції. Поступово
від’ємне значення податку зменшується, і з відповідного
терміну зупиняється його дія. Виникає запитання: чи
всі юридичні особи, включаючи бюджетні установи, повинні
сплачувати податки? Відповідь однозначна — так, всі
повинні сплачувати податки! Тоді у нас не буде спотворень,
перекосів відносно окремих податків;
по-четверте, кожен, хто користується пільгами, повинен
надати звітність про реальні втрати від їх застосування
та засвідчити цільове використання пільг.
Щорічно платник податку вживає заходів щодо оздоровлення
свого фінансового стану, що погоджуються з місцевою
владою і підрозділами на місцях Державного комітету
з питань регуляторної політики та підприємництва, в
яких чітко зазначається кінцевий термін дії пільги.
Раз на рік один із органів, визначених законом, оприлюднює
список таких платників у пресі. Податкова інспекція
раз на рік проводить як позапланову перевірку цільового
використання пільги (звільнення від оподаткування).
Таким чином, лише імідж підприємства та дійові заходи
держави можуть зупинити подальше зростання пільг та
звільнень від оподаткування.