Конституційний Суд розпочав розгляд справи за поданням Верховного Суду щодо конституційності положень ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236, ч. З ст. 120 Кримінально-процесуального кодексу України.
Так, Києво-Святошинський районний суд Київської області за скаргою захисника своєю постановою від 30 квітня 2002 року скасував постанови про порушення кримінальних справ стосовно Тимошенко Ю. В. і Тимошенка О. Г. та про притягнення їх як обвинувачених за вчинення контрабанди, хабарництво, розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, а провадження у справах закрив, зазначивши, шо вказані рішення є незаконними і постановлені посадовими особами прокуратури всупереч вимогам ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 64 Конституції й деяким нормам КПК.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2002 року за апеляцією Генеральної прокуратури зупинив розгляд цієї справи, дійшовши висновку, що П не можна вирішити по суті, оскільки норми КПК України, які регулюють порядок оскарження дій органів досудового слідства, не узгоджуються з Конституцією та Законом „Про прокуратуру", і звернувся до Верховного Суду з клопотанням про порушення перед Конституційним Судом питання щодо конституційності положень ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236, ч. З ст. 120 КПК.
У поданні Верховного Суду, зокрема, вказано, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 8, ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 64 Конституції кожному гарантується судовий захист прав і свобод, у тому числі право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Основним Законом. Саме цим керувався Києво-Святошинський районний суд, приймаючи свою постанову. У поданні також наголошується на тому, що ч. 6 ст. 234 та ч. 3 ст. 236 КПК передбачено, що скарги на дії слідчого чи прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, а не будь-яким судом під час досудового слідства.
Скасовуючи постанови про притягнення вищезазначених осіб як обвинувачених, суд першої інстанції послався і на те, що посадові особи прокуратури порушили їх права, оскільки деякі епізоди у справах розслідуються з 1995 року, тобто тривалий час, а це суперечить міжнародним нормам.
Адже у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою 17.07.1997 року", йдеться про те, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. А Кримінально-процесуальним кодексом України терміни досудового слідства чітко не врегульовані.
Так, ст. 120 КПК передбачено, що досудове слідство у кримінальних справах за загальним правилом повинно бути закінчене протягом двох місяців, втім цей термін може бути подовжений. Тому фактично кінцевий строк досудового слідства ст. 120 КПК не визначено, і виникає питання, протягом якого часу може провадитися досудове слідство, а разом із тим, чи відповідає ч. 3 ст. 120 КПК ст. 3 та 55 Конституції.
Внаслідок неузгодженості між положеннями зазначених статей Конституції, КПК, ЦПК і Закону "Про прокуратуру" виникла ситуація, коли одні суди в цивільно-процесуальному порядку розглядають скарги на акти, рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання і досудового слідства, зокрема, їх посадових і службових осіб, інші ж суди такі скарги до розгляду не приймають.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 51 (391) 21-27 грудня 2002 р.