Коментар
до статті 410 Кримінального кодексу України


Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.

1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових, припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства, або зловживання службовим становищем,

— караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподієш істотну шкоду,

— караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпііого,

— караються позбавленням волі на строк від десяти до п 'ятнадцяти років.


Частина 1.

Об'єкт і предмет злочину, передбаченого ст. 410 КК

Злочин, передбачений ст. 410 Кримінального кодексу України (далі КК), посягає на встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, пов'язаний із збереженням зброї, бойових припасів, вибухових чи інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна. Додатковим безпосереднім об'єктом посягання є власність Збройних Сил України, при розбої та вимаганні, поєднаному з насильством (ч. 3 ст. 410 КК), — додатковим об'єктом є також здоров'я потерпілого, а при викраденні (відчуженні) предметів, що належать до загальнонебезпечних, — громадська безпека. Викрадення чи інше відчуження засобі» пересування та військової і спеціальної техніки, що пересувається своїм ходом без допоміжних засобів (наприклад, тягачів) може поєднуватися з порушенням правил безпеки руху залізничного, водного, повітряного транспорту та правил дорожнього руху. Крім того, незаконне заволодіння предметами цього злочину може здійснюватися для наступного вчинення широкого спектра інших злочинів — від злочинів проти основ національної безпеки України, життя та здоров'я особи, власності, довкілля тощо до злочинів проти миру, безпеки людства т^ міжнародного правопорядку.

Предметом злочину, як вказано у ч. 1 ст. 410 КК, є зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно.

Під зброєю розуміються пристрої й засоби, які застосовуються у збройній боротьбі для нападу (наступу) або захисту (оборони) з метою ураження або знищення противника (фізичної ліквідації людей, продуктів їх праці, руйнування жилих будинків та інших споруд). Розрізняють холодну, пневматичну й вогнепальну зброю; стрілецьку, реактивну й ракетну; керовану й некеровану; автоматичну, напівавтоматичну і неавтоматичну тощо. Предметом розглядуваного злочину може бути лише та зброя, яка є на балансі військової частини. Тому викрадення чи інше відчуження, наприклад, мисливської зброї, що належить на праві власності комусь із військовослужбовців (навіть у випадку зберігання її у військовій частині або коли власник., скажімо, мешкає у військовій частині чи тимчасово знаходиться разом з нею на її території) чи інших громадян, треба кваліфікувати як злочин проти власності за статтями 185—191 КК. Не належать до зброї сигнальні, стартові пістолети (револьвери), імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби тощо, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей.

Бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби у зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Патрони та набої до гладкоствольної мисливської зброї, а також патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, не є предметом злочину, передбаченого ст. 410 КК (див. п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р". №3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами" (далі — постанова). Не можуть бути предметом розглядуваного злочину і снаряди до пневматичної зброї, їх викрадення чи інше незаконне заволодіння ними не створює небезпеки для оточуючих і повинно кваліфікуватися (за наявності відповідних обставин) як злочин проти власності.

Закон від 21 вересня 2000 р. "Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхіміГ визначає бойові припаси як вид озброєння, призначений для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд, виконання інших завдань (освітлення / місцевості, розкидання агітаційної літератури тощо).

Вибухові речовини — це хімічні сполуки або їх суміші, здатні вибухати під дією удару, наколювання, тертя або підігріву. До цих речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню (див. п. 6 постанови).

Іншими бойовими речовинами є предмети, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих. Ними визнаються будь-які штатні технічні засоби, що знаходяться у військовій частині і мають властивість при порушенні правил поводження з ними уражати (спричиняти ушкодження, порушувати функції, впливати на здоров'я) тих, хто перебуває у зоні їх дії. До них належать, зокрема, радіоактивні речовини, запалювальні речовини, речовини хімічного чи біологічного походження, які можуть бути використані як бойові.

Радіоактивною є речовина, яка створює або за певних умов здатна створювати іонізуюче випромінювання (див. наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 15 травня 2000 р. №27 "Про затвердження Інструкції щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України"). Вона може міститися у радіоактивних матеріалах, тобто таких, що здатні розщеплюватися, радіоактивних відходах, радіоізотопних джерелах іонізуючого випромінювання, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки (див. ст. 1 Закону від 11 січня 2000 р. "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" та п. 9 постанови).

До радіоактивних матеріалів належать плутоній-239; уран-233; уран, збагачений ізотопами 235 і 233; будь-який матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин (див. ст. 1 Закону від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). До радіоактивних відходів належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені чинними нормами, за умов, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається (див. ст. 1 Закону від ЗО червня 1995 р. "Про поводження з радіоактивними відходами"). Джерелами іонізуючого випромінювання є фізичні об'єкти, крім ядерних установок, які містять радіоактивну речовину, або технічні пристрої, що створюють або за певних умбі можуть створювати іонізуюче випромінювання (див. ст. 1 Закону від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку").

Основною властивістю радіоактивних речовин є здатність їх здійснювати опромінення людей та довкілля.

До запалювальних речовин, які можуть бути використані як бойові, належать запали, детонатори та ті, що застосовуються, наприклад, у вогнеметах, або здатні, скажімо, загорятися від взаємодії зі світлом (фосфор), або мають дуже високу температуру горіння (напалм) тощо.

Речовинами хімічного чи біологічного походження, які можуть бути використані як бойові, є, зокрема, хімічне паливо для ракет, отруйні речовини (іприт, фосген, хлор) тощо, та бактеріологічна зброя, що спричинює захворювання людей, тварин чи рослин.

Засобами пересування є засоби наземного, повітряного та водного видів транспорту, пристосовані для перевезення особового складу, буксирування чи переміщення у інший спосіб зброї, військової техніки тощо. До них належать, зокрема, автомашини, автобуси, мотоцикли, літальні апарати (гелікоптери, літаки тощо), плавзасоби (човни, катери, баржі, кораблі тощо), залізничний рухомий склад, що належить військовій частині.

Військова та спеціальна техніка — це засоби людської діяльності, які використовуються для забезпечення обороноздатності Збройних Сил України (обороноздатності держави). До них належать, зокрема, паливно-заправні машини, стаціонарні та пересувні радіостанції, пристосування для запуску ракет, пересувні та стаціонарні електростанції, засоби збирання, обробки, зберігання та передачі інформації, аеродромне обладнання, пересувні польові кухні.

До іншого військового майна, крім вищеназваного, належать паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Предметом розглядуваного злочину, залежно від способу його вчинення, може бути як рухоме, так і нерухоме військове майно.

Законодавець так сконструював ч. 3 ст. 410 КК, що предметом розбійного нападу та вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, не може бути інше військове майно. Зазначені діяння, вчинені з метою заволодіння іншим військовим майном, треба кваліфікувати як злочин проти власності — за ст. 187 або ч. З чи 4 ст. 189 КК.

Відчуження військовослужбовцем предметів розглядуваного хіочину, що хоч і характеризуються вищезазначеними ознаками, але не є власністю військової частини і не знаходяться на відповідальному зберіганні в ній, повинно кваліфікуватися як відповідний злочин проти власності, або проти громадської безпеки, або проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Злочином проти власності треба визнавати і незаконне заволодіння особистими речами іншого військовослужбовця.

Частина 2.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 410 КК

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 410 КК України, полягає у відчуженні чи спробі відчуження військовослужбовцем військового майна з метою використання його на свій розсуд. Воно може вчинюватися шляхом викрадення (крадіжки — таємного викрадення, грабежу — відкритого викрадення), привласнення, вимагання, шахрайства (ч. 1 ст. 410 КК) військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК), вчиненням розбою (ч. З ст. 410 КК).

Викрадення таємне або відкрите та вимагання

Викрадення вважається таємним, коли воно вчиняється за відсутності військовослужбовця, у володінні чи під охороною якого знаходилися предмети розглядуваного злочину, або у його присутності, але непомітно для нього, а також у присутності інших військовослужбовців чи сторонніх до військової частини осіб, які не усвідомлюють факту викрадення військового майна і не можуть дати цьому фактові належної оцінки. Викрадення є таємним і у тому разі, коли воно вчиняється у присутності військовослужбовця, якому доручено військове майно, але він перебуває у стані, що виключає можливість усвідомлення значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп'яніння тощо). Викрадення буде таємним і тоді, коли винний, викрадаючи військове майно, завідомо розраховував на потурання , присутніх на місці злочину військовослужбовців чи сторонніх до військової частини осіб, які усвідомлювали протиправність його поведінки. Наприклад, військовослужбовець, який викрадає з військового складу паливно-мастильні матеріали у присутності вартового з мовчазної його згоди, повинен відповідати за викрадення військового майна шляхом крадіжки. Проте, якщо розрахунки винного на потурання з боку вартового не справдилися і він відкрито знехтував його зауваженням не робити цього або вдався до придушення його волі, він буде відповідати залежно від усіх обставин за вчинення розглядуваного злочину шляхом грабежу або розбою.

Викрадення вважається вчиненим шляхом крадіжки і тоді, коли було вчинено військовослужбовцем, який не мав певних прав на викрадене ним майно, а мав лише доступ до нього у зв'язку з виконанням, наприклад, вказівки командира (начальника). Скажімо, військовослужбовець допомагав начальникові по тилу сортувати військове майно на складі, перевозив його з одного складу на інший у межах території тієї самої військової частини без відповідних на те документів про матеріальну відповідальність за його збереження.

Викрадення вважається відкритим, якщо вчинюється у присутності військовослужбовця чи іншої особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Відкритим вважається і таке викрадення, яке було помічене іншими військовослужбовцями чи сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, а й нехтував нею.

Привласнення характеризується незаконним утриманням військовослужбовцем у себе зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні, з метою використання його у своїх цілях (без відчуження його).

Вимагання

Вимагання військовослужбовцем предмета розглядуваного злочину характеризується: а) протиправною вимогою про передачу зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки, іншого військового майна або права на вказані предмети і б) погрозою застосувати до особи, у віданні чи під охороною якої знаходиться військове майно, чи до її близьких родичів будь-яке насильство, обмежити права, свободи або законні інтереси цих осіб, пошкодити чи знищити їх майно або майно, яке знаходиться у їх віданні чи під їх охороною, або розголосити відомості, які вони бажають зберегти у таємниці. Вимога може бути також поєднана із знищенням чи пошкодженням майна, що належить їм (потерпілим чи їх близьким родичам) на праві власності або знаходиться у їх віданні чи під охороною, а також із насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я (частини 1 і 2 ст. 410 КК).

Вимога означає викладену в рішучій формі завідомо протиправну пропозицію винного до потерпілого про передачу військового майна або права на нього. При пред'явленні вимоги винний не вчинює активних дій для безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання через певні дії з боку потерпілого — щоб той сам передав (віддав, вручив, поклав у обумовлене місце тощо) йому військове майно або право на майно (оформив документи на право власності).

Погроза повинна бути дійсною й реальною. Реальність погрози витікає із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим. При цьому не обов'язково, щоб вимагач дійсно мав намір привести її у виконання. Достатньо, щоб винний гадав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути здійснене, і спроможне змусити того думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза може бути виражена усно чи письмово, безпосередньо потерпілому чи через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки тощо і повинна бути доведена до свідомості потерпілого.

Погроза насильством при вимаганні полягає в погрозі негайно або в майбутньому нанести побої, вчинити мордування, заподіяти тілесні ушкодження, позбавити життя, зґвалтувати, позбавити волі, вчинити інші насильницькі дії. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК.

Погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого або близьких йому родичів, — це погроза повідомити їх особам (або особі), яким вони невідомі і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Такими відомостями є дійсні чи вигадані дані про них, їх дії і дії, вчинені щодо них, розголошення яких, на думку потерпілого, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому родичів. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, недобрі вчинки, злочинну діяльність.

Шахрайство

Заволодіння військовим майном шляхом шахрайства полягає у протиправному заволодінні чужим ма'йном, у набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Обман і зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого упевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього.

Обман як спосіб шахрайства — це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування фактів, повідомлення про які було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману. Обман може стосуватися дійсних намірів винного (наприклад, взяти військове майно на певний час з метою не повертати його); предмета (наприклад, отримання бойових набоїв замість учбових), кількості (наприклад, видачі більшої кількості паливних матеріалів); особи, її військового звання чи службового становища (скажімо, винний видає себе за інспектора, який здійснює перевірку справності транспортних засобів); стосовно фактів (посилання на неіснуючі факти, перекручення дійсних, неповідомлення про існування певних фактів).

При будь-якій формі обману суть його у цьому випадку полягає в тому, що шахрай шляхом запевнення або замовчування обставин, у яких зацікавлений потерпілий, створює у останнього невірне уявлення про такі обставини і викликає таким чином у нього впевненість про обов'язок для нього передачі військового майна чи майнових прав на нього винному.

Розтрата і зловживання службовим становищем

Серед способів вчинення злочину законодавець не називає розтрату. Це можна пояснити тим, що у підрозділах Збройних Сил України всі військовослужбовці, які приймають під свою відповідальність військове майно, постійно або тимчасово виконують обов'язки службової особи. Наприклад, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, тобто службовою особою. Він приймає від попереднього чергового зброю, ящики з боєприпасами, майно роти за описом і несе за нього повну матеріальну відповідальність. Продаж, дарування та інші подібні дії щодо такого військового майна можливі лише шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Виключення з цього правила стосується лише військовослужбовців строкової служби і лише предметів обмундирування, спорядження, виданих їм для особистого користування, продаж яких, застава, передача у користування іншим особам кваліфікується за ст. 413 КК як марнотратство.

Незвичним для теорії кримінального права і практики його застосування є конструювання однієї з кваліфікуючих ознак — ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК). Під словосполученням "ті самі дії" треба розуміти викрадення, привласнення, вимагання військового майна та заволодіння ним шляхом шахрайства. Тлумачення цієї ознаки говорить про те, що крадіжка і грабіж, привласнення, вимагання та шахрайство треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 410 КК, якщо вони вчинені, по-перше, військовою службовою особою і,> по-друге, із зловживанням цією особою службовим становищем. Іншими словами, військова службова особа використала своє службове становище всупереч інтересам служби для відчуження військового майна названими способами. Наприклад, заступник командира частини, використовуючи своє службове становище, під приводом перевірки охорони парку в нічний час зайшов до одного з його приміщень і непомітно для чергового викрав комплект інструментів для ремонту автомашини; військовий начальник під погрозою обмеження прав, свобод чи законних інтересів певного військовослужбовця вимагає від нього передачі якогось військового майна (скажімо, надувного десантного човна) у власне користування.

На мій погляд, за цією ознакою треба кваліфікувати і випадки, коли зловживання військовою службовою особою своїм службовим становищем є способом заволодіння військовим майном.

Закінчений злочин

Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний заволодів майном і може розпорядитися ним, а при вимаганні — з моменту пред'явлення вимоги передати йому військове майно чи право на нього, поєднаної з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці, а також поєднаної із застосуванням насильства або з пошкодженням чи знищенням майна.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину (крім вимагання) є матеріальна шкода, заподіяна військовій частині, та причиновий зв'язок між відчуженням військового майна та заподіяною ним шкодою.

Суб'єкт і суб'єктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мета відчуження військового майна — розпорядитися ним на свій розсуд. Мотив учинення цього злочину на кваліфікацію не впливає. Це можуть бути корисливі спонукання, помста, бажання використати його для вчинення іншого злочину (наприклад, дезертирства або розбійного нападу з метою заволодіння індивідуальним майном громадян), бажання "підставити" іншого військовослужбовця тощо. У той же час викрадення чи інше відчуження військового майна з метою використання його, наприклад, як засобу чи знаряддя для вчинення будь-якого іншого злочину (середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого) необхідно кваліфікувати ще й як підготовку до його вчинення.

Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець, а якшо злочин вчинюється шляхом привласнення — матеріально-відповідальна особа, якшо із зловживанням службовим становищем — військова службова особа.

Матеріально відповідальна особа — це військовослужбовець або працівник Збройних Сил України, якому у зв'язку з характером його обов'язків довірені зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно та на якого відповідно до трудового (ст. 1351 КЗпП) та військового законодавства (Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та Положення про проходження військової служби) укладеним договором (контрактом) покладено повну матеріальну відповідальність за збитки, що сталися з його вини. Такими особами, як правило, є старшина роти, черговий роти, командири підрозділів тощо. Відчуження військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження є марнотратством і повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 413 КК.

Згідно з приміткою 1 до ст. 423 КК під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Частина 3.

Кваліфіковані склади злочину, передбаченого ст. 410 КК

Частина 2 ст. 410 КК передбачає відповідальність за чотири кваліфікованих види розглядуваного злочину: дії, передбачені ч. 1 ст. 410 КК, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (про її зміст йшлося вище), або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду.

Повторність та інші кваліфікуючі ознаки

Злочин вважається вчиненим повторно, якщо військовослужбовець вчинив два або більше діянь, передбачених ст. 410 КК, і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередньо вчинений злочин не закінчився. При цьому не має значення, були вчинені винним діяння тотожні (наприклад, перший і наступні рази вчинена крадіжка військового майна) чи однорідні (наприклад, перше — привласнення, а наступне(і) — вимагання чи грабіж).

Не погашена чи не знята у встановленому законом порядку судимість може бути підставою для визнання діяння повторним лише у випадку, коли особа повторно вчинила злочин як організатор, пособник чи підбурювач. Це пояснюється тим, що, по-перше, санкції всіх частин ст. 410 КК передбачають покарання тільки у вигляді позбавлення волі, по-друге, громадяни, які були засуджені до позбавлення волі, не підлягають призову на строкову військову службу в мирний час (див.: ч. 5 ст. 15 Закону "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"), по-третє, військовослужбовці-офіцери — у зв'язку з обвинувальним вироком, що набрав законної сили, та інші військовослужбовці, засуджені за скоєні злочини до позбавлення волі, обмеження волі за вироком суду, що набрав законної сили, звільняються з військової служби (див. п/п "з" п. 85 Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України та п. 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України). Тобто особа, яка має судимість за розглядуваний злочин, не може бути військовослужбовцем, а отже, і виконавцем його.

Повторність буде мати місце і тоді, коли один зі злочинів або обидва були незакінченими. У першому випадку дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів. Наприклад, як закінчений замах на крадіжку військового майна (ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 410 КК) та повторне вчинення цього хіочину шляхом привласнення (ч. 2 ст. 410 КК) або навпаки — як закінчений злочин крадіжка військового майна (ч. 1 ст. 410 КК) та закінчений замах на привласнення такого ж майна з урахуванням повторності (ч. 2 ст. 15 та ч. 2 ст. 410 КК).

Не створює повторності вчинення продовжуваного відчуження військового майна. Особливість конструкції диспозиції ст. 410 КК дозволяє стверджувати, що продовжуваним злочином можна вважати вчинення не тільки тотожних, а й однорідних діянь. Наприклад, військовослужбовець, бажаючи забезпечити себе матеріалами, необхідними для ремонту свого будинку, частину з них викрадає шляхом крадіжки, частину — шляхом грабежу, а частину відчужує шляхом вимагання.

Вчинення хіочину за попередньою змовою групою осіб має місце, коли двоє чи більше військовослужбовців заздалегідь, до початку виконання об'єктивної сторони цього злочину, домовилися про спільне відчуження військового майна як виконавці. Не буде цієї кваліфікуючої ознаки при вчиненні привласнення та відчуження військового майна військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем з допомогою інших військовослужбовців. Дії останніх необхідно кваліфікувати із посиланням на ст. 27 КК.

Істотна шкода — поняття оціночне. При її визначенні треба враховувати не тільки вартість відчуженого винним військового майна, а й його дефіцитність, неможливість замінити викрадене іншим у зв'язку із знаходженням військової частини в ешелоні, на полігоні, необхідність використання його як складової ціннішого майна, тощо. Аналіз норм про злочини проти власності, військові злочини, в яких йдеться про матеріальні збитки, порівняння їх санкцій із санкцією ч. 2 ст. 410 КК та з урахуванням важливості військового майна для обороноздатності Збройних Сил України дає підстави вважати істотною шкоду (якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків), яка у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфіковані ознаки

Частина 3 ст. 410 КК передбачає чотири особливо кваліфікуючих ознаки:

1) вчинення передбачених частинами першою й другою цієї статті дій в умовах воєнного стану або

2) у бойовій обстановці,

3) розбій з метою заволодій -ня зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою,

4) вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.

Під умовами воєнного стану треба розуміти фактичне перебування України у стані війни з іншою державою. Вони настають з оголошенням стану війни чи фактичним початком воєнних дій. Воєнний стан вводиться у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну. Умови воєнного стану зникають у день і час припинення стану війни (див. ст. 4 .Закону "Про оборону України"). Час із моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій і до їх припинення називається воєнним (див. ч. 3 ст. 4 вищеназваного Закону).

Під бойовою обстановкою треба розуміти знаходження військової частини (підрозділу) в умовах безпосередньої підготовки й ведення бою (операції). Бойова обстановка може виникнути не тільки в умовах воєнного стану, а й у мирний час, коли частина (підрозділ) відбиває напад на прикордонну заставу під час вторгнення на територію України збройних банд, при порушенні недоторканності її повітряного чи морського простору.

Розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою — це напад з метою заволодіння вказаними предметами, поєднаний із насильством, небезпечним' для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Напад при вчиненні розбою може бути відкритим або таємним (несподіваним для потерпілого). Насильство, що застосовується при нападі, є своєрідним засобом, здатним примусити потерпілого передати зазначене військове майно винному, погодитися на вилучення його, позбавити таку особу можливості чинити опір злочинцю або усунути протидію з боку будь-кого під час заволодіння зазначеним майном.

При розбої насильство може бути як фізичним, так психічним, а при вимаганні (ч. З ст. 410 КК) — тільки фізичним.

Фізичне насильство — може полягати у заподіянні легкого тілесного ушкодження, що призводить до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, у нанесенні тілесного ушкодження середньої тяжкості або тяжкого. Таке насильство, за винятком тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, охоплюється поняттям

розбою та раніше зазначеного вимагання і не потребує додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи. Поняттями "розбій" та "вимагання" у цьому випадку охоплюється, відповідно, напад з метою заволодіння зазначеним у ч. З ст. 410 КК майном та вимога про передачу такого майна, поєднані з насильством, яке заподіює потерпілому легке тілесне ушкодження, що не призводить до короткочасного розладу здоров'я або взагалі не завдає ніякої шкоди його здоров'ю, однак є небезпечним для життя чи здоров'я в момент заподіяння (наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, зброї, намагання нанести удар тяжким предметом у голову, хоча він фактично лише сковзнув по руці).

Психічне насильство при вчиненні розбою полягає у погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Погроза повинна бути дійсною і реальною. Інколи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, має уявний характер. Скажімо, винний демонструє іграшковий пістолет, що має лише схожість зі справжнім і об'єктивно не може бути знаряддям насильства. У таких випадках основним критерієм визначення реальності погрози має бути характер злочинних дій і спрямованість умислу. Крім того, необхідно враховувати суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим, на яке завідомо розраховував винний.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном чи ні: Тому застосування такого насильства до потерпілого у момент заволодіння майном, хоча б таке почалося таємно чи шляхом обману, створює розбій. Якщо ж особа, яку застали під час таємного заволодіння майном, залишить майно і кинеться тікати, застосовуючи насильство лише з метою уникнути затримання, вона не може відповідати за розбій. Такі дії утворюють сукупність злочинів — замах на крадіжку і злочин, залежно від спрямованості умислу, проти життя чи здоров'я особи або проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Повторне вчинення розбою або вчинення його за попередньою змовою групою осіб кваліфікується за цією нормою, а вказані обтяжуючі обставини враховуються при призначенні покарання (ст. 67 КК).

Розбій з метою заволодіння військовим майном, не переліченим у ч. 3 ст. 410 КК, та його вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, треба, кваліфікувати як відповідний злочин проти власності або проти громадської безпеки чи як злочин у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Якщо в діях військовослужбовця є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами ст. 410 КК, вчинене належитьг кваліфікувати за тією частиною, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки мають бути вказані у відповідних процесуальних документах.

Вадим КЛИМЕНКО, професор Київського міжнародного університету

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 52 грудень 2002 р.; 1-2 січень 2003 р.