Відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету
Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві
податки i збори» органи місцевого самоврядування самостійно
встановлюють i визначають порядок сплати місцевих податків
i зборів відповідно до переліку i в межах установлених
граничних розмірів ставок.
У зв’язку з існуванням різних порядків сплати місцевих
податків i зборів на території України до редакційної
пошти «Вісника» надходить багато запитань стосовно особливостей
справляння місцевих податків i зборів. До уваги читачів
пропонуємо відповіді на найбільш актуальні запитання.
Чи є платником комунального податку представництво нерезидента?
(м. Київ)
Статтями 143 i 144 Конституції України
визначено, що територіальні громади села, селища, міста
безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування встановлюють місцеві податки i збори
відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування
в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення,
які є обов’язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх
невідповідності Конституції чи законам України зупиняються
у встановленому законом порядку з одночасним зверненням
до суду.
Відповідно до ст. 15 Закону України від 25.06.91 р.
№ 1251-XII «Про систему оподаткування» (у редакції Закону
України від 18.02.97 р. № 77/97-ВР зі змінами та доповненнями;
далі — Закон № 1251-XII) до місцевих податків належить
комунальний податок.
Пунктом 3 ст. 15 цього Закону передбачено, що місцеві
податки i збори (обов’язкові платежі), механізм справляння
та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними,
міськими радами відповідно до переліку i в межах граничних
розмірів ставок, установлених законами України. При
цьому зазначений податок є обов’язковим для встановлення
сільськими, селищними та міськими радами за наявності
об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано його
запровадження.
Відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України
від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки i збори»
(зі змінами та доповненнями, далі — Декрет № 56-93)
органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють
i визначають порядок сплати місцевих податків i зборів
відповідно до переліку i в межах установлених граничних
розмірів ставок, у межах своєї компетенції запроваджують
пільгові податкові ставки, мають право повністю скасовувати
окремі місцеві податки i збори або звільняти від їх
сплати певні категорії платників та надавати відстрочення
зі сплати місцевих податків i зборів.
Згідно зі ст. 15 Декрету № 56-93 платниками комунального
податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій,
планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.
Відповідно до п. 1.16 Закону України від 28.12.94 р.
№ 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»
(у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР)
зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94-ВР)
нерезиденти — це розташовані на території України дипломатичні
представництва, консульські установи та інші офіційні
представництва іноземних держав, міжнародні організації
та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї
та імунітет, а також представництва інших іноземних
організацій і фірм, які не здійснюють господарської
діяльності відповідно до законодавства України.
Постійне представництво нерезидента в Україні — постійне
місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється
господарська діяльність нерезидента на території України
(п. 1.17 Закону № 334/94-ВР).
Крім того, відповідно до ст. 19 Закону № 1251-XII якщо
міжнародним договором України, ратифікованим Верховною
Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що
їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються
правила міжнародного договору.
Таким чином, категорії платників місцевих податків i
зборів, у тому числі комунального податку, визначаються
рішенням органів місцевого самоврядування. Нерезидентам
(юридичним особам), крім того, слід у кожному окремому
випадку брати до уваги міжнародні угоди, ратифіковані
Верховною Радою України.
Підприємство має намір розташувати зовнішню рекламну
вивіску на споруді, в якій орендує приміщення. Чи є
таке підприємство платником податку з реклами?
(ТОВ «Еліот», м. Київ)
Види місцевих податків i зборів, їх граничні розміри
та порядок обчислення визначаються Декретом № 56-93.
Відповідно до ст. 11 цього Декрету об’єктом податку
з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення
реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи
та громадяни.
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень
i повідомлень, які передають інформацію з комерційною
метою за допомогою засобів масової інформації, преси,
телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших
технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях,
майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.
Податок з реклами сплачується під час оплати послуг
за встановлення та розміщення реклами.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 03.07.96 р. № 270/96-ВР
«Про рекламу» (зі змінами та доповненнями; далі — Закон
№ 270/96-ВР) рекламою є спеціальна інформація про осіб
чи продукцію, яка розповсюджується у будь-якій формі
та у будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого
одержання прибутку. Під зовнішньою рекламою розуміють
будь-яку рекламу, що розміщується на окремих спеціальних
конструкціях, щитах, екранах, розташованих просто неба,
на фасадах будинків та споруд.
Порядок розміщення зовнішньої реклами, а також деякі
питання отримання дозволу регулюються Типовими правилами
розміщення зовнішньої реклами (далі — Правила), затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.98 р. № 1511. Зокрема, п. 2 Правил визначено, що під розміщенням
зовнішньої реклами мається на увазі розповсюдження зовнішньої
реклами шляхом доведення її до споживачів за допомогою
рекламоносіїв, тобто будь-яких матеріальних носіїв інформації,
які містять візуальне зображення реклами, зокрема друкованої
продукції, аплікації, мальованих, світлових, електронних
зображень тощо, в тому числі з аудіотрансляцією.
Також згідно з п. 30 Правил розміщення інформації (вивіски)
про особу на фасаді, біля входу (в’їзду) або про її
продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення,
здійснюється без отримання дозволу. При цьому під вивіскою
розуміється елемент оформлення фасаду, що містить інформацію
про зареєстроване найменування особи, включаючи герби,
емблеми, знаки для товарів та послуг, i виготовляється
будь-яким способом та розміром. До інформації про особу
належить також розміщена на спеціальних табличках інформація
про роботу підприємства, у тому числі час роботи, повне
юридичне найменування підприємства, профіль діяльності
(якщо це не випливає з назви).
Враховуючи зазначене та в разі розміщення на фасаді
будинку щита із зазначенням юридичного найменування
підприємства, податок з реклами не нараховується та
не сплачується.
Слід зазначити, що відповідно до листа Держкомпідприємництва
України від 02.07.2001 р. № 1-221/4069 у разі, якщо
основний профіль діяльності підприємства відрізняється
від назви вивіски, а також назва вивіски не збігається
з юридичним найменуванням підприємства, таку вивіску
слід вважати рекламою.
Таким чином, підприємства, які розміщують зовнішню рекламу
на вивісках, що містить інформацію про власну продукцію,
та розташовують такі вивіски на споруді, де такі підприємства
займають приміщення, податок з реклами не сплачують.
Рекламне агентство отримує замовлення
на виготовлення приватних об’яв про поздоровлення, знайомства,
пропажу речей. Чи потрібно сплачувати податок з реклами
за виготовлення такої продукції?
(РА «Люкс», м. Сімферополь)
Відповідно до ст. 1 Закону № 270/96-ВР реклама — спеціальна
інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується
у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого
або опосередкованого одержання прибутку.
Норми цього Закону не поширюються на оголошення фізичних
осіб, у тому числі в засобах масової інформації, не
пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності.
Отже, рекламою є не будь-яка інформація, а лише та,
що сприяє реалізації товарів, робіт, послуг, цінних
паперів. Таким чином, оплата публікацій обкладається
податком з реклами лише тоді, коли її зміст має рекламний
характер. За об’яви про поздоровлення, знайомства, пропажу
речей податок з реклами не справляється.
Підприємство реалізує на ринку вовняні
пальта з хутровими комірами. До якого виду виробів слід
відносити такі пальта — текстильних чи хутряних та якою
є ставка ринкового збору, встановлена за продаж таких
пальт?
(ТОВ «Декор», м. Луганськ)
Відповідно до ст. 4 Декрету № 56-93 ринковий збір —
це плата за торгові місця на ринках i в павільйонах,
на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі
з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється
з юридичних осіб i громадян, які реалізують сільськогосподарську
i промислову продукцію та інші товари.
Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі.
Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків
від мінімальної заробітної плати для громадян i трьох
мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно
від ринку, його територіального розміщення та виду продукції
(товару).
Крім того, ст. 18 Декрету № 56-93 визначено, що органи
місцевого самоврядування самостійно встановлюють i визначають
порядок сплати місцевих податків i зборів відповідно
до переліку i в межах установлених граничних розмірів
ставок.
Відповідно до розділу восьмого Закону України від 05.04.2001
р. № 2371-III «Про Митний тариф України» (зі змінами
та доповненнями) до товарної позиції 4303 групи 43 «Натуральне
хутро та штучне; вироби з них» включаються вичинені
хутрові шкурки та їх частини, з’єднані з іншими матеріалами,
а також вичинені хутрові шкурки та їх частини, зшиті
разом у формі одягу або його частин чи речей до одягу
або у вигляді інших виробів. До товарної позиції 4303
чи 4304, залежно від обставин, включаються одяг та речі
до одягу, з підкладкою з натурального або штучного хутра,
а також предмети одягу та речі до одягу, в яких натуральне
або штучне хутро прикріплено із зовнішньої сторони,
крім хутра, що використовується як оздоблення.
До цієї групи не включаються:
а) шкурки або частини шкурок птиці з пір’ям або пухом
(товарна позиція 0505 чи 6701);
б) сирі шкіри з волосяним або шерстним покровом, які
включаються до групи 41 (див. примітку 1 в) до зазначеної
групи);
в) рукавички шкіряні з натуральним або штучним хутром
(товарна позиція 4203);
г) вироби групи 64;
ґ) головні убори та частини головних уборів групи 65;
д) вироби групи 95 (наприклад, ігри, іграшки, спортивний
інвентар).
Таким чином, якщо рішенням органу місцевого самоврядування
запроваджено ставки ринкового збору, які диференціюються
залежно від виду товарів, у такому разі вовняне пальто
с хутровим коміром належить до хутряних виробів i відповідно
ставка ринкового збору застосовується як для хутряного
виробу.
Суб’єкт підприємницької діяльності
— фізична особа використовує символіку м. Києва. Положенням
про збір за право на використання символіки м. Києва
визначено, що розрахунок сплати збору за право на використання
символіки м. Києва подається протягом 40 календарних
днів, наступних за останнім календарним днем звітного
кварталу за місцем реєстрації платника. У які терміни
подається розрахунок збору за право на використання
символіки фізичними особами, якщо сплата здійснюється
один раз на рік до одержання дозволу?
Збір за право на використання місцевої символіки справляється
з юридичних осіб i громадян, які використовують цю символіку
з комерційною метою (ст. 12 Декрету № 56-93).
Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста
або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних,
історичних пам’яток) видається відповідними органами
місцевого самоврядування.
Граничний розмір збору за право на використання місцевої
символіки не повинен перевищувати: з юридичних осіб
— 0,1 відсотка від вартості виробленої продукції, виконаних
робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки;
з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю,
— п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок нарахування i терміни сплати збору в м. Києві
регулюються Положенням про збір за право на використання
символіки міста Києва, затвердженим розпорядженням Київської
міськдержадміністрації від 09.04.96 р. № 514.
Зокрема, п. 6.2 цього Положення визначено, що громадяни,
які в установленому порядку займаються підприємницькою
діяльністю i з комерційною метою використовують символіку
м. Києва, сплачують збір один раз на рік до одержання
дозволу.
Подання розрахунку для таких громадян Положенням не
передбачено.
Таким чином, громадяни, які в установленому порядку
займаються підприємницькою діяльністю i з комерційною
метою використовують символіку м. Києва, розрахунок
сплати збору за право на використання символіки м. Києва
не подають.