Національне законодавство не може знаходитись осторонь тих соціально-економічних змін, які активно відбуваються у сучасному суспільстві. Саме цим пояснюється прийняття нового КК України (2001 р.) в умовах переходу від планово-адміністративної до ринкової економіки. Цілком природним є також те, що законодавець передбачив у реформованому кримінальному законі нові склади злочинів у сфері фінансової діяльності і серед них особливо виділяється ст. 209 "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом".
Легалізація доходів злочинного походження справляє руйнівний вплив на вітчизняну економіку, оскільки може призвести до підриву економічної стабільності держави, ускладнення контролю за фінансово-економічною ситуацією в країні тощо. Але найнебезпечнішим при цьому є те, що належним чином легалізовані (відмиті) злочинні доходи становлять, по суті, фундамент для подальшої злочинної діяльності.
Як правило, і це підтверджується судово-слідчою практикою, "брудні" капітали відмивають представники організованої злочинності. Організовані ж форми сучасної злочинності, одним лише фактом свого існування, створюють реальну загрозу національній безпеці молодої української держави. Тому кримі-налізація діянь, передбачених ст. 209 КК України, — це адекватне реагування на лібералізацію національної економіки. Адже законодавець усвідомлює можливість настання непередбачуваних негативних наслідків безкарної легалізації доходів злочинного походження і, відповідно, намагається знищити економічне підґрунтя організованої злочинності.
Поява нової статті, що аналізується, у кримінальному законі повинна дещо змінити усталену психологію та "класичні" підходи правоохоронців до попередження та протидії сучасним формам економічної злочинності. Так, якщо раніше акценти в діяльності судово-правоохоронної системи були зміщені переважно у бік лише покарання винної особи (найчастіше у вигляді позбавлення волі), то зараз пріоритетним напрямом вбачається переміщення основних зусиль на арешт грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом з перспективою їх подальшої конфіскації.
За дев'ять місяців 2002 року слідчі податкової міліції розслідували 310 кримінальних справ за ст. 209 КК України, у тому числі за ч. 2 ст. 209 КК України розслідувалось 67 справ.
Найбільше справ щодо легалізації коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, розслідували слідчі Черкаської, Рівненської та Хмельницької областей.
Закінчено провадженням 92 такі кримінальні справи, з яких 23 справи за ч. 2 ст. 209 КК України.
Направлено прокурору із обвинувальним висновком 89 кримінальних справ, з них 23 справи за кваліфіковану легалізацію (відмивання) з обтяжуючими обставинами. При цьому безумовним здобутком у діяльності податкової міліції, що підкреслює високий професійний рівень її працівників та якість розслідування кримінальних справ, є те, що за даний період не було закрито жодної справи.
Але, незважаючи на в цілому позитивну статистику розслідувань зазначеної категорії справ, реалії сьогодення вказують на комплекс складних проблем, що виникають під час розслідування (виявлення і документування фактів) легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом.
Виходячи з аналізу судово-слідчої практики застосування ст. 209 КК України, вивчення спеціальної юридичної літератури та результатів опитування фахівців, основні чинники, що ускладнюють притягнення винного до кримінальної відповідальності, умовно поділяються на наступні види: кримінально-правові; цивільно-правові; психологічні; організаційні.
Погоджуюсь з авторитетною думкою професора Ю. Голіка про те, що ефективно протидіяти легалізації злочинних дій можна лише за допомогою комплексу законодавчих заходів (фінансових, податкових, банківських тощо), не перебільшуючи при цьому можливостей кримінально-правового інструментарію.
Додам лише, що у протидії легалізації (від-миванню) "брудних" коштів криміналь-но-правова норма (ст. 209 КК) повинна відігравати роль останнього аргументу держави у пошуку оптимального рішення між забороною і дозволом, між покаранням і заохоченням.
У свою чергу, оптимальна реалізація ст. 209 КК України підрозділами податкової міліції суттєво обтяжується відсутністю єдиного офіційного тлумачення її положень (Верховний Суд України до цього часу не дав роз'яснення у спеціальній постанові Пленуму) і недостатньою практикою застосування кримінально-правової норми, а також недосконалістю її диспозиції.
Так, до основних вад та недоліків ст. 209 КК України, на мою думку, можна віднести наступні.
1. Редакція диспозиції ст. 209 КК України сформульована таким чином, що по суті суперечить фундаментальному конституційному принципу, який продубльовано у ч. 2 ст. 2 КК України: "Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу". Фактично, ігноруючи це положення, автори кримінального закону створюють свого роду прецедент подвійної відповідальності за одне і те ж злочинне діяння. У свою чергу, практичні працівники правоохоронних органів вимушені пристосовуватись і "оживляти" ст. 209 КК шляхом одночасного розслідування первинних (предикат-них) злочинів, внаслідок яких утворюються злочинні доходи, та їх подальшої легалізації, у рамках однієї кримінальної справи. Хоча, виходячи з буквального розуміння сутності закону, правоохоронним органам для порушення кримінальної справи, проведення розслідування конкретного факту легалізації (відмивання) та притягнення винної особи до кримінальної відповідальності необхідно отримати спочатку обвинувальний вирок суду про винність особи (чи декількох осіб) у скоєнні іншого (первинного, предикатного) злочину.
2. Протидія реальним проявам легалізації О (відмивання), а не формальна (показова) боротьба правоохоронців з дрібними "відмивачами" стане можливою лише за умови встановлення мінімального розміру легалізації злочинних доходів, достатнього для притягнення винного до кримінальної відповідальності. До того ж, орієнтування правозастосовних органів на чітко визначений предмет злочину (поріг кримінальної відповідальності) безумовно сприятиме однаковому застосуванню ст. 209 КК України, а також справедливій диференціації та індивідуалізації покарання залежно від розміру легалізованих особою доходів.
3. Алогічною є також конструкція кримінально-правової норми, яка не відповідає вимогам законодавчої техніки. Адже згідно зі ст. 209 КК України створення організованих груп для легалізації "брудних" коштів карається більш м'яко, ніж ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб. Тобто, фактично, за скоєння менш суспільно-небезпечного злочинного діяння передбачене більш суворе покарання. Окрім того, відповідальність у ч. 1 ст. 209 КК України встановлена лише за створення організованої групи для легалізації, але ні словом не згадується про керівництво такою групою, участь у ній і вчинюваних нею злочинах.
4. У ст. 209 КК України формально не відображена головна суб'єктивно-сутнісна ознака цього злочину — скоєння певних дій зі спеціальною метою приховування чи маскування дійсного джерела походження відповідних доходів. Усунення цієї законодавчої прогалини дозволить закцентувати увагу на тому, що суспільне небезпечним і кримінальне караним є не стільки сам процес легалізації, а радше приховування доходів злочинного походження.
5. Відсутність у ст. 209 КК України стимулюючої норми, яка б передбачала кримінально-правовий компроміс по даній категорії справ суттєво зменшує можливості правоохоронних органів з виявлення, розкриття, розслідування та попередження фактів легалізації (відмивання) доходів злочинного походження. До того ж, особа-легалізатор, за умови позитивної посткримінальної поведінки, позбавляється реального шансу на виправлення та звільнення від кримінальної відповідальності, а державна казна — реальних надходжень до бюджету.
Висновок-рекомендація: нормативно-правове забезпечення податкових відносин неможливе без належного удосконалення кримінально-правових засобів протидії фінансовій злочинності (у т.ч. ст. 209 КК України) та пошуку нових форм боротьби з використанням "брудних" грошей у легальній економіці.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 41(396) 25-31 січня 2003 р.