П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про звернення до Бундестагу Федеративної Республіки
Німеччина у зв'язку з Резолюцією учасників засідання
"круглого столу" з проблеми "Виплати всім категоріям
жертв націонал-соціалістських переслідувань - запорука
справжнього взаєморозуміння і примирення"
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 16, ст.131 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Текст Резолюції учасників засідання "круглого столу" з
проблеми "Виплати всім категоріям жертв націонал-соціалістських
переслідувань - запорука справжнього взаєморозуміння і примирення"
схвалити (додається).
2. Направити зазначену Резолюцію Бундестагу Федеративної
Республіки Німеччина.
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 16 січня 2003 року
N 467-IV
Додаток
до Постанови Верховної Ради України
від 16 січня 2003 року N 467-IV
РЕЗОЛЮЦІЯ УЧАСНИКІВ ЗАСІДАННЯ "КРУГЛОГО СТОЛУ",
яке відбулося у місті Києві 22 жовтня 2002 року,
з проблеми "Виплати всім категоріям жертв
націонал-соціалістських переслідувань - запорука
справжнього взаєморозуміння і примирення"
Ми, учасники засідання "круглого столу", яке скликано і
проведено за ініціативи міжнародного та українських громадських
об'єднань жертв націонал-соціалістських переслідувань, за
підтримки та участі керівників в'язнярських організацій Російської
Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Польща, групи народних
депутатів України, заявляємо про таке.
I
Бундестаг Німеччини, визнаючи свою політичну та моральну
відповідальність перед жертвами націонал-соціалістських
переслідувань, улітку 2000 року прийняв Федеральний Закон про
утворення Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє". Мета його
благородна - йдеться про здійснення "виплат колишнім підневільним
працівникам та постраждалим від іншої сваволі у роки
націонал-соціалізму". Закон має сприяти спокутуванню вини перед
тими, хто перебував у створених гітлерівцями місцях примусового
тримання, зазнавши там утисків, принижень, жорстокої експлуатації.
Він задуманий як акт гуманності, вияв доброї волі Німецької
сторони.
На превеликий жаль, через зневажання історичних реалій,
ігнорування загальноприйнятих міжнародних норм, у тому числі
принципів 4-ї Гаазької конвенції 1907 року щодо звичаїв ведення
сухопутної війни ( 995_222 ) і ставлення воюючих сторін до мирного
населення та вимог Женевської декларації прав дитини 1923 року,
відкидання незаперечних аргументів, які наводили представники
країн - учасниць переговорів, у зазначеному Законі декларується
одне, а утверджується інше. Так, правомочними особами на одержання
виплат визнано лише в'язнів концтаборів і гетто та примусових
промислових працівників. Решті категорій постраждалих не приділено
жодної уваги.
Внаслідок допущеного кричущо несправедливого, вибіркового,
суб'єктивного підходу за межами німецької виплатної ініціативи
залишилися:
діти віком до 12 років і діти, народжені у неволі;
примусові сільськогосподарські працівники;
в'язні таборів, які існували на окупованій території
колишнього Радянського Союзу і в яких широко застосовувалася
примусова праця;
особи, які чудом урятувалися під час кривавих розправ
окупантів з мирним населенням.
Такий підхід не можна розглядати інакше як антиісторичний,
антигуманний, як образу пам'яті загиблих, зневажання пережитого
нашими людьми у неволі - незалежно від того, де хто знаходився і
скільки кому було років. А щодо відсутності у Законі бодай
побіжної згадки про більшість категорій постраждалих, то доречно
навести слова Президента Федеративної Республіки Німеччина пана
Йоханнеса Рау, сказані ним після досягнення домовленості про
фінансовий обсяг Фонду: для жертв мають значення не тільки гроші -
жертви "хочуть, щоб їх страждання були визнані стражданнями, щоби
вчинене над ними безправ'я називалося безправ'ям".
З прикрістю і тривогою констатуємо: за рік з лишком, що минув
з початку виплат, взаєморозуміння і примирення з жертвами так і не
настало. Практично всі вони відчувають себе скривдженими і
приниженими: одні - через мовчазне категоричне заперечення
Німецькою стороною того факту, що брутальне й зухвале позбавлення
дітей волі вже саме по собі є злочином проти людяності і людства;
другі - через ідеалізацію примусової праці на полях і фермах
бауерів, що видається декому мало не райським існуванням; треті -
через дріб'язкове викроювання копійчаних виплат за горезвісним
розширювальним застереженням, що міститься у Законі; четверті -
через голос сумління й образу за обділених увагою товаришів по
нещастю, з якими єднає свята табірна солідарність.
Як підкреслюється у відомому відкритому листі керівників
в'язнярських організацій від 3 січня 2002 року "Не принижуйте нас
своїми виплатами!", адресованому громадськості ФРН, та в інших
пов'язаних з ним документах, нині жертви відчувають скоріше
гіркоту і біль, ніж задоволення. Питання стоїть так: або ми
приймаємо Федеральний Закон з усіма його вадами і замовчуваннями,
що породжує масове невдоволення, численні скарги, публічні відмови
від сяк-так нашкрябаних мізерних виплатних сум, або підносимо
голос протесту проти несправедливості, дискримінації, нехтування
фактами історії, нормами людяності і моралі. Іншого не дано. Наш
вибір зумовлений нав'язаним нам Німецькою стороною станом речей,
принципово не прийнятним ні сьогодні, ні завтра, ні через рік.
II
Вихід із становища, яке склалося, полягає, на наше глибоке
переконання, у внесенні змін і доповнень до Федерального Закону
про утворення Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє". В них
має бути чітко зафіксовано факт учинення націонал-соціалістським
режимом злочинних несправедливостей стосовно не окремих, а всіх
категорій жертв, усунуто суперечності між задекларованою метою
діяльності створеного інституту публічного права, яким є Фонд, та
способами реалізації цієї мети, обумовлено граничну суму виплат
особам, які визнаються правомочними для одержання виплат,
зазначено додаткові джерела фінансування, поповнено склад
Опікунської ради.
З огляду на викладене вважали б за необхідне внести зміни і
доповнення до Закону щодо:
а) переліку осіб, правомочних на одержання виплат (параграф
11).
Включити до переліку осіб, правомочних на одержання виплат,
поряд із в'язнями концтаборів і гетто та примусовими промисловими
працівниками: дітей віком до 12 років і дітей, народжених у
неволі; примусових сільськогосподарських працівників; в'язнів
таборів, які існували на окупованій території колишнього
Радянського Союзу і в яких широко застосовувалася примусова праця;
осіб, які чудом урятувалися під час кривавих розправ з мирним
населенням;
б) граничних сум виплат особам, які визнаються правомочними
на одержання виплат, і використання коштів Фонду (параграф 11 та
параграф 9).
Граничні суми виплат особам, зазначеним у пункті "а" і які
визнаються правомочними на одержання виплат, пропонуються такі:
до 2200 євро - для дітей віком до 12 років;
до 1200 євро - для примусових сільськогосподарських
працівників;
до 1200 євро - для в'язнів таборів, які існували на
окупованій території колишнього Радянського Союзу і в яких широко
застосовувалася примусова праця;
до 1200 євро - для осіб, які чудом урятувалися під час
кривавих розправ з мирним населенням.
Відповідні зміни вносяться до пункту 2 (параграф 9) щодо сум,
які виділяються партнерським організаціям з урахуванням їхніх
реальних потреб у додаткових коштах;
в) додаткових джерел фінансування.
Оскільки, як вказується у пункті 5 (параграф 3), "прибутки
від майна Фонду та інші надходження використовуються тільки
відповідно до мети Фонду", пропонується здійснити виплати
представникам категорій, про які йдеться, за рахунок відсотків на
основний капітал Фонду (приблизно 350 млн. євро), а також за
рахунок пожертвувань від третіх осіб;
г) введення до складу Опікунської ради Фонду представника
в'язнярської організації зі Східної Європи (параграф 5).
В Опікунській раді Фонду представлені всі міжнародні
організації жертв. Немає лише представників зі Східної Європи,
хоча тут найбільше одержувачів німецьких виплат. Пропонується
ввести до складу Опікунської ради Фонду представника Міжнародної
спілки колишніх малолітніх в'язнів фашизму (МСКМВ) - організації,
яка діє на території країн Співдружності Незалежних Держав, а
також Балтії, репрезентує інтереси мільйона ще живих жертв
нацистських переслідувань усіх вікових категорій, усіх
національностей та всіх видів неволі, та яка є єдиним подібним
громадським формуванням у Східній Європі. Ця організація
зареєстрована в Україні, штабквартира знаходиться у місті Києві.
III
Учасники засідання "круглого столу" з проблеми "Виплати всім
категоріям жертв націонал-соціалістських переслідувань - запорука
справжнього взаєморозуміння і примирення" звертаються:
до Верховної Ради України - з проханням направити до
Бундестагу Федеративної Республіки Німеччина листа стосовно
внесення змін і доповнень до Закону ФРН про утворення Фонду
"Пам'ять, відповідальність і майбутнє" (на основі змісту цієї
Резолюції). Бажано також запропонувати парламентаріям Російської
Федерації та Республіки Білорусь направити подібні листи до
Бундестагу ФРН;
до Кабінету Міністрів України - з проханням направити до
Уряду Федеративної Республіки Німеччина листа стосовно ініціювання
перед Бундестагом внесення змін і доповнень до Закону ФРН про
утворення Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" (на основі
змісту цієї Резолюції). Бажано також запропонувати урядам
Російської Федерації та Республіки Білорусь направити подібні
листи до Уряду ФРН.
Водночас просимо Уряд України доручити Міністерству
закордонних справ України провести попередні консультації з
міністерствами закордонних справ Румунії, Угорщини, Фінляндії щодо
виплат тим громадянам України, які під час війни перебували у
місцях примусового тримання, створених для мирного населення
органами окупаційної влади зазначених країн - союзниць нацистської
Німеччини. Ці громадяни під дію прийнятого у ФРН Закону не
підпадають.
* * *
Віддаючи належне виплатній ініціативі ФРН, приймаємо її як
добрий знак, як волю Німецької сторони до взаєморозуміння і
примирення. Щиро прагнемо їх. Разом з тим хочемо підкреслити:
справжні взаєморозуміння і примирення з жертвами нацистських
переслідувань можливі лише за умови врахування інтересів усіх, а
не окремих категорій постраждалих.