Минулого року на сторінках "Юридичного вісника України" було опубліковано кілька статей, у яких обговорювалося питання правомірності надання правової допомоги фахівцями у галузі права, які не мають свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю.
Як зазначила у своїй статті "Державна правова допомога" ("ЮВУ", № 47) А. Радзівілл, "велике незадоволення в українських адвокатів викликає залучення до надання правової допомоги державних органів і осіб, які не мають професійної підготовки". На думку авторки, після прийняття Рішення Конституційного Суду від 16.11.2000 р. (у справі Солдатова) хто завгодно може виступати захисником і надавати правову допомогу і якщо Рішення Конституційного Суду не оскаржити (?), воно перекреслить всю адвокатську діяльність.
Хотілося б на сторінках вашого шановного видання висловити думку протилежної сторони, "іншого фахівця у галузі права" -^ приватно практикуючого юристі,
Я займаюся приватною юридичною практикою усього рік, до цього працював у Єнакіївському МВ УМВС України у Донецькій області. У 1987 р. закінчив із відзнакою ДССШМ МВС СРСР, у 1991 р. - КВШ МВС СРСР і маю диплом про вищу юридичну освіту за фахом "правознавство", так само, як і моя дружина — адвокат з 14-літнім стажем. У 2001 р. я звільнився з органів внутрішніх справ на пенсію і переді мною постало питання про те, чим займатися далі. Цілком природним став вибір — працювати за фахом. Першим кроком було з'ясування питання про можливість одержання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю. Однак після того, як у Донецькій КДКА я довідався, шо тільки за допуск до Іспиту необхідно сплатити 1200 гривень, залишив надію одержати свідоцтво на найближчий час. Вирішив займатися приватною юридичною практикою — на оформлення всіх необхідних для цього документів витратив 10 днів і 25 гривень. Вважаю проблему про можливість і якість надання правової допомоги "іншими фахівцями у галузі права" надуманою. Не усі зможуть надавати правову допомогу, як цього побоюється А. Радзівілл, а лише особи, які мають вищу юридичну освіту. Надання правової допомоги особами, які "не мають спеціальної підготовки", повинно бути кваліфіковано за ст. 203 КК України.
Спроби адвокатури монополізувати своє право на надання правової допомоги — неконституційні, і це підтверджено Рішенням Конституційного Суду, яке, усупереч бажанню А. Радзі-вілл, не підлягає оскарженню.
Занепокоєння представників адвокатури про те, що "інші фахівці у галузі права" не зможуть надати необхідної кваліфікованої правової допомоги населенню, також вважаю необгрунтованим.
Хоча адвокати і не є суб'єктами підприємницької діяльності, але як і юрист, так і адвокат пропонують ринку клієнтів як товар свої знання у галузі права та вміння їх застосовувати на практиці. І вже право клієнта обирати, якому фахівцю віддати перевагу.
Юрист, який не має необхідної клієнту кваліфікації, як і адвокат, не зможе успішно працювати на ринку правових знань і буде змушений шукати собі інше заняття, більш відповідне його кваліфікації.
А громадяни України, особливо останнім часом, звертаються за правовою допомогою, так само як і за медичною, тільки у випадках крайньої необхідності й в основному до адвоката чи юриста, якого їм порадять їхні родичі та знайомі, котрим ці правознавці вже успішно надавали правову допомогу.
Більше того, юрист, який займається приватною практикою, — у нас явище нове, і громадяни, все ж більше довіряють звичному адвокату. У зв'язку з цим за наявності такого авторитетного конкурента, юристу дуже важко заробити ім'я і клієнтуру, здатну оплатити його працю. Для цього він повинен мати високу кваліфікацію, вміння ефективно застосовувати свої знання на практиці й самовіддано працювати на клієнта.
І навіть за наявності таких умов приватному юристу набагато важче через те, що його діяльність, на відмінну від адвокатської, законодавчо не врегульована. Юристи, при наданні правової допомоги, не можуть скористатися правами, що поширюються на адвокатів, згідно із Законом України "Про адвокатуру". Неврегульо-ваність законом статусу "іншого фахівця у галузі права" викликає умов приватному юристу набагато важче через те, що його діяльність, на відмінну від адвокатської, законодавче не врегульована. Юристи, при наданні правової допомоги, не можуть скористатися правами, що поширюються на адвокатів, згідно із Законом України "Про адвокатуру". Неврегульо-ваність законом статусу "Іншого фахівця у галузі права" викликає багато запитань у працівників правоохоронних органів і суду й створює додаткові проблеми при наданні правової допомоги.
Не визначена законом і відповідальність "інших фахівців у галузі права" за надання неквалі-фікованої правової' допомоги і порушення професійної етики, не вирішене законодавче питання про порядок призначення захисниками "інших фахівців у галузі права", як і адвокатів, що займаються приватною практикою і не входять до адвокатських об'єднань.
Ці проблеми дійсно актуальні й вимагають вжиття законодавчих заходів для їхнього вирішення.
Авторитет адвокатури необгрунтованими нападками на юристів, які приватне практикують, і юридичні підприємства не піднімеш.
У нашому маленькому промисловому місті працюють 15 адвокатів і тільки четверо з них входять до складу колегії адвокатів, інші практикують приватно. Троє з членів колегії мають у своєму розпорядженні більш-менш пристосоване для роботи приміщення під назвою "Юридична консультація". За останні роки вольовими рішеннями місцевої влади у адвокатів забрали більшу половину займаних площ. Адвокатам — і членам колегії, і приватним, доводиться працювати у тісних непристосованих приміщеннях, по 2—4 особи в одній кімнаті, де на конфіденційність отриманої від клієнта інформації годі й сподіватися. Приміщення "Юридичної консультації" складається з двох кабінетиків, у яких навіть не знайшлося місця для нового прийнятого до колегії адвоката-жінки, яка тривалий час змушена вести прийом громадян де прийдеться. Більше того, обговорюється питання про "виселення" адвокатів у ще гірші приміщення. Вважаю, що ці проблеми характерні не тільки для нашого міста, а й для багатьох інших.
Ось таке ставлення до праці й місця адвокатів у суспільстві може якщо не "перекреслити всю діяльність адвокатури", то значною мірою вплинути на падіння її авторитету і позначитися на якості правової допомоги, що надається громадянам адвокатами.
Наостанок хочу сказати, шо не потрібно ні адвокатам, ні функціонерам адвокатури лякатися зненацька виниклого конкурента. Необхідно постійно удосконалювати свій професійний рівень, сумлінно працювати на клієнта, піднімати авторитет адвокатури, щоб усі юристи вважали за честь бути прийнятими в її ряди.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 5 (397) 1-7 лютого 2003 р.