Останнім часом у теорії і в законопроектах з'явилася тенденція надавати нотаріусу повноваження діяти від імені держави. Оскільки це питання дуже важливе і багатоаспектне, спробуємо в ньому розібратись, виходячи з теоретичних і практичних аспектів.
Так, найбільш вагомим аргументом для порівняння має стати підпис Президента України, який при всій повноті його владних повноважень не наділений правом підписувати вчинювані ним акти, які діятимуть в Україні від імені держави. Лише при підписанні міжнародних угод Президент України має підписуватись від імені держави. Нотаріуси ж посвідчують і засвідчують нотаріальні акти, які можуть діяти як в Україні, так і поза її межами. Водночас пропонується надавати їм абсолютне право діяти завжди від імені держави.
Між тим, характерною рисою підписаних Президентом міжнародних договорів є їх наступне схвалення Верховною Радою України. Однак нотаріальні акти в наступному не ратифікуються, а можуть лише змінюватись, визнаватись недійсними тощо. Отже, пропонується нотаріусам надавати більших повноважень, ніж Президенту України?
Порівнюючи повноваження суду, який виносить рішення і вироки ім'ям України, і діяльність нотаріусів, можна дійти висновку, що їх компетенція має деякі спільні риси, оскільки вони виконують державну функцію з охорони і захисту прав громадян і юридичних осіб. Але компетенція суду значно ширша, оскільки суди загальної юрисдикції, виносячи вирок, осуджують злочин як суспільне небезпечне діяння від імені всього суспільства, яке об'єднане в загальне поняття "держава". Ніхто, крім суду, не уповноважений визнати особу винною у вчиненні злочину і не може піддавати її кримінальному покаранню (ст. 2 КК України). Таким чином, можна встановити обгрунтованість надання суду повноважень виносити вироки у кримінальних справах від імені держави.
Як відомо, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП). У цій нормі також застосовується поняття „громадський порядок", тобто інтереси певної групи осіб, яка також об'єднується у поняття „держава". У цивільних справах рішення суду стосується захисту прав однієї або декількох осіб, але воно має загальнообов'язковий характер для всіх органів, підприємств, установ і організацій, службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК). При цьому, виносячи вирок чи постановляючи рішення, суд нікому не підзвітний, а керується у своїй діяльності лише законом.
За ст. 6 Закону „Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця також мають загальнообов'язковий характер. Аналогічний характер, повноваження і державні гарантії захисту їх прав мають представники і правоохоронних органів, які належать до державних службовців, але не всі несуть однакову відповідальність. Так, особливим є порядок відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, оскільки за ст. 443 ЦК вичерпно перелічені її підстави, а також встановлено особливий порядок її відшкодування — за рахунок держави. Якщо ж розглядати межі відповідальності приватного нотаріуса, то він як за чинним, так і за проектами законів несе персональну і особисту відповідальність за наслідки своєї діяльності.
У той же час за проектом Закону „Про нотаріат" цей орган визначається як публічно-правовий інститут, який є системою позасудового правового забезпечення охорони та захисту прав і законних інтересів України, громадян, підприємств, установ та організацій, заснований на єдиних принципах, формах та методах організації і здійснення нотаріальної діяльності, а також державного контролю за цією діяльністю. Тобто в такому визначенні нотаріат не тільки відокремлюється від держави, оскільки за ним здійснюється державний контроль, а й від суду. Але в такій редакції обов'язково необхідно пояснювати, що ж таке публічно-правовий інститут і яку систему він утворює, з кого (чого) вона складається.
Надалі у проекті зазначається: „Нотаріальна діяльність здійснюється від імені держави і підлягає особливому контролю за дотриманням законності при її здійсненні з боку органів державної влади та професійних об'єднань нотаріусів у межах наданих їм цим Законом повноважень. Виходить, що нотаріальна діяльність здійснюється від імені держави і підлягає особливому контролю, що побічно суперечить логіці: або не треба надавати повноважень, або не потрібно так особливо контролювати. Шкода, яка може бути завдана нотаріусом, є потенційно меншою, ніж та, яку можуть завдати правоохоронні органи, судді, лікарі, а тому незрозуміло, чому саме нотаріальна діяльність знаходитиметься під особливим контролем.
Діяльність нотаріуса з деякими припущеннями може бути визнана подібною й до діяльності адвокатів, які також здійснюють охорону і захист прав громадян. Але їх діяльність не визнається такою, що підлягає особливому контролю і здійснюється від імені держави. Хоча як адвокати, так й нотаріуси отримують дозвіл на право займатись адвокатською і нотаріальною діяльністю від державного органу — Міністерства юстиції України.
Більше того, зміна принципів цивільного процесу з об'єктивної істини на змагальність цивільного судочинства значно підвищує роль адвоката в цивільному процесі. Якщо раніше участь адвоката була формальною, оскільки обов'язок не тільки об'єктивно розглянути справу, а й встановити об'єктивну істину при постановленні рішення у справі лежав на судді, то тепер суддя лише заслуховує позиції сторін, вивчає надані докази і робить висновок з аналізу наданих матеріалів. Тому практично вся відповідальність за доведення і обгрунтування прав та охоронюваних законом інтересів громадян і юридичних осіб лежить на адвокаті. По суті, адвокат має виконувати державну функцію, оскільки тепер він має сприяти винесенню судом об'єктивного рішення у справі, а будь-яка держава заінтересована у правовому і об'єктивному рішенні або вироку. Але адвокат, як і нотаріус, не наділений статусом державного службовця і не має права діяти від імені держави.
При цьому, автор на практиці зустрічався з випадками, коли адвокати намагалися збільшити моральний вплив на підприємства, від яких бажали отримати відповідь, і робили адвокатські запити на спеціальних бланках, на яких зображували державний герб, писали запит від імені Кваліфікацій-но-дисциплінарної комісії адвокатури, підписували запит: „магістр міжнародного права, адвокат, елітний адвокат". Оскільки законом не встановлено єдиної форми адвокатського звернення, то деякі із вищезазначених відомостей можна використовувати на адвокатському запиті, але доцільності в цьому абсолютно немає. За ст. 6 Закону „Про адвокатуру" адвокат має право робити відповідні запити, а підприємства зобов'язані на них відповісти не в силу того, що це робиться від імені Кваліфікацій-но-дисциплінарної комісії адвокатури, що в принципі є незаконним, а в силу закону. Нотаріус на підставі ст. 4 Закону України „Про нотаріат" також наділений правом витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Тому відповідне право нотаріуса витребувати від підприємств документи не повинно підкріплюватись ім'ям держави, для цього достатньо норм закону.
У більшості ж випадків нотаріальні провадження вчиняються нотаріусом відносно прав та інтересів однієї або декількох осіб, але вони не можуть порівнюватися з рішенням суду, оскільки правове значення і властивості нотаріально посвідчених або засвідчених актів значно менші. Так, нотаріально посвідчені договори можуть розірвати самі особи, їх може визнати недійсними суд, у той час як судове рішення або вирок не можуть змінити ні самі сторони, ні суд, що його постановив. Вони можуть переглядатися лише у певному визначеному законом порядку.
Надання приватним нотаріусам особливого статусу відносно вчинення нотаріальних дій від імені держави не може вплинути й на їх дохід, оскільки розмір доходу залежить від системи оподаткування, повноважень, наданих нотаріусам, кількості вчинених нотаріальних дій, платоспроможності населення та його ділової активності, а також працездатності і компетентності конкретного нотаріуса.
Таким чином, намагання надати нотаріальній діяльності більшого юридичного значення, чим вона є насправді, може призвести лише до непорозуміння, коли нотаріальну діяльність будуть сприймати як ще одну особливу гілку державної влади, хоча нотаріуси не мають і не повинні мати владних повноважень. Більше того, можна прогнозувати, що в майбутньому такий статус матимуть намір отримати і експерти, і адвокати, а тому сам особливий статус нотаріуса нівелюється. Кориснішою для нотаріусів має стати законотворча діяльність, наслідками якої повинна бути чітка процедура вчинення нотаріальних дій, якій в проектах законів приділено зовсім мало уваги, порівняно з організаційною структурою нотаріату. Отже, більш доцільно не займатися рекламою нотаріальної діяльності, а пропагувати гарантований шлях здійснення цивільних прав громадянами та юридичними особами, який від наміру до його реалізації пройти без нотаріуса неможливо.
Кожний нотаріус має відстоювати своє високе звання, вчиняти нотаріальні дії таким чином, щоб для прав осіб не було негативних наслідків. Результатом стане — загальна повага до цієї професії і до кожного нотаріуса окремо.