Між двома юридичними особами виник спір про право, що грунтується на вчиненому виконавчому написі. Івано-Франківський місцевий суд і арбітражний суд Івано-Франківської області не приймали до розгляду позовну заяву про скасування виконавчого напису, при цьому кожний мотивував непідвідомчістю йому даного спору.
Суть справи така. Івано-Франківською державною нотаріальною конторою було вчинено виконавчий напис від 29.08.1997 р. № 3-2669 про стягнення з Івано-Франківського військторгу № 218 (філії ДП МОУ "УВТ ПрикВО", далі — Підприємства) заборгованості за орендною платою і пені в сумі 48180 грн. 36 коп. на користь іншої установи Міністерства оборони України — Центру культури, просвіти і дозвілля (далі — Установи).
Підприємство не було згодне з сумою, зафіксованою у виконавчому написі, і звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом про скасування виконавчого напису в тій його частині, з якою не погоджувалося.
Перше рішення у даній справі взагалі було абсурдним. Розглядаючи спір, суд застосував норми гл. 39 ЩІК України, які регламентують розгляд скарги на нотаріальні дії в порядку окремого провадження, і відмовив у позові з мотивів пропуску десятиденнога терміну для подачі скарги. У той час, як виконавчий напис було оспорено в позовному порядку. Президія Івано-Франківського обласного суду дане рішення суду скасувала і направила справу на новий розгляд.
При повторному розгляді справи позов було залишено без розгляду і роз'яснено сторонам, що даний спір підвідомчий арбітражному суду. Дана ухвала була прийнята 27.07.1999 р.
Арбітражний суд Івано-Франківської області, у свою чергу, ухвалою від 30.09.99 р. відмовив у прийнятті позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи тим, що справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису, підвідомчі загальним судам.
Дуже чітко пам'ятаю ситуацію, що виникла, а також усвідомлення необхідності самій остаточно визначитися з підвідомчістю даного спору і послідовно оскаржувати ухвалу того суду, який, на мою думку, відмовив у прийнятті заяви неправомірно.
Оскільки спір виник між двома юридичними особами, я прийняла рішення оскаржувати ухвалу арбітражного суду Івано-Франківської області.
Оскільки в інтересах підприємства позов заявляла військова прокуратура, на ухвалу арбітражного суду Івано-Франківської області від 30.09.99 р. військовою прокуратурою було внесено протест до голови суду, який постановою від 21.01.2000 р. залишив ухвалу суду без змін.
Наступним кроком стало внесення протесту Генеральною прокуратурою України на ухвалу суду від 30.09.99 р. і постанову голови суду від 21.01.2000 р. до Вищого арбітражного суду України.
10 липня 2000 року судова колегія Вищого арбітражного суду України із перегляду рішень, ухвал, постанов розглянула протест Генеральної прокуратури України і задовольнила його, мотивуючи наступним: відповідно до п. 13 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 р. № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам " ч. 7 ст. 50 Закону України "Про нотаріат" спір про право, що грунтується на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом або арбітражним судом у позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід виходити з того, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу в розумінні ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України. Із позовної заяви вбачається, що оспорюється сума боргу за договором оренди, і саме на суму боргу
було вчинено виконавчий напис. Тобто між двома юридичними особами виник спір про право, підвідомчий арбітражному суду. За змістом ст. 385 Цивільного процесуального кодексу у передбаченому гл. 39 цього Кодексу порядку оскаржується тільки відмова у вчиненні виконавчого напису, а правильність вимог, зазначених у виконавчому напису, може бути оспорена боржником лише в позовному порядку. При обгрунтованості вимог суд постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У цих випадках справа розглядається в позовному провадженні.
Враховуючи вищенаведене, ухвала і постанова підлягають скасуванню, а справа — направленню на розгляд арбітражного суду.
Рішенням від 13 вересня 2000 року арбітражним судом Івано-Франківської області задоволене позов про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріальної контори № 3-2669 у частині нарахованої орендної плати та пені в сумі 42385 грн. 62 коп.
Справа, розгляд якої тривав понад два роки, закінчилася нашою перемогою.
Сторінку підготувала Інна ЖОГАЛЬСЬКА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 11 (403) 15-21
березня 2003 р.