Триває підготовка до участі у роботі 25-ї Європейської конференції міністрів юстиції, яка має відбутися 5—6 червня цього року у столиці Болгарії Софії. Передбачається, що на цьому самій значну увагу буде приділено обговоренню проблеми боротьби з тероризмом, і, зокрема, її правовому забезпеченню.
Складність правового забезпечення боротьби з названою загрозою полягає у тому, що сучасний тероризм має велику різноманітність мотивацій, цілей та підходів. Проте у всіх випадках його прагненням є навмисне насилля або погроза таким насиллям, незважаючи ні на які закони ' чи моральні норми. При цьому завжди ставиться за мету викликати паніку серед населення, підірвати основи суспільного ладу або досягти політичних змін.
Ще однією особливістю ситуації є те, що у терористичних акціях дедалі частіше стали використовувати не зброю, а, як продемонстрували події 11 вересня 2001 р., сучасну техніку цивільного призначення. Використання також сучасних комунікаційних можливостей призводить до того, що практично кожна держава, незалежно від її економічного стану та політичного устрою, може стати ареною терористичних акцій.
Інший парадокс, на наш погляд, полягає в тому, що суспільна думка не зовсім адекватно оцінює небезпеку тероризму. Вбачається, що необхідно побудувати таку ідеологію, яка б однозначно стверджувала єдність національних та індивідуальних інтересів кожного члена суспільства, а також висвітлювала ту небезпеку, яку становить для цих інтересів тероризм. На жаль, на сьогодні ми не маємо такої концептуальної платформи, немає популярної теорії, яка б системно групувала людей навколо певної ідеї засудження тероризму як нелюдського явища.
Ще нерідко можна зустрітись із своєрідним ідейним дуалізмом, коли замість беззаперечного засудження тероризму як найнебезпечнішого явища дехто пробує розгортати на сторінках газет, на телебаченні полеміку з приводу того, які причини слід брати до уваги, якими мотивами керувалися терористи, які політичні обставини спонукали їх тощо. Очевидно, що такий "плюралізм" ідей об'єктивно підтримує терористів, сприяє їх консолідації і формує у суспільстві, з одного боку, терпимість або байдужість до подібних явищ, а з іншого — психологічну впевненість терористів у тому, що суспільство в певній своїй частиш толерантно ставиться до існування тероризму як методу боротьби за досягнення певної мети.
Очевидно, що у сфері боротьби з тероризмом мораль і праю сходяться між собою надзвичайно близько, і саме тут, як ніде більше, слід поставити питання про те, що мораль має бути правовою, тобто керуватися правом.
Повертаючись до національного інтересу, зазначимо, що саме він є тим соціально-політичним підґрунтям, на якому може сформуватися правова мораль суспільства, спрямована на забезпечення національної безпеки. Останнє випливає з того, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення. Саме така формула національного інтересу найбільш наближається до інтегровано вираженого індивідуального інтересу кожного громадянина, а тому, безсумнівно, може стати імперативом у формуванні правової суспільної моралі.
Як висновок до викладеного блоку думок пропонується поставити на порядок денний проблему формування моделі цілісної правової моралі з визначеними пріоритетами загальнолюдських цінностей, державності, національного (власного) інтересу, а також негативних показників, за якими певні форми моралі слід вважати неприйнятними на тій підставі, що вони суперечать національним інтересам. Це, у першу чергу, стосується проблеми боротьби з тероризмом.
З урахуванням цих та інших особливостей сучасності правові аспекти боротьби з тероризмом набувають неабиякої ваги і потребують значних зусиль як із боку держави, так і з боку суспільства в частині забезпечення і дотримання законодавства у цій галузі.
Одним із засобів вирішення цього питання, безумовно, є правотворча діяльність держави, яка, на нашу думку, на сьогодні поставлена досить добре. Приймаються якісні закони, видаються нормативно-правові та розпорядчі акти Президента та Кабінету Міністрів, акти центральних органів виконавчої влади.
Зміст нормативно-правових актів тісно пов'язаний із положеннями Конституції, згідно з якими права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Щодо Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, схваленої постановою Верховної Ради від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР, головними об'єктами національної безпеки е: громадянин — його права і свободи; суспільство — його духовні та матеріальні цінності; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів. Разом із тим, Концепція серед основних можливих загроз національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності називає і такі, як відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом.
Таким чином, питання боротьби з тероризмом зазнає правового регулювання на конституційному рівні, і сягає найвищих політичних інтересів держави, стає одним із найважливіших чинників забезпечення національної безпеки України.
Увесь комплекс заходів із питань боротьби з тероризмом здійснюється під знаком Заяви Верховної Ради України від 13 вересня 2001 року з приводу актів тероризму, вчинених 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах Америки. "Подолання тероризму, — говориться у Заяві, — є одним із важливих та невідкладних завдань світової спільноти і боротися з ним необхідно об'єднаними зусиллями всіх держав і народів, створивши для цього дієвий міжнародний механізм".
У цьому напрямі вдалося здійснити низку заходів, і це дозволяє говорити про те, що правове забезпечення питання боротьби з тероризмом в Україні набуло стабільного і планомірного характеру. Буде доречним у цій статті висловити нашу вдячність колегам у Раді Європи за систематичну підтримку і послідовну допомогу, яку отримувала наша держава і особливо Міністерство юстиції в напрямі вирішення проблеми боротьби з тероризмом.
Звичайно, ми повинні виходити з того, що масштабна робота тільки-но розпочата, проте можна назвати нормативно-правові акти, які на сьогодні є початковою основою правового забезпечення боротьби з тероризмом.
У першу чергу, це документи міжнародно-правового характеру. Чільне місце серед таких документів, на які ми орієнтуємось у своїй нормотворчій діяльності, займає Декларація Генеральної Асамблеї ООН про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, затверджена резолюцією від 9 грудня 1994 р. № 49/60, наступні резолюції Ради Безпеки ООН, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року, підписана від імені України 8 червня 2000 року колишнім міністром юстиції, а нині — постійним представником України у Раді Європи С. Станік (ратифікована Законом України 17 січня 2002 р. № 2990-ІІІ).
Прийнято закони України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом" (від 29 листопада 2001 р.), "Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму" (від 12 вересня 2002 р.), постанову Кабінету Міністрів від 14 грудня 2001 р. № 1694 "Про затвердження Програми реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму" тощо.
Отже, можна бачити, що іде процес динамічного нарощування участі України у вирішенні проблеми боротьби з тероризмом. Віддаючи безумовну перевагу участі у формуванні надійного міжнародного механізму боротьби з тероризмом, про що було проголошено у названій нами Заяві Верховної Ради України, вважаємо, що успішне вирішення цього питання значною мірою залежить від активної діяльності у внутрішньополітичній сфері.
На сьогодні у внутрішньому правовому полі України діє ціла низка законодавчих та підзаконних актів, які, на нашу думку, охоплюють найбільш імовірні напрями, де можна очікувати терористичних проявів. Таких актів налічується близько 150. Кримінальна відповідальність за здійснення терористичного акту передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України, який набрав чинності 1 вересня 2001 року.
Частина перша зазначеної статті розкриває зміст терористичного акту. Сюди входить застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
Серед найвагоміших нормативно-правових актів, які регулюють питання боротьби з тероризмом, назвемо закони "Про Службу безпеки України", "Про розвідувальні органи України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання" тощо.
Поточні питання боротьби з тероризмом регулюються Указами Президента України, наприклад "Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави" від 6 грудня 2001 р. № 1195, "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" від 18 лютого 2002 р. № 143.
Важливим заходом, на наш погляд, було видання Указу Президента України від 5 листопада 2002 р. № 991 "Про Антикризовий центр". Даним Указом урегульовано питання вдосконалення взаємодії центральних органів виконавчої влади та координації здійснюваних ними заходів щодо реалізації державної політики у сфері запобігання і подолання кризових ситуацій, що спричинені екстремістськими або терористичними проявами.
Указом було утворено Антикризовий центр, затверджено його персональний склад: глава Адміністрації Президента України, міністри юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України. Робочим органом Антикризового центру є штаб Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Головою Антикризового центру є Президент України.
Визначено, що основними завданнями Антикризового центру є координація заходів, здійснюваних центральними органами виконавчої влади та спеціальними органами, на які покладено виконання функцій боротьби з тероризмом, щодо запобігання та ліквідації кризових ситуацій, які стали наслідком екстремістських проявів або терористичних актів, розгляд пропозицій щодо сил і засобів, які залучаються до подолання таких проявів чи актів.
Організаційні питання боротьби з тероризмом регулюються постановами Кабінету Міністрів України та нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади.
Разом із тим, триває робота із удосконалення правової бази боротьби з тероризмом. Зокрема, Президентом внесено на розгляд Верховної Ради проект Закону "Про боротьбу з тероризмом".
Цей законопроект розроблено з метою створення належних правових засад для боротьби з тероризмом у всіх його проявах і формах у контексті виконання резолюцій Ради Безпеки ООН від 19 грудня 2000 року № 1333 і 28 вересня 2001 року № 1373, реалізації домовленостей, досягнутих під час Конференції щодо спільної боротьби проти тероризму (м. Варшава, 6 листопада 2001 р.), та відповідних міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною. У проекті визначено принципи, поняття, організаційні та координаційні механізми боротьби з тероризмом, запобігання цьому явищу, регламентації проведення антитерористичних операцій, питання міжнародного співробітництва у цій сфері, відшкодування заподіяної шкоди внаслідок терористичного акту, соціального захисту осіб, які ведуть боротьбу з тероризмом. Пропонується внесення відповідних змін до чинного законодавства з метою недопущення фінансування терористичної діяльності.
Міністерством юстиції розроблено проект Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Цим проектом пропонуються зміни до законів "Про інформацію", "Про видавничу справу", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", спрямовані на заборону використання інформації та діяльності у видавничій справі, друкованих засобів масової інформації для вчинення терористичних актів, а також пропаганди тероризму. Належне місце у проекті відведено визначенню кримінальної відповідальності за порушення названих заборон, пропонуються відповідні зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Є впевненість, що прийняття названих законопроектів сприятиме боротьбі з тероризмом у всіх його проявах, ще раз підтвердить прихильність України до неухильного виконання своїх зобов'язань перед світовою спільнотою стосовно протидії цьому негативному явищу, нашу позицію засудження всіх актів, методів і практики тероризму, свідчитиме про підтримку нашою державою дій проти тероризму відповідно до норм міжнародного права та вимог ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій.