Витрати, що включаються до виробничої собівартості підприємства


З редакційної пошти

Якими нормативно-правовими актами повинно користуватися підприємство при визначенні витрат, що включаються до виробничої собівартості підприємства? Чи є правомірним застосування підприємством скляної промисловості Методичних рекомендацій з планування, обліку i калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)?
(ВАТ «Рокитнівський скляний завод», Рівненська обл.)

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості розроблено відповідно до постанови № 1706. Їх рекомендовано застосовувати для здійснення планування, ведення обліку i калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт i послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так i в непромислових організаціях, які виробляють промислову продукцію, незалежно від форм власності i господарювання.
За допомогою калькулювання визначається собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах i в цілому по підприємству.
Законом № 996-III встановлено, що підприємство самостійно визначає облікову політику й обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації.
Відповідно до п. 11 ПБО 16 підприємства самостійно встановлюють перелік та склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).
ПБО 16 передбачено, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються такі витрати.
Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. При відпуску матеріальних цінностей у виробництво оцінка здійснюється за одним з таких методів:
ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;
середньозваженої собівартості;
собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);
собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);
нормативних затрат (оцінка за цим методом полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей i діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат i ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися i переглядатися).
Щодо методу оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво, то підприємство самостійно обирає метод оцінки матеріальних цінностей. При цьому обраний метод слід обов’язково затвердити в наказі про облікову політику підприємства.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема:
відрахування на соціальні заходи;
плата за оренду земельних i майнових паїв;
амортизація;
втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів);
витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються працівниками, які допустили брак; суми, одержані від постачальників за неякісні матеріали i комплектуючі вироби.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
витрати на управління виробництвом (оплату праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі), витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів i напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо;
витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг;
витрати на охорону праці, забезпечення техніки безпеки i охорону навколишнього середовища;
інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів i готової продукції на склади, нестачі незавершеного виробництва, нестачі i втрати від псування матеріальних цінностей у цехах, оплата простоїв тощо).
Слід зазначити, що для накопичення інформації про витрати, що входять до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), передбачено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань i господарських операцій підприємств та організацій, затверджений наказом № 291.
Щодо підприємств скляної промисловості, то при формуванні собівартості продукції, робіт, послуг такі підприємства повинні враховувати Методичні рекомендації з планування, обліку i калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) скляної промисловості, затверджені наказом № 108 (п. 2).

Ганна НЕГОДА,
бухгалтер-аналітик «Вісника»

 
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 15 квітень 2003 року