|
НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ
Закони України
№ 550-IV — від 20.02.2003 р. «Про внесення змін
до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань
платників
податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами»;
№ 671/97-ВР — від 02.12.97 р. «Про торгово-промислові
палати в Україні» (зі змінами та доповненнями);
№ 2181-III — від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами» (зі змінами та
доповненнями, надруковано у «Віснику» № 25-26/2002);
Наказ
№ 103 — ДПА України від 14.03.2001 р. «Про Порядок
списання безнадійного податкового боргу платників
податків (зареєстровано у Мін’юсті України 10.01.2002
р. за № 16/6304, за текстом — Порядок № 103,
надруковано у «Віснику» № 25-26/2002)
|
Як відомо, одним з основних завдань спеціального законодавчого акта з
питань оподаткування — Закону № 2181-III є погашення
податкового боргу платників податків перед бюджетами
всіх рівнів.
Статтею 7 Закону № 2181-III визначено перелік джерел
погашення податкового боргу платника податків та водночас
установлено деякі обмеження щодо їх використання в межах
чинного законодавства України.
Відповідно до чинної редакції пп. «б» пп. 7.3.1 п. 7.3
ст. 7 Закону № 2181-III давальницька сировина, надана
підприємству на переробку, не може бути використана
як джерело погашення податкового боргу платника податків
за його самостійним рішенням або за рішенням органу
стягнення.
Виняток становить лише частина давальницької сировини,
що надається платнику податків у рахунок оплати за такі
послуги. Це дає можливість вважати оплату за послуги
з переробки давальницької сировини джерелом погашення
податкового боргу.
Однак у попередній редакції пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
№ 2181-III існувала так звана стилістична неузгодженість,
а саме не могла бути джерелом погашення податкового
боргу «давальницька сировина, надана підприємству для
переробки, крім її частини, що надається платнику податків,
(?!) оплата за такі послуги».
Через таку неточність зазначена норма не кореспондується
з іншими законодавчими актами, зокрема з тими, що визначають
сутність давальницьких операцій.
Чинним законодавством України передбачено можливість
проведення розрахунків за переробку, обробку, збагачення
чи використання давальницької сировини у грошовій формі
частиною давальницької сировини чи готової продукції,
або з використанням усіх цих форм.
Цілком логічним було запровадження у чинній редакції
Закону № 2181-III норми щодо заборони погашення податкового
боргу платника податків, активи якого перебувають у
податковій заставі, за рахунок давальницької сировини,
що була надана підприємству на переробку.
Це аргументується, по-перше, відсутністю у боржника
права власності на належну іншому суб’єкту підприємницької
діяльності давальницьку сировину, по-друге, специфікою
давальницької операції, підгрунтям якої є зворотна основа,
по-третє, безоплатним характером передачі давальницької
сировини на переробку.
Просте пояснення має також i можливість використання
як джерела погашення податкового боргу платника податків
частини давальницької сировини у натуральному вигляді,
що залишається у боржника, як розрахунок замовника за
виконані послуги з переробки такої сировини, оскільки
за зазначеною операцією відбувається перехід безпосередньо
до підприємства-боржника права власності на таку продукцію.
Проблемним моментом в існуючій до недавнього часу редакції
пп. «б» пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 2181-III залишалось
використання як джерела погашення податкового боргу
оплати послуг з переробки давальницької сировини у грошовій
формі.
З моменту набрання чинності Законом № 2181-III до внесення
відповідних змін Законом № 550-IV така неточність, окрім
невідповідності ідеології пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
№ 2181-III, ще й суперечила концепції цього законодавчого
акта.
Так, будь-яка оплата послуг з переробки давальницької
сировини, незалежно від того, в якому вигляді вона відбувається,
в обох вищезазначених випадках (у грошовій чи у бартерній
формі) все одно належить підприємству-боржнику на правах
власності, а тому може бути джерелом погашення податкового
боргу бюджетного боржника.
Інакше кажучи, не може бути винятком при стягненні податкового
боргу з такого боржника оплата (або певна її частина)
за послуги з переробки давальницької сировини під час
проведення розрахунків у грошовій формі. Це відбувається
тому, що незважаючи на вищенаведену умову, все одно
відбувається перехід права власності на таку продукцію
до боржника та як наслідок — включення до переліку активів
боржника.
З метою захисту бюджетних інтересів усі активи платника
податків, який має непогашений податковий борг, передаються
у податкову заставу для можливості організації в подальшому
їх продажу, що здійснюється для погашення таких боргів
за рахунок отриманої суми.
Враховуючи вищевикладене, пп. «б» пп. 7.3.1 п. 7.3 ст.
7 Закону № 2181-III слід розуміти як «... давальницька
сировина, надана підприємству для переробки, крім її
частини, що надається платнику податків, як оплата за
такі послуги...».
Вищезазначена позиція щодо застосування пп. «б» пп.
7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 2181-III знайшла своє відображення
у листі-роз’ясненні Комітету Верховної Ради України
з питань фінансів i банківської діяльності від 04.03.2003
р. № 06-10/160, а згодом отримала законодавчий статус
— відповідну норму встановлено прийнятим Верховною Радою
України Законом № 550-ІV.
З урахуванням внесених змін до Закону № 2181-III коло
джерел, за рахунок яких провадиться погашення податкового
боргу платників податків, було впорядковано. Тобто в
межах, визначених пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 2181-III,
органи державної податкової служби можуть використовувати
як джерело погашення податкового боргу платників податків
частину давальницької сировини, що залишається у вигляді
оплати за послуги з її переробки.
Таким чином, якщо розрахунок за такою давальницькою
сировиною провадиться готовою продукцією або у грошовій
формі, то щодо такої продукції або перерахованих за
таку послугу коштів органи державної податкової служби
повинні застосовувати заходи з погашення податкового
боргу такого платника податків на загальних засадах,
як передбачено Законом № 2181-III.