ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ

Підстав припинення зобов'язань

Зобов'язання є найбільш поширеним видом цивільних правовідносин і діє протягом визначеного строку, піц час якого можуть відбуватися зміни в суб'єктному складі зобов'язання, його об'єкті та змісті. Зрештою, у певний момент зобов'язання припиняється. Значення припинення зобов'язання полягає у тому, що воно завершує існування певного суб'єктивного права та обов'язку, який йому відповідає, тобто кредитор більше не має права ставити боржнику будь-які вимоги, виходячи з даного зобов'язання і сторони не можуть пе-реуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам.

Припинення зобов'язання відбувається за наявності певних юридичних фактів, передбачених законом або договором, які називаються підставами, або способами, припинення зобов'язань. Одні з них не залежать від волі учасників зобов'язального правовіднршення, інші ж, навпаки, є наслідком дій самих учасників зобов'язання. Також підстави припинення зобов'язань мають неоднакову сферу дії — деякі діють лише щодо одного виду зобов'язань і передбачені в нормах, які регулюють саме даний вид зобов'язань, а інші стосуються припинення всіх або більшості зобов'язань і у своїй сукупності утворюють загальні підстави їх припинення, що містяться у главі 19 Цивільного кодексу УРСР (далі — ЦК УРСР) та у главі 50 нового Цивільного кодексу України (далі — новий ЦК).

ЗАГАЛЬНИ ПІДСТАВИНИ ПРИПИНЕННИЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Виконання зобов'язань належним чином (ст. 216 ЦК УРСР та ст. 559 нового ЦК). Цей спосіб найбільш поширений, оскільки є ідеальною підставою для припинення зобов'язань — адже вони для того і створюються, щоб згодом бути виконаними. Під належним виконанням мається на увазі те, що зобов'язання повинно бути виконане належною особою, в належному місці, в належний строк, із додержанням усіх інших вимог виконання зобов'язання. Якщо ж сторони порушують хоч одну з умов належного виконання, то зобов'язання не припиняється, а змінюється, бо в такому випадку на учасника, який допустив неналежне виконання, покладаються додаткові правові обов'язки (відшкодування збитків, штрафні санкції тощо).
Зарахування зустрічних вимог (ст. 217 та 218 ЦК УРСР, ст. 601-603 нового ЦК). Про цю підставу припинення зобов'язань докладно мова піде нижче.
Збіг боржника і кредитора в одній особі (ст. 219 ЦК УРСР та ст. 606 нового ЦК). Це означає, що мало місце правонаступництво — перехід прав та обов'язків боржника до кредитора або навпаки. Такий збіг може відбутися, зокрема, внаслідок злиття або приєднання юридичних осіб, якщо одна з них була кредитором іншої. У відносинах за участю громадян припинення зобов'язання за даною підставою можливе, наприклад, при спадкоємстві — якщо, спадкоємець і спадкодавець перебували у зобов'язальних правовідносинах між собою, то при правонас-тупництві спадкоємець набуває прав і обов'язків спадкодавця та стає одночасно і кредитором, і боржником.
Угода сторін (ст. 220 ЦК УРСР та ст. 600, ст. 604-605 нового ЦК). У чинному ЦК угода сторін розглядається як цілісна підстава припинення зобов'язань, хоч, згідно з теорією цивільного права і практикою застосування зазначеної норми дана підстава містить у собі фактично три способи — новацію, відступне й прощення боргу. Враховуючи це, у новому ЦК кожна з названих підстав конкретизована в окремій статті. Новація відбувається при угоді сторін про заміну первісного зобов'язання новим між тими ж самими особами, зокрема, можна передбачити заміну предмету зобов'язання, змінити спосіб його виконання тощо. Зміст відступного полягає у тому, що замість виконання зобов'язання боржник передає кредитору певне майно, сплачує гроші та інше, що визначається відповідним договором. Прощення боргу означає звільнення кредитором боржника від його обов'язків, однак це можливо лише у тому випадку, коли таке звільнення не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора.
Неможливість виконання (ст. 222 ЦК УРСР та ст. 607 нового ЦК). Під цим слід розуміти наявність обставин, через які боржник не в змозі виконати передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання. Тут слід підкреслити, що за чинним ЦК неможливість виконання лише тоді припиняє зобов'язання, коли вона виникла з причин, не залежних від боржника, а згідно з новим ЦК, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання через обставини, за які не відповідає жодна з сторін.
Смерть громадянина чи ліквідація юридичної особи (ст. 223 ЦК УРСР та ст. 608—609 нового ЦК). За загальним правилом, смерть громадянина тягне за собою не припинення зобов'язання, а заміну його суб'єктів. Але якщо виконання зобов'язання має особистий характер, обумовлений особою боржника (наприклад, авторські договори на створення літературних чи художніх творів тощо) чи кредитора (скажімо, у випадках відшкодування шкоди, яка була завдана ушкодженням здоров'я), то воно не може бути предметом спадкування й припиняється смертю того учасника, з особою якого воно пов'язано. Ліквідація ж юридичної особи означає припинення її існування та спричинює припинення зобов'язань за її участю, крім випадків, коли в порядку винятку, законом чи іншими нормативно-правовими актами виконання її зобов'язання покладається на іншу юридичну особу.

Поняття і необхідні умови зарахування

Зарахування належить до загальних підстав припинення зобов'язань з волі сторін, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування. Особливість зарахування полягає у тому, що воно може припинити одразу два зустрічних зобов'язання за умови рівності розміру вимог. Якщо ж зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце часткове зарахування — більше за розміром зобов'язання продовжує існувати у частині, що перевищує менше, а останнє припиняється у повному обсязі.

НЕОБХІДНІ УМОВИ

Вимоги сторін, що проводять зарахування зобов'язань, повинні бути зустрічними. Це означає, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, при цьому особа, яка виступає кредитором в одному із зобов'язань, що зараховуються, повинна бути боржником в іншому, так само, як і боржник одного із зобов'язань, що зараховуються має бути в іншому кредитором. Слід зауважити, що ст. 603 нового ЦК передбачає у разі заміни кредитора право боржника пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора, але лише у тому випадку, коли вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи не визначений моментом пред'явлення вимоги.
Вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях предметами вимог повинні бути гроші або речі одного роду (наприклад, можливо зарахувати грошовий борг проти грошового, але утримувати майно за грошовий борг його власника неможна). На практиці зарахуванням погашаються переважно зустрічні грошові вимоги.
Необхідно, щоб до моменту зарахування настав строк виконання зобов'язань за обома вимогами або цей термін було визначено моментом витребування чи не встановлено взагалі, оскільки пред'явити до зарахування вимоги за зобов'язанням, яке не підлягає виконанню, неможливо.

За наявності всіх вищезгаданих умов будь-яка зі сторін має право провести зарахування — за своєю юридичною природою зарахування зустрічних вимог є односторонньою угодою, для його здійснення достатньо заяви однієї сторони (ч. 2 ст. 217 ЦК УРСР та п. 2 ст. 601 нового ЦК). Втім, якщо друга сторона зобов'язання оспорює наявність, строк або розмір вимог і не погоджується з проведенням зарахування, то, як зазначено у п. 4 листа Вищого арбітражного суду України (далі — ВАСУ) "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" від 01.07.1996 р. № 01-8/241, у такому випадку спір підлягає вирішенню по суті судом з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи, у тому числі і передбачених ст. 218 ЦК, в якій ідеться про випадки недопущення зарахування. Очевидно, тут мова про вирішення спору за позовом сторони, котра не визнає правомірність зарахування.

Правові наслідки зарахування й виконання зобов'язання однакові: для обох характерне їх припинення. Процедурні правила оформлення виконання зобов'язань (видача розписки, напис на борговому документі — ч. 2 ст. 216 ЦК) поширюються і на зарахування.

Недопустимість зарахування

Не всі зустрічні однорідні зобов'язання, строк яких настав, можуть бути зараховані — відповідно до ст. 218 ЦК УРСР та ст. 602 нового ЦК, які передбачають винятки із загального правила, окремі вимоги не підлягають зарахуванню. Згадані правові норми містять вказівки на основні випадки, коли зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається.

ВИПАДКИ, КОЛИ ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ОДНОРІДНИХ ВИМОГ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ

Якщо минув строк позовної давності. У цьому разі неможливість зарахування обумовлена тим, що цивільне право не підлягає захисту у суді, оскільки пррпущення строку позовної давності є підставою для відмови у позові (ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР), і навіть якщо суд поновить строк позовної давності, то буде мати місце вже не зарахування взаємних вимог, а виконання зобов'язання за рішенням суду.
Якщо вимоги пов'язані з суворо цільовим характером коштів — відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, довічне утримання певних осіб, а за новим ЦК й стягнення аліментів. Положення про недопустимість зарахування за цими вимогами грунтується на припущенні, що суми, які одержуються у такому порядку, можуть бути єдиним джерелом існування однієї з сторін зобов'язання, тому законодавець, зважаючи на це, визнав недоцільним допускати зарахування за такими вимогами.
У інших випадках, які встановлені законом чи договором. Це означає, що недопустимість зарахування може випливати також із норм підза-конних актів, адміністративних актів чи угоди сторін.

На останній випадок слід звернути особливу увагу, оскільки існує відповідне спеціальне законодавство, яке робить неможливим в окремих ситуаціях проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому, щоб не втрапити у халепу, необхідно його детально проаналізувати або ж звернутися за порадою до фахівців. А загалом зарахування зустрічних вимог є зручним і внаслідок цього досить поширеним способом припинення зобов'язань.