1. На здійснювання особами представництва у суді на підставі глави 12 Цивільного процесуального кодексу існують обмеження, встановлені ст. 116 названого кодексу. Так, не можуть бути представниками у суді особи, які не досягай повноліття; особи, над якими встановлено опіку, піклування; адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством про адвокатуру, а також особи, які були виключені з колегії адвокатів. Таке представництво можливе у спорах цивільних, сімейних, трудових та таких, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також у справах окремого провадження (ст. 1 ЦПК).
Щодо представництва у справах кримінального провадження, то відповідний статус визначено у ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу. Повноваження фахівців у галузі права, які не є адвокатами, але за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, стверджуються відповідними угодою чи дорученням. Крім того, у порядку ст. 52 Кримінально-процесуального кодексу законні представники та інші названі у ній особи можуть представляти інтереси потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальній справі
У ст. 28 Господарського процесуального кодексу вказано, що представниками юридичних осіб (сторін та третіх осіб) можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Ця довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Таким чином, процесуальні можливості представників залежать від волі осіб, які мають право обирати представників у своїх справах. Більше того, виключно від договірних відносин сторін залежить винагорода представників, якщо правова допомога надається не безоплатно. Отже, винятково особи, які потребують представника, повинні визначати, чи згодні вони на представництво студентів, які ще не отримали диплома про вищу юридичну освіту.
Якщо такі студенти мають намір займатися діяльністю з надання юридичних послуг (у тому числі здійснювати представництво у суді) систематично, тобто на постійній основі та за плату, то їм необхідно зареєструватися як суб'єктам підприємницької діяльності. Причому фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими протягом року перебувають не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації послуг за рік не перевищує 500 тис. гривень, мають право на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, запроваджену для суб'єктів малого підприємництва Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98 (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999 року).
У переліку ст. 9 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ юридична практика відсутня. Тому зараз не існує ліцензійних умов (ст. 8 названого Закону). Саме ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для введення певного виду господарської діяльності. До ліцензійних умов щодо видів господарської діяльності, для яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимога до працівників суб'єктів господарювання — юридичних осіб та (або) до фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Оскільки юридична практика є специфічною діяльністю, яка також потребує ліцензування, нинішній стан не означає, що певні кваліфікаційні вимоги для працівників не будуть встановлені в подальшому.
2. Відповідно до ст. 9 Закону "Про вищу освіту" від 17.01.2002 року № 2984-ІІІ видами документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра.
Згідно з Переліком напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних чяшіздге за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 24.05.1997 року № 507, за напрямом підготовки 0601 — право, за спеціальностями "Правознавство", "Правоохоронна діяльність" надаються такі освітньо-кваліфі-каційний рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Названі нормативно-правові документи означають, що після прийняття нового Закону "Про вишу освіту" в Україні діє ступенева освіта і ютжний вищий навчальний заклад присвоює усі названі освігньо-кваліфікацщні рівні Кожний чяшізд залежно від рівня акредитації та умов статуту, приведеного у відповідність до цього Закону, визначає рівні, по досягненні яких студенти отримують відповідний документ — диплом.
Зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 29.11.2001 року № 1612 Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого акредитована за статусом вищого навчального закладу IV рівня і має право на освітню діяльність із метою підготовки спеціалістів відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (п. 1 Статуту цього ВНЗ). Згідно з п. 59 Статуту студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, допускаються до підсумкової державної атестації, за результатами якої вирішується питання про присвоєння випускникам відповідної кваліфікації з видачею йому диплома про закінчення Академії та нагрудного знака встановленого зразка.