Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 03.04.1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28.06.1993 р. № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудоврго договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Відповідно до змін, внесених згідно з постановою Кабінету Міністрів № 1033 від 31.08.1996 р. (п. 2), тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Обмеження на сумісництво запроваджується лише щодо працівників деяких професій і посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані здоров'я та безпеці виробництва, а також осіб, які не досягай 18 років, та вагітних жінок.
Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької і творчої діяльності).
Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу. Наприклад, якщо сумісник працює на 0,5 ставки (ставка 165 грн.), заробітна плата такого працівника в разі виконання норми праці не має бути меншою за 82,5 грн. Працю на роботі за сумісництвом оплачують окремо від праці за основним місцем роботи.
Якщо ж тривалість роботи за сумісництвом перевищує встановлені вище обмеження (понад 50% місячної норми робочого часу), це є порушенням чинного законодавства, відповідальність за яке несе роботодавець. Проте працівникові навіть за таких обставин потрібно нарахувати зарплату за фактично виконану роботу (відпрацьовані години).
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 21 (413) 24-30 травня 2003 р.