Прийняття у 2001 році нового Кримінального кодексу України стало значною подією у житті нашого суспільства, а зміст цього важливого нормативного акта одразу ж став об'єктом прискіпливої уваги багатьох науковців, що дало змогу виявити його недоліки та переваги. Це стосується повною мірою і аспектів захисту дітей. Новий КК закріпив положення щодо захисту неповнолітніх у розділах:
II — "Злочини проти життя та здоров'я особи";
III — "Злочини проти волі, честі та гідності особи";
IV — "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи";
XII — "Злочини проти громадського порядку та моральності";
ХІІІ — "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення".
Але цей Кодекс, як і його попередник 1960 р., залишив невирішеними деякі важливі питання захисту прав неповнолітніх.
У ньому, на жаль, є деякі суперечності вимогам Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 р. Статті 6, 11, 19, 35 Конвенції зобов'язують державу захищати життя, здоров'я, особисту свободу осіб, яким не виповнилося 18 років. Ратифікація Україною цієї Конвенції накладає на нашу державу обов'язок по виконанню її положень.
При цьому, велике значення має саме кримінально-правова охорона неповнолітніх. Деякими статтями нового КК передбачено посилений захист неповнолітніх від злочинних посягань. Таких висновків можна дійти, проаналізувавши його норми. Так, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачає підвищену відповідальність за умисне вбивство малолітньої дитини (тобто особи у віці до 14 років), що є кроком уперед у порівнянні з попереднім КК, де взагалі не зверталася увага на ту обставину, що особа, яка посягнула на життя дитини, становить підвищену суспільну небезпеку і повинна нести відповідальність, адекватну тяжкості скоєного.
Проаналізувавши ст. 115 КК, можна зробити висновок, що за межами посиленої кримінально-правової охорони опинилися неповнолітні у віці від 14 до 18 років, що не відповідає вищезазначеній Конвенції ООН, яка вимагає посиленого захисту всіх неповнолітніх, а не тільки осіб до 14 років. На думку дослідника С. Киренка, у ст. 115 КК потрібно встановити підвищену відповідальність за умисне вбивство не малолітнього, а неповнолітнього, що дозволить більш ефективно захищати життя всіх осіб у віці до 18 років. (Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК — старі проблеми //Право України, 2002, № 6, с. 39). Особливої уваги з точки зору захисту неповнолітніх потребують також статті, які передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я особи. На думку дослідника І. Туркевича, здоров'я неповнолітніх не знаходиться під спеціальним захистом, навіть тоді, коли діти стають жертвами побоїв, катувань або приниження їх гідності (Туркевич І. К. Кримінально-правова охорона прав неповнолітніх /У кн. Концепція розвитку законодавства України. Мат. науково-практ. Конференція. — К., 19%.— С. 443). Такого висновку вчений дійшов, вивчивши положення КК 1960 р. Але подібний підхід до захисту здоров'я неповнолітніх зберігся і у новому КК, статті 121, 122, 125, 126 якого встановлюють відповідальність за умисні тілесні ушкодження, побої і мордування, але не містять як кваліфікуючої обставини вчинення цих злочинів щодо неповнолітнього.
Стаття 127 КК встановлює відповідальність за катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі. Однак і тут новий КК України не передбачає підвищеної відповідальності за катування неповнолітнього, що, на мою думку, необхідно закріпити у ч. 2 ст. 127 КК
У юридичній науці експлуатацією дітей визнається будь-яке використання їх праці, яке загрожує їх життю і здоров'ю. Відповідно до українського законодавства, злочином є будь-яке використання праці неповнолітніх для отримання прибутку. Відповідальність за такі дії передбачена у ст.150 КК, згідно з якою злочином визнається експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого дозволено працевлаштування. За такі самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, передбачена більш сувора відповідальність.
Торгівля дітьми — ще одна проблема сучасного світу, яку переконливо підтверджують факти. Так, серед українських дівчат, яких відправляють за кордон і примушують займатися проституцією, є навіть 12-літні. З тексту ст. 149 КК України випливає, що притягти до відповідальності за здійснення будь- якої незаконної угоди щодо передачі людини можна тільки в тому разі, якщо має місце переміщення через державний кордон України. Невирішеною, таким чином, залишається ситуація, коли такі дії відбуваються на території України, наприклад, їх учасниками є мешканці різних українських міст.
Аналіз ст. 149 теж наводить на роздуми. Ця норма передбачає відповідальність лише у випадках, коли незаконна угода щодо передачі людини переслідує вказану в диспозиції мету (сексуальна експлуатація, використання у порнобізнесі тощо). Значить, у випадках продажу неповнолітнього для проведення над ним, наприклад, наукових дослідів тощо — тобто у тих випадках, які не охоплюються зазначеною в диспозиції метою, цю статтю застосувати не можна?
Звісно, прийняття нового Кримінального кодексу засвідчило помітний прогрес розвитку системи кримінально-правової охорони особи. Проте внесення деяких коректив до нього є необхідним. Це сприятиме виконанню Україною вимог Конвенції "Про права дитини" та дозволить більш ефективно захищати дітей від будь-яких злочинних посягань.