Консульська конвенція
між Україною і Республікою Польщею
( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР
N 3380-XII ( 3380-12 ) від 14.07.93 )
Дата підписання: 08.09.1991
Дата ратифікації: 14.07.1993
Дата набуття чинності: 21.01.1994
Україна і Республіка Польща, керуючись бажанням
співробітничати в розвитку дружніх відносин у відповідності з
Декларацією про принципи та основні напрямки розвитку
українсько-польських відносин, підписаною в Києві 13 жовтня 1990
року ( 616_176 ),
врегулювати консульські відносини між Україною і Республікою
Польщею і
підтверджуючи, що положення Віденської конвенції про
консульські зносини, прийнятої у Відні 24 квітня 1963 року
( 995_047 ), будуть застосовуватися у справах, що не були чітко
урегульовані цією Конвенцією,
вирішили укласти Консульську конвенцію і з цією метою
домовились про таке:
Розділ I
Визначення
Стаття 1
У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:
1) "консульська установа" означає генеральне консульство,
консульство, віце-консульство або консульське агентство;
2) "консульський округ" означає територію, відведену
консульській установі для виконання консульських функцій;
3) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено
діяти у цій якості;
4) "консульська посадова особа" означає будь-яку особу,
включаючи главу консульської установи, якій доручено у цій якості
виконання консульських функцій;
5) "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка
виконує адміністративні або технічні обов'язки в консульській
установі або обов'язки по обслуговуванню консульської установи;
6) "працівники консульської установи" означає консульських
посадових осіб та консульських службовців;
7) "приватний домашній працівник" означає особу, яка є
виключно на приватній службі у працівника консульської установи;
8) "член сім'ї" означає дружину або чоловіка працівника
консульської установи, його дітей і батьків, за умови, що вони
перебувають в одній сім'ї і на утриманні працівника консульської
установи;
9) "приміщення консульської установи" означає будівлі або
частини будівель, включаючи резиденцію глави консульської
установи, а також земельні ділянки, що обслуговують ці будівлі або
частини будівель, які використовуються виключно для консульських
цілей, незалежно від того, чиєю власністю вони є;
10) "консульські архіви" означає всі папери, документи,
кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення,
зберігання і використання інформації, реєстри консульської
установи разом з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими
предметами обладнання, призначеними для забезпечення їх охорони і
зберігання;
11) "судно" означає будь-яку цивільну плаваючу одиницю, що
має право на підняття прапора акредитуючої держави і зареєстрована
в цій державі;
12) "літак" означає будь-який цивільний літальний апарат, що
має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої
держави і зареєстрований в цій державі.
Розділ II
Заснування консульських установ і призначення
працівників консульських установ
Стаття 2
1. Консульська установа може бути відкрита в державі
перебування лише за згодою цієї держави.
2. Місцезнаходження консульської установи, її клас та
консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають
схваленню державою перебування.
3. Подальші зміни місцезнаходження консульської установи, її
класу або консульського округу можуть здійснюватися акредитуючою
державою тільки за згодою держави перебування.
Стаття 3
1. Глава консульської установи буде допущений до виконання
своїх функцій після подання консульського патенту і отримання
екзекватури від держави перебування.
2. Акредитуюча держава через своє дипломатичне представництво
чи іншим відповідним шляхом направляє міністерству закордонних
справ держави перебування консульський патент про призначення
глави консульської установи. В патенті вказується ім'я та прізвище
глави консульської установи, його громадянство, ранг, консульський
округ, в якому він виконуватиме свої обов'язки, і місцезнаходження
консульської установи.
3. За поданням патенту про призначення глави консульської
установи держава перебування видає йому в можливо короткий строк
екзекватуру.
4. Держава перебування до видачі екзекватури може дати главі
консульської установи згоду на тимчасове виконання ним своїх
обов'язків.
5. Глава консульської установи може приступити до виконання
своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому
екзекватуру.
6. З моменту визнання, навіть тимчасового, власті держави
перебування вживають необхідних заходів для того, щоб глава
консульської установи міг виконувати свої функції.
Стаття 4
1. Акредитуюча держава повідомляє міністерству закордонних
справ держави перебування ім'я та прізвище, громадянство, ранг і
посаду консульської посадової особи, призначеної в консульську
установу не як главу консульської установи, а також ім'я,
прізвище, громадянство та посаду консульського службовця.
2. Відповідні органи держави перебування видають безкоштовно
кожній консульській посадовій особі документ, що підтверджує її
особу і посаду.
3. Положення пункту 2 цієї статті відноситься також до
консульських службовців, працівників обслуговуючого персоналу і
приватних домашніх працівників за умови, що ці особи не є
громадянами держави перебування і не мають у цій державі
постійного місця проживання.
4. Положення пунктів 2 і 3 цієї статті стосуються відповідно
і членів сімей.
Стаття 5
Консульськими посадовими особами можуть бути тільки громадяни
акредитуючої держави, які не мають у державі перебування
постійного місця проживання і не здійснюють у цій державі, за
винятком своїх службових функцій, ніякої іншої діяльності, що є
джерелом заробітку.
Стаття 6
Держава перебування може в будь-який час, не будучи
зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу
державу дипломатичним або іншим шляхом про те, що екзекватура
глави консульської установи взята назад або що консульська
посадова особа є persona non grata чи будь-який інший працівник
консульської установи є неприйнятним. У такому разі акредитуюча
держава повинна відкликати таку особу, якщо вона вже приступила до
виконання своїх функцій. Якщо акредитуюча держава не виконає
протягом розумного строку цього зобов'язання, то держава
перебування може відмовитися визнавати таку особу працівником
консульської установи.
Розділ III
Пільги, привілеї та імунітети
Стаття 7
1. Держава перебування надає сприяння консульській установі у
виконанні її функцій і вживає необхідних заходів для того, щоб
працівники консульської установи могли виконувати свої обов'язки і
користуватися пільгами, привілеями та імунітетами, передбаченими
цією Конвенцією. Держава перебування вживає необхідних заходів для
забезпечення захисту консульської установи.
2. Держава перебування зобов'язана відноситись до
консульських посадових осіб з належною повагою і застосовувати
всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких зазіхань на їх
особистість, свободу або гідність.
Стаття 8
1. Якщо глава консульської установи не може виконувати своїх
функцій або якщо посада глави консульської установи вакантна,
функції глави консульської установи можуть тимчасово виконуватись
виконуючим обов'язки глави консульської установи.
2. Повне ім'я та прізвище виконуючого обов'язки глави
консульської установи повідомляються міністерству закордонних
справ держави перебування або вказаному цим міністерством органу
дипломатичним представництвом акредитуючої держави або, якщо ця
держава не має такого представництва в державі перебування, -
главою консульської установи, або, якщо він не в змозі це зробити,
- будь-яким компетентним органом акредитуючої держави. Як загальне
правило, це повідомлення робиться заздалегідь. Держава перебування
може обновити своєю згодою допущення виконуючого обов'язки глави
консульської установи, який не є ні дипломатичним агентом, ні
консульською посадовою особою акредитуючої держави в державі
перебування.
3. Компетентні органи держави перебування надають виконуючому
обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. Поки він
очолює установу, на нього поширюються положення Конвенції на тій
же підставі, як і на главу відповідної консульської установи.
Однак держава перебування не зобов'язана надавати особі, що
тимчасово виконує обов'язки глави установи, пільги, привілеї та
імунітети, якими користується глава консульської установи, тільки
на підставі умов, яким тимчасово виконуючий обов'язки глави
консульської установи не відповідає.
4. Якщо член дипломатичного персоналу дипломатичного
представництва акредитуючої держави в державі перебування або
представник міністерства закордонних справ акредитуючої держави
призначається акредитуючою державою у відповідності з положеннями
пункту 1 цієї статті тимчасово виконуючим обов'язки глави
консульської установи, він користується дипломатичними привілеями
та імунітетами, при умові, що держава перебування проти цього не
заперечує.
Стаття 9
1. Акредитуюча держава має право на умовах, передбачених
законами та іншими положеннями держави перебування:
1) придбати у власність або орендувати, володіти і
використовувати ділянки землі, будівлі або частини будівель,
призначені для перебування консульської установи, для резиденції
глави консульської установи або для житлових приміщень інших
працівників консульської установи;
2) будувати або пристосовувати для цих же цілей будівлі на
придбаних ділянках землі;
3) передавати права власності на ділянки землі, будівлі або
частини будівель, таким чином придбаних або побудованих.
2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняє акредитуючу
державу від обов'язків дотримуватись розпоряджень і обмежень у
сфері будівництва (будівельного права), урбаністики, охорони
пам'ятників, що застосовуються там, де знаходяться або будуть
знаходитись згадані ділянки землі, будівлі або їх частини.
Стаття 10
1. Щит з гербом акредитуючої держави, а також відповідна
назва консульської установи на мові акредитуючої держави і на мові
держави перебування можуть бути прикріплені на будівлі, в якій
розміщена консульська установа, і на резиденції глави консульської
установи.
2. На будівлі консульської установи, а також на резиденції
глави консульської установи може вивішуватися прапор акредитуючої
держави.
3. Глава консульської установи може також вивішувати на своїх
транспортних засобах прапор акредитуючої держави.
Стаття 11
1. Будівлі або частини будівель, що використовуються виключно
для цілей консульської установи, а також земельна ділянка, що
обслуговує ці будівлі або частини будівель, є недоторканними.
Власті держави перебування не можуть вступати в будівлі,
частини будівель, які використовуються виключно для цілей
консульської установи, або на земельну ділянку, яка обслуговує ці
будівлі або частини будівель, без згоди глави консульської
установи, глави дипломатичного представництва акредитуючої держави
або особи, призначеної одним з них.
2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також до
житлових приміщень консульських посадових осіб та консульських
службовців.
Стаття 12
Приміщення консульської установи, їх обладнання та майно, її
транспортні засоби не підлягають ніякій формі реквізиції в цілях
національної оборони, в громадських або в інших цілях.
Стаття 13
1. Приміщення консульської установи, резиденція глави
консульської установи, а також житлові приміщення працівників
консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча
держава, або будь-яка особа, яка діє від імені акредитуючої
держави, звільняються від будь-яких державних, районних і місцевих
податків, зборів і оплат, за винятком тих, що є платою за
конкретні види обслуговування.
2. Звільнення, згадані у пункті 1 цієї статті, не стосуються
податків, зборів і оплат, що є обов'язковими на підставі законів
та інших постанов держави перебування для особи, яка уклала угоду
з акредитуючою державою або з особою, яка діє від імені
акредитуючої держави.
3. Положення пункту 1 цієї статті стосуються також і
транспортних засобів, що є власністю акредитуючої держави і
призначені для цілей консульської установи.
Стаття 14
Консульські архіви і документи недоторканні в будь-який час і
незалежно від їх місцезнаходження.
Стаття 15
1. Держава перебування дозволяє і охороняє свободу зносин
консульської установи з усіх офіційних справ. Для зносин з урядом,
дипломатичними представництвами й іншими консульськими установами
акредитуючої держави, незалежно від того, де вони знаходяться,
консульська установа може користуватись всіма відповідними
засобами зв'язку, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів,
дипломатичну і консульську пошту, закодовані або шифровані депеші.
Однак встановити радіопередавач і користуватись ним консульська
установа може лише за згодою держави перебування.
2. Офіційна кореспонденція консульської установи є
недоторканною. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся
кореспонденція, що відноситься до консульської установи та її
функцій.
3. Консульська пошта повинна мати видимі зовнішні ознаки її
характеру і може включати лише службову кореспонденцію, а також
документи і предмети, що призначені тільки для службового
користування.
4. Консульська пошта не підлягає ні відкриттю, ні затриманню.
5. Консульський кур'єр має бути забезпечений офіційним
документом, який підтверджує його статус і вказує на кількість
місць, що складають консульську пошту. Консульським кур'єром може
бути лише громадянин акредитуючої держави, який не має постійного
місця проживання в державі перебування. При виконанні своїх
обов'язків консульський кур'єр знаходиться під охороною держави
перебування і користується особистою недоторканністю, а також не
підлягає затриманню, арешту і обмеженню особистої свободи в
будь-якій іншій формі.
6. Консульська пошта може бути ввірена командирові судна або
літака. Він забезпечується офіційним документом з зазначенням
кількості місць, що складають пошту, але він не вважається
консульським кур'єром. Консульська посадова особа може прийняти
консульську пошту безпосередньо і безперешкодно від командира
судна або літака і таким же чином передати йому таку пошту.
Стаття 16
1. Консульські посадові особи користуються імунітетом від
кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції держави
перебування.
Вони є особами недоторканними і в зв'язку з цим не підлягають
затриманню, арешту або обмеженню особистої свободи у будь-якій
формі.
2. Положення пункту 1 цієї статті не стосуються цивільних
справ, а саме:
1) справ, що виникли з досягнутої консульською посадовою
особою угоди, в якій вона діяла нечітко або так, що не
сприймається однозначно як дії представника акредитуючої держави;
2) справ, що є наслідком заподіяння збитків через пригоду,
скоєну в державі перебування наземними транспортними засобами,
судном чи літаком;
3) справ про спадщину, в яких консульська посадова особа
виступає спадкоємцем заповіту, управляючим чи опікуном спадщини як
приватна особа.
3. Члени сімей консульських посадових осіб, якщо вони
постійно проживають разом з ними і не є громадянами держави
перебування, користуються імунітетом та особистою недоторканністю,
що і консульські посадові особи.
4. Консульські службовці, при виконанні ними службових
обов'язків, користуються імунітетом від кримінальної, цивільної та
адміністративної юрисдикції держави перебування за винятком
цивільних справ, зазначених в підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї
статті.
Стаття 17
1. Акредитуюча держава може відмовитися від привілеїв і
імунітетів, перелічених у статті 16. Ця відмова має бути завжди
чіткою і повідомленою нотою державі перебування.
2. Розпочаті працівником консульської установи дії у випадку,
коли він міг би користуватися імунітетом від юрисдикції, позбавляє
його права посилатися на імунітет у відношенні будь-якого
зустрічного позову, безпосередньо пов'язаного з основним позовом.
3. Відмова від імунітету від юрисдикції у відношенні
судочинства або адміністративних дій не означає відмови від
імунітету у відношенні виконання рішень. У відношенні таких дій
обов'язковою є окрема відмова.
Стаття 18
1. Працівники консульської установи можуть бути викликані для
свідчень в судах або інших відповідних органах держави
перебування. Якщо консульська посадова особа відмовляється
з'явитися на виклик або давати свідчення, до неї не можуть
застосовуватися ніякі примусові заходи або санкції.
Працівники консульської установи не можуть відмовлятися
давати свідчення за винятком випадків, передбачених у пункті 3
цієї статті.
2. Орган держави перебування, що викликає працівника
консульської установи давати свідчення, не повинен перешкоджати
йому виконувати службові обов'язки. Він може одержати свідчення
працівника консульської установи в консульській установі,
резиденції або у нього на квартирі.
3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати
свідчення про факти, що стосуються виконання ними службових
обов'язків, пред'являти службову кореспонденцію або інші документи
із консульських архівів. Це положення застосовується також і до
членів сімей працівників консульської установи у відношенні
фактів, що стосуються діяльності консульської установи.
4. Працівники консульської установи не зобов'язані виступати
як експерти з питань законів акредитуючої держави.
Стаття 19
Працівники консульської установи та члени їхніх сімей
звільняються в державі перебування від всіх трудових і державних
повинностей, незалежно від їхнього характеру, від військової
служби, а також від військових повинностей, таких як реквізиція,
контрибуція та військовий постій.
Стаття 20
Працівники консульської установи, а також члени їхніх
сімей, звільняються від виконання всіх вимог, передбачених
законами і правилами держави перебування щодо реєстрації,
одержання дозволу на проживання та інших вимог, що вживаються до
іноземців.
Стаття 21
1. Працівники консульської установи, а також члени їхніх
сімей, звільняються від усіх податків, зборів і мит, особистих і
майнових, державних, районних та місцевих, за винятком:
1) побічних податків, що звичайно включаються до вартості
товарів або обслуговування;
2) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що
знаходиться на території держави перебування, за винятками,
передбаченими в положеннях статті 13 цієї Конвенції;
3) податків на спадкове майно і податків на перехід майна, що
стягуються державою перебування;
4) податків і зборів на приватний прибуток, включаючи
прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі
перебування, і податків на капіталовкладення в комерційні або
фінансові підприємства в державі перебування;
5) реєстраційних, судових і реєстрових мит, і поточних
зборів, гербових зборів, за винятками, передбаченими в положеннях
статті 13 цієї Конвенції.
2. Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від
податків, зборів і мит на заробітну плату, що отримується ними за
свою роботу.
3. Працівники консульської установи, що наймають осіб,
заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в
державі перебування, мають виконувати зобов'язання, що
покладаються законами і правилами цієї держави на наймачів у тому,
що стосується стягнення прибуткового податку.
Стаття 22
1. Держава перебування, відповідно до прийнятих законів та
правил, дозволяє ввозити і вивозити та звільняє від усякого
державного мита, податків і пов'язаних з цим зборів, за
виключенням зборів за вантаження, перевозку, зберігання,
розвантаження і подібні до цього послуги:
1) предмети, призначені для офіційного використання
консульської установи;
2) предмети, включаючи транспортні засоби, призначені для
особистого використання працівниками консульської установи або
членами їх сімей, включаючи предмети, призначені для обзаведення.
2. Особистий багаж консульської посадової особи звільняється
від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він
містить предмети, на які не поширюються виключення, згадані в
пункті 1 цієї статті, або предмети, ввіз або вивіз яких
заборонений законом або регулюється карантинними правилами держави
перебування. Такий огляд повинен проводитись тільки в присутності
консульської посадової особи або її уповноваженого представника.
Стаття 23
Всі особи, яким згідно з цією Конвенцією надаються привілеї
та імунітети, зобов'язані без шкоди для їхніх привілеїв та
імунітетів поважати закони і правила держави перебування,
включаючи закони і правила, які регулюють рух транспорту і
страхування автомобілів.
Стаття 24
Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд
до яких забороняється або регулюється з міркувань державної
безпеки, держава перебування повинна забезпечити всім працівникам
консульської установи свободу пересування і подорожей по її
території. Однак у всіх випадках держава перебування забезпечує
консульській посадовій особі можливість виконання її службових
обов'язків.
Розділ IV
Консульські функції
Стаття 25
1. Консульська посадова особа має право в межах консульського
округу виконувати функції, зазначені в цьому розділі. Консульська
посадова особа може, крім того, виконувати і інші офіційні
консульські функції, якщо вони не суперечать законодавству держави
перебування.
2. Якщо акредитуюча держава не має свого дипломатичного
представництва, консульська посадова особа може за згодою держави
перебування бути вповноважена на здійснення дипломатичних актів.
3. Консульська посадова особа може, після оповіщення держави
перебування, діяти як представник акредитуючої держави при
будь-якій міжнародній організації.
4. У зв'язку з виконанням своїх функцій консульська посадова
особа може звертатися письмово або усно до компетентних властей
консульського округу, включаючи представництва центральних
установ.
5. Консульська посадова особа має право збирати консульські
збори у відповідності до законодавства акредитуючої держави.
Стаття 26
Консульська посадова особа має право:
1) захищати права та інтереси акредитуючої держави, її
громадян та юридичних осіб;
2) сприяти розвитку торгових, економічних, науково-технічних,
інформаційних, культурних і гуманітарних зв'язків між акредитуючою
державою та державою перебування та іншим чином сприяти розвитку
дружніх відносин між ними.
Стаття 27
1. Консульська посадова особа має право:
1) вести облік громадян акредитуючої держави;
2) приймати будь-які заяви з питань громадянства;
3) реєструвати і отримувати повідомлення і документи про
народження або про смерть громадян акредитуючої держави;
4) укладати шлюби у відповідності до законодавства
акредитуючої держави при умові, що обидві особи є громадянами
акредитуючої держави;
5) приймати заяви, які стосуються сімейних відносин громадян
акредитуючої держави.
2. Консульська посадова особа повідомляє компетентні органи
держави перебування відомості про здійснену в консульській
установі реєстрацію народження, шлюбу і смерті громадян
акредитуючої держави, якщо цього вимагає законодавство держави
перебування.
3. Положення підпунктів 3 і 4 пункту 1 цієї статті не
звільнює заінтересованих осіб від обов'язків виконувати
формальності, що вимагаються законодавством держави перебування.
Стаття 28
Консульська посадова особа має право:
1) видавати, відновлювати, погашати паспорти громадянам
акредитуючої держави у відповідності до законодавства акредитуючої
держави;
2) видавати документи, які дають право на в'їзд до
акредитуючої держави, і вносити до них необхідні зміни;
3) видавати візи.
Стаття 29
Консульська посадова особа має право провадити такі дії:
1) приймати, складати, реєструвати і засвідчувати заяви
громадян акредитуючої держави;
2) складати, реєструвати, засвідчувати та зберігати заповіти
громадян акредитуючої держави;
3) складати, реєструвати або засвідчувати угоди, що
укладаються між громадянами акредитуючої держави і засвідчувати
односторонні угоди у випадках, коли ці угоди не суперечать
законодавству держави перебування. Консульська посадова особа не
може складати, реєструвати і засвідчувати такі угоди, які
встановлюють або відчужують речові права на нерухоме майно, яке
знаходиться в державі перебування;
4) легалізувати документи, видані властями акредитуючої
держави або держави перебування, а також засвідчувати копії,
переклади та виписки з цих документів;
5) засвідчувати підписи громадян акредитуючої держави;
6) приймати на зберігання майно та документи від громадян
акредитуючої держави або для цих громадян у випадках, коли це не
суперечить законодавству держави перебування;
7) здійснювати інші дії, що відносяться до функцій
консульської посадової особи, у випадках, коли вони не суперечать
законам держави перебування.
Стаття 30
Складені, засвідчені або перекладені консульською посадовою
особою документи у відповідності до статті 29 цієї Конвенції
будуть розглядатися в державі перебування як документи, які мають
таке ж юридичне значення і доказову силу, як якби вони були
складені, засвідчені або перекладені компетентними властями та
установами держави перебування.
Стаття 31
Консульська посадова особа має право охороняти в рамках,
встановлених законами і правилами акредитуючої держави та держави
перебування, інтереси неповнолітніх та інших осіб, які не мають
повної дієздатності та є громадянами акредитуючої держави,
особливо коли необхідне встановлення над такими особами будь-якої
опіки чи піклування.
Стаття 32
Компетентні органи держави перебування негайно повідомляють
консульську посадову особу про смерть громадянина акредитуючої
держави і безкоштовно передають їй свідоцтво про смерть.
Стаття 33
1. Компетентні органи держави перебування негайно
повідомляють консульську посадову особу про відкриття у цій
державі спадщини після громадянина акредитуючої держави, а також
про відкриття спадщини незалежно від громадянства померлої особи,
якщо громадянин акредитуючої держави має відношення до спадщини,
як спадкоємець.
2. Компетентні органи держави перебування вживуть необхідних
заходів, передбачених законами та іншими положеннями цієї держави,
для збереження спадщини і передачі консульській посадовій особі
копії заповіту, якщо він був складений, а також усієї існуючої
інформації, що стосується спадщини, місцеперебування осіб, які
мають відношення до спадщини, вартості і складу спадкової маси, що
включає квоти із соціального страхування, заробітків, страхових
полісів. Вони повідомляють також про строки проходження спадкової
справи або про стадії, на якій вона знаходиться.
3. Консульська посадова особа уповноважена, без подання
повноважень на представництво, безпосередньо або через свого
представника перед судами та іншими відповідними органами держави
перебування представляти інтереси громадянина акредитуючої
держави, який має відношення до спадщини або заявляє претензії на
спадщину в державі перебування, якщо він відсутній або не
призначив свого представника.
4. Консульська посадова особа має право добиватися:
1) охорони спадщини, накладення або зняття печатки, вживання
заходів для охорони спадщини, включаючи призначення опікуна
спадщини, як і брати участь у цих діях;
2) продажу майна, що входить до складу спадщини, як і
повідомлення про дату, встановлену для продажу, щоб він зміг бути
приємнім при цьому.
5. З моменту закінчення проходження спадкової справи або
інших службових дій, відповідні органи держави перебування негайно
повідомляють про це консульську посадову особу і після
врегулювання питань про борги, оплат і податків протягом трьох
місяців передадуть йому спадщину або спадкові частки осіб, яких
він представляє.
6. Консульська посадова особа має право одержання з метою
передачі спадкоємцям спадкової частки громадянам акредитуючої
держави, які не мають постійного місця проживання в державі
перебування, а також отримання квот, що припадають спадкоємцям від
компенсацій, пенсій, неотриманих заробітків та страхових полісів.
7. Передача майна і належних сум акредитуючій державі
відповідно до положень пунктів 5 - 6 може бути вчинена тільки
відповідно до законів та інших положень держави перебування.
Стаття 34
1. У випадку, коли громадянин акредитуючої держави, який не
має постійного місця проживання в державі перебування, помер під
час відвідання в цій держави, речі, що після нього залишились,
беруться під охорону компетентними органами держави перебування, а
потім передаються без спеціального розгляду консульській посадовій
особі акредитуючої держави. Консульська посадова особа виплатить
борги, що виникли у померлого під час його знаходження у державі
перебування, до розмірів вартості переданих предметів.
2. У відношенні майна, про яке йдеться у пункті 1,
застосовується відповідно положення статті 33, пункт 7 цієї
Конвенції.
Стаття 35
Консульська посадова особа має право репрезентувати перед
властями держави перебування громадян акредитуючої держави, якщо
ці особи внаслідок відсутності або з інших важливих причин не
спроможні своєчасно захищати свої права та інтереси. Це
представництво продовжується до тих пір, поки особи, які
репрезентуються, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть
на себе захист своїх прав та інтересів.
Стаття 36
1. Консульська посадова особа має право зустрічатися і
зноситися з будь-яким громадянином акредитуючої держави, давати
йому поради та виявляти всіляке сприяння, включаючи в необхідних
випадках прийняття заходів для надання йому правової допомоги.
Держава перебування ніяким чином не обмежує зносини громадянина
акредитуючої держави з консульською установою і доступ його до
консульської установи.
2. Компетентні власті держави перебування негайно, але не
пізніше ніж через 3 дні, сповіщають відповідну консульську
посадову особу акредитуючої держави про арешт, затримання або
будь-яке обмеження свободи в іншій формі громадянина акредитуючої
держави.
3. Консульська посадова особа має право негайно, тобто до
закінчення строку в 4 дні, відвідати та знестися з громадянином
акредитуючої держави, який заарештований, затриманий або
позбавлений свободи в іншій формі або який відбуває строк
ув'язнення.
Права, зазначені в цьому пункті, здійснюються у відповідності
до законів і правил держави перебування при умові, однак, що
згадані закони і правила не можуть анульовувати цих прав.
4. Компетентні власті держави перебування негайно сповіщають
консульську установу акредитуючої держави про нещасні випадки та
інші пригоди, учасниками яких стали громадяни акредитуючої
держави.
Стаття 37
1. Консульська посадова особа має право виявляти всіляке
сприяння і надавати допомогу судну акредитуючої держави у портах,
територіальних або внутрішніх водах держави перебування.
2. Консульська посадова особа може негайно піднятися на борт
судна акредитуючої держави після закінчення формальностей по його
прибуттю, а капітан судна і члени екіпажу можуть зноситися з
консульською посадовою особою.
3. Консульська посадова особа може звертатися за допомогою до
компетентних властей держави перебування з будь-яких питань щодо
виконання своїх функцій у відношенні до судна акредитуючої
держави, капітана і членів екіпажу судна.
Стаття 38
Консульська посадова особа має право:
1) без шкоди для прав властей держави перебування
розслідувати будь-які випадки, які мали місце на судні
акредитуючої держави під час рейсу і на стоянках, опитувати
капітана та будь-кого з членів екіпажу судна, перевіряти суднові
документи, приймати заяви відносно плавання судна та місця
призначення, а також сприяти входу, виходу і перебуванню судна в
порту;
2) без шкоди для прав властей держави перебування вирішувати
різного роду спори між капітаном та будь-яким членом екіпажу,
включаючи спори щодо заробітної плати і договору про найм та умови
праці у випадках, коли це передбачається законодавством
акредитуючої держави.
3) вживати відповідних заходів по лікуванню у лікарні та по
репатріації капітана або будь-кого з членів екіпажу судна;
4) отримувати, складати, реєструвати або засвідчувати
будь-яку декларацію або інший документ, передбачений
законодавством акредитуючої держави у відношенні суден.
Стаття 39
1. У випадку, якщо суди або інші компетентні власті держави
перебування мають намір вжити будь-які примусові дії або розпочати
будь-яке розслідування на борту судна акредитуючої держави, то
компетентні власті держави перебування повідомляють про це
відповідну консульську посадову особу. Таке повідомлення робиться
до початку таких дій з тим, щоб консульська посадова особа або її
представник могли бути присутніми при здійсненні таких дій. Якщо
попереднє повідомлення консульської посадової особи неможливе,
компетентні органи держави перебування повідомляють її без
затримки, однак, не пізніше моменту, коли згадані дії мають бути
розпочаті. Компетентні органи держави перебування сприяють
консульській посадовій особі у зустрічі з затриманою або
заарештованою особою та бесіді з нею, а також вживають відповідних
заходів до охорони інтересів заінтересованої особи або судна.
2. Положення пункту 1 цієї статті застосовується і в тому
випадку, якщо капітан або члени екіпажу судна повинні допитуватися
на березі властями місцезнаходження порту.
3. Положення цієї статті не застосовуються, однак, до
звичайного митного, паспортного або санітарного контролю, а також
до будь-яких дій, що здійснюються за проханням або за згодою
капітана судна.
Стаття 40
1. Якщо судно акредитуючої держави зазнає корабельної аварії,
пошкодження, сяде на мілину або буде викинуте на берег, або зазнає
будь-якої іншої аварії в державі перебування, або якщо будь-який
предмет, який складає частину вантажу потерпілого аварію судна
третьої держави, що є власністю акредитуючої держави, знайдений на
березі або поблизу берега держави перебування або доставлений в
порт цієї держави, то компетентні власті держави перебування
якомога швидше доводять це до відома відповідної консульської
посадової особи. Вони також сповіщають консульську посадову особу
про заходи, які вже здійснюються по рятуванню людей, судна,
вантажу та іншого майна на борту судна і предметів, які належать
судну або складають частину його вантажу, які відокремилися від
судна.
2. Консульська посадова особа може подавати всіляку допомогу
такому судну, його пасажирам та членам його екіпажу; з цією метою
вона може звертатися за сприянням до компетентних властей держави
перебування. Консульська посадова особа може вживати заходів,
зазначених у пункті 1 цієї статті, а також заходів по ремонту
судна, або може звернутися до компетентних властей держави
перебування з проханням розпочати або продовжувати вживати таких
заходів.
3. Якщо судно акредитуючої держави, яке потерпіло аварію, або
будь-який предмет, який належить такому судну, були знайдені на
березі або поблизу берега держави перебування або доставлені в
порт цієї держави, і ні капітан судна, ні власник, ні його агент,
ні відповідні страховики не спроможні вжити заходів до збереження
або розпорядження таким судном або предметом, то консульська
посадова особа вважається уповноваженою вживати таких заходів, які
міг би здійснити для таких цілей сам власник. Положення цього
пункту застосовуються також до будь-якого предмета, який складає
частину вантажу судна і є власністю громадянина або юридичної
особи акредитуючої держави.
4. Якщо будь-який предмет, який складає частину вантажу судна
третьої держави, котре зазнало аварії, є власністю громадянина або
юридичної особи акредитуючої держави і знайдений на березі або
поблизу берега держави перебування, або доставлений в порт цієї
держави, і ні капітан судна, ні власник предмета, ні його агент,
ні відповідні страховики не спроможні вжити заходів до зберігання
або розпорядження таким предметом, то консульська посадова особа
вважається уповноваженою вживати таких заходів, які міг би вжити
для таких цілей сам власник.
Стаття 41
Статті 37 - 40 застосовуються відповідно також і до літаків.
Розділ V
Заключні постанови
Стаття 42
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набере чинності через
тридцять днів після обміну ратифікаційними грамотами, який
відбудеться в Києві.
2. Конвенція буде надалі діяти до закінчення шести місяців з
дня, коли одна з Високих Договірних Сторін у письмовій формі
повідомить іншу Високу Договірну Сторону про свій намір її
денонсувати.
В засвідчення чого Уповноважені Високих Договірних Сторін
підписали цю Конвенцію і скріпили її печатками.
Здійснено в Варшаві 8 вересня 1991 року у двох примірниках,
кожний українською та польською мовами, причому обидва тексти
мають однакову силу.
За Україну За Республіку Польщу
(підпис) (підпис)
Міністр закордонних справ Міністр закордонних справ
Анатолій Зленко Кшиштоф Скубішевський