Податкова застава є способом забезпечення непогашеного
у строк податкового зобов’язання платника податків (п.
1.1 ст. 1 Закону № 2181-III).
Право податкової застави виникає у разі несплати у строки,
встановлені Законом № 2181-III, як самостійно визначеної
платником податків у податковій декларації суми податкового
зобов’язання з дня, наступного за останнім днем зазначеного
строку, так i визначеної контролюючим органом — з наступного
дня за останнім днем граничного строку погашення, визначеного
у податковому повідомленні.
Також право податкової застави виникає на активи платника
у разі неподання податкової декларації.
У свою чергу розстрочення податкового зобов’язання надається
платнику податків на умовах податкового кредиту, за
яким його основна сума разом із нарахованими на неї
процентами погашається рівними частками, починаючи з
податкового періоду, наступного за періодом надання
такого кредиту, а платник податків вважається таким,
що узгодив суму податкового зобов’язання. Якщо платник
податків не сплачує у визначені п. 5.3 ст. 5 Закону
№ 2181-III строки узгоджену суму податкового зобов’язання,
вона визнається сумою його податкового боргу.
Отже, якщо платник податків не порушує граничних строків
сплати чергових часток розстроченого податкового зобов’язання,
воно не переходить до категорії податкового боргу, i
на активи платника податків не поширюється право податкової
застави.