Згідно з нормами Житлового кодексу України житловий
фонд включає: жилі будинки i жилі приміщення в інших
будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки i жилі приміщення в інших будівлях, що
належать кооперативним організаціям, їх об’єднанням,
профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський
житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним
кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать
громадянам на праві приватної власності (приватний житловий
фонд). До житлового фонду не входять нежилі приміщення
в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових
та інших потреб непромислового характеру.
Жилі будинки i жилі приміщення призначаються для постійного
проживання громадян, а також для використання в установленому
порядку як службових жилих приміщень i гуртожитків.
Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового
характеру забороняється.
Непридатні для проживання жилі будинки i жилі приміщення
переобладнуються для використання в інших цілях або
такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету
обласної, міської (міста республіканського підпорядкування)
ради.
Переведення придатних для проживання жилих будинків
i жилих приміщень у будинках державного i громадського
житлових фондів в нежилі, як правило, не допускається.
У виняткових випадках переведення жилих будинків i жилих
приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого
комітету обласної, міської (міста республіканського
підпорядкування) ради. Переведення жилих будинків i
жилих приміщень відомчого i громадського житлових фондів
у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств,
державних комітетів, відомств i центральних органів
громадських організацій. Переведення жилих будинків
житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається.
Відповідно до Положення № 31/30/53/396 прибудинкова
територія — це встановлена за проектом поділу території
мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна
ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови,
яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового
будинку (будинків) i пов’язаних з ним господарських
та технічних будівель i споруд. Прибудинкова територія
встановлюється для будинку (будинків) i не може виділятися
для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир
тощо).
Прибудинкова територія включає:
територію під житловим будинком (житловими будинками);
проїзди та тротуари;
озеленені території;
ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого
шкільного віку;
майданчики для відпочинку дорослого населення;
майданчики для занять фізичною культурою;
майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;
майданчики для господарських цілей;
майданчики для вигулювання собак;
інші території, пов’язані з утриманням та експлуатацією
будинків та інших пов’язаних з ними об’єктів.
Розміри земельних ділянок прибудинкових територій визначаються
пропорційно залежно від загальної площі житлових, допоміжних
i нежилих приміщень, поверховості будинків, їх розташування
в межах населеного пункту відповідно до державних норм
i правил, а також затвердженої проектно-технічної документації.
Межі земельних ділянок прибудинкових територій встановлюються
за проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених
у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.
Прибудинкові території (земельні ділянки) передаються
у власність або надаються в користування відповідними
органами місцевого самоврядування, в тому числі на умовах
оренди.
Частка власності (користування) земельної ділянки кожного
власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення
у спільній частковій власності визначається відношенням
загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень,
що перебувають у його власності, до спільної площі всіх
квартир i нежитлових приміщень будинку.
Виділення частки земельної ділянки власникам квартир
i нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження
не допускається. Право власності (користування) на прибудинкову
територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку
визначається у свідоцтві про право власності на частину
будинку у вигляді відповідної частки.
Спори, пов’язані з користуванням прибудинковими територіями
між власниками житлових будинків та іншими юридичними
особами, розглядаються відповідно до чинного законодавства
України.
Щодо плати за землю за земельні ділянки, на яких розташовано
зазначені об’єкти, то ст. 2 Закону № 2535-ХІІ встановлено,
що плата за землю справляється у вигляді земельного
податку або орендної плати. Сплачують земельний податок
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв)
та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів —
учасників угоди про розподіл продукції. За земельні
ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Власники земельних ділянок i землекористувачі зобов’язані
забезпечувати використання їх за цільовим призначенням
(статті 91, 96 Земельного кодексу України).
Земельні ділянки, на яких розташовано багатоквартирні
жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди
та прибудинкові території державної або комунальної
власності, надаються в постійне користування підприємствам,
установам i організаціям, які здійснюють управління
цими будинками (ст. 42 Земельного кодексу України).
Оподаткування земельних ділянок здійснюється залежно
від їх цільового використання. Підставою для нарахування
земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 5 ст. 7 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що податок
за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, сплачується
у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого
відповідно до частин першої та другої цієї статті. Інші
земельні ділянки, у тому числі нежитловий фонд, обкладаються
земельним податком на загальних підставах.
Таким чином, у випадку якщо приміщення належать підприємству,
організації чи іншому суб’єкту підприємницької діяльності
на правах власності, зазначені підприємства є платниками
земельного податку, що справляється відповідно до частини
п’ятої ст. 14 Закону № 2535-ХІІ, якою встановлено, що
за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, що
перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб
або громадян, земельний податок нараховується кожному
з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.
Ця частина визначається як відношення загальної площі
квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають
у власності, до спільної площі всіх квартир i нежитлових
приміщень будинку.
Законом № 2535-ХІІ передбачено справляння земельного
податку за ставками у відсотках від грошової оцінки
земель (крім частини другої ст. 7 зазначеного Закону).
Довідки про грошову оцінку земельних ділянок (їх частин,
що відповідають площі приміщень) надають державні органи
земельних ресурсів на місцях, оскільки на землевпорядні
органи, підпорядковані Держкомзему України, покладено
обов’язок проведення грошової оцінки земель (ст. 23
Закону № 2535-ХІІ).
Грошова оцінка конкретної земельної ділянки визначається
виходячи з добутку вартості 1 м2 земель певного функціонального
використання для економіко-планувальної зони, локальних
коефіцієнтів її площі та встановленої індексації грошової
оцінки земель за відповідний рік.
У разі коли встановити межі земельної ділянки державної
чи комунальної власності в натурі (на місцевості) неможливо,
то незалежно від того, на якому поверсі знаходиться
приміщення багатоповерхового житлового будинку, сплата
земельного податку за земельні ділянки під ним повинна
включатися до договору оренди приміщення з підприємствами,
установами чи організаціями, які здійснюють управління
цими будинками, як відшкодування земельного податку
за земельну ділянку, надану для обслуговування багатоквартирного
житлового будинку, площа якої визначається пропорційно
площі орендованого приміщення, тобто відношенням загальної
площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що
перебувають у оренді, до спільної площі всіх квартир
i нежитлових приміщень будинку.
При цьому відсутність документів на право власності
(користування) земельною ділянкою не звільняє землекористувачів
від справляння плати за землю.