Конституційний Суд прийняв рішення про незаконність призупинення пільг у 2000 — 2001 роках. Як не сумно, але акцент на цій події практично ніхто так і не зробив, окрім представників влади, які почали реалізацію нового плану "упорядкування" пільг та категорій громадян, які ці пільги отримують.
Щоб нас неч звинуватили у викривленні фактів, візьмемо для аналізу стан з реальним наданням пільг, передбачених для інваліців війни — найбільш соціальне "захищено?1 категорії пільговиків. Так, згідно з п. 1 ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі — Закон) інваліди війни мають право отримувати безкоштовно ліки за рецептами лікаря. Проте у лікувальних закладах вже давно є ліміти на безкоштовні рецепти. Якщо ж вам і пощастило отримати рецепт, то його прийме лише одна аптека у районі, в якій таких ліків може і не бути. Вас поставлять у чергу, а там і термін рецепту закінчиться, і все починай спочатку. У госпіталі, де я обслуговуюся, навіть висить об'ява про те, що на одного пільговика на місяць виписуються рецепти на суму 20 грн. Що можна придбати за такі гроші, ми всі знаємо. От і виходить — право маєте, але..
Згідно з п. 3 ст. 13 Закону за бажанням інвалідів замість путівки до санаторію, "...один раз на два роки інвалщ може одержувати грошову компенсацію: інваліди війни 1—2 групи у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни 3 групи — 75% процентів середньої вартості путівки". Все начебто ясно, але згідно з п. 3 " Порядку надання і розмірів грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян" (затверджено постановою КМ України від 03.04.1995 р. №236) "середню вартість путівки визначає Мінсоцзахист за погодженням з Мінфіном щорічно, не пізніше 15 березня". Таким чином, Закон з легкістю корегується, а часто і підміняється підзаконними актами сумнівного змісту (з огляду на сумніви їх відповідності Конституції України).
У 2000 році така компенсація для інвалідів війни З групи дорівнювала аж 50 грн., при вартості санаторної путівки близько 2000 грн. За оцінками Міністерства праці та соціальної політики середня вартість путівки склала аж 67 грн. Напевно, крім цих поважних державних організацій, про такі ціни на путівки навряд хтось ще чув.
Яким чином подібні парадокси проходять перевірку в Мін'юсті, як подібні підзаконні акти узгоджуються з інститутами захисту прав інвалідів? Панове, чи не пора припинити жити подвійною мораллю?
Згідно з пунктами 4 і 5 ст. 13 інваліди війни мають 100% знижку за користування житлом та комунальними послугами, газом, електроенергією, правда у межах "середніх норм, передбачених чинним законодавством".
Згідно зі ст. 60 Закону "Про Державний бюджет України на 2003 рік" визначений такий перелік осіб, що віднесені до членів сім'ї пільговика: "дружина (чоловік), діти до 18 років, непрацездатні батьки та ті, хто знаходяться під опікою та на утриманні громадян, які мають право на пільги".
Отже, якщо мій син, наприклад, вчиться на стаціонарі в університеті на держзамовленні, він не є членом моєї родини? Навіть у СРСР студенти, незалежно від віку, були членами родини пільговика!
Декларований безплатний проїзд у міському та приміському транспорті (п. 7 ст. 13 Закону) вже давно у сільській місцевості став історією та причиною конфліктів, а київський експеримент у маршрутках закінчився також проблемами як для перевізників, так і для інвалідів.
Пунктом 8 ст. 13 Закону задекларовано право на безкоштовний капітальний ремонт та першочерговий поточний ремонт жилих будинків та квартир. Однак я другий рік веду боротьбу із ЖЕКом з приводу необхідності гідроізоляції зовнішніх стиків панелів моєї квартири. Стіни мокрі навіть узимку.
Згідно з п. 9 ст. 13 Закону інваліди війни мають право на позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами та на позачергову госпіталізацію. Якщо ви були в цих закладах, то, мабуть, знаєте, що всі спеціалісти приймають по талонах, а ці папірці треба отримати в реєстратурі і вистояти чималу чергу. Проте до лікаря ви можете й не потрапити — знову ж таки, черга, обмежений час прийому. А якщо вам потрібна госпіталізація, то готуйте гроші, бо ні ліків, ні харчів вам не вистачить. За нормами, які існують, не виживуть не тільки хворі, а й здорові люди.
Згідно з п. 12 ст. 13 інваліди мають право на щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів. З власного досвіду скажу, що коли мені необхідно було обстеження на томографі, то черга для пільговиків тяглася місяцями. А за гроші можна отримати послугу без черги.
Пункт 18 ст. 13 надає право інвалідам війни позачергове право на поліпшення житлових умов. Правда, є приписка — "протягом двох років з моменту взяття на квартирний облік." А на облік вас візьмуть, якщо маєте не більше 7,5 кв. м на члена своєї родини. Норма, до речі, ще з далеких радянських часів. А ось з незрозумілих причин норма для "чорнобильців" чомусь 9 кв. м на члена сім'ї, мабуть, тому, що серед цієї категорії пільговиків чимало високих посадовців. Але чи це є порушенням ст. 24 Конституції України?
Пункти 19 та 20 ст. 13 вже стали надбанням історії, оскільки одержати безвідсоткові позики на індивідуальне будівництво та вступити до неіснуючого кооперативу просто неможливо.
Згідно з п. 22 ст. 13 Закону інваліди війни мають право за наявності медичних показань на одержання автомобіля з ручним керуванням. Вирішує питання медичних показань обласна та центральна МСЕК. Отримати автомобіль згідно з переліком захворювань, затвердженим наказом МОЗ України №13 від 23.01.1995 р., дуже проблематично. Наприклад, як може людина з "захворюванням хребта за відсутності рухів у всіх відділах, окрім шийного" (п. 5 наказу) керувати автомобілем "Таврія", який не має підсилювача рульового керування? Якщо ж ви знайшли спонсора, то отримати автомобіль без акцизів та податків зможете через управління захисту населення і за умови перебування на обліку для отримання безкоштовного автомобіля. Парадокс, держава вирішити питання не може, а надати право на його вирішення самим інвалідам не хоче. Кажуть, що буде багато зловживань. Напевно, бюрократія просто не хоче втратити право "розподіляти блага".
Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону до 5 травня щорічно інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: 1 група — 10 мінімальних пенсій за віком, 2 група — 8, і група — 7 мінімальних пенсій за віком.
Однак це питання не обійшли "увагою" у Законі про Держбюджет на 2003 рік. Так, відповідно до ст. 28 цього Закону виплати для інвалідів 1 групи становлять 150 грн., 2 групи — 120 грн., З групи — 100 грн.
Загалом тільки 5 із 27 пунктів ст. 13 Закону з великим скрипом виконуються, причому в неповному обсязі. Виникає питання про нашу спроможність називати себе цивілізованим суспільством та виконувати конституційні гарантії бодай перед тими, завдяки кому ми живемо у цьому шаленому світі.
Інститут надання пільг існує практично в усіх державах світу, через них держава і суспільство демонструє свою зрілість і реалізує виконання завдань державного будівництва. При цьому мають значення тільки заслуга перед суспільством та державою, а не рівень доходів чи просто кількість років державної служби. Було б смішно, коли б для Героя України його пільга визначались довідкою про доходи за останній місяць, чи, скажімо, залежали від сукупного доходу його сімї.
В одному я згоден, що пільги для таких категорій, як депутати, судді, правоохоронці, державні службовці та інші, потрібно переглянути та скасувати, що дасть можливість зменшити непомірні витрати на пільга, а цим категоріям просто платити пристойну зарплатню.
Ще дуже важливим напрямом реалізації пільг при мінімальних вкладеннях є підтримка підприємницької ініціативи серед пільговиків.
На сьогодні, на жаль, для податкового законодавства майже немає різниці — чи є людина інвалідом, чи ні. Але "вагова" категорія у інваліда і здорової людини різна. Не треба державі стримувати доходи категорії пільговиків, це простий та дешевий шлях збільшення рівня життя пільговиків за рахунок небюджетних коштів. Але якщо ви зазирнете у проект нового Податкового кодексу України, то навряд чи знайдете підтвердження вищенаведеній тезі.
Треба остаточно вирішити питання щодо віднесення на витрати коштів, спрямованих на благочинну діяльність, зменшити бюрократичні перепони на шляху благочинної та спонсорської діяльності. Хіба справедливо при безоплатній системі медицини відносити на сукупні доходи громадянина оплату путівки до санаторію чи проведеної операції за рахунок підприємства або спонсора? А бувають ще кращі перли "соціальної справедливості". Якщо хтось за кордоном захоче спонсорувати інваліда легковим автомобілем, то для зменшення митних платежів інваліду потрібно пройти горнилами соціальних служб та медичних установ, а спонсору мати справу з державними установами, які розподіляють державні автомобілі для пільговиків. Таким чином, не спонсор, який є законним власником автомобіля, а конкретний держслужбовець вирішує долю спонсорської допомоги. Думаю, що подібна практика навряд чи сприятиме збільшенню лав благодійників та здоланню корупції серед наших держслужбовців.
Таким чином, є таки реальні важелі вирішення питання надання пільг. Щоправда, це передбачає значне скорочення можливостей щодо розподілу "благ" бюрократичним апаратом держави та посиленням контролю з боку недержавних об'єднань громадян за порядком та законністю надання пільг. Демократія — це, насамперед, верховенство права, закону, прозорість реалізації законів та дієвість контролю за виконанням правових норм.