Згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України житловий фонд утворюють жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України. Він призначений для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку у вигляді як службових жилих приміщень, так і гуртожитків.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання регулюються Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим, постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208. Ним передбачено, що переобладнання жилих будинків під гуртожитки вирішується з дозволу виконавчого комітету відповідної ради. Законодавство не допускає використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті відповідної ради. Якщо ж такої реєстрації не було, то будинок не має статусу гуртожитку. Заселення гуртожитків проводиться після створення в них необхідних житлово-побутових умов і отримання дозволу санепідстанції.
Відповідно до ст. 129 Житлового кодексу на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації надає громадянину спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. У разі, коли приміщення, пристосовані під гуртожиток, перестають ними бути, вони використовуються не як гуртожитки, а як звичайна жила площа.
Слід зупинитися на визначенні, що ж являє собою гуртожиток. Це жила будівля, зареєстрована як така у виконавчому органі відповідної ради і відповідає певним вимогам, де громадянам у зв'язку з трудовими відносинами або навчанням у навчальному закладі, за спеціальними ставками оплати згідно з ордером, виданим власником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жила площа, меблі та інші предмети домашнього вжитку і культурно-побутового призначення. Гуртожитки обслуговуються спеціальним персоналом. У випадку відсутності у будинку статусу гуртожитку використання його як гуртожитку неприпустиме.
Існують два види гуртожитків, основне призначення яких — тимчасове проживання громадян. Перший вид — гуртожитки, призначені для проживання одиноких громадян, де жиле приміщення знаходиться у спільному використанні кількох осіб, які не перебувають між собою у сімейних стосунках. Другий вид гуртожитків призначений для проживання сімей, де жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, знаходяться у відособленому користуванні сімей — тобто будинки для малосімейних. Громадяни, які мають сім'ю і мешкають в окремих кімнатах будинків для малосімейних, платять за житло та комунальні послуги як і квартиронаймачі, у розмірах, встановлених для жилих приміщень у будинках державного житлового фонду.
Керівництво підприємств, установ, організацій, у віданні яких знаходиться гуртожиток, укомплектовує його меблями, постільними речами і білизною та іншим інвентарем відповідно до типових норм. Воно зобов'язане утримувати гуртожиток відповідно до встановлених санітарних правил і норм експлуатації житлового фонду та своєчасно здійснювати необхідний капітальний і поточний ремонт гуртожитку. На нього покладається відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.
При проведенні капітального ремонту гуртожитку без виселення мешканців, на час ремонту їм надається жила площа в тому ж або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи повертаються у помешкання, яке вони займали раніше.
З метою тимчасового забезпечення громадян жилими приміщеннями підприємства, установи, організації у разі необхідності приймали рішення про використання будинків для малосімейних як гуртожитків і надавали їм відповідного статусу.
Рішення про це повинно було прийматися адміністрацією та профспілковим комітетом до початку спорудження будинку. Необхідно чітко розрізняти гуртожитки і будинки для малосімейних за їх призначенням, оскільки останні можуть бути приватизовані. В окремих випадках будинкам для малосімейних надають статусу гуртожитків, квартири в яких відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі — Закон) не можуть бути приватизовані. Трапляються випадки, коли це робиться після прийняття будинку в експлуатацію як жилого. На будинки для малосімейних, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.
Відповідно до п. 2 ст. 2 згаданого Закону приватизації не підлягають кімнати у гуртожитках. У зв'язку з цим великого значення набуває точне визначення правового положення конкретного будинку. Це важливо для передачі будинків у встановленому порядку до житлового фонду місцевих рад і подальшої їх приватизації. Адже пункт 2 ст. З Закону передбачає, що його дія не поширюється на об'єкти державного земельного і житлового фондів, а також на об'єкти соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
При цьому відповідно до п. 32 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року за № 1554, вартість майна цілісного майнового комплексу коригується на вартість державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону. У методиках, які приймалися раніше, ця норма теж мала місце. Натомість, гуртожитки, а це, головним чином, будинки для малосімейних, які перебували на балансі підприємств, включалися до актів оцінки вартості підприємств, а потім до статутних фондів новостворених акціонерних товариств.
Відповідно до п. 9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.08.2001 року за № 01-898 "Про деякі приписи законодавства, що регулює питання, пов'язані зі здійсненням права власності та його захистом" знаходження майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспір-ною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізовані або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.
Практика приватизації житла для малосімейних складається таким чином, що власники новостворених акціонерних товариств пропонують мешканцям викупати житло, що для більшості з них практично неможливо, або ж виселятися. В окремих випадках органи приватизації відмовляють громадянам у приватизації житла на підставі того, що ордери на заселення видавалися їм адміністрацією підприємства, і вони не укладали договору найму жилого приміщення. Інколи жилий будинок визнається аварійним, і мешканців намагаються виселити у судовому порядку. Все це
спричинює необхідність протягом багатьох років виборювати своє право на житло. Тобто питання виселення з гуртожитків є надзвичайно актуальним, воно врегульоване нормами чинного житлового чако-нодавства.
Слід зазначити, що працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Особи, які припинили роботу з інших підстав, можуть бути виселені лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Мешканців гуртожитків виселяють також у разі знесення чи переобладнання будинку (жилого приміщення) на нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які підлягають виселенню, надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім'ї — кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, — така сама кімната). Надаване громадянам у зв'язку з виселенням із гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати встановленим законодавством вимогам.
Громадян, які самовільно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Інші підстави такого виселення передбачені ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу. Таким чином, відповідно до ст. 132 Житлового кодексу осіб, які мешкають у гуртожитках, не можна виселяти за відсутності поважних причин без надання їм іншого приміщення, що має знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним правилам.
(Далі буде)
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 29 (421)19 - 25 липня 2003 р.