Коментар фахівця
З моменту набрання чинності новим порядком урегулювання
сумнівної, безнадійної заборгованості до податкових
органів надійшло багато запитів від платників податків
щодо відображення у податковій звітності, яка подається
після 1 січня 2003 р., сумнівної, безнадійної заборгованості,
що утворилася до цієї дати. Узагальнююче податкове роз’яснення
ДПА України від 24.12.2002 р. № 349* розкриває порядок
такого відображення з урахуванням перехідних положень
Закону України від 24.12.2002 р. № 349-IV «Про внесення
змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Слід зазначити, що до 1 січня 2003 р. діяв інший порядок
відображення у податковому обліку сумнівної, безнадійної
заборгованості. Так, до цієї дати сумнівна, безнадійна
заборгованість зменшувала валові доходи платника податку,
а після — відображається у збільшенні валових витрат.
Таким чином, у випадку коли платник податку — продавець
до 01.01.2003 р. здійснив заходи щодо врегулювання сумнівної,
безнадійної заборгованості, передбачені Законом України
від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку
підприємств» (у редакції, що діяла до цієї дати), то
такий платник повинен застосовувати порядок урегулювання
сумнівної, безнадійної заборгованості, який діяв у відповідний
період.
Після 01.01.2003 р. зменшення валового доходу у зв’язку
з врегулюванням сумнівної, безнадійної заборгованості
неможливе.
Починаючи з 2003 р. платник податку — продавець може
відкоригувати свої податкові зобов’язання (збільшити
валові витрати) у разі, коли покупець затримує без погодження
з таким платником податку оплату вартості товарів (робіт,
послуг) не тільки у випадку звернення до суду або вчинення
нотаріусом виконавчого напису, але й у випадку, якщо
заборгованість не погашається протягом періоду, який
перевищує 90 календарних днів з моменту граничного строку
погашення заборгованості, передбаченого договором. В
останньому випадку право на збільшення валових витрат
продавця виникає тільки за умови надіслання претензії
до покупця в порядку досудового врегулювання спору.
Претензія є одним із заходів досудового врегулювання
господарського спору, який передбачено розділом другим
Господарського процесуального кодексу України (за текстом
— ГПК).
Так, відповідно до ст. 5 розділу другого цього Кодексу
підприємства та організації, чиї права і законні інтереси
порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору
з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього
з письмовою претензією, у якій зазначаються:
повне найменування і поштові реквізити заявника претензії
та підприємства, організації, яким претензія пред’являється;
дата пред’явлення і номер претензії;
обставини, на підставі яких пред’явлено претензію;
докази, що підтверджують ці обставини; посилання на
відповідні нормативні акти;
вимоги заявника;
сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
грошовій оцінці;
платіжні реквізити заявника претензії;
перелік документів, що додаються до претензії, а також
інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються
в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи,
які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії
із зазначенням про це у претензії.
Претензія підписується повноважною особою підприємства,
організації або їх представником та надсилається адресатові
рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Платник податку, який пред’явив претензію у порядку
досудового врегулювання господарського спору, має право
на збільшення валових витрат не раніше отримання відповіді
на таку претензію або неотримання такої відповіді у
встановлені строки.
Відповідно до ст. 7 розділу другого ГПК претензія підлягає
розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня одержання
претензії.
У разі коли обов’язковими для обох сторін правилами
або договором передбачено право перепровірки забракованої
продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії,
пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів),
розглядаються протягом двох місяців.
Якщо до претензії додаються не всі документи, необхідні
для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням
строку їх подання, який не може бути меншим п’яти днів,
не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг
строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних
документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані
документи у встановлений строк не надійшли, претензія
розглядається за наявними документами.
При розгляді претензії підприємства та організації в
разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести
судову експертизу або здійснити інші дії для забезпечення
досудового врегулювання спору.
Підприємства та організації, що одержали претензію,
зобов’язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.
Статтею 8 розділу другого ГПК передбачено, що відповідь
на претензію надається заявнику у письмовій формі, де
зазначаються:
повне найменування і поштові реквізити підприємства,
організації, що дають відповідь, та підприємства чи
організації, яким надсилається відповідь;
дата і номер відповіді;
дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
коли претензію визнано повністю або частково, — визнана
сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування
цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо
вона не підлягає грошовій оцінці;
коли претензію відхилено повністю або частково, — мотиви
відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти
і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;
перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові
повинні повертатися оригінали документів, одержаних
з претензією, а також надсилатися документи, що обгрунтовують
відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.
Відповідь на претензію підписується повноважною особою
підприємства, організації або їх представником та надсилається
рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Починаючи з цього року у випадку збільшення валового
доходу відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону
№ 334/94-ВР продавець повинен розраховувати пеню на
суму додаткового податкового зобов’язання, яке утворилося
внаслідок такого збільшення.
Як і раніше, у новій редакції п. 12.1 ст. 12 Закону
№ 334/94-ВР встановлено обов’язок покупця збільшити
валовий дохід. З 1 січня 2003 р. таке збільшення повинно
відбуватися також у випадку досудової згоди сторін на
продовження строків погашення заборгованості чи списання
заборгованості або у випадку неотримання продавцем відповіді
на претензію чи у випадку оплати і незвернення таким
покупцем із заявою до суду.
Щодо покупця, то п. 12.1 ст. 12 Закону № 334/94-ВР доповнено
новим пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, який встановлює обов’язок
платника податку — покупця збільшити валові доходи на
суму непогашеної заборгованості.
Таке збільшення відбувається на 90-й календарний день
від дня граничного строку погашення заборгованості,
передбаченого договором або визнаною претензією, або
на 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом
про визнання заборгованості або вчинення нотаріусом
виконавчого напису, залежно від того, яка з цих подій
сталася раніше. У випадку коли остання з таких подій
минула до 01.01.2003 р., збільшення валових доходів
покупця не відбувається.
Слід зазначити, що термін у 90 календарних днів застосовується
незалежно від того, отримав платник податку — покупець
претензію чи ні, і може бути продовжений лише у випадку
отримання претензії, в якій встановлено більш пізні
строки погашення зобов’язання.
Звертаємо увагу, що покупець повинен збільшити валові
доходи у одному з вищезазначених випадків незалежно
від того, чи є продавець (кредитор) платником податку
на прибуток підприємств та яким чином і коли він відобразив
операцію з продажу товарів (робіт, послуг) та сумнівну
заборгованість, яка виникла з такого продажу, у своєму
податковому обліку.
При цьому непогашена заборгованість за товари (роботи,
послуги), вартість яких з будь-яких причин не включено
покупцем до складу валових витрат при їх придбанні,
також враховується при збільшенні валового доходу.
У випадку коли покупець у подальшому погашає заборгованість
перед продавцем, він має право збільшити свої валові
витрати на суму такого погашення.
Слід зазначити, що Порядок повідомлення про зменшення
валового доходу за операціями, пов’язаними із реалізацією
товарів (виконанням робіт, наданням послуг), затверджений
наказом ДПА України від 28.07.97 р. № 256, втратив чинність.
Відповідно до ст. 11 Закону № 334/94-ВР порядок урегулювання
сумнівної, безнадійної заборгованості, встановлений
цим Законом, поширюється не тільки на заборгованість
за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги),
а також і на заборгованість зі сплати процентів (комісійних).
З огляду на це та враховуючи відсутність визначення
терміна «сумнівна заборгованість» у податковому законодавстві
Узагальнююче податкове роз’яснення щодо застосування
п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» дає таке визначення.