Законом № 349-IV введено термін «договір довгострокового
страхування життя» — це договір страхування життя строком
на 10 років i більше, який містить умову сплати страхових
внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років
та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа
дожила до закінчення строку дії договору або досягла
віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати
часткових виплат протягом перших 10 років його дії,
крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків,
пов’язаних зі смертю застрахованої особи або нещасним
випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели
до повної стійкої втрати нею працездатності.
Що стосується тлумачення терміна «повна стійка втрата
працездатності», то згідно з розділом першим Інструкції
№ 16.01/20 залежно від важкості інвалідності, що спричинила
повну або часткову втрату працездатності, встановлюються
перша, друга, третя групи інвалідності.
Підставою для встановлення першої групи інвалідності
є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене
захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами,
що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації
внаслідок неможливості, зокрема, участі у трудовій діяльності,
якщо зазначені порушення викликають потребу у постійному
сторонньому догляді чи допомозі (п. 2.1 Інструкції №
16.01/20).
Підставою для встановлення другої групи інвалідності
є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене
захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами,
що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги,
але призводять до вираженої соціальної дезадаптації
внаслідок різко вираженого утруднення, зокрема, участі
у трудовій діяльності, або при неможливості працювати
(п. 2.1 Інструкції № 16.01/20).
Виходячи з викладеного, з метою оподаткування критерієм
визначення повної стійкої втрати застрахованою особою
працездатності є встановлення цій особі першої групи
інвалідності або другої без права роботи.