У сфері кримінального судочинства судовий захист має особливе значення, оскільки саме тут нерідко виникають гострі конфліктні ситуації, пов'язані, перш за все, із втручанням із боку органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, в особисте життя людини, обмеженням її конституційних прав, застосуванням засобів процесуального примусу. Специфіка кримінально-процесуальної діяльності обумовлює необхідність надання цим державним органам широких владних повноважень щодо обмеження на законних підставах конституційних прав громадян. Здійснення цієї діяльності, розкриття та розслідування злочинів, встановлення істини у кримінальній справі, своєчасне вжиття превентивних заходів у багатьох випадках є неможливим без таких обмежень. Рівень сучасної злочинності, її нові форми, широке застосування злочинцями технічних приладів, які суттєво ускладнюють виявлення та розслідування злочинів, вимагає від правоохоронних органів вжиття адекватних заходів реагування.
Проте у співвідношенні "досягнення завдань кримінального судочинства — права та законні інтереси його учасників" пріоритет мають останні. Тому нормативне врегулювання кримінально-процесуальної діяльності потребує збалансованого поєднання гарантій прав людини в кримінальному судочинстві з гарантіями виконання органами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю, покладених на них державою обов'язків, балансу суспільних та особистих інтересів.
Саме з цих позицій, на нашу думку, слід вирішувати проблему доцільності розширення судового контролю за дотриманням прав громадян на стадії досудового розслідування кримінальної справи, яка в останні роки неодноразово жваво дискутувалася науковцями і практичними працівниками. В юридичній літературі фахівцями висловлювалися протилежні точки зору щодо перспектив розвитку кримінально-процесу-ального законодавства України в частиш правової регламентації здійснення функції судового контролю на досудовому слідстві. Та й саме поняття судового контролю, зміст цієї процесуальної функції і досі залишаються дискусійними.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство України передбачає порядок оскарження до суду в стадії досудового розслідування тільки постанови про відмову у порушенні кримінальної справи (статті 236і, 2362 КПК), постанови про закриття кримінальної справи (статті 236і, 236' КПК), затримання особи як підозрюваної (ст. 106 КПК).
Нещодавно Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) № 3-рп / 2003 від 30 січня 2003 р. положення ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи визнані такими, що не відповідають Конституції України. Отже, цим рішенням розширена сфера судового контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян у кримінальному процесі.
Проте, слід зазначити, що законодавець не створив системи гарантій забезпечення належної процедури такого контролю, що значно ускладнює практичну реалізацію даного рішення. В умовах фактичної відсутності правового регулювання цього питання, існування прогалин у законодавстві фахівці змушені самостійно шукати можливі варіанти вирішення проблеми оскарження постанови про порушення кримінальної справи, застосовуючи законодавство за аналогією.
Чинний КПК України надає можливість оскарження до суду будь-яких дій слідчого. Ці скарги згідно з ч. 6 ст. 234 КПК розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті (в науковій літературі це називається непрямим, або наступним, судовим контролем), крім вищезазначених випадків, прямо передбачених кримінально-процесуальним законом (йдеться про прямий, або безпосередній, контроль).
У процесі розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи перед практиками постало багато питань щодо, зокрема, порядку подачі скарги до суду та її розгляду; обсягу документів, які мають надаватися судді для перевірки законності та обгрутованості винесеної постанови; рішень, які має прийняти суддя в результаті розгляду скарги.
Щодо порядку оскарження цієї постанови, на наш погляд, можливе застосування аналогії кримінально-процесуального закону, зокрема, тієї його частини, що регламентує порядок оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або постанови про закриття справи (статті 236-1, 236-5 КПК). Проте зазначені статті передбачають семиденний строк оскарження цих рішень, який є надто довгим для оскарження постанови про порушення кримінальної справи. Вбачається, що з урахуванням значення цього процесуального документу як правової підстави для провадження всіх наступних слідчих дій та застосування засобів процесуального примусу, строк його оскарження не повинен перевищувати трьох днів із моменту отримання копії (вручення копії цієї постанови також не передбачене чинним законодавством, але, на наше переконання, воно повинно бути обов'язковим, адже це є важливою гарантією оскарження постанови до суду). У зв'язку з цим зазначимо, що ст. 323 проекту КПК України, який прийнятий за основу Верховною Радою, передбачено десятиденний строк оскарження постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи з моменту одержання нею або її захисником копі постанови.
Суб'єктами оскарження в даному випадку повинні бути визнані особа, щодо якої винесено постанову, її захисник та законний представник.
Скарга на постанову слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи розглядається суддею одноосібне. Статтею 236-2 КПК України передбачено десятиденний строк розгляду суддею скарги на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, а статтею 236-6 КПК України — п'ятиденний, а у випадку складності справи — десятиденний строк розгляду скарга на постанову про закриття кримінальної справи. Обидва зазначених документи є завершальними для провадження у справі. Постанова про порушення кримінальної справи навпаки розпочинає провадження, є першим процесуальним актом, в якому зафіксоване перше процесуальне рішення, прийняте не тільки в дослідчому провадженні, айв розпочатому кримінальному процесі взагалі. Прийняття даного процесуального рішення з порушенням вимог закону може мати суттєві негативні наслідки, усунення яких має бути оперативним та ефективним. Враховуючи досить стислі строки досудового слідства, динамічність провадження у кримінальній справі, зволікання з судовою перевіркою цієї постанови, на наш погляд, неприпустиме. Тому вважаємо, що строк призначення скарги до судового розгляду 'має бути мінімальним — протягом трьох діб з моменту її надходження до суду.
Про час розгляду скарги мають бути повідомлені прокурор та особа, яка подала скаргу.
Розгляд її суддею здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора. Неявка особи, яка подала скаргу, не перешкоджає її розгляду. У судовому засіданні суддя оголошує скаргу, заслуховує прокурора, пояснення особи, яка подала скаргу, вивчає надані прокурором матеріали, які були підставою для порушення кримінальної справи і, оцінюючи це рішення з позиції наявності в матеріалах достатніх підстав та приводів, зазначених у законі, приймає рішення по скарзі. При цьому, як вірно зазначає Петро Пилипчук, "досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти, чи доведена винність підозрюваного, обвинуваченого, розглядати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, суди не вправі".
Як свідчить судова практика, в результаті розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи судді, дійшовши висновку про незаконність прийнятого рішення, в одних випадках визнають незаконним порушення кримінальної справи і закривають провадження по ній, а в інших — скасовують постанову й направляють матеріал для проведення додаткової перевірки. Відповідно до ч. 5 ст. 324 проекту КПК України за результатами розгляду суддя виносить постанову, якою: 1) задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення кримінальної справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки; 2) відхиляє скаргу.
Перш ніж викласти наше бачення вирішення цієї проблеми, треба повернутися до вищезгаданого питання щодо суті й значення судового контролю в кримінальному процесі, його співвідношення з прокурорським наглядом.
Обидві процесуальні функції спрямовані на забезпечення законності при провадженні у кримінальній справі, захист прав учасників кримінального процесу та їх поновлення у випадку порушення. Проте, здійснюючи свою діяльність на стадії порушення кримінальної справи, прокурор реалізує владно-розпорядчі повноваження з метою забезпечення суворого дотримання вимог закону, щоб жодна кримінальна справа не була порушена без законних приводів і підстав та в жодному випадку вчинення злочину не було незаконно відмовлено в порушенні кримінальної справи або вона не була закрита. Саме тому ст. 100 КПК України надає прокурору право скасовувати незаконні постанови слідчого або органу дізнання і приймати власне рішення щодо порушення кримінальної справи або її закриття. На практиці, як відомо, у випадку скасування незаконної постанови про відмову у порушенні кримінальної справи прокурор також направляє матеріал для додаткової перевірки. Тобто, одним із завдань прокурорського нагляду за діяльністю органів дізнання та досудового слідства є сприяння розкриттю злочинів та виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин, що прямо передбачено ст. 29 Закону України "Про прокуратуру". Зовсім іншу мету переслідує суд, здійснюючи функцію судового контролю — як було зазначено вище, його діяльність спрямована на захист прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства. Виходячи з вищезазначеного, вважаємо, що Е результаті розгляду скарги суддя має приймати наступні рішення: 1) задовольняти скаргу та .касовувати постанову про порушення кримінальної справи стосовно певної особи; 2) відхиляти скаргу. Вирішення питання про проведення додаткової перевірки, на нашу думку, належить до виключної компетенції прокурора. У протилежному випадку суд прийматиме рішення, неіманентне самій функції судового контролю.
У випадку скасування постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи таке рішення може бути прийняте знову після проведення додаткової перевірки, призначеної прокурором, і отримання в ході неї нових даних, які є достатньою підставою для порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину або щодо певної особи.
Стаття 84 КПК України передбачає загальне положення про те, що в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи. У зв'язку з чим вважаємо, що й при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи також повинен вестися протокол, в якому відображається хід судового засідання. Проте семиденний строк його виготовлення та порядок ознайомлення з ним учасників процесу та принесення ними своїх зауважень, визначені статтями 87, 88 КПК України, з урахуванням запропонованих вище стислих строків розгляду скарги, не можуть бути застосовані в даному випадку. Тому в майбутньому кримінально-про-цесуальному законодавстві слід передбачити особливості порядку виготовлення протоколу судового засідання й ознайомлення з ним ^учасників процесу при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи стосовно певної особи (це стосується й інших випадків, зокрема, протоколу судового засідання щодо розгляду подання слідчого про взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого). Ведення протоколу судового засідання, своєчасне його виготовлення є суттєвою гарантією права на апеляційне оскарження рішення суду. Таке право належатиме прокурору, особі, щодо якої порушена кримінальна справа, її захиснику або законному представнику та може бути реалізоване протягом семи діб із моменту отримання копії постанови.