Процес застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів регулюється Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 р., проте банк — це юридична особа, реєстрація, діяльність, реорганізація та ліквідація якої регулюється Законом "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. із подальшими змінами та доповненнями. Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частиш, що не суперечить нормам банківського законодавства. Подібну позицію викладено в п. 6 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 21 серпня 2001 р. № 02-5/926 "Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби".
Отже, чи підлягають стягненню з підприємства всі сплачеш ним, але фактично не перераховані до бюджету через неплатоспроможність обслуговуючого банку податки?
У вітчизняній правозасто-совній практиці непоодинокими є випадки, коли податкові органи узгоджену суму податкового зобов'язання, що не сплачена платником податків у встановлені строки внаслідок банкрутства банку, визнають сумою податкового боргу платника податків. Відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 та п. 5 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затвердженої наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77 у відповідних випадках платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне перерахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Закон звільняє платника податків від сплати пені та штрафних санкцій, проте не від обов'язку сплатити основну суму узгодженого податкового зобов'язання у випадках, коли така сума не надійшла до бюджету, у тому числі з вини банку.
Звичайно, платник податків до початку ліквідації банку може бути впевнений у тому, що, якщо платіжний документ вчасно подано до установи банку, то пеня за платежем, що несвоєчасно перераховано (чи взагалі не перераховано) з вини банку, нараховуватися не буде. Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.
Важливим для з'ясування окресленого вище питання є податкове роз'яснення положень пп. 16.5.1 Закону № 2181 у випадку несплати платежу до бюджету (державного цільового фонду) з вини банку у випадку ліквідації такого банку, затверджене ДПА України 17 січня 2002 р. № 29, яким визначено механізм нарахування пені в зазначеному випадку. Відповідно до цього роз'яснення податковий орган за місцем реєстрації платника податків, платежі якого не надійшли до бюджету з вини банку у випадку ліквідації такого банку, в 10-дений строк із дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури проводить інвентаризацію платіжних документів платників податків щодо сплати платежів до бюджету, які не здійснені банком; складає акти звірки з банком та підприємством; отримує завірені копії платіжних доручень із помітками банку. За результатами інвентаризації складається відповідний акт.
У 20-денний строк із дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури зазначений податковий орган на підставі акта інвентаризації розраховує суму пені, що має бути нарахована такому банку відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181. Протягом місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури податковий орган має заявити ліквідатору банку про свої вимоги в розмірі податкового боргу банку на підставі іірийнятого керівником податкового органу (його заступником) рішення. Також у 20-денний строк проводиться операція скасування (призупинення) нарахування пені на суму, зазначену в платіжному документі платника податків, за період від дня прийому банком відповідного документу по день сплати суми податкового зобов'язання в період після відкриття ліквідаційної процедури. В подальшому сплата податкових зобов'язань і нарахування пені здійснюються на загальних підставах.
Інформація про початок ліквідаційної процедури, створення ліквідаційної комісії, публікується в офіційних виданнях — у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" за рахунок банку у строки, передбачені законами України, з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку. З появою такої інформації платник податку за своїм податковим боргом залишається боржником бюджету та є кредитором банку; сам банк вже не може самостійно перерахувати кошти до бюджету. Відповідний податковий орган визнається ліквідаційною комісією банку кредитором лише в розмірі податкового боргу такого банку, а також пені, що була нарахована банку відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181.
ДПА у своїх листах, ,які присвячені цьому питанню, наголошує на тому, що платник податків зобов'язаний сплатити основну суму податкового боргу, що виник внаслідок банкрутства банку, адже платник податків залишається боржником бюджету. Але виходить, що такий платник податків двічі сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання.
Отже, відповідно до роз'яснення ДПА України платник податків не звільняється від обов'язку сплатити суму узгодженого податкового зобов'язання у випадках, коли така сума не сплачена до бюджету, у тому числі з вини банку. Разом із тим, відповідно до абзацу "г" пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181 податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Зважаючи на це, процедура дере-гулювання, що встановлена Указом Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від З люто-то 1998 р. № 79/98, до роз'яснення, затвердженого наказом ДПА України, не може бути застосована, хоча цей наказ і створює перешкоди розвитку підприємництва в Україні. На такій позиції стоїть, зокрема, Держкомпідприємництва.
За порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, встановлених Законом "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у встановлених розмірах, та штрафні санкції, а також несе іншу відповідальність, встановлену Законом № 2181, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Ініціювання переказу коштів вважається завершеним із моменту прийняття банком платника розрахункового документа та фіксування дати прийняття платіжного доручення банком до виконання. Відповідальність за порушення строків переказу після цього несе банк. На цьому наголошується, зокрема, в листі Держкомпідприєм-ництва від 29 березня 2002 р. № 5-532/1815 "Щодо відповідальності платників податків за несвоєчасне зарахування податкових платежів до бюджетів з вини банку". Отже, суб'єкт підприємницької діяльності, який вчасно подав до банку платіжні документи для повного внесення податку, виконав свої зобов'язання перед бюджетом, тобто він не повинен нести відповідальність за несвоєчасне перерахування таких платежів до бюджету (див. лист Держкомпідприємництва від 13 червня 2002 р. № 2-532/3253).
Держкомпідприємництва вважає, що дії співробітників податкових органів щодо повторного стягнення сум податків із суб'єктів підприємницької діяльності, які в установлені законодавством України строки подали до банку платіжні документи для своєчасного та повного внесення податку, не є правомірними. Неодноразовими були звернення Держкомпідприємництва до ДПА України з приводу вирішення питання щодо звільнення від відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне та неповне зарахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів (включаючи нарахування пені або штрафних санкцій), від яких із вини банку "Україна" не надійшли платежі до бюджету.
Після банкрутства банку "Україна" підприємства, які стали боржниками перед бюджетами і до яких застосовано примусове стягнення податкового боргу, оскаржували подібні дії податкових органів. Позитивно те, що суд приймав рішення на користь позивачів (платників податків), сума податкового боргу підлягала списанню, в картці особового рахунку підприємства — платника податків провадилося таке списання на підставі рішення керівника податкового органу вже з урахуванням попереднього рішення господарського суду.