Даючи відповідь на поставлені запитання та розглядаючи можливість застави авторських прав, слід, насамперед, вказати на виняткову важливість у цьому аспекті їх поділу на особисті (немайнові) та майнові.
Стаття 14 Закону "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 року до особистих немайнових прав автора відносить: право вимагати визнання свого авторства; забороняти згадування свого імені в разі, якщо він як автор бажає залишитись анонімом; обирати псевдонім; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекручуванню, спотворенню чи іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Дані права є невіддільними від особи та невідчужуваними, а отже, не можуть бути предметом застави. Це непрямо підтверджується ч. 5 ст. 4 Закону "Про заставу", яка вказує, що предметом застави не можуть бути вимоги, що мають особистий характер.
Отже, Закон прямо виключає можливість застави такого виду авторських прав, як особисті (немайнові) права автора. На даний факт, зокрема, вже вказувалося в ряді публікацій, на підставі чого робилися висновки про те, що предметом застави можуть бути лише майнові авторські права.
Але таке твердження, на нашу думку, є не досить точним і не повністю відображає усі аспекти можливості застави майнових авторських прав.
Проблема полягає в тому, що, як відомо, будь-які майнові права виступають змістом зобов'язальних або абсолютних правовідносин.
У зобов'язальних правовідносинах коло учасників завжди точно визначене. Тут праву вимоги кредитора завжди відповідає обов'язок конкретного боржника вчинити певну дію або утриматись від її вчинення. В так званих абсолютних правовідносинах коло зобов'язаних осіб є невизначеним, тобто праву уповноваженої особи відповідає зобов'язання невизначеного кола осіб не порушувати дане право.
Частина 1 ст. 49 Закону "Про заставу" вказує, що заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями, в .яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Частина 2 вказаної статті вимагає, щоб у договорі застави була вказана особа, яка є боржником щодо заставодавця.
Тлумачення вказаних норм веде до висновку, що предметом застави можуть бути не будь-які майнові права, а лише ті, що виникають у результаті зобов'язально-правових відносин. Абсолютні майнові права предметом застави бути не можуть, оскільки в них наперед не відомий боржник, як того вимагає ч. 2 ст. 49 Закону "Про заставу".
Отже, можливість застави майнових авторських прав слід розглядати, насамперед, крізь призму розподілу майнових прав на зобов'язальні та речові (абсолютні).
До майнових прав автора Закон "Про авторське право та суміжні права" відносить:
— виключне право на використання твору автором, яке дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі та будь-яким способом;
— виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншим особам, яке дає право автору дозволяти або забороняти: відтворення твору; публічне виконання та публічне сповіщення про твори; переклад твору; переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни твору; публічну демонстрацію твору; включення твору як складової частини до збірників, антологій, енциклопедій; імпорт примірників твору тощо.
Перелік вказаних майнових прав не є вичерпним.
Але, аналізуючи норми ст. 15 Закону "Про авторське право і суміжні права", можна зробити висновок, що все ж таки основним майновим правом автора є право на авторську винагороду, яку автор може вимагати за будь-яке використання твору (тобто будь-яке використання її авторських прав) за винятком випадків, передбачених статтями 21— 25 Закону "Про авторське право та суміжні права".
Тлумачення норм Закону "Про авторське право та суміжні права" наводить на думку, що використання (відчуження) майнових прав автора може виступати у трьох формах.
1. За авторським договором, укладення якого передбачається ч. 5 ст: 15 Закону "Про авторське право та суміжні права", в якому вказуються розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення та використання твору.
2. Позадоговірне використання майнових прав автора без його згоди, але з обов'язковою виплатою авторської винагороди, що передбачено ч. 2 ст. 25, ч. 2, ч. 4 ст. 42 Закону "Про авторське право та суміжні права".
3. Неправомірне використання твору, що дає можливість (право) автору на відшкодування збитків (моральної шкоди), завданих у результаті порушення авторського права, включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або виплату компенсацій.
У результаті зіставлення вказаних положень із вимогою ч. 2 ст. 49 Закону "Про заставу" про те, що в договорі застави обов'язково має бути вказана особа, яка є боржником щодо заставодавця доходимо висновку, що предметом застави можуть бути лише такі види майнових прав автора, які витікають із зобов'язально-правових відносин, а саме — майнові права автора на авторську винагороду, що випливають з авторського договору.
Застава права автора на винагороду, що випливає з позадоговірних Зобов'язань, неможлива, оскільки в такому разі мають місце абсолютні відносини, в яких боржник або потенційний порушник авторських прав наперед не відомий, а цього вимагає ч. 2 ст. 49 Закону "Про заставу".
Отже, незважаючи на відсутність прямої вказівки в законодавстві на можливість використання авторських прав як предмету такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як застава, шляхом тлумачення норм Цивільного кодексу УРСР, Закону "Про заставу" та Закону "Про авторське право та суміжні права" можна дійти висновку, що предметом застави можуть бути лише окремі майнові права автора (зокрема, право на авторську винагороду), що випливають з авторських договорів.
Але, на жаль, практика свідчить, що сьогодні авторські права при забезпеченні виконання зобов'язань практично не використовуються. Зокрема, в кредитно-фінансових установах при укладенні кредитних договорів у разі забезпечення виконання зобов'язань за ними шляхом укладення договорів застави майнових прав, у жодному із зазначених договорів предметом застави не виступають саме авторські майнові права.
Звичайно, формування та становлення в Україні ринку інтелектуальної власності лише розпочинається і ефективність його подальшого функціонування потребує, насамперед, подальшого удосконалення відповідної законодавчої бази для забезпечення правових гарантій цивілізованого використання інтелектуального продукту.
Саме тому варто було б у Законі "Про заставу" та Законі "Про авторське право та суміжні права" передбачити можливість використання права на авторську винагороду, що випливає з авторського договору як предмета застави, виокремивши зазначені положення з норм, що регулюють заставу майнових прав. Запропоновані зміни до законодавства усунули б значну частину наведених вище неоднозначних тлумачень окремих норм українського законодавства, що регулюють вказані відносини та дозволили ефективніше на практиці використовувати авторські права як предмет застави.