Запитання-відповіді

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Виробник лікеро-горілчаних виробів бажає сплачувати поточні платежі з акцизного збору в рахунок погашення виданих ним податкових векселів з акцизного збору. Однак у підприємства є непогашений податковий борг з акцизного збору, включаючи пеню, i до активів платника податків застосовано податкову заставу. Чи може підприємство у такому разі самостійно вибирати черговість погашення своїх податкових зобов’язань?

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-III платник податків самостійно визначає черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу, за винятком випадків примусового стягнення активів платника в рахунок погашення його податкового боргу, що може здійснюватися виключно за рішенням суду. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів, у т. ч. вимоги кредиторів в особі податкових органів, визначається Законом № 2343-ХІІ (згідно зі ст. 31 цього Закону вимоги щодо сплати податків i зборів задовольняються у третю чергу).
Згідно з вимогами ст. 8 Закону № 2181-III активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу, а право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань та/або податкового боргу. Тобто на момент виникнення права податкової застави боржник бюджету не може мати активів, вільних від заставних зобов’язань.
Виходячи з цього та відповідно до п. 1 Податкового роз’яснення № 540, за наявності в платника податків податкового боргу пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-III не передбачає можливості спрямування коштів у рахунок погашення податкових зобов’язань, що мають більш пізні терміни виникнення. Це стосується випадків наявності податкового боргу та надходження коштів на сплату (здійснення погашення) по одному й тому самому платежу.
Крім цього, за роз’ясненням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів i банківської діяльності від 11.09.2002 р. № 06-10/385 пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-III не є підставою для надання права платнику податків погашати податкові зобов’язання, що мають більш пізні граничні терміни сплати, за наявності в нього непогашених сум податкових зобов’язань з більш ранніми термінами сплати та накопичувати таким чином борг за період, що минув.
Таким чином, у випадку наявності у платника податкового боргу з акцизного збору та його бажання сплатити (погасити) поточні платежі з цього податку кошти, що надійшли на сплату податкових зобов’язань з акцизного збору, спрямовуються на погашення узгоджених податкових зобов’язань з акцизного збору у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов’язань, так i податкових зобов’язань, розрахованих контролюючим органом, оскільки п. 17.3 ст. 17 Закону № 2181-III встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум. Тобто норми закону, що встановлюють черговість погашення податкового боргу, у повній мірі поширюються i на суми штрафних санкцій.
Щодо пені, то відповідно до п. 4.2 Інструкції № 290 погашення сум нарахованої та непогашеної пені здійснюється у загальному порядку, встановленому для погашення податкового боргу з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 3.7 та 3.8 Інструкції № 290 (тобто коли платник не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції)).
Згідно з пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-III та п. 3.6 Інструкції № 290 при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку податкового боргу. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.
Суми пені, нараховані на суми податкового боргу з акцизного збору, зараховуються до бюджетів i обліковуються за тими самими кодами класифікації доходів бюджету, що й відповідний акцизний збір, за яким виник податковий борг, що погашається. Надміру сплачені суми пені зараховуються в рахунок погашення податкового зобов’язання з акцизного збору, за яким такі суми пені виникли, а у разі його відсутності повертаються платнику податків відповідно до чинного законодавства.

Один нерезидент за зовнішньоекономічним контрактом закуповує на території України у спиртозаводу спирт та переробляє його на цьому спиртозаводі на непідакцизну продукцію (органічні розчинники для лакофарбних робіт). Іншим нерезидентом укладено два зовнішньоекономічні контракти на території України: контракт з об’єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на продаж спирту як давальницької сировини та контракт з парфумерною фабрикою на наступну переробку отриманого спирту на парфумерно-косметичні вироби. Нерезиденти здійснюють 100-відсоткову передоплату у валюту i мають вивезти готову продукцію за межі митної території України. Як i в які терміни повинні здійснюватися операції з таким спиртом як давальницькою сировиною? Чи включається акцизний збір у ціну такого спирту?

Згідно з п. 7.4 Положення № 111 та п. 1.5 Інструкції № 33 нарахування та стягнення акцизного збору при митному оформленні давальницької сировини здійснюються з урахуванням положень Закону № 327/95-ВР, розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.06.99 р. № 580-р та Порядку № 83.
Згідно із Законом № 327/95-ВР та Порядком № 83 до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом та її вартість становить не менше як 20% загальної вартості готової продукції. При цьому обов’язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати з доставки цієї сировини до виконавця.
При цьому давальницька сировина визначається як сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Тобто спирт етиловий як давальницька сировина, закуплена іноземним замовником за іноземну валюту в Україні, ототожнюється із ввезеною на митну територію України давальницькою сировиною за порядком обкладення ввізним митом, податками та зборами, що справляються при ввезенні товарів відповідно до законодавства.
Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику. Спирт етиловий як давальницька сировина може закуповуватися іноземним замовником на митній території України у спиртзаводів лише за іноземну валюту. Період здійснення операцій з давальницькою сировиною, ввезеною іноземним замовником на митну територію України, становить не більше 90 календарних днів з моменту оформлення ввізної вантажної митної декларації (ВМД) на давальницьку сировину. Сплата ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) провадиться українським виконавцем (суб’єкт господарської діяльності, який здійснює операції з давальницькою сировиною) шляхом видачі простого векселя податковому органу за місцезнаходженням виконавця з терміном платежу, що дорівнює терміну здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більш як на 90 календарних днів з моменту оформлення ввізної ВМД. Векселедержателем є податковий орган, у якому суб’єкт господарської діяльності (векселедавець) зареєстрований як платник податків та який обліковує, відстрочує i здійснює законодавчо передбачені заходи щодо погашення векселя.
Вексель засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та в терміни, визначені Законом, i є податковим зобов’язанням, визначеним самостійно векселедавцем i узгодженим від дня взяття на облік векселя податковим органом за місцезнаходженням векселедавця. Перший примірник векселя залишається у податковому органі. Другий та третій примірники векселя, взяті на облік (авізовані) податковим органом, повертаються суб’єкту господарської діяльності для пред’явлення митним органам та власного обліку.
Відповідальність за своєчасність оплати (погашення) векселя (письмового зобов’язання) несе векселедавець відповідно до законодавства. У разі непогашення векселя (його частки) у визначені Законом № 327/95-ВР терміни векселедавець зобов’язаний його оплатити. При цьому на кожен вид мита, податків та зборів виписується окреме платіжне доручення. Непогашений вексель, яким узяті векселедавцем податкові зобов’язання зі сплати до бюджетів або державних цільових фондів мита, податків та зборів у порядку та в терміни, визначені Законом № 327/95-ВР, визнається податковим боргом.
Підставою для митного оформлення давальницької сировини, що ввозиться на митну територію України, є подання українським виконавцем митному органу копії векселя (письмового зобов’язання), авізованого (взятого на облік) податковим органом за місцезнаходженням виконавця, та копії зовнішньоекономічного контракту на переробку давальницької сировини.
Підставою для митного оформлення готової продукції, що вироблена з використанням давальницької сировини, закупленої за іноземну валюту в Україні, i вивозиться з митної території України, є подання українським виконавцем митному органу копії контракту на придбання іноземним замовником давальницької сировини в Україні та довідки банку України про надходження іноземної валюти на рахунок українського постачальника сировини. У разі вивезення за межі митної території України цієї готової продукції, що належить нерезиденту, вона не обкладається вивізним митом, іншими податками та зборами (крім митних зборів), що справляються відповідно до законів України, а також не підлягає ліцензуванню i квотуванню (за винятком товарів спецпризначення, визначених Урядом). Іноземний замовник має право реалізувати на митній території України готову продукцію, що вироблена з давальницької сировини, закупленої на митній території України, лише через зареєстроване ним в Україні постійне представництво, яке сплачує податки i збори, передбачені законом при продажу товарів на митній території України. При вивезенні підакцизних товарів, виготовлених з давальницької сировини, за межі митної території України акцизний збір не сплачується.
Правовідносини, що виникають у процесі виробництва i реалізації спирту етилового та продукції, що з нього виготовлена, регулюються також нормативно-правовими актами, виданими у цій галузі Кабінетом Міністрів України та відповідними міністерствами i відомствами.
Щодо придбання спирту етилового нерезидентами та виготовлення з нього продукції, крім алкогольної, з подальшим здійсненням її експорту, то такі операції, крім Закону № 327/95-ВР, регулюються також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.06.99 р. № 580-р. Відповідно до п. 1 цього розпорядження для збільшення обсягів експорту товарів вітчизняних підприємств та забезпечення надходження в Україну іноземної валюти прийнято пропозицію Мінагропрому, погоджену з Мінфіном, Мінекономіки, Мінтрансом, ДПА, ДМС i Мін’юстом, про використання схеми, за якою спирт етиловий, що реалізується спиртовими заводами Мінагропрому нерезидентам без сплати ПДВ i акцизного збору (за умови надходження валютних коштів від нерезидентів), переробляється цими спиртовими заводами на давальницьких умовах на інші види продукції, крім алкогольних напоїв.
При цьому відповідно до вимог зазначеного вище розпорядження Кабінету Міністрів України митне оформлення видів продукції, вироблених зі спирту етилового, має здійснюватися за умови супроводження таких вантажів під час їх вивезення автотранспортом — підрозділами митної варти, а залізничним транспортом — підрозділами воєнізованої охорони Укрзалізниці. Як альтернатива може бути надана нерезидентом (замовником) фінансова гарантія у формі грошової застави в розмірі всіх податків, зборів (обов’язкових платежів), обчислених у порядку, встановленому для оподаткування цієї продукції у разі реалізації на території України.
Виходячи із вищенаведеного та враховуючи, що переробку давальницького спирту етилового на парфумерно-косметичні вироби буде здійснено не на спиртозаводі Мінагропрому, до ціни спирту етилового, що відпускається спиртозаводом нерезиденту, має бути включено акцизний збір за повною ставкою в розмірі 16 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту. Згідно зі ст. 3 Закону № 178/96-ВР знижену ставку акцизного збору в розмірі 2 грн. встановлено на спирт етиловий, що використовується лише вітчизняними товаровиробниками — суб’єктами підприємницької діяльності для виготовлення парфумів.
Положення про особливості декларування та митного оформлення товарів відповідно до конкретних митних режимів затверджуються наказами Держмитслужби України, що визначено Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженою наказом Держмитслужби України від 09.07.97 р. № 307. Порядок заповнення граф ВМД відповідно до митних режимів затверджено наказом Держмитслужби України від 30.06.98 р. № 380.

Як оподатковуються виноматеріали, вироблені на давальницьких умовах, якщо замовником отримуються ці виноматеріали з метою подальшої їх реалізації, у т. ч. якщо отримуються ці виноматеріали для виробництва вина підприємствами вторинного виноробства?

Законом № 178/96-ВР виноматеріали включено до переліку алкогольних напоїв за відповідними кодами згідно з УКТ ЗЕД i ставками акцизного збору залежно від сировинного походження та напряму використання самих виноматеріалів.
На виконання ст. 7 Закону № 481/95 Кабінет Міністрів України затвердив окремий Порядок № 1236. Цим Порядком врегульовано як переробку давальницького винограду, плодів та ягід на виноматеріали, так i особливості обкладення акцизним збором виноматеріалів, вироблених на давальницьких умовах.
Порядком № 1236, зокрема, передбачено, що виконавці можуть:
переробляти виноград, плоди та ягоди на давальницьких умовах лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії);
приймати давальницьку сировину для переробки на виноматеріали лише за умови подання замовниками копій посвідчень про реєстрацію їх у податковому органі як платників акцизного збору;
відвантажувати виноматеріали, виготовлені з давальницької сировини, замовникам або за їх дорученням іншим споживачам лише за умови сплати замовником повної суми акцизного збору до бюджету.
Платником акцизного збору є замовник (суб’єкт підприємницької діяльності — виробник сільськогосподарської продукції усіх форм власності), за дорученням якого виготовляються виноматеріали на давальницьких умовах.
У випадку коли виконавці відвантажують плодово-ягідні виноматеріали (код 2206 згідно з УКТ ЗЕД), що виготовлені з давальницької сировини, замовникам або за їх дорученням іншим споживачам (із зазначенням про це в договорі про переробку давальницької сировини), то умовою для відвантаження таких виноматеріалів є подання замовником виконавцю:
примірника розрахункового платіжного документа про сплату повної суми акцизного збору, обчисленого за ставкою у розмірі 2,6 грн. за 1 літр, з відміткою установи банку;
підтвердження податкового органу про надходження акцизного збору до бюджету.
Аналогічні умови i для відвантаження виноградних виноматеріалів (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що виготовлені з давальницької вітчизняної сировини i відвантажуються замовникам, у т. ч. суб’єктам підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), або за дорученням замовників іншим споживачам, посередницьким організаціям i населенню. При цьому замовник має сплатити акцизний збір на ці виноматеріали в розмірі 1 грн. за 1 літр (ст. 2 Закону № 178/96-ВР).
Поряд із цим, у разі реалізації (відвантаження, передачі) виноматеріалів, що відносяться до товарних позицій УКТ ЗЕД під кодами як 2206, так i 2204, безпосередньо підприємствам — виробникам виноробної продукції виключно для виготовлення із них готового вина, то згідно зі ст. 3 Закону № 329/95 акцизний збір не справляється. Напрям такої реалізації (відвантаження, передачі) виноматеріалів, що виготовлені на давальницьких умовах, також обов’язково зазначається в договорі про переробку давальницької сировини.
Відповідно до п. 6.8 Положення № 111 суб’єкти підприємницької діяльності, що придбавають виноматеріали для виробництва вина i які відповідно до законодавства не підлягають оподаткуванню акцизним збором, повинні обов’язково мати довідку податкового органу за місцем реєстрації за формою додатка 5 до Положення. Один примірник довідки надається цими підприємствами суб’єктам підприємницької діяльності, у яких отримано виноматеріали без акцизного збору, для подання останніми податковому органу до розшифровок неоподатковуваних оборотів Розрахунку.

Чи переноситься термін сплати податкового зобов’язання з акцизного збору, якщо останній день терміну подання розрахунку акцизного збору збігається з вихідним (святковим) днем, або якщо останній день граничного строку сплати податкового зобов’язання з акцизного збору збігається з вихідним або святковим днем?

Згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), — протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III для подання податкової декларації. В той же час якщо останній день строку подання самої податкової декларації припадає на вихідний (святковий) день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним (святковим) робочий день (пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III).
Тобто незалежно від того, на який день припаде граничний строк подання самого розрахунку акцизного збору, платник акцизного збору повинен самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, розраховану у поданому ним розрахунку акцизного збору, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку подання розрахунку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону.
Згідно з п. 3.2 Інструкції № 290, якщо останній день граничного строку сплати самого податкового зобов’язання збігається з вихідним або святковим днем, то останнім днем граничного строку сплати вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

Фізична особа є платником єдиного податку. Чи має він право реалізовувати фасовані моторні мастила, i як регламентовано вимоги до продажу таких масел вроздріб? Як повинні оподатковуватися його доходи, якщо він реалізовуватиме моторні мастила?

Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016-97), затвердженим наказом Держстандарту України від 30.12.97 р. № 822 (чинний з 1 січня 1999 р.), визначено перелік назв пально-мастильних матеріалів як продуктів нафтоперероблення, у т. ч. мастил та інших масел (підсекція DF. «Кокс, продукти нафтоперероблення та паливо ядерне» розділу 23) та їх коди. Цим класифікатором визначено також перелік послуг з оптової та роздрібної торгівлі зазначеними матеріалами.
Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами затверджено постановою № 1442. Ці Правила визначають порядок приймання, зберігання i роздрібної торгівлі бензином, дизельним пальним, гасом, маслами, мастилами (далі — нафтопродукти), а також регламентують вимоги у дотриманні прав споживачів щодо належної якості цих товарів, безпеки для життя та здоров’я споживачів, навколишнього природного середовища i рівня торговельного обслуговування. Роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (АЗС), що призначені для заправки транспортних засобів моторним пальним. Продаж цих товарів у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку. Масла i мастила в тарі повинні зберігатися на стелажах у спеціально відведеному місці АЗС, у дрібній розфасовці — на стелажах у спеціалізованих магазинах. Усі зразки супутніх товарів та нафтопродуктів у дрібній розфасовці мають бути виставлені в асортименті, наявному у суб’єкта господарської діяльності, у вітринах приміщення АЗС, на прилавках i у вітринах спеціалізованих магазинів з ярликами цін (цінниками), оформленими в установленому порядку. Розрахунки з покупцями за придбані ними нафтопродукти, інші товари провадяться за готівку в національній валюті, в безготівковому порядку, за кредитними картками або в іншому порядку відповідно до законодавства. Під час продажу нафтопродуктів за готівку продавець зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. У разі продажу нафтопродуктів оператори (продавці) на вимогу покупця повинні показати копію сертифіката відповідності чи свідоцтво про визнання іноземного сертифіката в державній системі сертифікації для продукції, що підлягає в Україні обов’язковій сертифікації, документи, що засвідчують належну якість товарів та їх відповідність вимогам нормативних документів.
До переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, який затверджено наказом Держстандарту України від 30.08.2002 р. № 498, увійшли нафтопродукти, у т. ч. паливо, моторні та пластичні мастила з відповідними нормативними документами на ці види продукції, що встановлюють обов’язкові вимоги, та кодами УКТ ЗЕД (товарна підпозиція 271000).
Пально-мастильні матеріали можуть бути розфасовані у споживчу тару (банки тощо), види якої визначаються у стандартах або технічних умовах на конкретний вид продукції.
Законом № 2371-III (група 27 «Енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні») нафта або нафтопродукти, одержані з бітумінозних мінералів, включаючи аналогічні продукти, які містять головним чином змішані ненасичені вуглеводні, одержані будь-яким способом, за умови, що маса неароматичних складових частин перевищує масу ароматичних, віднесені до товарної підпозиції 2710 00 УКТ ЗЕД.
У цій товарній підпозиції містяться, зокрема, паливо рідке (мазут) та мастила й інші масла.
Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності запроваджено Указом Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Таку систему запроваджено i для фізичних осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи i у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Дія зазначеного Указу згідно зі ст. 7 не поширюється, зокрема, на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи i здійснюють торгівлю пально-мастильними матеріалами. Тобто у разі торгівлі пально-мастильними матеріалами фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності не може застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності i бути платником єдиного податку. У такому випадку застосовується загальна система оподаткування доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності, за порядком, встановленим Декретом № 13-92 (ст. 14).

Чи можна реалізувати на експорт алкогольні напої за бартером? Якщо можна, то як має сплачуватися акцизний збір?

Абзацом другим п. 5 ст. 7 Закону № 329/95 передбачено, що у разі обміну алкогольних напоїв на іншу продукцію у зовнішньоекономічних відносинах, яка відповідно до чинного законодавства не підлягає оподаткуванню акцизним збором, платнику податку повертається з бюджету сплачена сума акцизного збору за умови оприбуткування продукції, одержаної в результаті товарообмінної операції, пред’явлення підтверджувальних документів (договору на товарообмінні операції, вантажної митної декларації).
Оскільки відповідно до п. 24 Положення № 567 та п. 3 Положення № 849/95 не можуть бути реалізовані на експорт алкогольні напої, якщо вони обклеєні вітчизняними акцизними марками, що стосується й експорту за бартером, то як виробник цих товарів, так i їх покупець відповідно до вимог зазначених положень не можуть здійснити експорт за бартером тими товарами, що обклеєні вітчизняними акцизними марками.
Виходячи з цього абзац другий п. 5 ст. 7 Закону № 329/95 може поширюватися лише на платників акцизного збору — виробників алкогольних напоїв, якщо вони сплатили до бюджету акцизний збір з алкогольних напоїв, не маркованих вітчизняними акцизними марками i обмінених на іншу продукцію у зовнішньоекономічних відносинах, яка відповідно до чинного законодавства не підлягає оподаткуванню акцизним збором. Однак цю норму Закону необхідно розглядати у контексті Закону № 351-XIV.
Товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності є одним з видів експортно-імпортних операцій. Згідно із Законом № 481/95-ВР для здійснення експорту алкогольних напоїв виробнику алкогольних напоїв необхідно отримати окрему ліцензію на право експорту.
На виконання п. 4 ст. 1 Закону № 351-ХІV Кабінет Міністрів України постановою № 756 затвердив переліки товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється (п. 1). До переліку товарів, експорт яких за бартерними операціями забороняється, увійшли вина, лікери, спирт етиловий, горілка та інші міцні алкогольні напої, сигарети з тютюну.
При цьому Кабінет Міністрів України установив, що дія п. 1 постанови № 756 не поширюється на:
товарообмінні (бартерні) операції, що здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до контрактів (договорів), укладених для реалізації міжнародних договорів України, та предметом імпортної частини яких є електроенергія, нафта сира, газ та ядерне паливо;
товарообмінні (бартерні) операції, сторонами яких є суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності в країнах — учасницях Співдружності Незалежних Держав згідно із законодавством цих країн, за умови, що у процесі проведення відповідних товарообмінних (бартерних) операцій між цими суб’єктами додержуватиметься правило прямого відвантаження у разі здійснення експорту з території України.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону № 351-XIV товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у терміни, визначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення ВМД на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором. Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення ВМД на імпорт).
Оформлена ВМД (наявність на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, який здійснив митне оформлення товару) засвідчує надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим i підтверджує права та обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій. Тобто підтвердженням здійснення товарообмінної (бартерної) операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності є належним чином оформлена ВМД типу ІМ-40 (митний режим випуску у вільний обіг).

Чи можна продати акцизні марки виробнику горілки у випадку розстрочення (відстрочення) його податкових зобов’язань з акцизного збору?

Термін погашення податкових векселів із акцизного збору може бути перенесено на більш пізній термін відповідно до прийнятих рішень про надання відстрочок (розстрочок) зі сплати сум акцизного збору, визначених у цих векселях, на умовах податкового кредиту у межах чи поза межами бюджетного року за Порядком № 378 або згідно з Порядком № 600. Однак згідно з п. 17 Порядку № 275 продаж акцизних марок здійснюється лише виходячи з розрахунку суми акцизного збору, фактично сплаченої до бюджету в рахунок погашення виданих податкових векселів. Враховуючи це, надання відстрочок (розстрочок) зі сплати сум акцизного збору не змінює умов погашення векселів з акцизного збору та видачі акцизних марок. Такі марки можуть продаватися виробникам горілки та лікеро-горілчаних виробів лише за умови фактичної сплати ними до бюджету сум акцизного збору (сплати розстрочених чи відстрочених податкових зобов’язань з акцизного збору) в рахунок погашення виданих податкових векселів.
Лише з моменту видачі виробником алкогольних напоїв — векселедавцем першого податкового векселя податковий орган може разово продати акцизні марки без сплати акцизного збору виходячи з місячної потреби підприємства у маркуванні готової продукції, але не більше за його місячну виробничу потужність без врахування технологічного обладнання по розливу алкогольних напоїв, яке не перебуває у власності (повному господарському віданні) платника акцизного збору (п. 17 Порядку № 275).

Справу про банкрутство порушено щодо підприємства — виробника горілки та лікеро-горілчаних виробів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, по-перше, податковими органами було проведено документальну перевірку, якою встановлено заниження податкових зобов’язань, по-друге, підприємство сплатило акцизний збір без видачі податкового векселя (за отриманий спирт) i без погашення податкових векселів, суми акцизного збору за якими включено до вимог податкового органу як кредитора. Чи можна донараховувати підприємству платежі до бюджету під час дії мораторію? Як у такому разі здійснюється продаж акцизних марок підприємству?

Під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються лише штрафні санкції, але суми основного платежу щодо певного податку донараховуються (наприклад, під час проведення документальної перевірки) на загальних підставах, оскільки Законом № 2343-ХІІ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань i зобов’язань щодо сплати податків i зборів (обов’язкових платежів). Інших обмежень під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у частині нарахування податкових зобов’язань не передбачено.
У разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на горілку та лікеро-горілчану продукцію, марки акцизного збору мають продаватися відповідно до вимог частини двадцятої ст. 7 Закону № 329/95, п. 17 Порядку № 275 та Положення № 567.
Марки акцизного збору повинні продаватися підприємству — виробнику горілки та лікеро-горілчаних виробів виходячи із розрахунку фактично сплаченої до бюджету суми акцизного збору в рахунок погашення виданих податкових векселів. Суми акцизного збору, сплачені підприємством-виробником, спрямовуються на погашення узгоджених податкових зобов’язань з акцизного збору у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати.

На лікеро-горілчаному підприємстві утворюється невиправний брак. Підприємство спрямовує його спиртозаводу для подальшої переробки на спирт. Після ректифікації на спиртозаводі підприємство одержує спирт, який знову спрямовує для виробництва горілки. Практично це є той самий спирт, при отриманні якого вже було видано податковий вексель з акцизного збору i який вже погашено.
Чи потрібно знову при отриманні цього спирту для виготовлення горілки видавати вексель i сплачувати акцизний збір та чи можна подати уточнений розрахунок акцизного збору для зменшення податкового зобов’язання з акцизного збору?

Порядком № 275 визначено повний перелік підстав, з урахуванням яких може здійснюватися погашення виданих податкових векселів, а саме:
зміна ставок акцизного збору на момент здійснення реалізації підакцизної продукції;
здійснення експортної операції, підтвердженої документально;
фактичні втрати спирту етилового у процесі виробництва готової продукції в межах норм, затверджених у встановленому порядку.
Інших підстав для зменшення при погашенні суми податкового зобов’язання з акцизного збору, визначеного у податковому векселі, не передбачено.
Відповідно до Порядку № 275 сума акцизного збору, зазначена у податковому векселі, погашається на суму фактичних втрат спирту етилового у процесі виробництва готової продукції в межах норм, затверджених у встановленому порядку. Загальні втрати спирту на виробництві згідно із Порядком складаються з втрат спирту у процесі транспортування, у спиртосховищі під час зберігання та переміщення, під час виробництва та під час зберігання готової продукції. Якщо фактичні втрати спирту перевищують встановлені норми, то для погашення векселя можуть прийматися тільки нормативні втрати спирту. Зазначеним Порядком не передбачено врахування невиправного браку як при видачі, так i при погашенні податкових векселів із акцизного збору.
Поряд з цим відповідно до п. 4 ст. 4 Закону № 329/95-ВР у разі наявності наднормативних втрат сировини з вини підприємства під час виробництва алкогольних напоїв суб’єкти підприємницької діяльності сплачують акцизний збір за понесені втрати у порядку, передбаченому чинним законодавством про справляння акцизного збору. При цьому оподатковуваний оборот обчислюється виходячи з вартості цієї продукції за цінами, що склалися на підприємстві на час проведення розрахунків за аналогічну продукцію на момент виявлення цих втрат.
Згідно зі ст. 13 Закону № 481/95-ВР за понаднормативні втрати спирту, не виправдані згідно з чинним законодавством, та незабезпечення виходу продукції суб’єкти підприємницької діяльності також сплачують акцизний збір у розмірі, визначеному законом.
Щодо тих виробників алкогольних напоїв, які отримують спирт етиловий i видають податковий вексель відповідно до Порядку № 275, то після врахування при його погашенні суми акцизного збору, обчисленої виходячи із фактично понесених нормативних втрат спирту, i зменшення податкового зобов’язання за розрахунком акцизного збору, у разі наявності понаднормативних втрат спирту такий виробник сплатить суму акцизного збору, обчислену виходячи із таких понаднормативних втрат, при погашенні податкового векселя, оскільки ця сума вже міститься в загальній сумі акцизного збору за виданим векселем.
Стосовно подання уточнюючого розрахунку акцизного збору, то такий розрахунок відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ та п. 4.4 Положення № 111 надсилається платником у разі виявлення ним заниження податкового зобов’язання (недоплати) минулих податкових періодів. У такому випадку платник до подання такого уточнюючого розрахунку акцизного збору має сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 відсотків від такої суми.
Крім цього, відповідно до пп. 3.3 Порядку № 145 оформлення нарядів на повернення спирту, фракції головної етилового спирту, спиртовмісних рідин, а також невиправного браку підприємствами, які припинили діяльність або в яких закінчився термін дії ліцензії та в інших випадках (за наявності об’єктивних причин), безпосередньо виробникам спирту проводиться на підставі відомостей податкових органів щодо залишків спирту на таких підприємствах i даних про кількість i місце його перебування.

Яким чином може бути зарахована переплата податків, зборів (обов’язкових платежів) у рахунок погашення податкового зобов’язання чи податкового боргу з акцизного збору?

Відповідно до Положення № 111 у розділі II розрахунку акцизного збору (додаток 1 до Положення № 111) та в розділі II розрахунку акцизного збору (додаток 3 до Положення № 111) платником визначається сума акцизного збору, яка підлягає поверненню з бюджету. Надміру сплачена сума податкового зобов’язання з акцизного збору може бути повернута з бюджету за умови підтвердження наявності цієї суми за результатами обов’язкової перевірки.
Згідно з Порядком № 125/58 зарахувати кошти, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені податки, збори (обов’язкові платежі), можна на погашення податкового зобов’язання (податкового боргу) за іншими податками, зборами (обов’язковими платежами), що контролюються органами ДПС, незалежно від виду бюджету, щодо якого обліковується такий борг.
Повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) у випадках, передбачених податковими законами, здійснюється виключно на підставі заяви платника податків (за винятком повернення зайво утриманих (сплачених) сум прибуткового податку з громадян), яка може бути подана не пізніше 1095 дня, наступного за днем виникнення такої переплати.
Платнику в заяві обов’язково треба визначити напрям зарахування коштів, що повертаються (на поточний рахунок в установі банку або на погашення податкового зобов’язання (податкового боргу) за іншими податками, зборами (обов’язковими платежами)). Органи ДПС за місцем реєстрації платника податків на підставі даних особових рахунків платника готують висновок та в термін не пізніше 3 робочих днів від дати отримання заяви платника направляють для виконання відповідним територіальним органам Держказначейства. На підставі отриманих висновків орган Держказначейства готує платіжні документи на перерахування коштів з відповідних бюджетних рахунків на рахунок, вказаний у висновку, та за умови наявності коштів, необхідних для здійснення повернення, у термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання висновку здійснює перерахування коштів. Повернення коштів з бюджетів здійснюється відповідно до Порядку № 226.
Облік повернення платнику зайво або помилково внесених сум платежів до бюджету або зарахування переплат у рахунок сплати інших платежів в особових рахунках платників проводиться органом ДПС на підставі даних відомостей про повернення надміру сплачених сум платежів у вигляді реєстру розрахункових документів та копій відповідних висновків органу ДПС про наявність переплати (розділ 9 Інструкції № 37). Cуми переплати, надміру або попередньо сплачені, обліковуються в особових рахунках платників за окремими кодами операцій (п. 9.2 розділу 9 Інструкції № 37).
Згідно з узагальнюючим податковим роз’ясненням, затвердженим наказом ДПА України від 25.04.2003 р. № 197, переплата, щодо якої впродовж 1095 днів, наступних за днем її виникнення, платником податків не було подано заяви на її повернення, підлягає списанню на підставі рішення керівника податкового органу шляхом коригування на відповідну суму сальдо розрахунків платника податків з бюджетом (зменшення переплати).
Стосовно повернення переплат або помилково сплачених сум акцизного збору їх платнику (на поточний рахунок в установі банку або на погашення податкового зобов’язання (податкового боргу) за іншими податками, зборами (обов’язковими платежами)), то під дію Порядку не підпадає повернення платникам сум акцизного збору, сплачених на підставі п. 20 ст. 7 Закону № 329/95-ВР, крім сум акцизного збору, сплачених за придбання акцизних марок, у разі повернення їх продавцям.
Тобто суми акцизного збору, помилково та/або надміру сплачені платником акцизного збору в рахунок погашення виданих векселів з акцизного збору, не можуть за цим Порядком бути повернені як платнику акцизного збору, так i на погашення його податкового зобов’язання (податкового боргу) за іншими податками, зборами (обов’язковими платежами), що контролюються органами ДПС.
Щодо сум акцизного збору, сплачених підприємствами вторинного виноробства при придбанні акцизних марок для маркування готових вин, то повернення цих сум за вказаним Порядком може здійснюватися як цим підприємствам — платникам акцизного збору, так i за їх бажанням зараховуватися в рахунок майбутніх платежів за умови повернення акцизних марок відповідно до вимог Положення № 567.

Підприємство — виробник горілки i лікеро-горілчаних виробів представляє свою продукцію на виставках та ярмарках, демонструючи її іншим підприємствам, організаціям та громадянам (тобто продукція не продається). Потім ці вироби підприємство списує. Чи може таке підприємство зменшити свої податкові зобов’язання з акцизного збору?

Згідно з абзацом першим частини двадцятої ст. 7 Закону № 329/95-ВР та Порядком № 275 у разі отримання спирту етилового неденатурованого для виробництва горілки та лікеро-горілчаної продукції виробник цієї продукції має видати авальований банком податковий вексель на суму акцизного збору, яка розрахована за ставками для горілки та лікеро-горілчаної продукції. Такий вексель відстрочує сплату акцизного збору у термін до 90 календарних днів починаючи від дня отримання спирту (складання векселя) i є безумовним грошовим зобов’язанням з акцизного збору платника перед бюджетом. При цьому Порядком визначено повний перелік підстав, з урахуванням яких може здійснюватися погашення виданих податкових векселів, а саме:
зміна ставок акцизного збору на момент здійснення реалізації підакцизної продукції;
фактичні втрати спирту етилового у процесі виробництва готової продукції в межах норм, затверджених у встановленому порядку;
здійснення експортної операції, підтвердженої документально.
Інших підстав для зменшення при погашенні суми податкового зобов’язання з акцизного збору, визначеного у податковому векселі, не передбачено.
Підприємство демонструвало свою продукцію на виставках або ярмарках з метою вивчення кон’юнктури ринку, розвитку певного бренду, отримання відзнаки, стимулювання споживчого попиту на продукцію в подальшому. Підприємством здійснено внутрішню господарську операцію, яка не передбачає переходу права власності на продукцію (товар) до іншого суб’єкта господарювання, тобто споживання виробленої продукції як кінцевий результат циклу виробництва i обігу продукції відбулося на самому підприємстві. Статтею 3 Закону № 329/95-ВР встановлено, що об’єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації (передачі) алкогольних напоїв для власного споживання.
Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону № 329/95-ВР, якою визначено перелік операцій з алкогольними напоями, у разі здійснення яких ці напої не обкладаються акцизним збором, та Інструкції № 33 (пп. 2.2.3) до об’єктів обкладення акцизним збором не належать, зокрема, зразки алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що тимчасово ввозяться на митну територію України з метою показу чи демонстрації на час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів, ярмарків під зобов’язання організатора виставки про зворотне вивезення таких зразків i залишаються власністю іноземних юридичних осіб. Серед цих операцій не передбачено показу чи демонстрації підприємствами-виробниками зразків вітчизняних алкогольних напоїв під час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів, ярмарків тощо.

Чи можна після 1 липня 2003 р. реалізовувати алкогольні напої, розлиті у пляшки місткістю 0,05 та 0,1 дм³, в маркованих акцизними марками сувенірних коробках?

Положенням про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.96 р. № 1284 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.98 р. № 1956), яке втратило чинність 01.07.2003 р., було передбачено, що у разі реалізації алкогольних напоїв, розлитих у пляшки місткістю 0,05 та 0,1 дм3, у сувенірних коробках марки акцизного збору наклеюються на коробки з телескопічною кришкою, коробки з кришкою на шарнірі (відкидною) та коробки типу «пенал» тільки чітко встановленим для кожної із цих коробок способом.
Згідно з Положенням № 567 (чинним з 1 липня 2003 р.) для алкогольних напоїв вітчизняного виробництва використовуються лише марки, які відповідають виду продукції та місткості тари. Положенням передбачено маркування акцизними марками лише алкогольних напоїв у пляшках (упаковках типу «Tetra Pak» для виноробної продукції).
При цьому залишки марок акцизного збору для маркування алкогольних напоїв попереднього зразка та марковані ними алкогольні напої, у т. ч. ті, що реалізуються в маркованих акцизними марками сувенірних коробках, перебувають в обігу до повної їх реалізації.
Стаття 11 Закону № 481/95-ВР передбачає, що алкогольні напої та тютюнові вироби, вироблені в Україні або імпортовані в Україну до набрання чинності внесеними відповідним законом змінами щодо маркування, перебувають в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

Як можна торгувати напоями, у складі яких є алкоголь, наприклад, глінтвейном (гарячий напій з червоного вина, цукру та кориці), та чи ліцензується торгівля таким напоєм?

Законом № 481/95-ВР визначено, що роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування. Зазначеним Законом встановлено вимоги щодо ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями (видачі, призупинення, анулювання ліцензії, плати за ліцензію). Алкогольні напої даним Законом визначено як продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.
Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється в підприємствах громадського харчування i в спеціалізованих відділах підприємств (які мають статус підприємств громадського харчування) з універсальним асортиментом продовольчих чи/та непродовольчих товарів, що передбачено Правилами № 854.
Цими Правилами забороняється торгівля алкогольними напоями на розлив у підприємствах громадського харчування за відсутності належних санітарно-гігієнічних умов та обладнання (забезпеченість проточною питною водою, посудом, мірними місткостями, одноразовим посудом тощо, наявність умов для миття посуду) та інших вимог, передбачених законодавством.
Крім цього, забороняється під час продажу алкогольних напоїв на розлив у підприємствах громадського харчування змішувати напої різних видів i марок, крім виготовлення коктейлів. Технологічні, калькуляційні картки на коктейлі погоджуються із санітарно-епідеміологічною службою, затверджуються керівником підприємства, бухгалтером та скріплюються печаткою. Підприємства громадського харчування повинні мати прейскуранти цін на алкогольні напої, де зазначаються назва напою, вміст пляшки, ціна за пляшку, ціна за 50 та 100 мілілітрів напою у грошовій одиниці України.
Коктейлі, глінтвейн та подібні напої споживаються громадянами та іншими кінцевими споживачами, що купують їх безпосередньо у підприємств громадського харчування. Таким чином, не має значення, реалізуються алкогольні напої для споживання кінцевими споживачами в пляшках, на розлив чи у вигляді коктейлів, глінтвейну або інших подібних напоїв.

Чи обкладається акцизним збором спирт етиловий, який відпускається спиртозаводами для закладення до державного резерву?

Статтею 3 Декрету № 18-92 встановлено, що об’єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації виробленого в Україні спирту етилового шляхом його продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою. Така норма діє незалежно від форми власності, управління, підпорядкованості чи організаційно-правової форми будь-якого споживача спирту, що отримує його на спиртозаводі. Ставку акцизного збору на спирт, який відпускається спиртозаводами для закладення до державного резерву, встановлено в розмірі 16 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту згідно зі ст. 1 Закону № 178/96-ВР.
Пунктом «б» ст. 3 Декрету № 18-92 передбачено лише таку пільгу з акцизного збору на спирт етиловий: обороти з реалізації (передачі) спирту для виробництва підакцизних товарів не є об’єктом оподаткування акцизним збором. При цьому така норма діє разом із нормами спеціального законодавства щодо нарахування та сплати акцизного збору з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та інших підакцизних товарів, яким визначені конкретний напрям застосування пільги стосовно оборотів з реалізації (передачі) спирту для виробництва інших підакцизних товарів та ставки акцизного збору на цей спирт.

Чи потрібно базі чи складу спецмедпостачання видавати податковий вексель з акцизного збору, авальований банком, у разі отримання такою базою (складом) спирту етилового для лікарських потреб?

Згідно зі ст. 3 Закону № 178/96-ВР на спирт етиловий, що використовується закладами та установами охорони здоров’я для забезпечення лікувально-діагностичного процесу i виконання лабораторних досліджень, встановлено ставку акцизного збору в розмірі 2,0 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту. Також відповідно до цієї статті на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб’єктами підприємницької діяльності для виготовлення лікарських засобів (у т. ч. компонентів крові i виготовлених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів, встановлено аналогічну ставку акцизного збору — 2,0 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту.
Однак ст. 3 Закону № 178/96-ВР передбачено, що видавати до отримання спирту етилового податковий вексель, авальований банком, на суму акцизного збору, нарахованого на обсяг спирту, що отримується, виходячи зі ставки 14 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту (16 грн. — 2 грн.), повинні суб’єкти підприємницької діяльності, які отримують спирт саме для виготовлення товарів, визначених у даній статті. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, що видаються до отримання спирту етилового, який використовується на виготовлення окремих видів товарів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 247.
Статтею 14 Закону № 481/95-ВР встановлено, що оптова торгівля спиртом етиловим здійснюється за наявності ліцензій лише державними підприємствами або організаціями, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, крім оптової торгівлі спиртом етиловим на медичні та ветеринарні цілі, яка може здійснюватися за наявності ліцензії закладами охорони здоров’я та підприємствами або організаціями зооветеринарного постачання незалежно від форм власності. Кабінет Міністрів України веде реєстр зазначених закладів охорони здоров’я та підприємств зооветеринарного постачання.
Порядок № 1197 визначає механізм отримання закладами та установами охорони здоров’я спирту етилового, що використовується для забезпечення лікувально-діагностичного процесу i виконання лабораторних досліджень, а також здійснення контролю за його обігом та цільовим використанням.
Забезпечення закладів та установ охорони здоров’я спиртом етиловим здійснюють аптечні бази (склади), бази (склади) спецмедпостачання. Зазначені бази (склади) відпускають спирт без ліцензії на його оптову торгівлю під цільове використання закладам та установам охорони здоров’я.
Згідно з п. 8 Порядку № 1197 аптечні бази (склади), бази (склади) спецмедпостачання з метою отримання спирту повинні подати виробнику спирту етилового довідку податкового органу за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності як платника податків, в якій зазначаються обсяг i мета використання спирту етилового (додаток 3 до Порядку № 1197).
Для отримання в податковому органі за місцем реєстрації довідки про обсяг i мету використання спирту етилового аптечна база (склад), база (склад) спецмедпостачання обов’язково подає:
довідку Міністерства охорони здоров’я, якою підтверджується, що вона є отримувачем спирту етилового для закладів та установ охорони здоров’я із зазначенням обсягу i мети використання спирту;
розрахунок потреби у спирті етиловому згідно з нормами його витрат, з урахуванням мети його використання та обсягу виробництва;
копію довідки про реєстрацію місць зберігання спирту етилового.
Таким чином, база (склад) спецмедпостачання чи аптечна база (склад) у разі придбання спирту для забезпечення закладів та установ охорони здоров’я, які використовують цей спирт для забезпечення лікувально-діагностичного процесу i виконання лабораторних досліджень, повинна сплатити виробнику спирту акцизний збір, визначений за ставкою в розмірі 2 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту, без видачі авальованого банком податкового векселя на суму акцизного збору, нарахованого на обсяг спирту, що отримується, виходячи зі ставки 14 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту (16 грн. — 2 грн.). Відповідно до ст. 14 Закону № 481/95-ВР зазначені бази (склади) мають сплачувати акцизний збір в ціні спирту, що отримується, винятково в грошовій формі.

Підприємство видало податковий вексель, авальований банком, на суму акцизного збору, розрахованого виходячи зі ставки 14 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту. Підприємство повністю сплатило спиртозаводу акцизний збір в ціні спирту технічного за ставкою 2 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту. Однак за нарядом на відпуск спирту технічного підприємство не повністю вибрало (отримало) спирт на спиртозаводі i вже не зможе його отримати (закінчився квартальний строк дії наряду на відпуск спирту).
Чи можна зменшити суму акцизного збору, визначену у векселі, на суму акцизного збору, яка розрахована на неотриманий спирт?

Згідно з Порядком № 247 векселедавець-виробник, який отримує спирт етиловий технічний для виробництва з нього продукції, зобов’язаний до моменту отримання спирту технічного видати векселедержателю — податковому органу податковий вексель.
Законом № 178/96-ВР (ст. 3) на спирт технічний встановлено знижену ставку акцизного збору в розмірі 2 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту i Кабінетом Міністрів України визначено вичерпний перелік продукції, для виробництва якої може використовуватися спирт технічний за цими пільговими (зниженими) ставками, який затверджено Порядком № 1266.
Податковий вексель вважається погашеним лише у разі документального підтвердження факту використання спирту етилового для виробництва продукції, перелік якої затверджено Порядком № 1266.
У разі коли суму податкового векселя (її частину) не погашено у визначений у векселі строк, протест щодо неплатежу не здійснюється, а зазначена у векселі сума (її частина) вважається податковим боргом i підлягає погашенню в установленому законодавством порядку.
Такий вексель засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити суму векселя до бюджету, якщо він не використає спирт технічний за цільовим призначенням протягом 90 календарних днів з дати авалювання векселя банком. Інших підстав для погашення суми акцизного збору, визначеної у податковому векселі, згідно з якими можна було б зменшувати (коригувати) погашення суми векселя, Порядком № 1266 не передбачено.

Яким чином можна повернути (відшкодувати) виробнику алкогольних напоїв суми акцизного збору, сплачені ним при купівлі марок, з 1 липня 2003 р.?

З набранням чинності Положенням № 567 відбулися зміни i доповнення i в механізмі повернення (відшкодування) сплачених сум акцизного збору.
По-перше, сплачені суми акцизного збору можуть відшкодовуватися (повертатися) покупцям акцизних марок або, за їх бажанням, зараховуватися в рахунок майбутніх платежів за умови:
повернення продавцю марок невикористаних (унаслідок пошкодження) акцизних марок, що мають бути наклеєні на окремому аркуші паперу формату А3;
зазначення в акті про списання марок, складеному на підприємстві-виробнику, фактичної кількості зіпсованих автоматом марок (у разі неможливості вирівнювання пошкоджених автоматом з наклеювання марок i наклеювання їх на окремому аркуші паперу).
Однак покупцям не відшкодовується сплачена сума акцизного збору i нові марки не видаються у разі визначення кількості зіпсованих автоматом марок розрахунковим шляхом i неможливості встановлення їх фактичної кількості методом підрахунку.
По-друге, сплачена сума акцизного збору за висновком продавця може бути відшкодована покупцю або за його бажанням зарахована в рахунок майбутніх платежів з розрахунку кількості фактично повернутих непошкоджених та невикористаних марок.
По-третє, у разі повернення як невикористаних (унаслідок пошкодження), так i непошкоджених та невикористаних акцизних марок суми акцизного збору, внесені в рахунок погашення податкових векселів, не можуть відшкодовуватися та зараховуватися в рахунок майбутніх платежів. Причина цього така: вексель виконує функцію відстрочення сплати податкового зобов’язання з акцизного збору i є податковим звітним документом, що авалюється банком. Сплата акцизного збору в рахунок погашення такого векселя здійснюється окремими платіжним дорученням, де зазначається певний номер векселя та дата його складання (останній абзац п. 17 Порядку № 275).
Одночасно Положенням № 567 не передбачено й видачі нових акцизних марок замість повернутих невикористаних (з причини пошкодження), або непошкоджених та невикористаних акцизних марок, придбаних під час сплати акцизного збору в рахунок погашення векселя. Це зумовлено тим, що за чинним порядком кожний продаж акцизних марок виробникам горілки i лікеро-горілчаних виробів може здійснюватися за умови сплати ними акцизного збору в рахунок погашення векселів (крім випадку, коли після видачі виробником першого податкового векселя здійснюється разовий продаж акцизних марок без сплати акцизу). В даному контексті слід враховувати, що акцизні марки повинні зберігатися як документи суворої звітності, а у разі встановлення факту нестачі марок (розкрадання, знищення тощо) у їх покупця матеріально відповідальна особа підприємства-виробника несе матеріальну відповідальність у розмірі вартості марок та розрахункової суми акцизного збору, яку виробник повинен сплатити до бюджету за умови реалізації продукції, для якої купувалися марки. Ці суми стягуються з рахунку підприємства у безспірному порядку.

Чи може підприємство зарахувати відшкодування ПДВ як в рахунок погашення податкового боргу з акцизного збору, так i в рахунок сплати поточних податкових зобов’язань з акцизного збору?

Законом № 481/95-ВР заборонено сплату акцизного збору зі спирту етилового, коньячного, плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного й плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов’язань, векселями та в інших формах, які не передбачають оплату акцизного збору коштами.
Статтею 4 Указу № 857 встановлено, що сума бюджетного відшкодування з ПДВ може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з інших податків, зборів (у т. ч. з акцизного збору), обов’язкових платежів, які зараховуються до держбюджету. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації з ПДВ.
Пунктом 2.4 Порядку № 209/72 передбачено, що відшкодування ПДВ при настанні терміну проводиться згідно з рішенням платника податку, яке відображене у відсотках в податковій декларації (одночасно може бути декілька напрямів відшкодування), шляхом:
перерахування грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує;
зарахування суми відшкодування в рахунок платежів з ПДВ;
зарахування суми відшкодування в рахунок інших податків, зборів (обов’язкових платежів), які надходять до Держбюджету України.
Згідно з податковою декларацією з ПДВ (розділ III Розрахунки з бюджетом за звітний період), затвердженою наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу ДПА України від 02.11.2000 р. № 568) i зареєстрованою в Мін’юсті України 11.12.2000 р. за № 903/5124, в рахунок платежів як з ПДВ, так i з інших податків (зборів), у т. ч. з акцизного збору (за розділом бюджетної класифікації), може зараховуватися (частково або повністю):
сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом 30 календарних днів з дати подання цієї декларації i розрахунку експортного відшкодування;
сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом місяця, що настає після подання цієї декларації i розрахунку бюджетного відшкодування;
залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів.
Крім того, що платник ПДВ може зазначити в податковій декларації певний напрям відшкодування ПДВ, він може змінити напрям відшкодування, який вже було зазначено в декларації.
По-перше, згідно з пп. 8.1 п. 8 Порядку № 209/72 та п. 9.3.5 Інструкції № 37, якщо у платника на момент настання терміну відшкодування суми ПДВ (за його бажанням, зазначеним у декларації, має спрямовуватися на його рахунок) обліковується податковий борг за іншими платежами (у т. ч. з акцизного збору), які зараховуються до держбюджету, то він має право звернутися до податкового органу із заявою про зміну напряму відшкодування — не на рахунок платника, а на погашення існуючого податкового боргу.
По-друге, згідно з пп. 8.2 п. 8 Порядку № 209/72, якщо у платника протягом трьох звітних періодів після дати відшкодування суми ПДВ у рахунок платежів з цього податку відшкодовані суми повністю або частково не були використані платником у погашення податкових зобов’язань за їх відсутністю, то він має право звернутися до податкового органу із заявою про повернення таких сум на поточний рахунок чи зарахування їх у рахунок інших платежів, які надходять до Держбюджету.
Таким чином, з урахуванням вимог Порядку № 1270 зарахування наявних сум бюджетного відшкодування з ПДВ при настанні терміну (за умови підтвердження перевіркою достовірності заявлених до відшкодування сум ПДВ) в рахунок платежів з акцизного збору (погашення податкового боргу чи поточних податкових зобов’язань з акцизного збору) до держбюджету може застосовуватися до платника акцизного збору за наявності безпосередньо у нього одночасно суми відшкодування з ПДВ та податкового боргу (податкових зобов’язань) з акцизного збору. Обов’язковою при цьому має бути перевірка дебіторів платника акцизного збору щодо причин нездійснення розрахунків i терміну заборгованості. Погашення податкового боргу чи поточних податкових зобов’язань із акцизного збору може відбуватися за встановленою календарною черговістю настання граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов’язань.

Коли можна опротестувати вексель з акцизного збору чи пред’явити його векселедержателем до сплати банку-авалісту?

Згідно з абзацом другим частини двадцатої ст. 7 Закону № 329/95 та п. 19 Порядку № 275 суми, визначені у податковому векселі, або їх частини, що не були погашені, підлягають стягненню до бюджету винятково в порядку, встановленому для стягнення не внесених своєчасно податків та неподаткових платежів відповідно до законодавства. У разі коли сума податкового векселя не погашається векселедавцем у визначений термін, податковий орган зобов’язаний прийняти рішення про стягнення невнесених сум з векселедавця або банку-аваліста відповідно до законодавства.
Cпеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, нарахування i сплати пені та штрафних санкцій, є Закон № 2181-III. За цим Законом податковим боргом (недоїмкою) вважається податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання. В цьому контексті необхідно виходити також з того, що податковий вексель з акцизного збору є податковим звітним документом (п. 20 Порядку № 275). Якщо облік i зберігання самих векселів має здійснюватися згідно з правилами i в терміни, встановлені для первинних бухгалтерських документів, то у разі непогашення суми податкового векселя у встановлений строк погашення його має здійснюватися за правилами, встановленими Законом № 2181-III. Таким чином, пред’явлення податкового векселя з акцизного збору до сплати банку-авалісту i стягнення невнесених сум у рахунок погашення векселя має відбуватися не після закінчення дати платежу за векселем, а після виконання платником податків — векселедавцем встановленого Законом № 2181-III (пункти 5.1 та 5.3 ст. 5) обов’язку щодо самостійного узгодження податкового зобов’язання з акцизного збору, визначеного у податковому векселі, та погашення узгодженого податкового зобов’язання з акцизного збору у визначений граничний строк. За несплату (непогашення) узгодженої суми податкового зобов’язання з акцизного збору протягом граничних строків, визначених Законом № 2181-III, платник акцизного збору зобов’язаний сплатити штраф у розмірах, встановлених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III та пп. 6.1.7 п. 6 Інструкції № 110.

Чи існує можливість сплати поточних платежів з акцизного збору до сплати непогашених податкових зобов’язань з акцизного збору попереднього періоду?

Відстрочення термінів сплати узгоджених сум податкових зобов’язань відповідно до Закону № 2181-III здійснюється у порядку, передбаченому ст. 14, шляхом розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань. Іншої можливості сплати платником податків податкових зобов’язань наступного періоду до сплати податкових зобов’язань попереднього періоду Закон № 2181-III не передбачає.
Відповідно до Порядку № 378 платник податків, який звертається до податкового органу із заявою про розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань з акцизного збору, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов’язання.
Згідно зі змінами, внесеними Законом № 550-IV до п. 14.2 ст. 14 Закону № 2181-III, підстави для прийняття рішення щодо розстрочення чи відстрочення визначено тільки для податкових зобов’язань платника, а не для його податкового боргу.
Розстрочення (відстрочення) надається окремо з кожного платежу на умовах податкового кредиту під проценти, розмір яких визначається із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ. Договір про розстрочення (відстрочення) укладається з платником податків податковим органом після прийняття або отримання останнім рішення про розстрочення (відстрочення).
Для розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань платник податків звертається до підрозділу стягнення боргу податкового органу за місцем своєї реєстрації або за місцем обліку такого податкового зобов’язання з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків, зборів, інших платежів, сплату яких просить розстрочити (відстрочити), а також термін розстрочення (відстрочення). До заяви додається економічне обгрунтування.
Розстрочення (відстрочення) податкового боргу у межах процедури відновлення платоспроможності боржника відповідно до законодавства з питань банкрутства здійснюється винятково на умовах, передбачених мировою угодою. Порядок проведення органами державної податкової служби прощення (списання) i розстрочення (відстрочення) податкового боргу платників податків на підставі укладеної мирової угоди у справі про банкрутство затверджено наказом № 600.

ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

Чи передбачено Законом № 334/94-ВР при веденні податкового обліку балансової вартості запасів враховувати лише прямі матеріальні витрати на їх створення?

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі — запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
З метою реалізації п. 5.9 Закону № 334/94-ВР у додатку К1/1 до Декларації № 143 передбачено таблицю 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів», яка заповнюється на підставі п. 5.9 Закону № 334/94-ВР та ПБО 9.
Відповідно до п. 8 ПБО 9 придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
У п. 9 ПБО 9 наведено складові, з яких складається первісна вартість запасів, що придбані за плату, зокрема, ціна договору без податку на додану вартість, транспортно-заготівельні витрати, суми ввізного мита, інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання i підвищення якісно технічних характеристик запасів.
Пунктом 10 ПБО 9 встановлено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».
Таким чином, Законом № 334/94-ВР i ПБО 9 передбачено ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів з урахуванням усіх витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, а не лише сум прямих матеріальних витрат.

На початку 2003 р. на балансі підприємства не перебувало основних засобів, вони надійшли у лютому. Чи може підприємство починаючи з II кварталу 2003 р. відносити до складу валових витрат поліпшення цих основних фондів у межах 10 відсотків?

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до складу валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 i 4 чи окремих об’єктів основних фондів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об’єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.
Згідно з п. 11.1 ст. 11 Закону № 334/94-ВР для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду i закінчується останнім календарним днем податкового періоду.
Тобто початком кожного звітного періоду в 2003 р. є 1 січня 2003 р.
Враховуючи вищевикладене, якщо платник податку на початок року не мав на балансі основних фондів, то для цілей пп. 8.7.1 Закону № 334/94-ВР його сукупна балансова вартість груп основних фондів на початок звітного року дорівнює нулю, i тому сума витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів, не відноситься до складу валових витрат, а в повному обсязі збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів.

Чи має право платник податку після внесення змін до п. 18.3 Закону № 334/94-ВР віднести до складу валових витрат 85 відсотків неоплачених товарів, якщо вони були отримані до набрання чинності Законом № 349-IV?

Законом № 349-IV внесено зміни до п. 18.3 Закону № 334/94-ВР. Новою редакцією цього пункту передбачено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо чи через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).
Крім того, із зазначеного пункту Закону № 334/94-ВР вилучено обмеження щодо віднесення до складу валових витрат лише у випадку оплати придбаних у нерезидента, який має офшорний статус, товарів (робіт, послуг).
Водночас Законом № 349-IV встановлено, що правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, наступного за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77-р «Про перелік офшорних зон» опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» № 42 від 5 березня 2003 р., i тому нова редакція п. 18.3 № 334/94-ВР почне застосовуватися починаючи з II кварталу 2003 р.
Проте враховуючи те, що господарська операція з купівлі (одержання) товарів (робіт, послуг) від нерезидента, що має офшорний статус, була розпочата у тому звітному податковому періоді, коли діяла стара редакція п. 18.3 ст. 18 Закону № 334/94-ВР, оподатковуватися вона повинна також за старими правилами, i тому за умови, що платник податку до цього часу не оплатив товари (роботи, послуги) нерезиденту, який розташований у офшорній зоні, вартість зазначених товарів (робіт, послуг) не може бути включено до її валових витрат.

Який порядок обліку малоцінних необоротних матеріальних активів (МНМА) чинний на сьогодні?

Відповідно пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Таким чином, витрати на придбання малоцінних необоротних матеріальних активів, термін використання яких у господарській діяльності перевищує 365 днів, у податковому обліку з податку на прибуток відображаються у порядку, передбаченому для обліку основних фондів, згідно зі ст. 8 зазначеного Закону.

Який порядок обліку малоцінних швидкозношуваних предметів (МШП) чинний на сьогодні?

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються
у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Тобто товарно-матеріальні цінності, строк використання яких у господарській діяльності платником податку передбачається менше 365 календарних днів, не відносяться до категорії основних фондів, а їх вартість у повному обсязі відноситься до складу валових витрат відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР як витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.8 цієї статті.

Чи буде введено окрему форму звітності «Відомості про розрахунок частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності»?

Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону № 2181-III податкова декларація, розрахунок — це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з п. З ст. 14 Закону № 1251-XII зазначені дивіденди належать до загальнодержавних податків i зборів i фактично є видом податку на прибуток, здійснення контролю щодо сплати частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями проводиться на підставі декларацій з податку на прибуток, що ними подаються.
Відображення нарахування дивідендів та прирівняних до них платежів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, передбачено у рядку 21 Декларації з податку на прибуток підприємства.
Таким чином, питання повідомлення платником податку органу державної податкової служби про суму дивідендів, яка підлягає сплаті до бюджету, врегульовано, i нової окремої форми звітності з цього приводу запроваджуватися не буде.

Як правильно слід розраховувати дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами?

Статтею 52 Закону № 380-IV встановлено, що згідно зі ст. 18 Закону України «Про підприємства в Україні» державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об’єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 р. та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 р. до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).
Норматив i порядок відрахування зазначеної частини прибутку (доходу) встановлюються Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення надходжень до загального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до п. 1 постанови № 557 розрахунок суми дивідендів, яка підлягає відрахуванню до спеціального фонду державного бюджету, здійснюється державними некорпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку.
Відображення нарахування дивідендів та прирівняних до них платежів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, передбачено у рядку 21 Декларації з податку на прибуток підприємства.
Для заповнення рядка 21 Декларації з податку на прибуток підприємства платники податку — державні некорпоратизовані, казенні підприємства та їх об’єднання повинні враховувати позитивне значення рядка 220 Звіту про фінансові результати (Форма № 2) або позитивне значення рядка 190 Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва (Форма 1-м), помноженого на 0,15.
Водночас зазначеними підприємствами сплачується авансовий внесок з податку на прибуток із подальшим його відображенням у рядку 20 Декларації та в рядку 13.7 додатка К6 до Декларації.

Як необхідно декларувати дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, підприємствам, які перебувають на фіксованому сільськогосподарському податку, єдиному податку з юридичних осіб, та іншим платникам податку, які, зокрема, мають річний звітний податковий період?

Державні некорпоратизовані казенні підприємства та їх об’єднання, які не є платниками податку на прибуток, зобов’язані:
розраховувати дивіденди виходячи із встановленого постановою № 557 нормативу та подавати відповідні відомості органам державної податкової служби, відобразивши їх у рядку 21 Декларації з податку на прибуток підприємства за звітний період;
сплачувати частину прибутку (доходу) за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 р. в строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємства, а за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 р. та за I квартал 2003 р. — до 20.05.2003 р.
Тобто з метою виконання ст. 52 Закону № 380-IV та постанови № 557 державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які перебувають на фіксованому сільськогосподарському податку, єдиному податку з юридичних осіб, та інші платники зазначених дивідендів, зокрема ті, що мають річний звітний податковий період, повинні окремо подавати Декларацію з податку на прибуток підприємства за відповідний період у терміни, передбачені для такого подання, із заповненим 21 рядком.
При цьому згідно з абзацом четвертим пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, якщо відповідно до законодавства податок на прибуток є складовою частиною єдиного податку (спеціального торгового патенту), то особа — платник такого єдиного податку (спеціального торгового патенту) зобов’язана при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету, до якого зараховується такий єдиний податок (вартість спеціального торгового патенту), внесок за правилами, встановленими цим підпунктом для сплати авансового внеску з податку на прибуток, без права застосування норм пп. 7.8.3 цього пункту.

Декларація з податку на прибуток розраховується наростаючим підсумком з початку року. Чи означає це, що дивіденди державних некорпоратизованих, казенних підприємств та їх об’єднань розраховуються також наростаючим підсумком?

Відповідно до п. 1 постанови № 557 розрахунок суми дивідендів, яка підлягає відрахуванню до спеціального фонду державного бюджету, здійснюється державними некорпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку.
Враховуючи вищевикладене, дивіденди з прибутку такими підприємствами та їх об’єднаннями повинні розраховуватися щокварталу виходячи з прибутку, отриманого від фінансово-господарської діяльності підприємства чи об’єднання у такому кварталі.
При цьому суми таких дивідендів відображаються у рядку 21 Декларації з податку на прибуток підприємства наростаючим підсумком з початку року.

Підприємство у I кварталі 2003 р. отримало прибуток, а за результатами фінансово-господарської діяльності у I півріччі — збиток. Чи будуть повернені платнику податку суми дивідендів
за I квартал 2003 р.?

Враховуючи те, що дивіденди з частини прибутку (доходу) державних некорпоратизованих, казенних підприємств та їх об’єднань розраховується щокварталу виходячи з прибутку, отриманого від фінансово-господарської діяльності підприємства чи об’єднання у такому кварталі, для їх повернення відсутні законодавчі підстави.
Тобто у цьому випадку при відображенні суми дивідендів наростаючим підсумком з початку року у рядку 21 Декларації з податку на прибуток за I півріччя 2003 р. буде відображено суму, задекларовану платником у I кварталі 2003 р.

Які штрафні санкції застосовуються за несвоєчасну сплату дивідендів державних некорпоратизованих, казенних підприємств та їх об’єднань?

Відповідно до абзацу другого п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-III податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Згідно з пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, —
у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Враховуючи те, що сума дивідендів державних некорпоратизованих, казенних підприємств та їх об’єднань самостійно відображається платниками у рядку 21 Декларації з податку на прибуток, за несвоєчасну сплату застосовуються штрафні санкції, передбачені пп. 17.1.7 Закону № 2181-III.

Які штрафні санкції застосовуються за несвоєчасну сплату авансового внеску з податку на прибуток із суми сплачених дивідендів?

Відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III, у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.
Згідно з пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР авансовий внесок з податку на прибуток на суму дивідендів вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.
Отже, якщо платник сплатив до бюджету дивіденди державних некорпоратизованих, казенних підприємств та їх об’єднань, але при цьому не сплатив авансового внеску з податку на прибуток, органи державної податкової служби повинні застосувати до нього штраф у двократному розмірі від суми авансового внеску.

Чи має право платник податку віднести акцизний збір, на який виписано податковий вексель, до складу валових витрат?

Відповідно до п. 20 ст. 7 Закону № 329/95-ВР при отриманні суб’єктами підприємницької діяльності спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, такі платники зобов’язані видати органу державної податкової служби податковий вексель, авальований банком, або надати іншу банківську гарантію, які підтверджують зобов’язання платника податку у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя або надання іншої банківської гарантії сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.
Водночас згідно з пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих, які прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3 i 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених пп. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.
Враховуючи те, що в момент виписування податкового векселя на сплату акцизного збору у платника акцизного збору виникає лише обов’язок щодо сплати акцизного збору протягом 90 днів, а не сама сплата чи нарахування зазначеного збору, до валових витрат цей акцизний збір буде віднесено у тому звітному (податковому) періоді, в якому фактично відбудеться нарахування (сплата) цього збору.

Як застосовується пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР у новій редакції?

Відповідно до пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11 ст. 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених п. 5.8 ст. 5, та внесків, передбачених пп. 5.2.17 цього пункту.
Враховуючи вищевикладене, до складу валових витрат платника податку дозволяється віднести частину суми коштів (вартості товарів, робіт, послуг), добровільно перерахованих (переданих) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11 ст. 7 цього Закону, що не перевищує п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, зменшеної на два відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.
Зазначене підтверджується також додатком РЗ до рядка 04.8 Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом № 143, узгодженого рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів i банківської діяльності від 31.03.2003 р. № 06-10/239.

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Чи може застосовуватися спеціальний режим оподаткування підприємствами, основним видом діяльності яких є виробництво виноматеріалів?

 

Законом № 1874-III з 27.07.2000 р. ст. 11 Закону № 168/97-ВР доповнено п. 11.29, яким для сільгосптоваровиробників встановлено спеціальний режим оподаткування.
Спеціальний режим оподаткування встановлено для сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, які за попередній звітний (податковий) рік (а для новостворених підприємств — за поточний звітний період) одержали від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки суму, що становить не менше 50% загальної суми валового доходу підприємства.
Суть спеціального режиму оподаткування полягає в тому, що за операціями з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, підприємствами не здійснюються розрахунки з бюджетом. Тобто суми ПДВ, належні до сплати в бюджет, залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, а суми ПДВ, визначені як від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями i податковим кредитом, з бюджету не відшкодовуються. Суми ПДВ, що залишились у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, зараховуються на спеціальний рахунок та використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Держбюджету України в безспірному порядку. Така норма поширюється виключно на власне вироблену продукцію як сільськогосподарського, так i несільськогосподарського призначення, наприклад, випічка хліба, пошиття одягу та інші товари, роботи, послуги, що виготовляються чи виконуються сільськогосподарськими товаровиробниками власними трудовими ресурсами на власних виробничих потужностях, але не може застосовуватись до підакцизної продукції.
Тому на операції з реалізації сільськогосподарськими товаровиробниками підприємствам вторинного виноробства виноматеріалів спеціальний режим оподаткування ПДВ не поширюється.

До якої податкової декларації (бюджетної чи спеціальної) повинні включатися операції з реалізації виноматеріалів, виготовлених з власної сировини?

Якщо товар (продукцію) включено до переліку підакцизних товарів (виноматеріали віднесено до переліку підакцизних товарів з кодом 22.04.30 за Гармонізованою системою опису та кодування товарів, але реалізація їх підприємствами вторинного виноробства здійснюється без акцизного збору у зв’язку зі спрямуванням на виробництво підакцизних товарів), то незалежно від того, сплачується акцизний збір з товару на загальних підставах чи на зазначений товар встановлено пільгу зі сплати акцизного збору, норми Закону № 1874-III щодо спеціального режиму використання сум ПДВ з операцій з продажу таких товарів, у тому числі виноматеріалів, які реалізуються підприємствам вторинного виноробства, не діють, а тому операції з реалізації виноматеріалів, виготовлених з власної сировини, включаються до декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

 

Чи потрібно нараховувати ПДВ на операції з ліквідації основних фондів, які морально застаріли або не підлягають ремонту, але мають балансову вартість у разі, якщо така ліквідація здійснюється за власним бажанням платника податку? Які документи можуть бути підставою для ненарахування ПДВ згідно з вимогами абзацу другого п. 4.9 ст. 4 Закону № 168/97-ВР?

Відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону № 168/97-ВР якщо основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких основних виробничих або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1 — за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.
Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку із їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку подає до податкового органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.
Стосовно переліку документів щодо знищення, розібрання або перетворення незамортизованого основного фонду, які повинні подаватися до податкового органу, то такий перелік залежить від того, до якої групи основних фондів належить об’єкт, що знищується, розбирається або перетворюється, i за якою встановленою типовою формою оформляється акт на його списання («Акт на списання основних засобів» чи «Акт на списання автотранспортних засобів»).
Разом з тим у разі наявності висновку відповідної експертної комісії щодо неможливості використання цих фондів за первісним призначенням внаслідок невідповідності існуючим технічним чи експлуатаційним нормам або неможливості здійснення ремонту у зв’язку з відсутністю запасних частин, які вже не виробляються, чи економічного обгрунтування недоцільності проведення такого ремонту, а також у разі віднесення балансової вартості таких фондів до складу валових витрат, операції з ліквідації основних фондів можуть бути виключені з об’єкта оподаткування ПДВ. При цьому сума ПДВ, що припадає на незамортизовану частину балансової вартості основних фондів, виключається зі складу податкового кредиту.

 

Працівники, які звільняються, відшкодовують частину вартості раніше отриманого спецодягу. Який порядок оподаткування податком на прибуток та обкладання ПДВ сум, отриманих від звільнених працівників, як компенсація за спецодяг?

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженням № 462-р встановлено, що до валових витрат виробництва та обігу включаються згідно з пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами.
Чинним нормативно-правовим актом з цього питання є Положення № 170, яким передбачено надання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам i службовцям наскрізних професій i посад усіх галузей народного господарства та окремих виробництв.
У разі якщо вищезазначеним Положенням не передбачено забезпечення спецодягом працівників деяких професій, то витрати на придбання такого одягу для працівників не відносяться до валових витрат платника згідно з пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.
Сплачена звільненим працівником сума коштів, що компенсує вартість спецодягу, включається до валового доходу відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об’єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
База оподаткування ПДВ операцій з продажу товарів (робіт, послуг) згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних i нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Оскільки сплачена звільненим працівником сума коштів, що компенсує вартість спецодягу, є продажем товарів, то така операція підлягає обкладанню ПДВ на загальних підставах, а сума компенсації повинна визначатися з урахуванням нарахованого ПДВ.
При цьому відповідно до п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку в разі використання придбаних товарів (робіт, послуг) частково в оподатковуваних операціях, а частково ні, має право на віднесення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої (нарахованої) у зв’язку з придбанням таких товарів (робіт, послуг), яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Тобто за наявності податкової накладної продавця платник податку під час продажу спецодягу має право віднести до податкового кредиту суму ПДВ, що відповідає частці несписаної (залишкової) вартості такого спецодягу.

 

На балансі спиртозаводу є житловий будинок. На підставі рішення місцевого органу виконавчої влади будинок буде безоплатно передано в комунальну власність. За яких умов на зазначену операцію поширюватиметься дія пп. 3.2.9 п. 3.2 ст. 9 Закону № 168/97-ВР?

 

Відповідно до пп. 3.2.9 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об’єктом оподаткування безоплатна передача
у державну чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об’єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку i передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими
у межах їх повноважень. Це положення поширюється на операції з безоплатної передачі об’єктів з балансу платника податку, який перебуває в державній або комунальній власності, на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що здійснюються за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать такий платник податку і така юридична особа.
Таким чином, положення першого речення зазначеного пункту передбачають, що у разі, якщо за рішеннями Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування платником ПДВ незалежно від форми власності здійснюється безоплатна передача об’єктів права всіх форм власності до державної чи комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст або передача у їх спільну власність, то така передача на баланс іншого платника ПДВ не є об’єктом оподаткування ПДВ.
Для користування такою законодавчо встановленою нормою потрібно виконання ряду вимог, а саме: наявність відповідного рішення, виданого Кабінетом Міністрів України або центральним чи місцевим органом виконавчої влади, чи органом місцевого самоврядування, прийнятого у межах їх повноважень; на безкоштовній основі здійснення передачі об’єктів у державну чи комунальну власність платником ПДВ; оприбуткування на баланс таких об’єктів права виключно платником ПДВ, який перебуває у державній чи комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільній власності.
Положення другого речення вищезазначеного пункту поширюються на операції з безоплатної передачі об’єктів права, що відбувається між особами (платником та іншою юридичною особою), форма власності яких є відповідно державна або комунальна. Передача повинна здійснюватися на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування виключно платником ПДВ до сфери управління юридичної особи, яка може i не бути платником ПДВ. Така передача здійснюється на безоплатній основі в межах балансів таких осіб, які належать до сфери управління відповідно державної або комунальної власності.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР щодо операцій з продажу (а безоплатна передача згідно з п. 1.4 ст. 1 цього Закону прирівнюється до продажу) товарів, звільнених від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням таких товарів, до податкового кредиту не відносяться.

Який порядок обкладання ПДВ операцій з продажу товарів, оплата яких здійснюється одним підприємством, а відвантаження згідно з умовами договору — іншим підприємством?

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об’єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. При цьому під продажем товарів слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних i нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

На митну територію України як іноземні інвестиції до статутного фонду спільного підприємства інвестором ввозяться матеріальні цінності: будівельні матеріали i конструкції, комплектуючі, що використовуються для спорудження або складання основних фондів. Чи може бути звільнено від обкладання ПДВ зазначену операцію?

Відповідно до пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об’єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внесок до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів).
Стосовно операцій із ввезення на митну територію України як внесок до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права інших товарно-матеріальних цінностей, відмінних від основних фондів, у тому числі будівельних конструкцій i матеріалів, комплектуючих, то такі операції підлягають обкладанню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.

Підприємство уклало договір про передачу в оренду частини нерухомого майна іншому підприємству. Цей договір погоджено з фондом Держмайна України. За умовами договору 50% орендної плати орендар перераховує на рахунок орендодавця, а 50% — до державного бюджету. Хто повинен утримувати та сплачувати ПДВ від зазначеної операції: орендар чи орендодавець?

Порядок використання в 2003 р. плати за оренду майна державного підприємства визначається постановою № 786 та Законом № 380-IV.
Так, відповідно до вимог п. 27 ст. 2 Закону № 380-IV у 2003 р. 50% плати за оренду майна, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, зараховується до доходів загального фонду Держбюджету України.
У зв’язку з тим, що згідно з нормами п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР зобов’язання щодо утримання та внесення до бюджету ПДВ покладено на платника податку, в даному випадку — на орендодавця, то за подією, що сталася раніше: або на дату одержання коштів від покупця (орендаря), або на дату надання послуг оренди, орендодавець повинен одержану (нараховану) у вартості цих послуг суму ПДВ включити до податкового зобов’язання з ПДВ i після цього розподілити залишок орендної плати відповідно до вимог вищезазначеного порядку використання орендної плати.

 

Який порядок обкладання ПДВ операцій за договорами купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту?
(АТЗТ «Екскавація», м. Краматорськ)

Визначення поняття товарного кредиту наведено в пп. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону № 334/94-ВР. При цьому передача права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) відбувається у момент підписання договору або фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості.
Закон № 168/97-ВР містить норму, якою визначається база оподаткування ПДВ у разі збільшення договірної вартості товарів (робіт, послуг) на суму процентів. Зокрема п. 4.8 ст. 4 Закону встановлено, що у разі, якщо платник ПДВ здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є об’єктом оподаткування ПДВ згідно з п. 3.1 ст. З Закону під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, базою оподаткування ПДВ відповідно до Закону є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону № 334/94-ВР покупець (дебітор) відносить до складу валових витрат витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Отже, якщо сторони укладають договори купівлі-продажу (поставки) на умовах товарного кредиту, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під проценти, то незалежно від наявності боргового інструменту та форми розрахунків за такі товари база оподаткування ПДВ
у продавця таких товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з договірної вартості цих товарів, збільшеної на загальну суму процентів, визначених договором.
При цьому право на податковий кредит в частині суми ПДВ, обчисленого виходячи з розміру процентів, обумовлених договором, покупець зазначених товарів (робіт, послуг) має лише в тій частині, що відноситься до складу валових витрат звітного періоду.